Діяльності

Як результат та умова ефективності спільної

VI.5.3. Соціально-психологічний клімат

VI.5.2. Сумісність та спрацьованість

Подібність і розбіжність соціальних установок по­роджують симпатії та антипатії між людьми, визначають рівень їхньої сумісності. Феномен сумісності розкриває на­явність внутрішньої єдності суб'єктів спілкування. Метод соціометрії дає змогу визначити реальну й бажану потребу людини бути разом. Потреба бути разом — це реальна за­лежність від іншого. Якщо така можливість реалізується, а потреба у спілкуванні задовольняється — людина пережи­ває позитивні емоції.

Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один од­ним за певних енергетичних витрат і значної взаємної іден­тифікації. Суб'єктивна задоволеність — це головна ознака сумісності.

Міжособистісні стосунки та сумісність групи створюють ще один важливий феномен — психологічний клімат групи. Але психологічний клімат у підсумку характеризується швид­ше спрацьованістю, ніж сумісністю. Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емогдйно-енергетичними витратами та задоволеністю собою, партнерами та змістом роботи. Першим критерієм розмежування спрацьованості та сумісності є характеристика умов взаємодії. Це офіційні умови (пов'язані з вирішенням завдань) та неофіційні умови (по­в'язані із задоволенням потреби у спілкуванні). Другим кри­терієм є відносна значущість одного з партнерів та суб'єк­тивна задоволеність один одним. Третій критерій — напру­женість (енергозатрати) в процесі вирішення спільного за­вдання.

Спрацьованість характеризується задоволенням змістом діяльності, сумісність — задоволенням спілкуванням. Ідеться про різну спрямованість членів групи — на зміст діяльності або на міжособистісні стосунки. Звідси психологічний клімат групи можна визначати через задоволеність міжосо-бистісними стосунками по вертикалі (керівник — підлеглі) та горизонталі (виконавці). Опосередковано, через систему цих відносин, сумісність та спрацьованість регулюють став­лення людини до провідної діяльності, праці. Несумісність і неспрацьованість є головними чинниками конфліктних си­туацій.

Результатом міжособистісної взаємодії та спільної діяльності виступає соціально-психологічний клімат. Він ви­являється в таких групових ефектах, як настрій і громадська думка, самопочуття та оцінки умов життя і праці людини в організації. Ці ефекти відображаються в міжособистісних стосунках, пов'язаних зі спільною діяльністю. Щодо харак­терних особливостей соціально-психологічного клімату мож­на зазначити: по-перше, це суттєвий бік життєдіяльності людей; по-друге, він не однаковий у різних організаціях; по-третє, він по-різному впливає на учасників спільної ді­яльності; по-четверте, його вплив відбивається на психо­логічному самопочутті людей.

Соціально-психологічний клімат визначається як стан між­особистісних стосунків, що можуть змінюватися. Динаміка зміни соціально-психологічного клімату зумовлена насам­перед детермінантами зовнішнього плану (матеріально-тех­нічними та організаційно-управлінськими умовами практич­ної діяльності людей), а також відображенням і розумінням міжособистісних стосунків як взаємин. Таке трактування соціально-психологічного клімату грунтується на дослід­женні його зв'язку з іншими умовами взаємодії людей у групі, визначенні його змістової структури з боку суспіль­них відносин та міжособистісних стосунків.

Як же пов'язаний соціально-психологічний клімат з об'єк­тивними умовами виробництва? Дослідження показують, що прямий вплив на нього справляють організаційно-управ-ліпські та матеріально-технічні умови виробництва. Органі-заційно-управлінські умови порівняно з матеріально-техніч­ними безпосередньо пов'язані з соціально-психологічним кліматом. Це пояснюється тим, що соціальна регуляція між­особистісних стосунків здійснюється через систему вироб-

ничих відносин, базованих на адміністративно-правових за­садах організації.

