Лекція 3

Строк охорони авторських прав

План

Лекція 2

АВТОРСЬКЕ ПРАВО

2.1. Історія виникнення та поняття авторського права

2.2. Об’єкти авторського права

2.3. Види об’єктів авторського права

2.4. Суб’єкти авторського права

2.5.Строк охорони авторських прав

2.1. Історія виникнення та поняття авторського права

Виникнення правової охорони об’єктів авторського права має свою цікаву історію та різні передумови, що сприяли її становлен­ню та розвитку в країнах світу. Починаючи зі стародавніх часів ми­стецтво займало особливе місце у житті суспільства, відображаючи та закріплюючи культурні традиції, етнос того чи іншого народу.

В Афінській республіці існувало право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни (2300 років тому). А у 330 р. до н. є. був прийнятий за­кон, який забороняв під час переписування текстів трагедій відо­мих авторів, а також акторам, які грали у цих трагедіях, вносити зміни до оригіналу твору (офіційного тексту), який, у свою чергу, зберігався в офіційному архіві.

Наступним етапом розвитку охорони авторського права є ви­никнення привілеїв. їх появі передувало створення у XV ст. в Англії друкарського верстата, що, у свою чергу, викликало появу нових професій – друкарів і книгопродавців. Ці підприємці інве­стували значні кошти на купівлю паперу, на купівлю або виготов­лення друкарських верстатів, а також на наймання робочої сили з метою відшкодувати в майбутньому свої затрати та отримати пев­ний прибуток. Слід зазначити, що у той період часу діяльність, пов’язана з інвестуванням коштів у друкування та продаж книг, була досить небезпечним та ризикованим заняттям, яке могло призвести до банкрутства.

Таким чином, під тиском підприємців на королівську владу з’являються привілеї, які надавалися королями (в Англії і Франції) або князями (в Німеччині).

Привілеї надавалися на обмежений час, проте на час їх чинності їхні володільці мали певні засоби захисту від недобросовісної кон­куренції у вигляді штрафу, арешту, конфіскації підробних копій книг, стяг­нення збитків.

Переламним етапом у формуванні системи правової охорони авторських прав в Англії стало 10 квітня 1710 р. – день, який озна­менувався закінченням дії привілеїв та появою Статуту королеви Анни. Цей Статут став першим нормативним текстом, який визна­вав за автором його невід’ємне право власності на створений ним твір.

Головною метою Статуту королеви Анни було закріплення за автором книги виключного права на її друкування і опублікування протягом 14 років від дати першої її публікації, причому цей строк міг бути продовжений на такий же термін за умови, що автор ще живий, тобто загальний строк охорони авторського права до­рівнював 28 рокам. Щодо тих книг, які на момент прийняття Ста­туту вже були надруковані, встановлювався єдиний строк охорони протягом 21 року. Таким чином, Статут королеви Анни наго­лошував на охороні від несанкціонованого копіювання та опублікування опублікованих творів, і більшу користь він приніс не авторам творів, а видавцям (книгопродавцям). Також Статут передбачав умову про реєстрацію і депонування – опубліковані книги повинні були реєструватися в Stationers Hall (Центрі книго­видань), а копії повинні були депонуватися для використання університетами і бібліотеками. Статут королеви Анни діяв до прийняття Закону про авторське право від 1911 року.

Розвиток міжнародної торгівлі між різними країнами у середині XIX ст. став поштовхом до вирішення проблеми територіального обмеження дії авторського права.

Слід зазначити, що найбільшу кількість двосто­ронніх угод з авторського права уклали Франція, Бельгія, Італія, Іспанія, Велика Британія, Німеччина, водночас такі країни, як Греція, Монако, Сербія, Румунія, Болгарія і Чорногорія, не уклали жодної подібної угоди.

