Глосарій. Які напрями розвитку власної культури нам слід обрати, щоб не розчинитися в іншій культурі і, тим самим

Які напрями розвитку власної культури нам слід обрати, щоб не розчинитися в іншій культурі і, тим самим, втратити свою самобутність?

Який саме образ європейської міфологізації поширюється на Україну?

Вкажіть, хто із західних учених, культурологів і етнологів цікавився питанням своєрідності України?

а) Дені де Ружмон, Й. Г. Гердер, М. фон Хейген, Ліл’яна Деру-Сіміч, З. Бжезинський та ін.;

б) Г.Д. Вервес, І.М. Дзюба, М.І. Гончаренко, М.В. Попович, П.П. Толочок;

в) обидва варіанти є правильні.

а) втілення ідеї свободи думки, віросповідання, мовлення;

б) втілення Істини, Добра й Краси;

в)немає жодної правильної відповіді.

а) наполегливо відтворювати власну національну культуру, позбавляючись від тягаря колоніального минулого і, разом з цим, інтегруватися у полікультурне довкілля світового співтовариства;

б) напрям впровадження у культуру ідей Істини, Добра й Краси;

в) немає жодної правильної відповіді.

Абстракціонізм – художній світогляд, в якому декларується відмова від відображення фігуративів.

Абсурдизм – – художній світогляд, який базується на екзистенціалістській ідеї безсенсовості людського буття.

Авангардизм – загальна назва напрямів новітньої культури з прагненням до новаторства не лише у сфері художньої мови, а передусім у сфері прагматики (реалізація «художньої антиповедінки»).

Автохтони – перші мешканці країни чи їх нащадки (у протилежність народам, що прибули на дану територію). Грецька назва «автохтони» відповідає римській «аборигени».

Агіографія (від грец. «святий» і «пишу») – вид церковно–історичної літератури, який містить життєписи святих, це розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.

Агон – складова частина давньогрецької трагедії і комедії, суперечка дійових осіб. Ширше: публічні змагання.

Адепт – пристрасний прихильник якогось вчення, ідеї.

Академізм – художня школа в мистецтві ХІХ–ХХ століть, спрямована на збереження і відтворення творчих здобутків своїх посередників. Іноді це призводило до догматичного наслідування форм, стильових прийомів, канонів минулою мистецтва, до еклектизму.

Акварель – живопис фарбами, які розводяться водою. Основні її якості: прозорість барв, крізь які просвічують тон і фактура основи, чистота кольору.

Альтернатива – необхідність вибору між двома чи кількома можливостями, які взаємно виключають одна одну.

Амбівалентність – двоїстість чуттєвого переживання, яка виявляється у тому, що один і той же об’єкт викликає у людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові і ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється і маскується іншим. Амбівалентність сягає кореням у неоднозначність ставлення людини до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.

Анімізм – одна з форм релігії, пов’язана з вірою в окриленість усіх предметів та явищ.

Анклави – ізольовані етнічні осередки.

Антиномія – суперечність між двома взаємовиключними положеннями, коли неможливо однозначно підтвердити чи заперечити.

Антропологізм зведення всіх явищ суспільної о життя до властивостей людської природи. Термін запровадив Л.Фейєрбах, проте антропологічна тенденція притаманна була ще Сократові, який, на противагу попередній натурфілософії, поставив людину в центр пізнання. Обмеженість антропологізму виявляється в позаісторичному підході до людини, в ігноруванні і соціально–практичної сутності.

Антропологія – наука про походження, поведінку, фізичний, соціальний і культурний розвиток людини.

Апокрифи (від гр. «таємничий», «прихований») – твори християнського фольклору і літератури, які не визнавалися церквою канонічними і заборонялися нею.

Апологія – захист від звинувачення, вихваляння когось чи чогось.

Апофеоз – заключна урочиста масова сцена святкової концертної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.

Ареопаг – вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах), який названо так за місцем засідання («Пагорб Ареса»).

Аристократія (від грец. «аристос» – найкращий і «кратер» – сила, влада, панування) – вищий прошарок привілейованого стану в суспільстві.

Артефакт – створене людиною, суспільством, продукт культури.