Організаційно-управлінські умови визначають структуру виробничих відносин. Вони мало залежать від волі конкрет­ної людини й спонукають людей до певних видів взаємин, виступають ефективним засобом регуляції не тільки вироб­ничого процесу, а й соціально-психологічного клімату. У цьому розумінні Організаційно-управлінські умови є суттє­вими детермінантами соціально-психологічного клімату. Це зовнішні фактори.

Не менш важливу групу факторів, що впливають на со­ціально-психологічний клімат, утворюють явища та проце­си, що відбуваються в самій організації. Ці явища є на­слідком соціально-психологічного відображення мікросере-довища (А. Свенціцький).

Передусім це характер офіційних організаційних зв'язків між членами первинної виробничої групи, що закріплений у формальній структурі даного підрозділу. Розбіжності між ти­пами такої структури можна показати на підставі виділення таких моделей спільної діяльності:

1. Спільно-індивідуальна діяльність: кожен член групи виконує свою частину завдання незалежно від інших.

2. Спільно-послідовна діяльність: спільне завдання вико­нується послідовно кожним учасником групи.

3. Спільно-взаємодіюча діяльність: завдання виконується за безпосередньої та одночасної взаємодії кожного учасника з іншими.

Експериментальні дослідження засвідчують пряму за­лежність між цими моделями та рівнем розвитку вироб­ничої групи. Так, «згуртованість за спрямованістю» (єдність ціннісних орієнтацій, цілей та мотивів діяльності) в межах певної діяльності групи швидше досягається у третій моделі, ніж у першій та другій. Особливості тієї чи.іншої моделі спільної діяльності в підсумку відбиваються на психоло­гічних рисах групи. Найбільше позитивних виборів було зроблено в групі третьої моделі, найменше — в групі пер­шої. Для робітників конвеєрного виробництва (друга мо­дель) характерний більший ступінь задоволеності працею, ніж для робітників, не пов'язаних функціонально (перша модель). Задоволеність міжособистісними стосунками збіль­шується за умови переходу від першої моделі до третьої. Поряд із системою офіційної взаємодії на соціально-пси­хологічний клімат впливає його неофіційна організаційна структура. Продуктивність виробничої групи визначається ступенем єдності її формальної та неформальної структур.

Чим вищий цей ступінь, тим позитивніші впливи, що фор­мують клімат групи.

Характер керівництва, що виявляється в тому чи іншому стилі взаємин між офіційним керівником та підлеглими, також впливає на соціально-психологічний клімат. Дослід­ження цього впливу має враховувати як психологічні особ­ливості керівника, так і сумісність керівника й підлеглих. Стиль керівництва — один із найважливіших факторів впливу на клімат групи.

Наступний фактор, що впливає на соціально-психоло­гічний клімат групи, зумовлений індивідуально-психологіч­ними властивостями. Члени групи як особистості визнача­ють її соціальну мікроструктуру, специфічність якої в най-загальнішому вигляді зумовлюється соціальними та демо­графічними ознаками. При глибших і тісніших взаємозв'яз­ках у процесі спільної діяльності саме взаємодоповнення психологічних властивостей може стати найважливішою умо­вою формування позитивних стосунків, поліпшення соці-ально-психологічного клімату.

Психологічні властивості особистості є проявами й де­термінантами формування, розвитку та регуляції соціально-психологічного клімату.

Індивідуально-психологічні фактори в процесі спільної діяльності перетворюються з детермінант соціально-психо­логічного клімату на його продукт у вигляді змінених влас­тивостей особистості.

Стосунки, що склалися, виступають як об'єктивні умови трудової взаємодії, вимагають від людини певного стилю поведінки, активно впливають на формування характеру. Такий вплив справляють і оцінки оточуючих. Людина, від­чуваючи на собі вплив оцінок ініжос людей, прагне зберегти певну рівновагу в стосунках. Тому, як правило, людина по­водиться відповідно до того, чого від неї очікують і що їй «підказують» своїм ставленням та оцінками інші люди. Але внутрішньо людина може прийняти або не прийняти ту модель поведінки, яку пропонують їй оточуючі. Якщо став­лення негативне, то людина може заходити в конфлікт або з собою (коли приймає «нав'язану» їй модель поведінки, але не схвалює), або з оточуючими (коли не приймає її).