Таким чином, у резуль­таті тривалої дипломатичної конференції у 1886 р. була прийнята перша багатостороння конвенція – Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Особливе місце, яке займає Бернська конвенція у системі джерел авторського права, пояснюється тим, що в ній уперше були вироблені міжнародний механізм взаємної охорони творів країн-учасниць на всій території Бернського Союзу (закріплення прин­ципу національного режиму), а також міжнародний стандарт охорони авторських прав, обов’язковий для всіх країн-учасниць (наявність у Конвенції норм імперативного характеру).

Найбільш суттєві та радикальні зміни у питаннях правової охо­рони авторських прав почали відбуватися у другій половині XX ст. як на національних, так і на міжнародному рівнях.

В Україні на законодавчому рівні відсутнє визначення поняття авторського права. Проте якщо звернутися до міжнародно-право­вих актів, то у роз’ясненнях Міжнародного бюро ВОІВ можна знайти таке його визначення: авторське право – це надане законом виключне право автора твору оголосити себе творцем цього твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки будь-якими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір визначеним способом.

В об’єктивному значенні авторське право, являє собою сукуп­ність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.

У суб’єктивному значенні авторське право – це особисті немайнові і майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури і мистецтва.

2.2. Об’єкти авторського права

Об’єктом авторського права є матеріальне втілення, певна речо­ва форма результату інтелектуальної, творчої праці.

Національне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав застосовує ще й ознаку завершеності твору. Твір є об’єктом правової охорони незалежно від того, завершений він чи не завершений. При цьому незавершений твір підлягає правовій охороні у такому ж обсязі, як і завершений твір. Це положення випливає зі змісту ст. 433 ЦК України та ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Правова охорона авторського права може бути забезпечена, якщо твір виражений у будь-якій матеріальній формі, що допускає його використання. Наприклад, твір літератури, як правило, запи­сується на паперовому носії за допомогою тієї чи іншої системи письма рукописним, машинописним чи комп’ютерним способом. Музичний твір може бути записаний на паперовому носії за допо­могою нотного запису, а виконання такого твору – на магнітному чи оптичному носії з використанням аналогового чи цифрового запису. Скульптурний твір створюється із самого матеріального носія.

Жодна цензура не може позбавити автора його авторських прав. Нині неприпус­тимість цензури встановлена Конституцією України. Однак зако­нодавство будь-якої країни, визначаючи заходи для припинення злочинів проти світу, безпеки, у тому числі інформаційної, проти конституційних прав людини, її честі і гідності, вводить тим самим деяке обмеження щодо змісту творів науки, літератури і мистецтва. Неприпустима пропаганда війни, бандитизму, теро­ризму, геноциду, а також розпалювання расової, національної або релігійної ворожнечі, порнографія, наклеп, заклики до зміни кон­ституційного ладу, досягнення державної влади насильницькими методами, здійснення інших злочинів проти держави. У творах не повинна у тій чи іншій формі викладатися і повідомлятися інфор­мація, що є державною чи комерційною таємницею, чи інфор­мація, що може бути використана на шкоду інтересам держави.

Основ­ними формами оприлюднення твору є опублікування, публічне виконання, публічний показ, повідомлення для загального ознайомлення за допомогою радіомовлення чи телебачення, мережі Інтернет чи іншим способом.

Трапляються випадки, коли твір автора стає викраденим, запозиченим, а потім і оприлюдненим. Якщо авторові стає відомо, що його твір оприлюдне­ний без його згоди і не під його ім’ям, то за захистом свого авторсько­го права він буде змушений звернутися до суду і надати докази свого авторства.

Положення про момент виникнення авторського пра­ва є найважливішою частиною будь-якого законодавства про ав­торське право.

У законодавстві про авторське право визначається, що авторське право на твори науки, літератури і мистецтва виникає в силу факту їх створення, при цьому для виникнення і здійснення авторського права не потрібне дотримання будь-яких формальностей. Тут дуб­люється основний принцип правової охорони, відповідно до якого авторське право на твір виникає з моменту його створення.

2.3. Види об’єктів авторського права

Перелік творів, які належать до об’єктів авторського права, на­ведений у ст. 433 цивільного кодексу України та ст. 8 Закону України «Про авторсь­ке право і суміжні права».