Архетип – прообрази, вроджені психічні структури, які є результатом історичного розвитку людини.

Атракція – почуття взаємної симпатії, прихильності, залучення.

Бароко – художній світогляд, що відображає динамізм світомоделі I внутрішню суперечливість людини.

Берестяні грамоти – давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою – писалом. За змістом це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.

Бестіарій – середньовічної (XII ст.) збірник віршів чи прози, які містять напівфантастичні описи тварин із натяком на людські властивості і вади.

Бестселер – видання, що швидко набуло величезної популярності. Буквально: «те, що найкраще розходиться».

Бріколаж – нашарування однієї події на іншу, хоч вони несумісні в реальності. Ознака міфологічного мислення.

Вандалізм (від назви племені «вандали») – дике руйнування культурних і матеріальних цінностей.

Варвари (від грец. «барбара» – іноземці) – назва, яку стародавні греки (а затим і римляни) давали племенам, що жили поза межами їх держав і відрізнялися звичаями і культурою.

Варварство – за усталеною в суспільствознавстві XVIII–XIX ст. періодизацією, середня з трьох епох історії (дикість, варварство, цивілізація). Періодизацію запровадив у 60–х р. XVIII ст. А.Фергюсон. Л.Г. Морган, який обгрунтував цю схему, вважав, що варварство починалося з вииикнення гончарного виробництва і завершу–валося появою писемності.

Васал – в середні віки в Західній Європі феодал, який одержав землю від іншого феодала і зобов’язаний останньому військовою службою та іншими послугами.

Вертеп – вид мандрівного лялькового театру, що ставив п’єски, пов’язаний із біблійним різдвяним сюжетом. («Вертеп» з грец. печера, в якій народився Ісус Христос) видатними представниками Відродження були Ф. Петрарка, Дж. Бокаччо. Аріосто, Т. Тассо та ін. Епоха Відродження характеризувалась значним розвитком архітектури, театрального мистецтва й музики. Філософія в той період перестала бути служницею богослов’я, переосмислювалася по-новому антична філософська спадщина. Особливо популярними стали ідеї пантеїзму і неоплатонізму, що їх брали на озброєння в боротьбі з схоластикою.

Відродження (Ренесанс) – соціальний та ідейний pyx XIV–XVI ст. в європейських країнах, який був спрямований проти християнсько-схоластичної культури середньовіччя і став перехідним щаблем від середньовічної культури до культури Нового часу. Відмітними рисами культури Відродження, антифеодальної в своїй основі, є і світський характер, гуманістичний світогляд, відродження античної культурної спадщини. Із руйнуванням старих феодально-релігійних уявлень і створенням нової системи цінностей, що відповідала буржуазній епосі, яка зароджувалася, був пов’язаний антропоцентризм Відродження. Центром світу проголошували людину, яку вважали частиною природи, найдосконалішим її витвором На противагу феодально-церковному аскетизмові, проповіді пасивності, нова, гуманістична етика звеличувала людську діяльність, Гуманістичні ідеї Відродження найяскравіше відобразилися в образотворчому мистецтві, спочатку в Італії (Джотто, Боттічелі, Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі), а потім і в інших країнах. Художники епохи Відродження у своїх творах відображали силу, велич енергійної дієвої людини-борця.

Вільнодумство – критичне ставлення до релігії та церкви: сумніви в питаннях віри, заперечення окремих релігійних догматів, обрядів тощо.

Гедонізм філософсько - етичне вчення, згідно якому рушійною силою, найвищим благом і метою життя людини є насолода, задоволення. Так, для Епікура насолода – основа і принцип щастя, первинне і природне добро.

Герменевтика – напрямок гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.

Гільдії – станові спілки купців.

Голосіння – старовинні українські народні пісні (на похованнях). Це імпровізаційні поетичні твори, пов’язані переважно зі смертю, похованням та поминками небіжчика.

Готика – художнє світовідчуття, яке відображає домінантність трансцендентного світу і формується в атмосфері середньовічного міста.

