Соціальна політика держави

Соціальна політика – це скоординована діяльність держави по створенню сприятливих умов життя населенню. Соціальна політика спрямовується на захист населення від безробіття, інфляції, на забезпечення права їх на працю, відпочинок, освіту, на зростання життєвого рівня населення.

Соціальна політика проводиться на рівні підприємства, фірми, на загальнодержавному та міжнародному.

Для оцінки результативності соціальної політики держави існують показники результативності соціальної політики.

Система показників рівня життя, рекомендована ООН:

1. Народжуваність, смертність, тривалість життя та інші демографічні показники.

2. Санітарно-гігієнічні умови життя.

3. Споживання продовольчих товарів.

4. Житлові умови.

5. Освіта і культура.

6. Умови праці і зайнятість.

7. Доходи і витрати населення.

8. Вартість життя і споживчі ціни.

9. Транспортні засоби.

10. Організація відпочинку.

11. Соціальне забезпечення.

12. Свобода людини.

Крім зазначених показників і для отримання більш реальної картини треба мати точку відправлення, для цього вводяться додаткові показники:

1. Мінімальний рівень споживання – це такий споживчий набір, зменшення якого ставить споживача за межу забезпечення нормальних умов існування; тут проходить межа бідності.
2. Раціональний рівень споживання – відображає кількість і структуру споживання, найбільш сприятливу для індивіда.
3. Фізіологічний мінімум споживання – нижче якого людина просто не в змозі існувати фізично.Точкою відліку для всіх цих показників є „споживчий кошик”, який включає певний набір благ і послуг, що які забезпечують нормальний рівень споживання.

Структура соціальної політики:

1. Політика формування доходів.

2. Політика зайнятості.

3. Політика соціального захисту.

4. Антиінфляційна політика.

5. Політика захисту інтересів споживача.

6. Політика розвитку соціальної інфраструктури.

· розвиток закладів культури, театрів, музеїв і бібліотек;

· розвиток закладів охорони здоров’я;

· розвиток закладів освіти і науки;

· розвиток торгівельних закладів, побутового обслуговування населення;

· розвиток транспортної системи.

Державний соціальний захист, в свою чергу, може здійснюватися двома шляхами: через соціальне страхування та соціальну допомогу. Найбільш масштабна частина – це державне соціальне страхування. Переважна частка виплат іде на пенсії за віком, інвалідністю, у випадку смерті годувальника, на медичну допомогу. Однак соціальні виплати компенсують лише частину загального фонду засобів життя.

Державна соціальна допомога також здійснюється двома шляхами:

· програми допомоги в грошовій формі;

· допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування, житлової допомоги, позичок студентам тощо.

За умов інфляції очевидним є різке зниження рівня життя осіб з фіксованими доходами: викладачів, лікарів, студентів, пенсіонерів тощо. В такому випадку держава використовує тимчасові заходи або запроваджує окремі елементи системи соціального захисту. До тимчасових заходів належать закони та постанови про компенсацію та індексацію доходів населення.

Література: 1.с.37-51; 10.с.98-114; 16.с.253-272.

Дата добавления: 2014-12-07