Людина в культурі новітнього часу

Людина в епоху Відродження

Відродження або Ренесанс – одна з найбільш знаменитих епох в історії людської цивілізації. У галузі мистецтва й літератури вона виплекала таких велетнів як Данте, Петрарка, Боккаччо, Рабле, Сервантес, Шекспір, Леонардо де Вінчі, Рафаель, Тиціан, Мікеланджело, Донателло, Мозаччо. Їх твори й до сьогодні зберігають значення неперевершеного взірця. Саме слово “ренесанс” означає відмову від середньовічної культури й повернення, “відродження” культури й мистецтва греко-римської античності, зокрема відродження вироблених античністю уявлень про людину. Істотною характеристикою Ренесансу є відродження античного мислення та науки. На відміну від середньовічної культури Ренесанс є світською культурою і таким світоглядом, який базувався на земних уподобаннях людини. Ренесанс був перехідною епохою від середньовічної культури до культури Нового часу. Залежно від конкретних історичних умов у кожній західноєвропейській країні культура Відродження формувалася, розвивалася, досягала розквіту й переживала кризу пізнього періоду по-різному. Найповніше і найпослідовніше еволюція проходила в Італії, де чітко вирізняються чотири її етапи. Проторенесанс (остання третина ХІІІ – початок ХІУ ст.., період, під час якого з’явилися перші ознаки якісних змін у культурному процесі) та власне Відродження, у якому розрізняють Раннє (початок ХІУ ст. – 90-ті р. ХУ ст.), Високе (90-ті роки ХУ – початок ХУІ ст.) і Пізнє Відродження (40-ві роки ХУІ – початок ХУІІ ст.). Культура епохи Відродження містить величезні духовні цінності. Саме в цей час були закладені глибокі підвалини духовності суспільства. Ця культура збагачує нас загальнолюдськими, гуманістичними цінностями, розумінням того, що істинно творчий початок буття – людина. Ренесанс вселяє віру в безмежні можливості людини, у її вдосконалення. Як ніяка інша епоха, культура Відродження щедро породила плеяду геніальних митців, створ вищі духовні цінності. Тенденції культурного розвитку, започатковані епохою Ренесансу, знайшли своє продовження в культурах інших епох. Відродження – це унікальний період в історії культури, котрий репрезентує одночасно і епоху, і тип культури, і культурне явище.

У ХХ ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, помітною є криза духовності, яка характеризується передусім відчудженням мас від культурних надбань нації та людства, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов’язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно духовним. В океані пароксизмів безкультур’я нашого століття - кровопролитних світових та регіональних війн, ядерної загрози, національно-етнічних та релігійних конфліктів, політичного тоталітаризму, руйнування та знищення природи, зростаючої егоїзації індивідів - багато хто починає сприймати культуру як землю обітовану, як панацею, єдину рятівну силу, спроможну розв’язати проблеми сучасного людства. Індустріалізація культури стала однією з закономірностей нашого століття. Наслідки цього процесу є суперечливими в духовному відношенні: з одного боку, розвинута техніка репродукування та тиражування робить мистецтво доступним для широкої аудиторії, з іншого - загальнодоступність творів мистецтва перетворює їх на предмет побуту, знецінює. Полегшеність та спрощеність сприйняття робить непотрібною внутрішню підготовку до спілкування з мистецтвом, а це різко знижує його позитивний вплив на розвиток особистості. Серед процесів, які впливають на сучасну культуру, помітне місце належить індустріалізації і інституціоналізації. Розвиток техніки, транспорту, зв’язку, вичерпність природних ресурсів загрожують навколишньому середовищу, але водночас і сприяють зростанню взаємозалежності та взаємозв’язку усіх країн. При цьому саме культурне співробітництво перетворюється у фундаментальну необхідність виживання людства і є фактором світової рівноваги. Одночасно важливим є також захист культурної самобутності, повага національних культур, що є ключем до вирішення проблеми спілкування між людьми. Сьогодні діалог культур набуває воістину загальнолюдської значимості. Мистецтво ХХ століття зіткнулося з ускладненою дійсністю, з прискоренням і наростанням катастрофічності суспільного розвитку, з загостренням соціальних суперечностей, з колізіями, породженими розгортанням науково-технічної революції, з глобальними проблемами (політичні, екологічні, моральні), які заторкують інтереси усього людства, і відповідно, з новими запитами аудиторії. Поруч із реалізмом активно розвиваються модерністські напрямки. До мистецтва модернізму можна відносити по-різному, але слід пам’ятати, що це всього лише внутрішнє хвилювання мистецтва, стурбованого завданням звірити свою епоху із забутим в метушні Вічним.

Дата добавления: 2014-12-07