Літературні твори. Під літературними творами розуміють будь-які оригінальні письмові твори художнього, публіцистичного і прикладного характеру. довідники, технічні інструкції тощо. До літе­ратурних творів належать літературні й режисерські сценарії, лібретто, тексти з музичними творами, статті у газетах і журналах, щоденники, листи.

Відповідно до ст. 433 ЦК України до літературних творів належать і комп’ютерні програми.

Наукові твори. Під науковими творами розуміють будь-які оригінальні письмові твори наукового, науково-технічного, на­уково-популярного і прикладного характеру.

Музичний твір складається зі сполучень звуків, створюваних му­зичними інструментами і (чи) голосом. Музика поділяється на вокальну, інструментальну, вокально-інструментальну. Розрізняють музику одноголосну (монодія) і багатоголосну (гомофонія, поліфонія). Музика має багато видів (театральна, симфонічна, камерна, танцювальна, поп-музика, рок-музика) і жанрів (пісня, хорал, танець, марш, симфонія, сюїта, соната). Музичні твори можуть бути як самостійними (без тексту – симфонічна, камерна музика), так і складеними (з текс­том – пісні). Основною формою використання музичних творів є їх публічне виконання. Авторське право визнає виключне право лише на мелодію.

Драматичні і музично-драматичні твори, як правило, мають сце­нарій (сценарні твори, але не сценічні, хоча вони призначені для виконання на сцені). Інакше кажучи, драматичні і музично-дра­матичні твори охороняються авторським правом за умови їх фіксації у будь-якій формі.

Сценарій (від італ. scensrio – сцена) – це виклад змісту п’єси, сюжетна схема, за якою ставиться спектакль. Сценарій є літера­турним твором, а вистава чи постановка – це виконання такого твору.

Драматичний твір (від грец. drama – дія) має відношення одно­часно до двох видів мистецтва – театру і літератури.

Музично-драматичний твір являє собою складений твір, що включає драматичний і музичний твір як одне ціле. Основними жанрами музично-драматичних творів є опера, оперета, музична комедія, мюзикл, рок-опера тощо.

Хореографія - танцювальне мистецтво в цілому.

Аудіовізуальний твір – аудіовізуальні твори (кінематографічні та інші твори (телефільми, відеофільми і подібні тво­ри). Вони записані на відповідному матеріальному носії, – за допо­могою інших технічних пристроїв: магнітофона, програвача дисків CD чи DVD, телевізора тощо.

Образотворче мистецтво – це різновид пластичного мистецтва, що поєднує живопис, графіку, скульптуру. Нові технологічні досягнення значно змінили зовнішній вигляд образотворчого мистецтва. Комп’ютерні технології стали важливим засобом для створення таких творів, як живопис, графіка і скульп­тура. Нині комп’ютерний художник не обмежений технічними можливостями. Комп’ютерні твори мистецтва особливо широко використовуються в нових складених видах творів – комп’ютерних програмах, базах даних, мультимедійних творах.

Твори декоративно-прикладного мистецтва (твори ужиткового мистецтва) – це твори мистецтва, перенесені на предмети практичного користування, у тому числі твори художнього промислу або твори, виготовлені промисловим способом. Інакше кажучи, декоративно-прикладне мистецтво – це мистецтво виготовлення побутових предметів, що мають художньо-естетичну якість і при­значені не лише для задоволення практичних потреб, але і для прикраси житла, архітектурних споруджень, парків, є елементами оформлення будинків і приміщень, промислової і поліграфічної продукції тощо.

Твори архітектури, містобудування, а також садово-парко­вого ми­стецтва виконують важливі соціальні, естетичні і побутові функції.

Архітектура - це мис­тецтво проектування і будівництва будинків, споруд, їх комплексів для створення зручного середовища для життя.

Садово-паркове мистецтвопоєднує в собі мистецтво і практику створення парків, садів, інших ландшафтних форм. Воно включає планування і розбивку садів і парків, підбір і розміщення рослин у сполученні з архітектурою, скульптурою, водоймами, дорогами тощо.

