Особливості технологічного підходу до соціальних процесів

Суспільство	Демократичне
Мета	Оптимальний результат, мінімізація затрат
Зміст	Вирішення соціальної чи особистісної проблеми
Діяльність	Алгоритмізована
Результат	Прогнозований
Засади	Наукові
Інструментарій	Чітко визначений
Об'єкт	Структурований
Суб'єкт	Має високий рівень професіоналізму
Відносини	Суб'єкт-суб'єктні
Методи	Взаємоузгоджені між собою
Ефективність	Залежність як від суб'єкта, так і від об'єкта
Застосування	Можливість відтворюваності і повторюваності

цедура перетворення є більш гнучкою, не так жорстко детермінованою;

♦ визначена послідовність навіть досить результативних процесів чи заходів не гарантує досягнення повної ефек­тивності, бо ж людина є системою багатофакторною, на неї діє значна кількість зовнішніх впливів, сила й спря­мованість яких досить різноманітні, а інколи і протилежні тому наперед визначити ефект того чи іншого впливу часто просто неможливо;

♦ досить значну роль відіграє зворотний зв'язок (наслідок конкретного впливу), можливим є вибіркове повторення окремих частин процесу.

3. Впровадження соціальних технологій - складний і динамі­чний процес переведення теоретичних концепцій з відтворен­ня соціальних якостей, характеристик, явищ, відношень на мову практичних дій.

Впровадження складається із наступних операцій: професій­ної підготовки виконавців; організації їхньої роботи; коорди­нації різноманітних суб'єктів (окремих виконавців чи груп); надання науково-методичної допомоги спеціалістам; контролю за діяльністю суб'єктів впровадження соціальних технологій;

аналізу процесу технологізації; коригування цілей (при необх­ідності); організації інформаційного обслуговування процесу впровадженню та ін.

Фактори, що впливають на ефективність впровадження соціальних технологій:

Об'єктивні: 1. Ступінь економічної, соціальної самостійності організації. 2. Рівень наукомісткості використовуваних технологій. 3. Ступінь стабільності виробничого процесу. 4. Ефективність ви­користання потенціалів організації - технічного, технологічного, організаційного, економічного, соціального, духовного.

Суб'єктивні: 1. Інтереси і потреби суб'єктів соціальної діяль­ності - їх характер, ступінь задоволення.2. Соціальний потенц­іал особистості: рівень його використання в конкретних умовах життєдіяльності. 3. Ступінь включеності особистості в систему зацікавленості в кінцевих результатах.

Освоєння технологій, заснованих на новітніх досягненнях науки і техніки, вимагає високого рівня знань. Крім того, впро­вадження соціальних технологій вимагає дотримання ще й інших умов:

1. Будь-яка технологія має свої головні, ключові операції, реалізація яких і буде визначати успіх в цілому.

2. Активність ядра впровадження (наприклад, працівників служби соціального розвитку).

3. Вміння переборювати і вирішувати конфлікти, що виникли у ході реалізації технологічних операцій (це може бути не­бажання посадових осіб змінити свій стиль управління, віднайти нові підходи у роботі з персоналом, що викликані внутрішньою потребою технологізації соціальних процесів).

4. Врахування моральних засад соціальних технологій: вони не повинні перетворюватися на маніпулювання людьми.

5. Поєднання раціонального і ситуаційного підходів до про­цесу впровадження.

4. Багатоманітність соціальних технологій зумовлена широ­ким спектром соціальної діяльності. Для кожного виду соціаль­ної діяльності створюється особлива технологія. Тому слід го­ворити не про якусь універсальну технологію, а лише про

різноманітність технологій, кожна з яких відповідає певній діяльності, меті, цілям, пов'язана з конкретними умовами її ре­алізації: зі станом матеріальних, політичних, фінансових і кад­рових ресурсів, з історичними умовами, традиціями.

У процесі реалізації соціальних технологій може змінюва­тися об'єкт впливу, що, в свою чергу, передбачає необхідність постійного пошуку нових технологій.

Будь-яка соціальна технологія використовується адресно і супроводжується тими чи іншими нюансами. Вона не може бути спроектована чи застосована без врахування як об'єктів, так і суб'єктів соціальної дійсності. Важливим чинником бага­томанітності соціальних технологій є різний рівень кваліфікації, професіоналізму, досвіду, якими повинні володіти розробники і виконавці соціальних технологій. Отже, багатоманітність соц­іальних технологій зумовлена:

¨ широтою соціальних відносин і видів соціальної дії;

¨ системним, складним характером об'єктів соціальних тех­нологій;

¨ значною кількістю засобів, методів і форм, що використо­вуються в процесі соціальної дії;

¨ різним рівнем професіоналізму розробників і виконавців соціальних технологій.

