Особливості цивільної правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб

Загальна характеристика цивільного права.

Цивільне право

План

1. Загальна характеристика цивільного права.

2. Особливості цивільної правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб.

3. Право власності: поняття, зміст. Види власності.

У процесі своєї життєдіяльності особи вступають між собою в певні відносини, які регулюються нормами права. Цивільне право як галузь права регулює майнові відносини, тобто ті відносини, які пов’язані з приналежністю, набуттям, користуванням та розпорядженням майном.

Майнові відносини, які регулюються цивільним правом, за змістом поділяються на два види:

1) майнові відносини, пов’язані з приналежністю майна певним особам – це відносини власності (відображають існуючий розподіл матеріальних благ між конкретними особами, тобто закріплюють матеріальні блага за конкретним власником);

2) майнові відносини, пов’язані з переходом майна від одних осіб до інших – це відносини в галузі товарообігу (вони виникають на основі договорів).

Цивільне право також регулює і особисті немайнові відносини. Ці відносини виникають у зв’язку із здійсненням особою своїх особистих прав. А особисті права – це блага, які невіддільні від особи: життя, здоров’я, честь, гідність, авторство. Вони індивідуалізують особу, втілюють її моральну оцінку з боку суспільства.

Особисті немайнові відносини поділяються на два види:

1) особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими (наприклад, відносини, що виникають у зв’язку із створенням творів літератури, науки, мистецтва);

2) особисті немайнові відносини, які виникають таі існують незалежно від майнових, тобто ті, які не пов’язані з майновими (наприклад, відносини, об’єктом яких є честь, гідність, право на ім’я тощо).

Цивільне право регулює майнові та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності. Тобто кожна із сторін є самостійною, незалежною, не може нав’язувати свою волю іншій, їх стосунки базуються на взаємній згоді.

Цивільним правом регулюються вищезазначені відносини:

а) юридичних осіб між собою;

б) громадян між собою;

в) громадян з юридичними особами.

Отже, з вищезазначеного можна зробити висновок, що цивільне право – це галузь права, яка регулює на засадах юридичної рівності майнові та особисті немайнові відносини з метою задоволення матеріальних і духовних потреб та інтересів учасників суспільних відносин.

Основним нормативним актом, який регулює цивільні правовідносини, є Цивільний кодекс України, введений в дію з 1 січня 1964 року.

Особи, які вступають між собою в певні стосунки з приводу майна чи особистих немайнових прав, називаються суб’єктами цивільних правовідносин. У цивільних правовідносинах завжди повинно бути не менше двох суб’єктів (дві сторони), тому що це відносини між особами. Згідно з Цивільним кодексом України суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути:

– фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства);

–юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, акціонерні товариства, орендні підприємства, громадські та інші організації).

Українська держава як суб’єкт цивільного права має відокремлене майно, несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями та інше.
Усі суб’єкти цивільних правовідносин мають певні права і виконують певні обов’язки.

Суб’єктами цивільних правовідносин є перш за все громадяни України. Але для того щоб бути суб’єктом цивільних правовідносин, громадяни повинні мати належну правоздатність і дієздатність.

Правоздатність – це здатність особи мати певні цивільні права та обов’язки. Усі громадяни незалежно від віку, стану здоров’я наділені цивільною правоздатністю. Правоздатність виникає в момент народження і припиняється смертю.

Правоздатність у всіх фізичних осіб рівна незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду, характеру занять, місця проживання та інших обставин. Жоден громадянин не може бути позбавлений цивільної правоздатності. Але законодавство України передбачає певні випадки обмеження правоздатності.

Зміст цивільної правоздатності визначається Цивільним кодексом України, який проголошує, що громадяни відповідно до закону можуть мати майно на основі права власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати право автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу та інших результатів інтелектуальної творчості, а також інші майнові та особисті немайнові блага.

Цивільна дієздатність – це здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов’язки.

На відміну від правоздатності, яка виникає в момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров’я.