Фотографія – це теорія і практика одержання видимого зобра­ження об’єктів на світлочутливих фотографічних, магнітних і інших матеріалах.

Комп’ютерні програми є визнаним об’єктом авторського права. Комп’ютерна програма визначена в національному законо­давстві у сфері авторського права і суміжних прав як набір інструкцій у вигляді слів, шифрів, кодів, схем, символів чи у будь-яко­му іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату.

Бази даних Національне законодавство визначає базу даних як сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі – електронній, підбір і розташування складових якої та її упорядкування є результатом творчої праці і частини якої є доступними індивідуально та можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп’ютера) чи інших засобів.

Правова охорона не поширюється переважно на такі види об’єктівавторського права:

− офіційні документи (закони, судові рішення, інші тексти законодавчого, адміністративного і судового характеру), а також їх офіційні переклади;

− державні символи і знаки (прапор, герб, гімн, ордени, грошові й інші знаки);

− повідомлення про новини дня або інші факти, що мають ха­рактер звичайної прес-інформації, навіть якщо вони виражені, відображені, пояснені чи втілені у творі.

Національне законодавство України у ст. 434 ЦК України, а та­кож у п. «а» ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» містить уточнення, що «не є об’єктами авторського права повідомлення про новини дня або поточні події, що мають харак­тер звичайної прес-інформації».

2.4. Суб’єкти авторського права

Суб’єкти авторського права – фізичні та юридичні особи, які є носіями суб’єктивних майнових та немайнових прав та обов’язків. Зазвичай суб’єктів авторських прав поділяють на дві групи за спо­собом набуття авторського права – первинні та вторинні суб’єкти авторського права.

Первинним суб’єктом авторського права є автор творів науки, літератури і мистецтва.

Водночас майнові права інтелектуальної власності на твір мо­жуть належати не тільки автору твору, але й іншим особам – вто­ринним суб’єктам авторського права.

Під вторинним суб’єктом авторського права слід розуміти фізич­них або юридичних осіб, які не брали участі у створенні твору науки, літератури і мистецтва, але набули певного обсягу майнових прав інтелектуальної власності на твір за законом або за договором.

Вторинними суб’єктами авторського права на твір можуть бути:

− спадкоємці автора;

− роботодавець, коли твір створений у порядку, визначеному ст. 429 ЦК України;

− замовник.

Перекладачами вважаються особи, які здійснюють переклад, який є самостійним об’єктом авторського права (ст. 433 ЦК Ук­раїни). До авторського права, яке належить перекладачу, можна віднести: право на позначення свого імені; право на опублікуван­ня; право на відтворення і розповсюдження перекладу; право на авторську винагороду тощо. Для здійснення перекладу необхідно отримати згоду автора оригінального твору. Автор і пе­рекладач є суб’єктами авторського права на різні об’єкти – оригінальний твір і переклад. Використання перекладу дозво­ляється лише за наявності згоди перекладача. Право автора дозво­лити переклад свого твору на іншу мову з метою подальшого використання дає йому право отримати винагороду за використання твору на іншій мові.

Співавторство – авторське право на твір, створений у співав­торстві, що належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір нерозривне ціле чи складається із частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення (ч. 1 ст. 436 ЦК України). Виходячи з законодавчого визначення співавторства, мож­на виділити три основні ознаки співавторства.

По-перше, співавторство – це сумісна творча праця кількох осіб. Така сумісна праця повинна мати творчий характер, оскільки лише у результаті творчої праці виникають твори науки, літерату­ри, мистецтва, які визнаються охороноздатними об’єктами авторського права.

По-друге, співавторство – це досягнення певної спільної мети, на що спрямована спільна творча праця кількох осіб, а саме – створення колективного твору.

По-третє, співавторство – це приналежність авторського права особам, які беруть участь у створенні твору.

Національне законодавство у ст. 436 ЦК України закріплює два види співавторства – нероздільне і роздільне співавторство.