Гравюра – вид графіки, в якому зображенням є друкованим відбитком машонка, який нанесений на дошку малярем-гравером; відбитки також називаються гравюрами.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Графіті – надари та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або й відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах

Гуманізм – вчення про самоцінність людини, яке утверджує людину як смисл й основу буття.

Демагог – спочатку так називали голову так званої демократичної партії в деяких рабовласницьких державах Стародавньої Греції (Афінах тощо). Пізніше слово «демагог» почало означати політикана, що робить собі популярність шляхом надмірних брехливих обіцянок.

Деміург – віща урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському Союзі). Алегорично – творець.

Демонологія – релігійне вчення про демонів. Походить від первісної віри у злих духів. Демонологія невідривна від релігійної моралі, в якій диявол – джерело і носій гріха.

Деонтологія – розділ етики, що вивчає проблеми обов’язку, сферу належного, всі форми моральних вимог та їхнє співвідношення.

Дидаскал – вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само називали часто вчителів в українських братських школах XVI-XVIII століть.

Дитинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі, обнесена стінами. 3 XVIII ст. почала називатися Кремлем.

Дихотомічність світу – концепція поділу світу на дві частини, сакральну і профану.

Догма – 1) у стародавній і середньовічній філософії – основні положення того чи іншого вчення, яке приймається без доказів. У релігії – положення, що видаються за вічні, незмінні, «богом дані» істини; 2) поняття, ідеї, вчення, які вважаються істинними за будь–яких умов.

Догмат – основне положення віровчення, обов’язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.

Догматизм – це незмінний, ігноруючий конкретні умови місця і часу, підхід до тих або інших проблем, оперування догмами, тобто відірваними від життя положеннями.

Евдемонізм – етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя: особистого – індивідуалістичний евдемонізм, суспільного – соціальний евдемонізм. Близький до гедонізму.

Егоцентризм – 1) суб’єктивно-ідеалістичний філософський і етичний принцип, за яким індивідуум, особистість вважається центром Всесвіту; 2) негативна, хвороблива риса характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

Екзистенціалізм – філософський світогляд, який утверджує унікальність існування світу людської суб’єктивності.

Екзистенція – основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, те незбагненне, ірраціональне в людському «Я», внаслідок чого людина є конкретною, неповторною особистістю.

Еклектизм (еклектика) – безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, напрямів, стилів.

Екологічність культури – система ціннісних орієнтацій культури, яка спирається на відношення до природного середовища як до унікального макрокосму.

Експресіонізм – художній світогляд, який відобразив ситуацію безвихідності самотньої людини у ворожому їй світі.

Емпатія – вміння входити в психологічний стан іншої особи, здатність поставити себе на місце іншого в його ситуації.

Ентропія соціально-культурна – процес зниження рівня системно-ієрархічної впорядкованості, культурного комплексу будь-якого суспільства.

Есхатологія (з грец.) – релігійне вчення про долю світу і людини, про кінець світу і Страшний суд. В основі есхатології – давні уявлення про наявність у природі прихованих діючих сил, боротьбу доброго і злого початків, про загробне покарання грішників і нагороду праведникам. У розвинутій формі есхатологія притаманна іудаїзму, християнству, ісламу. Есхатологічні настрої особливо поширювалися під час соціальних і політичних криз.

Етика – 1) у звичайному розумінні – те саме, що і мораль, моральність, вдача; 2) філософська наука, об’єктом вивчення якої є мораль. Як теорія моралі етика з’ясовує її місце в системі суспільних відносин, аналізує природу, внутрішню структуру моральних відносин і морально! свідомості, досліджує моральні поняття, за допомогою яких репрезентуються моральні норми, принципи, оцінки, судження тощо.

Євангелія – частина Біблії, пов’язані спільною темою релігійні твори, що становлять основну частину Нового Заповіту. Містять життєпис Ісуса Христа та основні положення християнського віровчення.

Імпресіонізм – художній світогляд, орієнтований на суб’єктивне відображення миттєвостей буття.

Ініціація – обряд посвячення юнаків у повноправні члени суспільства, що імітував вмирання та нове народження або перетворення на іншу істоту.