Класифікація - це система підпорядкованих понять (класів, об'єктів) певної галузі знання чи діяльності людини, що вико­ристовується як засіб для встановлення зв'язків між цими по­няттями чи класами об'єктів. Роль класифікації в пізнанні над­звичайно велика. Вона дозволяє систематизувати досліджувані об'єкти за певними ознаками з урахуванням якісної характери­стики кожного із них. Слід зазначити, що навіть найпростіші соціальні технології мають складну структуру, в результаті чого будь-яка класифікація не може бути однолінійною та являє собою складне розгалуження.

Основою класифікації соціальних технологій можуть бути такі ознаки:

¨ ступінь асоційованості об'єкта впливу (особистість, суспільство, соціальні групи, трудовий колектив);

¨ масштаби та ієрархія впливу (глобальні, континентальні, регіональні і т.ін.);

¨ сфера соціалізації і життєдіяльності людей (виробнича, політична, соціальна, духовна);

¨ ступінь зрілості соціальних об'єктів;

¨ інструментарій, способи і засоби впливу, що використо­вуються для вирішення поставлених завдань;

¨ галузь суспільного життя: економіка, освіта, охорона здо­ров'я, наукова діяльність та ін.;

¨ рівень розробки соціальних технологій (теоретичний, кон­кретно-прикладний);

¨ мета, що реалізується в результаті застосування даної тех­нології.

Питання про класифікацію є складним і дискусійним. Як до розробки, так і до типізації соціальних технологій є різноманітні підходи. Вони продиктовані не лише різними поглядами вчених, які займаються дослідженнями в даній галузі, а й різноманітни­ми параметрами, на основі яких здійснюється класифікація.

З так званої масштабності виділяють глобальні соціальні тех­нології, мета яких - вирішення загальнолюдських проблем. Під цими технологіями розуміють такі цілі, методи, способи, які спри­яють з'ясуванню не тільки внутрішньодержавних, а й світових тенденцій розвитку, зв'язку суспільства і природи. Одним із різно­видів цих технологій є технологія глобального моделювання (дос­лідження питань збереження миру в світі, природи, забезпечен­ня зростаючого населення Землі продовольством, енергією).

Глобальні соціальні технології характеризуються високою наукомісткістю, прогнозуванням кінцевого результату і набува­ють пріоритетного значення в період оновлення соціальних систем. Особливе значення серед них мають соціальні техно­логії стабілізації системи, які покликані задіяти пріоритетні ре­сурси - людський потенціал, науку, культуру, освіту, соціаль­ний інтелект, минулі й нові цінності, що дуже важливо для нинішнього етапу розвитку українського суспільства. Все це, як показує світовий досвід, у період оновлення оберігає систему від розпаду, хаосу і поглиблення кризи. Особливого значення

в механізмі вироблення і реалізації глобальних технологій набу­ває питання збалансованості інноваційних і стабілізаційних тех­нологій. У перехідні періоди, коли особливо необхідними є подібні технології, відмова від традиційних не дозволяє підготу­вати механізм прориву, отримати тимчасове полегшення від ре­форм, що проводяться, і порушує зв'язки, що склалися раніше.

Реалізація глобальних технологій модернізації передбачає виділення декількох етапів:

1. Інвентаризація, оцінка наявних соціальних ресурсів з метою їх збереження, збагачення, оптимізації, а не руйнування. 2. Визначення можливих варіантів соціального розвитку і прогнозів на майбутнє, ймовірних моделей їх реалі­зації. 3. Підготовка суспільної свідомості до впровадження інно­вацій, зміни системи ціннісних орієнтацій, висунення лідерів-новаторів, які несуть в собі елементи майбутнього.

Регіональні технології вивчають і реалізують закономірності територіального соціального життя. Локальні соціальні техно­логії застосовуються для вирішення місцевих проблем, що мо­жуть містити як типові, так і оригінальні особливості.