Під нероздільним співавторством зазвичай розуміється створе­ний двома або більше співавторами твір, який являє собою єдине нерозривне ціле та частини якого не мають самостійного значення.

Роздільне співавторство буде у випадку створення колективного твору, що має цільний характер, але який складається із самостійних частин, що мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким із співавторів створені ці части­ни твору. При роздільному співавторстві використання колектив­ного твору як єдиного цілого здійснюється за взаємною згодою усіх співавторів (на підставі авторського договору). Водночас кожний із співавторів має право самостійно, без отримання згоди інших співавторів, розпоряджатися своєю частиною твору.

Особисті немайнові права автора

Стаття 438 ЦК України розкриває зміст особистих немайнових прав автора, які є складовою особистих немайнових прав інтелек­туальної власності, визначених у ст. 423 ЦК України.

Особисті немайнові права забезпечують зв’язок особи автора з його твором. Особисті немайнові права автора на твір не мають економічного змісту, невід’ємні від автора і є абсолютними. безпосередньо належать автору твору і тому:

− не можуть бути об’єктом вилучення, примусового виконання або експропріації;

− не можуть бути предметом розповсюдження на них дії стро­ку позовної давності, оскільки ці права не належать до сфери комерціалізації;

− не можуть бути об’єктом страхування, оскільки виникають із факту авторства. Вони мають необмежений строк дії.

Право авторства. Одним із головних немайнових авторських прав є право авторства. Право авторства на міжнародному рівні дістало закріплення ще у 1928 р. у Бернській конвенції про охоро­ну літературних і художніх творів.

Право на ім’я. Право на ім’я багато в чому збігається з правом авторства, оскільки визнання права авторства означає, що авто­рові належить право називати себе так, як він того побажає. Він може вказати як автор своє справжнє ім’я, свій псевдонім або оп­рилюднити свій твір анонімно.

Автор самостійно вирішує питання про те, чи бажає він вияви­ти свій зв’язок із твором і яким способом (під власним іменем, під псевдонімом, ініціалами та ін.) або він бажає зберегти анонімність. Авторові, який використовує псевдонім, так само як і автору, який забажав залишитись анонімним, належать усі права на свій твір – як особисті немайнові, так і майнові права інтелектуальної влас­ності. Автор може у будь-який момент розкрити своє ім’я, але до­ки він цього не зробив, фізичні або юридичні особи за його згодою оприлюднюють твір під псевдонімом або анонімно. Ці особи не мають права розкрити ім’я автора без його згоди, в іншому випад­ку вони порушать особисті немайнові права автора.

Оскільки особисті немайнові права автора на твір є безстроко­вими, право на псевдонім або анонімність автора є непорушним навіть після смерті автора твору. Таким чином, ні спадкоємці, ані інші особи не мають права на розкриття імені автора, якщо автор їх не уповноважив це зробити у заповіті або будь-яким іншим спо­собом, що не залишає сумнівів щодо його наміру

Право на недоторканість і цілісність твору (право на захист репу­тації автора). Право на недоторканість твору є особистим немайновим правом автора на твір (ст. 439 ЦК України).

Право на захист честі та репутації автора, так само як й інші особисті немайнові права автора твору, викладені у ст. 438 ЦК Ук­раїни, не пов’язується зі строком життя автора. Після смерті авто­ра впродовж 70 років це право охороняється спадкоємцями автора або іншою особою, уповноваженою автором згідно із заповітом.

Право на переробку твору. Одночасно з правом на недотор­каність твору існує й право на переробку твору, але це право нале­жить виключно автору.

Право на відзив або вилучення твору з обігу.

Знак охорони. До специфічного виду немайнових прав автора належить право автора сповіщати про належність йому виключ­них майнових прав на твір шляхом проставляння на екземплярах твору.

