Тема 8. Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії

Глибокі якісні зміни у суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу останньої третини ХІХ ст. зумовлюють нагальну потребу узгодження абстракцій політичної економії з проблемами економічної практики. Починається перегляд самого предмету економічної теорії. У центрі досліджень постає проблема дослідження поведінки та принципів оптимізації рішень основних господарюючих суб’єктів – споживачів і фірм, ефективного використання обмежених ресурсів. Ставляться задачі, що допускають математичне формулювання і мають математичне рішення. Принципово змінюється методологія досліджень.

Маржиналізм (marginal - граничний) – напрям економічної думки 70-90-х років XIX ст., представлений концепціями австрійської, кембриджської, американської, шведської та математичної шкіл. Ґрунтується на дослідженні граничних (маржинальних) величин на різних рівнях економічної системи – фірми, галузі, національної економіки.

Принципова зміна парадигми економічної теорії, яка дала підставу для тверджень про “маржинальну революцію”, полягала у докорінних змінах методологічних підходів і самого змісту науки. Провідною проблемою досліджень стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів. Вивчаються принципи поведінки і прийняття рішень, спрямованих на максимізацію цільових функцій раціональних споживачів і виробників, що зумовлює поширення математичних методів аналізу. Оптимізація стану економічної системи розглядається як результат оптимізації рішень індивідуальних суб’єктів. Об’єктивний, якісний і причинно-наслідковий аналіз класичної школи поступається місцем суб’єктивному, кількісному та функціональному аналізу. Принцип ідеологічної нейтральності аналізу спричиняє зміну назви науки: “політична економія” замі­нюється більш нейтральною – “економікс”.

Маржиналістська революція була підготовлена дослідженнями попередників –німецьких і французьких учених 40-50-х рр. ХІХ ст. – Г.Госсена, Й.Тюнена, Ж.Дюпюї, А.Курно, які започаткували граничний аналіз.

Тюнен Йоган (1783–1850) – німецький економіст. Основна праця – “ Ізольована держава” (1826). Тюнен фактично увів поняття виробничої функції, яка при застосуванні часткової похідної дозволяла визначити граничну продуктивність праці і капіталу. Він довів, що прибуток максимізується, коли гранична доходність кожного з факторів виробництва стає рівною граничним видаткам на нього. Висновки Тюнена були належно оцінені лише півстоліття по тому, на них ґрунтувався американський економіст Дж.Б.Кларк у розробці своєї теорії граничної продуктивності праці і капіталу.

Курно Антуан (1801–1877) – французький економіст і математик. Основна праця – “Математичні основи теорії багатства” (1838). Курно дос­ліджував модель ринкової поведінки фірм, які пристосовують своє пропонування до попиту та цін, визначених покупцями. Він побудував спадну функцію попиту та увів поняття “еластичності попиту”, згодом “перевідкрите” А.Маршаллом, сформулював поняття економічної рівноваги. Він першим встановив умову максимізації прибутку (для ситуації єдиного продавця): прибуток максимізується за такого обсягу випуску, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. Якщо число продавців є нескінченним, то прибуток максимізується за обсягу, для якого граничні витрати дорівнюють середньому виторгу, випуск є максимальним, а ціни мінімальні. Для випадку дуополії ціни нижчі за монопольні, але вищі за конкурентні.

Дюпюї Жюль (1804–1866) – французький економіст. Основна праця – “Про виміри корисності громадських робіт” (1844). Сформулював ідею граничного аналізу, увівши поняття “цінового надлишку” – грошового виміру максимальної економії доходу, яка виникає внаслідок різниці між готовністю споживача платити та можливістю купувати кожну одиницю товару за незмінної ціни.