Інтелігенція – соціальна трупа, що складається з осіб, професійно зайнятих розумовою працею (науковці, інженери, техніки, вчителі, лікарі, митці тощо). Інтелігенція виникла внаслідок відокремлення розумової праці від фізичної.

Іронія – прихована насмішка, спеціально вдягнена у форму позитивної характеристики чи вихваляння. Злу іронію називають сарказмом.

Калокагатія – естетичний ідеал гармонії духовного і фізичного в людині.

Канон – сукупність правил, яка визначає ідеальність образу.

Карнавал – універсальний механізм, який с противагою ієрархічності середньовічного суспільства.

Катарсис (від грец. «очищення») – поняття давньогрецької естетики, яке характеризує естетичний вплив твору мистецтва на людину. Слово «катарсис» вживався греками у багатьох значеннях: у релігійному, етичному, фізіологічному і медичному. Катарсис, очевидно, включає і полегшення теля великого напруження почуттів і облагородження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.

Катехізис – церковно–навчальний посібник, що у формі запитань і відповідей викладає основний догмат православної, католицької чи протестантської церкви.

Кітч – (від нім. «жаргон», «збирання вуличного сміття», пізніше імітація унікальних художніх виробів) – явища художньої культури. Позначена еклектизмом, різномаїття стилів. Найчастіше це масова культура.

Класицизм – художній світогляд, який моделює раціональний образ світу.

Колабораціоністи (від фр. співробітники) – зрадники батьківщини, особи, які співробітничали з фашистськими загарбниками в окупованих ними країнах під час другої світової війни.

Комедія дель арте, або комедія масок – вид італійського народного театру, що виник в середині XVI століття. Особливість комедії масок – відсутність літературного тексту, акторська імпровізація, постійні персонажі (наприклад, Арлекін, Панталони), які носили на обличчях напівмаски.

Конформізм – пристосовуваність, пасивне прийняття існуючого порядку, смаків, суджень. Альтернатива конформізму – нонконформізм.

Концептуалізм – художній світогляд, в якому дійсність замінюється її вербалізованою концепцією.

Креаціонізм – релігійно-ідеалістичне вчення, яке пояснює походження і різноманітність світу «божим творінням». Ідеї креаціонізму притаманні різним релігійним системам, але найбільшого розвитку набули в монотеїстичних релігіях іудаїзму, християнства та ісламу.

Куртуазія – складний ритуал відносин та моральних правил, передбачених придворним етикетом.

Лейтмотив – провідний мотив; у переносному значенні – важлива думка, що неодноразово повторюються у творі, промові тощо.

Літографія – один з основних видів графіки; спосіб друкування, при якому відбитки одержую за допомогою перенесення фарби під тиском з плоскої друкованої форми безпосередньо на папір.

Літургія – 1) обідня, вид богослужіння у православній церкві; 2) у Стародавній Греції та Візантії – деякі види державних повинностей.

Логос – першооснова буття в його впорядкованості та законовідповідності; раціональна діяльність розуму, спрямована на усвідомлення системності й гармонійності світу.

Мадригал – невеликий музично-поетичний твір любовно-ліричного змісту. Розвинувся в епоху Відродження в Італії.

Маньєризм – стильова течія XVI–XVII ст. в Європі, для якої характерні екзальтація та гіперболізм (підготувала появу бароко).

Маргіналія – назва чи малюнок, вміщені на полях книги.

Медитація – розумова дія, спрямована на приведення психіки людини у стан поглибленої зосередженості. Особливого розвитку медитація набрала в індійській та буддійській йозі, в античному «філософському екстазі» платоників і неоплатоників, в условленому «розумному діянні» («Ісусова молитва»), а також в деяких школах сучасного психоаналізу.

Ментальність – світосприйняття, яке формується па глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Меса – 1) католицька обідня (літургія); 2) багатоголосий циклічний хоровий твір на текст літургії (із супроводом органа чи оркестру).

Метаморфоза – повна зміна.

Метки (від грец. «переселенці») – в полісах Стародавньої Греції чужоземці, а також відпущені на волю раби. Були особисто вільні, проте не мали політичних прав.

Механіцизм – світогляд, що пояснює розвиток природи і суспільства законами механічної форми руху матерії.