Національне законодавство містить уніфікований спосіб сповіщення про майнові права інтелектуальної власності на твір (ст. 437 ЦК України). Для цього сповіщення власник майнових прав інтелектуальної власності на твір вправі використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожному ек­земплярі твору й обов’язково складається з трьох елементів:

− латинської букви «С», обведеної колом: ©;

− імені (найменування) власника майнових прав інтелектуальної власності на твір;

− року першого опублікування твору.

Такий спосіб сповіщення про наявність майнових прав інтелек­туальної власності на твір уперше був встановлений ще у Законі США «Про авторське право» 1909 p., а з 1952 р. був прийнятий Всесвітньою конвенцією про авторське право.

Майнові права автора на твір.

Під майновими правами інтелектуальної власності автора на твір зазвичай розуміють право автора на використання твору.

До майнових прав авто­ра відносить: право на використання твору; право дозволяти вико­ристання твору, право перешкоджати неправомірному викорис­танню твору, у тому числі забороняти таке використання (ст. 440 ЦК України). Тобто автор самостійно вирішує, яким чином буде використовуватись його твір. При цьому ніхто не має права вико­ристовувати твір без згоди автора або іншого правовласника.

На підставі змісту ст. 440 ЦК України право на використання твору можна визначити так: це виключне право автора самостійно вирішувати питання, пов’язані з наданням третім особам доступу до свого твору та до його використання. Тобто автору належитьправо на використання твору у будь-якій формі та будь-яким способом (статті 424, 426, 427).

Використання твору.

Першим способом використання твору, згідно зі ст. 441 ЦК Ук­раїни, є опублікування (випуск у світ) твору. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» під опублікуванням твору як способом його використання розуміється введення в цивільний оборот за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими спосо­бами примірників твору у кількості, здатній задовольнити, з ураху­ванням характеру твору, розумні потреби публіки.

Введенняпримірників твору до цивільного обороту здійснюється шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інфор­мації

Під оприлюдненням (розкриттям публіці) твору розуміється здійснення за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права дії, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опубліку­вання, публічного виконання, публічного показу, публічної демонст­рації, публічного сповіщення тощо (ст. 1 Закону України «Про ав­торське право і суміжні права»).

Найбільш поширеними способами оприлюднення твору до ос­таннього часу були: опублікування (випуск у світ) твору, публічний показ, публічне виконання, передача в ефір та інші.

Стаття 441 ЦК України до способів використання твору відно­сить публічне виконання.

Наступним способом використання твору, який закріплюється нормами законодавства, є його продаж, передання в найм (оренду) тощо.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» надає автору чи іншому суб’єкту авторського права на твір право на прокат лише п’яти видів творів, навіть якщо такий прокат здійснюється з ко­мерційною метою. До них належать:

− комп’ютерні програми;

− бази даних;

− аудіовізуальні твори;

− музичні твори у нотній формі;

− твори, зафіксовані у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер.

До інших способів використання творів, відповідно до міжна­родно-правових актів та Закону України «Про авторське право і суміжні права», можуть належати:

− поширення твору;

− публічний показ твору;

− повідомлення твору для загального відома;

− розміщення твору в мережі Інтернет;

− право слідування.

Право на поширення твору належить авторові твору. Відповідно до нього він може дозволяти чи забороняти поширення оригіналу або примірників твору шляхом їх продажу чи іншої передачі май­нових прав на оригінал твору або права власності на примірники твору.

Право на публічний показ – це право на показ твору безпосеред­ньо або у вигляді слайда, кінокадру, телекадру на екрані за допомо­гою будь-якого іншого технічного засобу чи будь-яким іншим спо­собом (щодо аудіовізуального твору – показ окремих кадрів поза їх послідовністю) у місцях, де присутні чи можуть бути присутні осо­би, які не належать до звичайного кола родини чи до близьких знайомих родини.

До прав на інше повідомлення творів для загального відома можна віднести й право на використання об’єктів авторського права і суміжних прав в мережі Інтернет. Автор має право дозволяти чи за­бороняти доведення свого твору до загального відома через мере­жу Інтернет. Ніхто без дозволу автора твору чи іншого суб’єкта ав­торського права на твір не має права розмістити цей твір в мережі Інтернет з метою надання доступу до нього.