Госсен Герман (1810–1858) – німецький математик та економіст.Основна праця – “Еволюція законів суспільного життя та правил людської діяльності” (1854). Сформулював принципи поведінки учасників обміну, які згодом були названі його ім’ям. Перший закон Госсена полягав у тому, що величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до нульового значення у точці повного насичення потреби. Другий закон Госсена визначав умову рівноваги споживача: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити спожи­вання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою. Оптимальна структура споживання досягається за умови рівності граничних корисностей всіх благ, які споживаються. Звідси випливав закон єдиної ринкової ціни: оскільки оптимальне співвідношення між граничними корисностями різних благ є однаковим для всіх споживачів, то однаковою для всіх є ціна будь-якого блага на конкурентному ринку. Ідеї Госсена будуть “перевідкриті” та використані представниками австрійської школи.

Перший етап “маржинальної революції” представлений дослідженнями теоретиків австрійської школи граничної корисності.

Австрійська школа (70-80 рр. ХІХ ст.) протиставляє теорії трудової вартості класиків власну суб’єктивно-психологічну теорію цінності, яка пояснювала цінність благ їх корисністю. Теоретичні конструкції австрійської школи не бездоганні, але її теоретики помітили принаймні дві реальні обставини: в ринковій економіці ціни товарів і попит них залежать від споживчої оцінки корисності благ та їх запасу.

Менгер Карл (1840–1921) – австрійський економіст, професор Віденського університету, засновник австрійської школи. Основні праці – “Основи політичної економії” (1871), “Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема” (1883). Менгер застосовує атомістичний підхід (метод Робінзонад, оцінку економічних явищ з точки зору окремого індивіда), який дозволив розробити основи теорії суб’єктивної цінності благ. Вихідним пунктом дослідження є людські потреби. За обмеженості благ перед індивідом постає проблема раціонального розподілу засобів з метою максимального задоволення потреб. Ієрархія благ залежить від їх здатності задовольняти потреби людини. Споживчі блага – це блага “першого порядку”, фактори виробництва – блага другого, третього та ін. порядку. Виробничі фактори набувають цінності від цінності товарів, виготовлених за їх допомогою. Обмежені блага, попит на які перевищує їх пропонування, Менгер відносить до економічних благ. Він формулює принцип спадної граничної корисності: зі збільшенням споживання благ їх додаткові одиниці все менше задовольняють потреби, а цінність однорідної кількості певного блага визначається цінністю останньої, найменш важливої його одиниці.

Візер Фрідріх (1851–1926) – австрійський економіст, професор Віденського університету. Основні праці – “Походження і основні закони господарської цінності” (1884), “Природна цінність” (1889), “Закон влади” (1926). В історію світової економічної думки увійшов як автор терміну “маржиналізм”, теорії альтернативних витрат виробництва й оригінального трактування концепції вмінення (приписування) цінності. Теорія альтернативних витрат (закон Візера)полягає у вимірюванні реальної вартості будь-якого блага неотриманою корисністю інших благ, які могли бути вироблені за допомогою ресурсів, витрачених на виробництво даного блага. За даних обсягів виробничих факторів конкуренція розподіляє їхні послуги так, щоб вирівняти їхні граничні продукти в грошовому виразі на всіх напрямах використання цих ресурсів. У рівноважному стані граничні продуктивності ресурсів і витрати відмови від альтернативних виробництв повинні бути рівні. Концепція вміненої цінності Візера є нематематичним розв’язанням проблеми ціноутворення на фактори виробництва. Він доводить, що сума всіх часток доходу, вмінених певному поєднанню факторів виробництва, повинна дорівнювати цінності самого продукту.