Меценат – ім’я римського державного діяча (I ст. до н.е.), близького до імператора Августа; уславився своїм широким покровительствах над поетами й художниками. Його ім’я стало називним.

Модерн – художній світогляд, якій тяжіє до естетизації навколишнього середовища.

Мозаїка – зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти і т. д.

Набат – 1) у Стародавній Русі – мідний військовий барабан величезних розмірів, який перевозили чотирма кіньми; 2) сигнал тривоги для зібрання людей, який подавався зазвичай ударами в дзвін («бити у набат»).

Народність – одна з форм етнічної спільності людей, яка є наступною після родоплемінної спільності й передує нації. Народності властиві в нерозвиненому вигляді майже всі ознаки нації: відносна спільність мови як засобу спілкування і взаємного розуміння людей, етнічне самоусвідомлення і самоназва. Проте відносно слабка економічна спільність, зумовлена слабким малорозвинутим суспільним поділом праці, причиняє недостатній розвиток інших факторів, що зв’язують народність в єдине ціле на ранніх етапах її формування.

Натюрморт – живописне зображення предметів домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо.

Нігілізм – у широкому розумінні слова, заперечення загально прийнятих цінностей і норм, які вкоренилися в суспільному житті.

Нонконформізм – демонстративне неприйняття загальнопоширених нормативів, правил, догм.

Обскурантизм – вкрай вороже ставлення до освіта і прогресу, реакційність, мракобісся.

Одіозний – дуже неприємний, небажаний, таким, що викликає негативне ставлення.

Оранта – один із іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесеними руками й повернутими від себе долонями. Оранта дістала поширення в іконографії й живопису Візантії та Давньої Русі в IX–XIII століттях.

Ордер архітектурний – принципи співвідношення елементів архітектурної конструкції; в античній традиції сформувалися ордери дорійський, іонійський та коринфський.

Офорт – вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою у шарі лаку, що вкриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зображення відбивається із пластини, витравлені місця якої заповнені фарбою.

Палімпсести – 1) писання по стертому старому тексту на пергаменті; в широкому розумінні – поверх «священних текстів».

Парафраза – музична п’єса у формі фантазії на теми (мелодії) з іншого твору.

Парія – безправна, пригнічена людина. Слово походить від найменування однієї із нижчих «недоторканих» каст у Південній Індії.

Пастораль – літературний, музичний і театральний жанр, в основі якого – поетизація та ідеалізація простого сільського життя. У переносному значенні, пастораль має дещо іронічний відтінок як стан ніжності і тиші, однак з певною часткою манірності, солодкуватості.

Патетика – захоплена, пристрасна схвильована мова, що має метою вплинути на почуття.

Патристика – християнська філософія викладена у творах «отців церкви» (Терту ліана, Августина Блаженного).

Пафос – 1) натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; 2) пристрасний, піднесений тон промови.

Персоналізм – течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ – як вияв творчої активності верховної особи – Бога. Виник наприкінці XIX ст. в США (Б. Боун, У.Е. Хокінг, Е.Ш. Брайтмен та ін.), в Росії (М.О. Бердяєв, Л. Шестов). У 30–х p.p. XX ст. сформувався французький варіант П. (Е. Муньє, Ж. Лакруа).

Підтекст (у театрі) – внутрішній зміст сцени, який не розкривається безпосередньо у діалозі. Пластичність – домінанта тілесної, об’ємної форми в культурній традиції.

Пієтет – глибока повага, шанобливе ставлення до когось, до чогось.

Пленер – у живопису термін, який позначає передачу в картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла і атмосфери. Пленерний живопис склався у результаті роботи художників на вільному повітрі, а не в майстерні.

Поліс – корпорація вільних громадян, в якій статус члена колективу обумовлений правом на частину суспільної власності.

Поліфонія – рівноправне багатоголосся в музиці; метафора полілінійності буття.

Постімпресіонізм – художній світогляд, орієнтований на творення міфопоетичної моделі світу з відображенням філософських і символічних начал буття.

Постмодернізм – сучасний етап культурного розвитку з моралістичною моделлю світу, визнанням співіснування різних ціннісних світів, розмитістю меж протилежних сторін.