Ще одним видом майнових прав є право автора на плату за ви­користання твору.

Авторська винагородавизначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксо­ваної суми чиіншим чином. При цьому ставки авторської винагоро­ди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені по­становою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. № 72

Встановлення мінімальних ставок авторської винагороди дер­жавою є правовою гарантією реалізації права автора на плату за використання твору третіми особами.

Право на отримання плати за використання твору, як й інші майнові права інтелектуальної власності на твір, має строковий ха­рактер, тобто автор упродовж свого життя отримує авторську ви­нагороду за використання свого твору, а впродовж 70 років після його смерті за використання твору плату отримують спадкоємці автора.

В Україні в основу обмежень майнових прав інтелекту­альної власності покладені принципи, відповідно до яких дозво­ляється використання об’єкта авторського права і суміжних прав, якщо це:

− не завдає шкоди нормальному використанню цього об’єкта;

− не порушує законні інтереси суб’єктів авторського права.

Так, без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право на твір), але з обов’язковим зазна­ченням імені автора і джерела запозичення, допускається:

– використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей із газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлене критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків із виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

− використання літературних і художніх творів в обсязі, ви­правданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах організацій мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

− відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей із поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних пи­тань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонене автором;

− відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

− відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях;

− видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

− відтворення творів для судового і адміністративного прова­дження в обсязі, виправданому цією метою;

− публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

− відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщен­ня публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою.

Допускається без дозволу автора (чи іншої особи, якій належить авторське право) і без виплати авторської винагороди відтворювати виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім’ї попередньо правомірно оприлюднені твори.

Після того, як строк дії авторського права на твір закінчується, цей твір стає суспільним надбанням. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання осо­бистих немайнових прав автора твору.

Законодавство будь-якої країни світу містить норми, якими за­безпечується охорона авторських прав.

Так, у законі Анни Стюарт, який набрав чинності в 1710 р. в Англії, був встановлений строк дії права на опублікування книги, який становив 14 років із моменту першої публікації. Цей строк можна було продовжити ще на 14 років, якщо автор був ще живий, а перший строк закінчив свою дію. Коли дія встановленого і продовженого строку закінчувалася, твір можна було вільно дру­кувати. Захист авторського права на твір у той час залежав від включення цього твору до реєстру корпорації книговидавців

У Франції в Декретах від 13 та 19 січня 1791 р. за автором визна­валося виключне право надавати дозвіл на публічне виконання своїх творів упродовж усього життя автора. Це право ще на 5 років передавалося спадкоємцям та правонаступникам автора після йо­го смерті.

У 1866 р. строк дії авторського права на твори у Франції був збільшений до 50 років. Але раніше за Францію Іспанія в законі про авторське право від 1847 р. вста­новила, що строк дії майнових прав інтелектуальної власності на твір дорівнює життю автора та 50 років після дня його смерті.

Це положення надалі дістало закріплення у 1886 р. у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів

В європейських країнах строк дії майнових прав автора на твір був обмежений, але існували й деякі винятки, що діяли у Нідер­ландах, Португалії, в яких був встановлений принцип безстроко­вої правової охорони творів. Деякі країни Латинської Америки (Гватемала, Мексика) також прийняти принцип безстрокової правової охорони творів, але потім від нього відмовилися та ввели обмеження строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твори

Строк охорони особистих немайнових авторських прав. У світі існує кілька різних підходів (режимів) щодо охорони особистих немайнових прав авторів. Так, необмежений строк дії особистих немайнових прав закріплений у національних законодавствах тих країн, які є послідовниками французької моделі охорони авторсь­ких прав (Франція, Колумбія, Мексика, Перу, Алжир, Україна та ін.). В інших країнах реалізовується концепція, згідно з якою після закінчення строку дії прав майнового характеру особисті немайнові права перестають залежати від приватного права, а твори переходять у суспільне надбання, тому в Німеччині, Гватемалі, Люксембурзі, Нідерландах, Норвегії строк охорони особистих не­майнових прав автора дорівнює строку охорони майнових прав. У тих країнах, в яких правова система побудована на звичаєвому праві (common low), строк охорони особистих немайнових авторсь­ких прав дорівнює життю автора, тобто припиняється зі смертю автора.