Розрізняють такі види дієздатності:

– повну;

– часткову;

– мінімальну;

– обмежену;

– визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто з 18 років.
Повна дієздатність – це здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов’язки.

Якщо закон дозволяє одружитися до досягнення 18-річного віку, то громадянин, який не досяг такого віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження.

Повнолітні особи можуть самостійно вчиняти будь-які цивільно-правові угоди і самостійно відповідають за заподіяну шкоду.

Часткова дієздатність характеризується тим, що за громадянином визнається право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені законом.
Часткову дієздатність мають громадяни віком від 15 до 18 років. Вони мають право учиняти дрібні побутові угоди. Також ці особи можуть розпоряджатися своєю заробітною платою або стипендією, здійснювати свої авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки, права на свої відкриття, право вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними, право на володіння, користування і розпорядження майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств. Особи від 15 до 18 років можуть бути членами громадських організацій.

Неповнолітні віком від 15 до 18 років відповідають за заподіяну ними шкоду, якщо вони мають майно чи заробіток. Коли у неповнолітнього віком від 15 до 18 років немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, шкода у відповідній частині повинна бути відшкодована його батьками або піклувальниками, якщо вони не доведуть, що шкода заподіяна не з їх вини.
Мінімальна дієздатність у осіб, які не досягли 15 років. Ці особи мають право вчиняти дрібні побутові угоди, вносити вклади у кредитні установи і розпоряджатися ними. Але якщо вклад був внесений на ім’я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися ним до досягнення 15-річного віку будуть батьки та інші законні представники неповнолітнього.

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини.

Цивільний кодекс України передбачає обмеження дієздатності громадян при настанні певних умов:

а) якщо громадянин зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами;

б) ставить у тяжке матеріальне становище себе та свою сім’ю.

Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Обмежено дієздатній особі суд призначає піклувальника. Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника укладати угоди щодо розпорядження майном, одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними.

Обмежено дієздатний громадянин має право укладати дрібні побутові угоди, а також несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду. Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями або наркотичними засобами.

Можливе визнання громадянина недієздатним у судовому порядку, якщо внаслідок душевної хвороби або недоумства громадянин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Цій особі суд призначає опікуна.
За шкоду, заподіяну недієздатним громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов’язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини.

Учасниками майнових і особистих немайнових відносин, що регулюються сучасним цивільним законодавством, крім громадян, виступають різноманітні організації – державні, кооперативні, громадські, господарські товариства, орендні і колективні підприємства, господарські об’єднання та інші організації. Але для того, щоб ці організації стали суб’єктами цивільних правовідносин, вони повинні бути юридичними особами.

Цивільний кодекс України встановлює, що юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді. З даного визначення можна виділити певні ознаки юридичної особи:

а) організаційна єдність (тобто юридична особа – колективне утворення);

б) наявність відокремленого майна (майно відокремлено як від членів трудового колективу даної організації, так і від майна держави чи інших організацій та осіб);

в) можливість виступати від свого імені в суді, арбітражному чи третейському суді;

г) здатність нести самостійну майнову відповідальність (відповідає за майно, що належить за зобов’язаннями).

Крім того, юридичні особи мають рахунок у банку, свій статут чи положення, на основі якого діють, свою печатку тощо.

Як суб’єкт цивільних правовідносин, юридична особа, так як і громадянин, має правоздатність і дієздатність. У юридичних осіб правоздатність і дієздатність виникають одночасно з моменту їх державної реєстрації, а у певних випадках, передбачених законодавчими актами, з моменту реєстрації статуту. Правоздатність юридичної особи встановлюється відповідно до цілей діяльності даної юридичної особи.

Відповідно до ст. 1 Закону “Про підприємства”, незалежно від форм власності на засоби виробництва та інше майно, підприємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим у статуті підприємства.
Цивільні права та обов’язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед, з договорів. Зміст цивільної правоздатності юридичної особи складає також здатність юридичної особи мати особисті немайнові права та обов’язки – це право на найменування, виробничу марку, право на честь, гідність та інші.
Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом (положенням), на підставі якого діє юридична особа.

Юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Підприємство, наприклад, може створюватися за рішенням власника майна або уповноваженого органу, а також у результаті виділення із складу діючих підприємств, організацій одного чи декількох структурних підрозділів.
Юридична особа припиняє своє існування шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

3. Право власності: поняття, зміст. Види власності

Право власності – це сукупність правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Під володінням розуміють закріплення матеріальних благ за конкретним власником.

Користуванням називається вилучення з майна його корисних властивостей.

Розпорядження – це можливість власника визначати долю майна (продати річ, подарувати і т.п.).

В юридичній науці термін “право власності” вживається в об’єктивному і суб’єктивному значеннях.

Право власності в об’єктивному значенні – це сукупність норм, що регулюють суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності в суб’єктивному значенні – це закріплення в нормах права можливості конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися майном.
Коло суб’єктів права власності необмежене. Власниками, відповідно до Закону України “Про власність”, можуть бути окремі громадяни в особі трудового колективу або селянського господарства; колективні утворення – кооперативи, орендні і колективні підприємства, господарські товариства і асоціації; різноманітні громадські організації (політичні, науково-освітні, екологічні та інші) щодо майна, яке вони можуть мати у власності відповідно до характеру їх діяльності та статутних завдань; релігійні організації.

Суб’єктами права власності виступають суверенні держави, автономні республіки та інші національно-державні утворення (автономні округи тощо), а також територіальні одиниці (краї, області, райони).

Закон України “Про власність” серед суб’єктів права власності визначає народ України. В Україні власниками визнаються не лише громадяни України і юридичні особи, а й спільні підприємства, іноземні організації, іноземні держави.
Об’єктом права власності може бути будь-яке майно (засоби виробництва і предмети вжитку), але тільки те, яке індивідуально визначене, інакше власник не зможе до нього ставитися як до свого.

В Україні існують такі форми власності: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними.

Відповідно до Закону України “Про власність” суб’єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов’язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Об’єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього вжитку, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, грошові кошти, акції, інші цінні папери, інше майно споживчого і виробничого призначення, а також твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці.

Основним джерелом приватної власності є трудова участь громадян у суспільному секторі економіки. Важливими джерелами набуття приватної власності є договори (купівля-продаж, дарування та інші). Громадяни набувають права власності на доходи від індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціонерні товариства.
Законодавством України встановлений перелік майна, яке не може бути у приватній власності громадян – це зброя, боєприпаси, вибухові речовини, наркотичні речовини та інше.

Колективна власність – це майно, що належить колективу, тобто певній групі осіб. Суб’єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, об’єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об’єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.
Право колективної власності виникає на підставі:

– добровільного об’єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств, об’єднань;

– передачі державних підприємств в оренду;

– викупу трудовими колективами державного майна;

– перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства;

– безкоштовної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу;

– державних субсидій, пожертвувань організацій, громадян та інше.
Об’єктами права колективної власності можуть бути будови, споруди, вироблена продукція, отримані доходи, а також інше майно, отримані на законних підставах.

Державна власність є особливою суспільною формою привласнення матеріальних благ в інтересах народу. До державної власності відноситься загальнодержавна власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). До особливого різновиду державної власності віднесена також власність Автономної Республіки Крим.

Об’єктами права загальнодержавної власності може бути будь-яке майно, необхідне для виконання державою своїх функцій. До цього майна Закон відносить перш за все майно, що забезпечує діяльність Президента, Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів, майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних та внутрішніх військ, оборонні об’єкти. Державним майном визнається єдина енергетична система, системи транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення. Крім цього, до державного майна відносяться кошти Державного бюджету, Національний банк, інші державні банки та їх установи, резервні, страхові та інші фонди: майно державних підприємств, вищих навчальних закладів, об’єкти соціально-культурної сфери, а також інше майно, яке становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Суб’єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Тема:

Дата добавления: 2014-12-07