За ступенем новизни технології поділяють на інноваційні і рутинні. Інноваційні соціальні технології - методи і прийоми діяльності, спрямовані на нововведення у суспільстві. Це інно­ваційна діяльність, у результаті якої створюються та матеріалізу­ються суспільні ініціативи, котрі приводять до якісних змін в різних сферах життя, раціонального використання матеріальних, економічних і соціальних ресурсів. Особливого значення набу­вають інноваційні соціальні технології в кризові, перехідні пері­оди, коли практично повністю змінюються технології соціальних процесів та виникає гостра потреба в удосконаленні виробницт­ва і управління, політичної й духовної сфер суспільного життя.

Рутинні соціальні технології характеризуються такими ме­тодами впливу на соціальні процеси, що засновані на мину­лому досвіді, мають незначну наукоємкість, не мотивують соціальний об'єкт, соціальну систему до змін. Вони відпові­дають такому типу соціальної організації й типу управління, що знаходяться в стадії регресу, замкнутості, відірваності від змін внутрішнього і зовнішнього середовища. Характерною

ознакою рутинних соціальних технологій є відсутність вира­женої стратегії пошуку, аналітичного і інформаційного підхо­ду, вивчення суспільної думки та використання демократич­них методів вирішення проблеми. Опора робиться на "минулий досвід", інтуїцію і надання переваги традиціям вчорашніх способів організації.

Специфіка соціального впливу на об'єкт може визнача­тися також рівнем суспільних відносин. У цьому зв'язку можна користуватися типологією, запропонованою проф. Л.Дятченком. Він поділяє соціальні технології на 3 групи: технології макросистем чи макротехнології, що включають в себе регіональні підсистеми суспільства, класи, партії, великі соціальні групи; мезотехнології - технології рівня міста, на­селеного пункту, великого трудового колективу; мікротехнології, які розраховані на невелике об'єднання людей, суспільні процеси на мікрорівні, включаючи технологічні процедури самоорганізації!, що забезпечують раціональне використання особистісного потенціалу.

Ряд дослідників класифікує соціальні технологи за ступенем їх практичної включеності в організаційний процес технологі­чної розробки і соціального впливу. Так, А. Пригожий серед соціальних технологій виділяє: кабінетні, отримані на основі інформаційно-логічного аналізу; лабораторні, створені в експе­риментальних, штучно створених умовах; польові, тобто отри­мані в реальному соціальному середовищі.

Досить відомі такі технології:

¨ інформаційні технології - являють собою оптимізацію са­мого інформаційного процесу, його відтворення і функц­іонування;

¨ історичні технології - передбачають осмислення історич­ного досвіду за законами соціальної технологізації, тобто технологізацію історичних знань як умови політичного, економічного, духовного і соціального діагностування;

¨ демографічні технології - вивчають та виробляють спосо­би механізму відтворення населення, зміни його чисель­ності, складу і розміщення;

¨ політичні соціальні технології - методи вирішення політич­них проблем, вироблення політики, її реалізації, здійснен­ня політичної діяльності;

¨ соціальні технології згоди - методи досягнення порозум­іння більшості населення стосовно вирішення найбільш актуальних питань суспільного життя (до цього типу мож­на віднести соціальні технології вирішення конфліктів);

¨ адміністративно-управлінські технології - способи безпо­середнього (прямого) оперативного впливу на об'єкт;

¨ психологічні технології - способи впливу на психологічні процеси, властивості, явища, відносини, волю, характер особистості, міжособистісні взаємини.

Автори посібника "Социальная работа" (Ростов н/Дону, 2003) стверджують, що пошук оптимальної типологізації доціль­но вести не в напрямі виділення окремих критеріїв, а шляхом посилення універсальності самої класифікації. У зв'язку з цим вони виділяють шість основних видів соціальних технологій: технології забезпечення соціального функціонування суспіль­ства (технології соціальної роботи); політичні технології; техно­логії інформаційного забезпечення функціонування суспіль­ства; технології економічного функціонування і розвитку власності; технології правового забезпечення функціонування суспільства; технології духовно-культурного розвитку.

Політичні технології покликані забезпечити процеси адміністративного і самоуправлінського регулювання суспільного життя. До них можна віднести: технології законодавчого забез­печення життєдіяльності суспільства; технології судового забез­печення політичного функціонування держави; технологи функціонування виконавчих органів влади; технології діяльності органів місцевого самоуправління і технології функціонування громадських (політичних) організацій і рухів.