В Україні строк дії особистих немайнових прав автора є без­строковим і виникає від дня створення твору (ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Безстроковий строк охорони авторського права стосується таких немайнових прав автора, як право авторства, право на ім’я, захист цілісності та недоторканості твору (захист репутації автора).

Обмеження строку дії майнових прав інтелектуальної влас­ності на твори має на меті забезпечити доступ до таких творів ши­рокогозагалу (публіки).

Принцип безстрокової дії правової охорони творів є вигідним лише для спадкоємців та правонаступників автора, ускладнює розповсюдження творів, що суперечить вимозі вільного доступу до твору широкого загалу. При закінченні строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твір безоплатне використання таких творів вигідне лише промисловцям та комерсантам, а не широко­му загалу, оскільки використання творів, які перейшли до суспільного надбання, не приводить до зменшення ціни на книгу, записи музичних творів та ін.

Строк дії майнових авторських прав в Україні визначений у ст. 446 ЦК України та ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створен­ня і починає діяти від дня створення твору. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім ви­падків оприлюднення анонімних творів, творів під псевдонімом і творів, створених у співавторстві.

Стаття 28 Закону України «Про авторське право і суміжні пра­ва» встановлює двоступеневий критерій для строків дії правової охорони оприлюднених анонімних творів та творів, оприлюдне­них під псевдонімом, який повністю відповідає нормам міжнарод­но-правових актів, крім загального строку правової охорони авторського права. По-перше, строк дії правової охорони опри­людненого анонімно або під псевдонімом твору становить 70 років із моменту першого правомірного оприлюднення цього твору. По-друге, якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк дії правової охорони твору, передбачений для звичайних творів (протягом усього життя автора та 70 років після його смерті).

Таким чином, міжнародні і національні норми щодо ав­торського права на твори надають оприлюдненим творам, що створені анонімно або під псевдонімом, менший строк дії право­вої охорони, аніж творам, створеним під дійсним ім’ям автора.

Другий аспект визначення строку дії правової охорони сто­сується творів, створених у співавторстві. Строк дії майнових прав інтелектуальної власності на твори, створені у співавторстві, ста­новить життя співавторів і 70 років після смерті останнього співав­тора. Це положення ст. 446 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права»

Строк дії авторського права на твір, який визначається життям автора та 70 роками після його смерті, закінчується 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені вище юридичні факти.

Положення, викладене у ст. 447 ЦК України, як правовий наслідок закінчення строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твір передбачає перехід твору до суспільного над­бання.

Осо­бисті немайнові права автора твору діють безстроково.

Для того, щоб твір набув правової охорони на території України, необхідно виконати такі умови:

− твір повинен знаходитися і бути вираженим в об’єктивній формі на території України;

− автором твору або особою, якій належить авторське право на цей твір, має бути фізична особа, яка є громадянином України або не є її громадянином, однак має постійне місце проживання на те­риторії України, чи юридична особа, яка має постійне місцезнаходження на території України;

− твір був уперше оприлюднений на території України або був уперше оприлюднений за межами України, але після цього протя­гом 30 днів був оприлюднений на території України. В усіх інших випадках твір не буде мати правової охорони на території України, а перейде до суспільного надбання.

Строк дії майнових прав інтелектуальної власності на твір після його переходу до суспільного надбання закінчується, тобто будь-яка фізична або юридична особа може використовувати такий твір не лише безоплатно, а й без отримання дозволу від осіб, які упов­новажені здійснювати охорону права авторства, права на ім’я, пра­ва на честь і репутацію автора цього твору.

Дата добавления: 2014-12-07