Бем-Баверк Ейген (1851–1914) – австрійський економіст, професор Віденського університету. Основні праці – “Капітал і процент” (1884), “ Основи теорії цінності господарських благ ” (1886), “Позитивна теорія капіталу” (1889). Бем-Баверк дає розгорнутий виклад маржиналістської теорії корисності: від індивідуальних конструкцій “суб’єктивної” граничної корисності до формування “об’єктивної” цінності в результаті вирівнювання суб’єктивних оцінок під впливом попиту та пропонування на ринку. Теорія вмінення Бем-Баверка полягала у тому, що кожному виробничому благу повинна бути приписана відповідна частка споживчих благ, що вироблені цими факторами, з врахуванням граничної корисності виробничих благ, яка визначається граничною корисністю споживчих благ. Вперше до А.Маршалла Бем-Баверк звертає увагу на фактор часу. Він створює психологічну теорію проценту: поточні блага цінуються вище, ніж майбутні, і тому відмова від поточних благ потребує винагороди. Фізична продуктивність капіталу сама по собі дисконтує цінність майбутнього блага: чим нижчою є ставка проценту, тим довший прибутковий період виробництва, оскільки за низької ставки поточна цінність майбутніх благ зростатиме, а надбавка до цінності наявних товарів зменшуватиметься.

Лондонська школа – сформувалася у 80-х роках XIX ст., засновником школи був один із фундаторів маржи­налізму та математичної школиВільям Джевонс.

Джевонс Вільям (1835–І882) – англійський економіст, професор Манчестерсь­кого і Лондонського університетів. Основна праця – “Теорія політичної економії” (1871). Незалежно від інших авторів, Джевонс розробив власну версію теорії граничної корисності, згідно з якою співвідношення між товарами, що обмінюються, дорівнює оберненому співвідношенню їх граничних корисностей.Праця впливає на мінові пропорції благ опосередковано – збільшення витрат праці збільшує кількість даного блага і зменшує його граничну корисність. Він сформулював теорему, суть якої в тім, що за раціонального споживання величини корисності придбаних товарів пропорційні їхнім цінам. Ціна товару розглядалася як функціонально залежна від граничної корисності, яка в свою чергу визначалася товарними цінами, залежними від витрат виробництва. Ринковий механізм забезпечує споживачу одержання такої комбінації товарів, яка максимізує його корисність. Джевонс був автор терміну “економікс” як нової назви економічної теорії, який у науковий оборот увів Маршалл. Меншу популярність праць Джевонса порівняно з авторами австрійської школи пояснюють застосуванням незвичної для політичної економії того часу математичної форми викладу матеріалу.

Еджворт Френсіс (1845–1926) – англійський економіст і математик, професор Лондонського і Оксфордського університетів, представник математичного напряму неокласичної теорії. Основні праці – “Математична психологія” (1881), “Метричність або метод вимірювання ймовірностей і корисності” (1888). Еджворт вперше здійснює розмежування двох підходів до вимірювання корисності – кардиналістського та ординалістського. Він створив математичний інструментарій функціонального аналізу, що оперує не абсолютними, а відносними величинами, виходить з принципу взаємозалежності та взаємовизначення економічних параметрів. Він відкрив криву байдужості, визначивши її як відображення комбінації двох благ, в якій вони надають однакову корисність. Він вивів узагальнену функцію корисності. Еджворт також визначив криву обмежень, або контрактну криву. Його діаграми, відомі сьогодні як “скринька Еджворта”, застосовуються в теорії загальної рівноваги зокрема, в аналізі ефективності в обміні: розподіл товарів ефективний лише тоді, коли граничні норми заміни благ однакові для всіх споживачів. Еджворт вперше сформулював гіпотезу, яка буде доведена сто років потому із застосуванням математичної теорії ігор: чим більше учасників обміну, тим вужчі межі ціни, за якою він може відбутися, – всі покупці і продавці знайдуть один одного, і суб’єктивні цінності будуть зведені до єдиної суспільної, ринкової ціни блага.

Другий етап “маржинальної революції” (90-ті рр. ХІХ ст.) знаменував становлення неокласичної традиції в економічній теорії. Неокласичний напрям виник на основі синтезу класичної теорії та маржиналістських концепцій. На перший план виходить аналіз функціональних залежностей ринкової економіки на мікро-рівні.

Дата добавления: 2014-12-07