До технологій інформаційного забезпечення функціонування суспільства відносять насамперед технології друкованих і електронних ЗМІ, технології комп'ютерного виробництва, збереження і поширення інформації, технології інформаційного забезпечення соціальних процесів, рекламні технології, технології дизайну і моди.

Технології економічного функціонування суспільства й розвитку власності можна структурувати на макро- і мікроекономічні. До перших відносять технології забезпечення гарантій власності і дотримання зобов'язань в економічних взаєминах, антимонопольні технології, технології фіскальної і кредитно-грошової політики. Вони здійснюються на урядовому рівні. Мікроекономічні ж технології діють на рівні підприємств. До їх числа відносять технології виробничої, цінової, фінансової політики підприємств.

З політичними, економічними та іншими видами соціаль­них технологій тісно взаємодіють технології правового забезпе­чення функціонування суспільства. До них можна віднести тех­нології регулювання норм конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, сімейного, кримінального права та ін.

Особливе місце в системі соціальних технологій займають технології духовно-культурного розвитку суспільства. Серед них виділяють технології освітньо-виховної діяльності, розвитку освіти і науки, розвитку літератури і мистецтва, дозвіллєорганізаційні технології.

Вміле застосування дієвих соціальних технологій може за­безпечити прогресивний розвиток держави і вибір найбільш оптимального механізму суспільного функціонування.

Разом з тим слід наголосити, що не можна, спираючись лише на соціальні технології, вирішити всі економічні, соціальні і духовно-моральні проблеми.

Все має свої межі, навіть демократизація суспільного життя, яка за певних умов може призвести до анархії і некерованості. Досвід свідчить, що будь-яка соціальна інновація може бути зве­деною до абсурду, якщо процес її розробки і впровадження здійснюється в умовах низької управлінської культури, стагнації розвитку системи й панування догматичного стилю мислення.

Для розробки і реалізації соціальних технологій потрібні відповідні об'єктивні умови (в тому числі і матеріально-технічні засоби) та достатньо зрілий суб'єктивний фактор (не лише в плані можливостей пізнання механізму дії законів суспільного

розвитку). Мова йде про високий рівень економічної, мораль­ної і політичної свідомості людей: трудової й виконавської ак­тивності населення, дисципліни, наполегливості та ініціатив­ності, творчого підходу до справи, волі, прагнення змінити ситуацію на краще, усвідомлення необхідності переходу до тех­нологій не руйнування, а творення.

Питання для самоконтролю

1. Що зумовлює посилення інтересу до соціальних техно­логій в сучасний період розвитку суспільства?

2. Назвіть підходи до визначення сутності соціальних тех­нологій.

3. У чому відображаються особливості соціальних технологій порівняно з технологіями матеріальної сфери життєдіяль­ності суспільства?

4. Які фактори визначають ефективність впровадження соціальних технологій?

5. Чим можна пояснити багатоманітність соціальних технологій?

6. Назвіть ознаки, за якими здійснюється класифікація соціальних технологій.

Література

1. Иванов В.Н. Социальные технологии в современном мире. - М, 1996.

2. Иванов В.Н., Патрушев В.И., Галиев Г.Т. Инновационные социальные технологии устойчивого развития: Уч. пособие. - Уфа: ООО "ДшайнПолиграфСервис", 2003.

3. Селевко Г.К., Селевко А.Г. Социально-воспитательные технологии. - М: Народное образование, 2002.

4. Социальная работа: Учебное пособие / Под общ. ред. В.И. Курбатова. - Ростов и/Д: Феникс, 2003.

5. Социальные технологии: Толковий словарь / Отв. ред В.Н. Иванов. - Москва; Белгород, 1995.

6. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА - М, 2002.

7. Технология социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

Тема 2. Технологія соціальної роботи як галузь соціальних технологій

1. Сутність технології соціальної роботи.

2. Класифікація технологій в соціальній роботі.

3. Функції технологій соціальної роботи.

1. Технологія соціальної роботи - це одна із галузей соціаль­них технологій, що орієнтована на соціальне обслуговування, допомогу і підтримку громадян, які знаходяться у важкій життєвій ситуації.

Технологію соціальної роботи характеризують:

¨ динамічність - постійна зміна змісту і форм роботи з клієнтом, евристичність характеру діяльності;

¨ безперервність, зумовлена необхідністю постійно підтри­мувати безпосередній чи опосередкований зв'язок з клієнтом і здійснювати на нього вплив;

¨ циклічність, що виявляється в стереотипному, стійкому повторенні етапів, стадій, процедур у роботі з клієнтом;

¨ дискретність технологічного процесу, яка полягає в не­рівномірності впливу на клієнтів з моменту визначення мети до виконання рішення.