Стосунки здійснюють різнобічний вплив на членів гру­пи, приводячи індивідуальні форми їхньої поведінки у від­повідність із прийнятими нормами, і фіксують досвід спіл­кування. Але соціально-психологічний клімат групи буває

відносно незалежним від суспільного досвіду, тому що емпі­ричний досвід може не збігатися з нормами, що утвер­дились у суспільстві. Група здатна виробляти специфічні форми взаємодії й норми спілкування. Вона виступає мік-росередовищем, що ізолює окремих людей від домінуючих тенденцій суспільного розвитку, пропонуючи їм свої норми поведінки та життєві цінності.

Соціально-психологічний клімат групи розглядається не тільки як продукт відносин, що складаються в спільній ді­яльності, а й як умова її ефективності. Основна проблема досліджень у цій галузі — з'ясування взаємозв'язку між окремими параметрами клімату, з одного боку, і вироб­ничою задоволеністю та продуктивністю — з іншого (С. С. Па-повян). Простежується тісний зв'язок між соціально-психологічним кліматом і задоволеністю різними аспектами виробничої ситуації. Крім того, виявлено вплив різних сти­лів керівництва на задоволеність діяльністю та її проду­ктивність. Демократичний клімат сприяє більшій задоволе­ності, а жорстко структурований клімат — вищій продук­тивності.

Різні форми спілкування, в яких виявляються міжосо-бистісні стосунки, розглядаються як об'єктивні характерис­тики соціально-психологічного клімату. Такими характерис­тиками можна вважати засоби й форми спілкування, струк­туру безпосередньої та опосередкованої комунікації в групі (комунікативні мережі).

Дослідження комунікативних зв 'язків у групі за кількістю і спрямованістю контактів, за їхнім змістом теж виявляє стан взаємин. Негативний розвиток стосунків призводить до поступового відособлення окремих членів групи, змен­шення кількості контактів, активізації опосередкованих за­собів зв'язку порівняно з безпосередніми, згортання мережі комунікативних зв'язків (до формально необхідних), за­тримки інформації щодо засобів опосередкованого спілку­вання та руйнування зворотного зв'язку. Такі комунікативні зв'язки в організації є емпіричними показниками її соціаль­но-психологічного клімату.

Людина може зрозуміти власну цінність лише тоді, коли ЇЇ справи набувають суспільної значущості, мають певну цін­ність для інших. Самооцінка зростає на підставі стосунків з оточуючими. З цього погляду самооцінка є груповим ефек­том і однією з форм вияву соціально-психологічного клі­мату.

Позитивна оцінка свого місця в системі стосунків та особистісних зв'язків породжує почуття задоволеності со­бою та іншими. Переживання взаємин відбивається на на­строях, зумовлює самопочуття людини. Певні настрої шля­хом імітації, навіювання поширюються на інших людей і створюють відповідний психологічний фон. Психологічне самопочуття, настрій, що характеризують психічний стан людей, теж свідчать про рівень соціально-психологічного клімату організації.

Самооцінка, самопочуття, настрій —за походженням соціально-психологічні явища, а за виявом — індивідуаль-но-психологічні стани, що становлять суб'єктивні індикато­ри соціально-психологічного клімату.

.

ГТГТ] МІЖОСОБИСПСНЕ І— '—1 РОЗУМІННЯ

Реальний механізм взаємодії можна зрозуміти на ос­нові аналізу того, як виникає взаєморозуміння між її учас­никами. Від ступеня розуміння людини людиною залежать їхні спільні дії. Якщо стратегія взаємодії визначається кон­текстом соціальної діяльності, то її тактика залежить від рівня міжособистісного розуміння.

Дата добавления: 2014-12-29