Провіденціалізм – теологічне розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу – як наперед визначеного наміру Бога (провидіння).

Профанація – тлумачення невігласами якоїсь ідеї, вчення, твору мистецтва, їх викривлення та надання вульгарного змісту.

Рапсоді – мандрівні співаки, виконавці епічних пісень у Стародавній Греції (як і веди).

Реалізм – художній світогляд, що відображає життя у формах самого життя.

Рококо – художній світогляд, який моделює чуттєвий образ світу.

Романтизм – художній світогляд, що відображає конфлікт між універсумом і несумісним з ним ідеалом абсолютної свободи особистості.

Саєнтизм і антисаєнтизм – протилежні світоглядні позиції, пов’язані з абсолютизацією позитивних (сцієнтизм) або негативних (антисцієнтизм) аспектів впливу природничих наук на розвиток культури.

Сакральне – світоглядна категорія, яка виділяє сфери буття, що сприймаються як відмінні від буденної реальності (профанного), особливо ціннісні, священні.

Світове дерево (гора) – сутнісний компонент міфологічного космічного устрою, який об’єднує світ небесний (горній), земній (дольній), підземний (хтонічний).

Семіотика – загальна теорія знакових систем.

Сикофант – в Афінах та інших полісах Стародавньої Греції так називали професійного донощика, наклепника й шантажиста. Сикофанти збирали відомості, котрі компрометували впливових громадян з метою порушити проти них судову справу, звести політичні рахунки або одержати хабара.

Символізм – художній світогляд, орієнтований на відображення загального, абсолютного через образи конкретної реальності, переплавлені суб’єктивною свідомістю автора

Симулякр – ключове поняття постмодерністської естетики, яке замінило художній образ; знак відсутності дійсності, правдоподібна подоба, симуляція, що не має за собою реальності.

Синкретизм – 1) злитість, не розчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистецтва; 2) у філософії – різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

Скоморох, скомороство – 1) за часів Київської Русі – блазень, мандрівний середньовічний актор при дворі князя, монарха, що розважав господаря та його гостей різними витівками, жартами, удаючи із себе дурника, штукаря; 2) заняття, професія скомороха.

Соборність – гармонійна цілісність;подини, світу й церкви, спосіб розв’язання всією громадою проблем.

Станкове мистецтво – термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису – картина, в скульптурі – статуя, погруддя і т. і. У добу Київської Русі – це ікони.

Сюрреалізм – художній світогляд, який абсолютизує сферу підсвідомого.

Табу – сукупність заборон у сакралізованій системі цінностей.

Тропи – форми художнього інакомовлення (метафора, метонімія, гіпербола тощо).

Універсалізм – методологічна позиція, яка передбачає наявність вселюдських феноменів.

Урбанізація – процес перетворення міста у найвагоміший осередок проживання людей і центр зосередження та обміну культурних цінностей, утворення штучного середовища, протилежного природі.

Фортифікаційна архітектура – оборонні споруди для успішного ведення бою і захисту від дій ворога; укріплення місцевості для ведення бойових дій; конструкції. Військові споруди та оборонні укріплення.

Фреска – настінний живопис, картина. Написана фарбами (водяними або на вапняному молоті) по свіжій вогкій штукатурці.

Футурологія – у широкому розумінні сукупність уявлень про майбутнє людства, у вузькому – галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів; часто вживається як синонім прогнозування і прогностики. Фундаменталізм – консервативний напрям, що заявляє про догматичну відданість певним принципам; наприклад, сучасний Ісламський фундаменталізм.

Холізм – філософія цілісності світу, людини та пізнання їх.

Храмова архітектура – споруди, пов’язані з релігією, з богослужінням, з церквою; та, що належить церкві.

Хронотоп – єдність просторових і часових параметрів.

Хуторянство – інтелектуальна течія в Україні XIX – XX ст., в центрі якої – критика урбаністичної цивілізації.

Шлягер – модна пісня про кохання («товар, що легко збувається»).

Язичництво – тип культури, специфічною рисою якого є відсутність духовного універсалізму.

Дата добавления: 2014-12-07