Із поняттям "технологія соціальної роботи" у тісному взає­мозв'язку знаходиться таке поняття, як "метод соціальної ро­боти". Інколи їх розглядають як синоніми чи підпорядковані явища (технологія в методі, методи в технології). Більшість дослідників стверджують, що методи по відношенню до техно­логії можуть виступати її складовою частиною, забезпечуючи в сукупності вирішення проблеми.

Важливим є визначення етапів розробки технології соціаль­ної роботи, до яких відносять такі:

Теоретичний - пов'язаний з формулюванням цільової ус­тановки, визначенням предмета технологізації, виділенням

структурних елементів та виявленням причинно-наслідкових зв'язків і відносин, в які включений об'єкт соціальної політики чи клієнт соціальної роботи.

Методичний - характеризується вирішенням завдань вибо­ру джерел, шляхів і способів отримання інформації про стан об'єкта соціальної політики чи клієнта соціальної роботи, вив­чення прийомів і засобів обробки і аналізу цієї інформації і принципів трансформації висновків у конкретні рекомендації для перетворювальної діяльності.

Процедурний - передбачає вирішення завдань, пов'язаних з організацією діяльності з апробації, усуненням недоліків ре­комендацій і з виробленням алгоритму дій.

Технологія соціальної роботи - це алгоритм діяльності, у результаті якої досягається певна соціальна мета і перетворюєть­ся об'єкт впливу. Ця діяльність не зводиться до одноразового акту, а являє собою процес, який характеризується зміною змісту, форм, методів, які циклічно повторюються при вирі­шенні кожного нового завдання в соціальній сфері. У сукуп­ності зміст такого циклу від виникнення завдання до його по­вного вирішення складає технологічний процес. Процес - це зміна (динаміка) стану предмета під впливом зовнішніх чи внутрішніх факторів. Сутнісна характеристика технологічного процесу - стійка, що повторюється, послідовна у часі зміна змісту діяльності за єдиним задумом.

Компоненти технологічного процесу:

♦ алгоритм дій - програма вирішення завдань, яка точно вказує, як і в якій послідовності операцій отримати ре­зультат, визначений вихідними даними;

♦ операції - найпростіші дії, спрямовані на досягнення кон­кретної, усвідомленої мети. Сукупність операцій, об'єдна­них загальною метою (підметою), складають процедуру технологічного процесу;

♦ інструментарій - арсенал засобів, що забезпечують досяг­нення мети впливу на особистість чи соціальну спільність.

У самому загальному вигляді в технологічному процесі можна виділити чотири процедурні етапи:

1. Форму давання мети впливу - передбачає виконання таких операцій, як збір і аналіз інформації, здійснення соціальної діагностики, соціально-психологічне прогнозування роз­витку проблеми, вироблення програми дій.

2. Вироблення та вибір засобів впливу - передбачає вияв і аналіз проблемної ситуації, вивчення, обґрунтування й оцінку варіантів та способів дій, вибір оптимального ва­ріанту вирішення проблеми.

3. Організація впливу включає операції з реалізації вибра­ного варіанту, координацію зусиль і корекцію застосову­ваних способів впливу на клієнтів соціальних служб.

4. Аналіз і оцінка - супроводжуються співставленням про­гнозованих і досягнутих результатів, формулюванням висновків.

Основні моменти технологічного процесу відображено на схемі 2.1.

Схема 2.1. Технологічний процес у соціальній роботі

Змістом технологічного процесу соціальної роботи є вияв­лення соціальної чи особистісної проблеми і з допомогою інструментарію й засобів, що є у розпорядженні соціальних служб, своєчасне їх вирішення.

Соціальна проблема - це складне пізнавальне завдання, вирішення якого дає істотні теоретичні і практичні результати. Однією з найважливіших умов вирішення проблеми є її точне формулювання. Якщо проблема правильно сформульована, то це дозволяє: здійснити пошук інформації, якої недостатньо, у потрібному напрямі; забезпечує вибір оптимального інструмента­рію соціального впливу. Вимога до формулювання проблеми її обґрунтованість (повинна випливати із реальних потреб і пе­редумов). Відсутність зв'язку з реальними практичними чи тео­ретичними потребами робить проблему довільною, надуманою.

Особистіша проблема - це, по суті, суперечність між дома­ганнями людини і ступенем їх задоволення. Така суперечність може носити матеріальний чи духовний, фізіологічний чи мо­ральний, соціальний чи психологічний, виробничий чи побутовий характер або їх поєднання.

2. Класифікація технологій у соціальній роботі необхідна з декількох причин:

♦ вона дозволяє упорядкувати технології соціальної робо­ти за певними критеріями, що спрощує вибір технологій і їх практичне використання;

♦ показує, для якої категорії об'єкта і для яких умов прак­тичного застосування є в наявності технології соціальної роботи, а яких немає чи їхній вибір обмежений;

♦ сприяє створенню банку технологій соціальної роботи з урахуванням їхніх специфічних особливостей.

Класифікація технологій соціальної роботи може бути са­мою найрізноманітнішою.

Технології соціальної роботи можна класифікувати, насам­перед, залежно від розуміння соціальної роботи в широкому і вузькому значенні.

Технології в широкому значенні - це технології соціального захисту всіх верств населення, створення таких умов (що по­в'язано з сутністю і змістом соціальної політики), які б сприя­ли зниженню частки населення, що потребує допомоги й підтримки. Технології в широкому значенні повинні мати ви­переджувальний характер. Завдання таких технологій - не

лише сприяти лікуванню "соціальних хвороб", а й їх поперед­жувати. Такі технології спрямовані на більшість суспільства, на широкий обсяг соціальної сфери, на створення умов, що доз­воляють підвищувати життєвий рівень народу.

Технології у вузькому значенні - це технології, спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем груп населення чи окремих клієнтів. Це технології тактичного характеру, які на сьогодні є провідними в практиці соціальної роботи. Через складні проблеми в економіці у нашої держави поки що не вистачає засобів для належного забезпечення формування стра­тегічних, випереджувальних технологій соціальної роботи. Вод­ночас слід наголосити, що для успішного здійснення соціаль­ної роботи необхідно поєднувати випереджувальні технології стратегічного характеру з технологіями тактичної спрямова­ності. Наприклад, для послаблення проблеми дитячої бездогляд­ності і безпритульності недостатньо виробити й реалізувати окремі технології надання конкретної допомоги нужденним дітям. Важливо розробити і реалізувати технології, спрямовані на усунення причин, що призводять до бездоглядності та без­притульності, на профілактику проявів цих явищ.

Залежно від рівня технології соціальної роботи поділяються на:

♦ прості (доступні неспеціалістам);

♦ складні (вимагають кваліфікації спеціаліста);

♦ комплексні (вимагають кваліфікації групи спеціалістів, які працюють у різних галузях.

Враховуючи інтегрований, міждисциплінарний, універсальний характер соціальної роботи, можна виділити власне соціальні технології, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-економічні, соціально-медичні та інші.

У структурному відношенні технології соціальної роботи являють собою сукупність загальних (функціональних) і конк­ретних технологій. Загальні (функціональні) технології мають більш універсальний характер. Вони застосовуються у роботі не з однією конкретною категорією осіб, які потребують соціаль­ної допомоги і підтримки, а з декількома. Система функціональ­них технологій включає в себе такі, найбільш значущі техно-

логічні процедури: соціальну діагностику; соціальну профілак­тику; соціальну адаптацію; соціальну реабілітацію; соціальну корекцію й терапію; соціальну експертизу; прогнозування, мо­делювання та ін.

Конкретні технології соціальної роботи у своїй основі складають певні технологічні процедури надання допомоги конкретним категоріям і соціальним прошаркам, які потребують допо­моги. До конкретних технологій можна віднести: технології соціальної роботи у сфері зайнятості населення, з безробітни­ми громадянами; технології соціальної роботи з сім'ями; фемінологічні технології соціальної роботи; технології соціальної роботи з інвалідами, громадянами похилого віку; технології соціальної роботи з дітьми, підлітками і молоддю, які опинили­ся у важкій життєвій ситуації; технології соціальної роботи у вирішенні національно-етнічних проблем та ін.

На основі класифікації соціально-педагогічних технологій, що зроблена в посібнику "Методика и технологии работы социаль­ного педагога"(2002), та інших підходів можна запропонувати таку класифікацію технологій соціальної роботи (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1.

Дата добавления: 2014-12-27