Основні питання філософії та її структура

Універсальною проблемою філософії є проблема взаємовідносин “ людина – світ ”. Вона має багато аспектів: суб’єкт – об’єкт, матеріальне – ідеальне, об’єктивне – суб’єктивне тощо. Здавна філософи прагнули визначити в цій універсальній проблемі головне – так зване основне питання філософії. Найпоширенішим було положення, сформульоване Ф.Енгельсом в роботі “Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії”: “Велике основне питання усієї, в особливості новітньої філософії, є питання про відношення мислення до буття”. Такий підхід до формулювання основного питання філософії базується на фундаментальних фактах людського буття: існують явища матеріальні і духовні. В цьому питанні Енгельс виділяє дві основні сторони: перша - що є первинним (дух чи природа); друга - чи пізнаваний світ. В залежності від способу рішення першої сторони основного питання філософи, за Енгельсом, поділяються на матеріалістів або ідеалістів. Матеріалізм (від лат. materialis - речовинний) виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух - вторинними. Ідеалізм (грець. іdеа - вигляд, першообраз) - протилеж­ний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довести, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне - вторинним.

Як матеріалізм, так і ідеалізм неоднорідні у своїх конкретних проявах. Так, з точки зору історичного розвитку матеріалізму слід відзначити його основні форми: стихійний матеріалізм давніх греків (Фалес, Демокрит, Геракліт); метафізичний механістичний матеріалізм Нового часу (Бекон, Ламетрі, Гельвецій); діалектичний матеріалізм (Маркс, Енгельс); розрізняють також науковий та вульгарний матеріалізм – останній зводить ідеальне до матеріального, ототожнює свідомість з матерією (Фогт, Бюхнер, Молешот).

Ідеалізм також неоднорідний, в першу чергу, слід розрізняти два його різновиди: об’єктивнийтасуб’єктивний. Об’єктивний ідеалізм першоосновою існуючого вважає певну надлюдську свідомість – “абсолютний дух ”, світовий розум; основні його представники: Платон, Аквінський, Гегель. Суб’єктивний ідеалізм єдиною реальністю вважає сукупність відчуттів, переживань, настроїв і дій суб’єкта; представники класичної форми суб’єктивного ідеалізму – Берклі, Юм, Фіхте; крайньою формою суб’єктивного ідеалізму виступає соліпсизм (від лат. solus – один, єдиний та ipse – сам), згідно якому можна з достовірністю говорити лише про існування мого власного “Я” і моїх відчуттів.

З питанням про начало буття пов’язане і питання про монізм, дуалізм, плюралізм. Монізм (грець. monos - один, єдиний) - філософський принцип пояс­нення різноманітності світу як прояву єдиного начала- ма­терії або духу; тому монізм може бути відповідно двох видів – матеріалістичний та ідеалістичний. Дуалізм (лат. dualis - двоїстий) – філософське вчення, згідно якому дух та матерія, ідеальне та матеріальне є два незалежних рівноправних начала, що не обумовлюють одне одного; так, Декарт вважав, що в основі буття лежать дві рівноправні субстанції: мисляча (дух) і протяжна (матерія). Плюралізм (лат. pluralis - множинний) передбачає кілька або безліч незалежних суб­станціональних першоначал або видів буття; так, прикладом можуть бути теорії давніх мислителів, які висували в якості основи усього існуючого такі різноманітні начала як землю, воду, вогонь, повітря тощо.

Розглядаючи другу сторону основного питання філософії, а саме – питання про пізнаваність світу або про тотожність мислення та буття, філософи також стояли на різних позиціях. Значна більшість їх, дотримуючись оптимістичних позицій, давала стверджувальну відповідь на це питання, проголошуючи могутність розуму, його необмежені пізнавальні можливості, вважала, що людина здатна одержувати достовірне знання, об’єктивну істину.

Песимістична позиція щодо можливості пізнання людиною світу була представлена спочатку скептиками, а пізніше – агностиками. Скептицизм (грець. skeptikos - недовірливий, той, хто дослід­жує) - філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об’єктивного світу; його представники: Піррон, Секст Емпірик. Агностицизм (грець. - непізнаваний) - філософське вчен­ня, яке заперечує принципову можливість пізнання сутності речей і зако­номірностей розвитку дійсності; його представники: Кант, Юм.

Прикладом іншого, ніж у Ф.Енгельса, підходу до визначення основного питання філософії може бути позиція французького мислителя А.Камю. Зосередивши увагу на проблемах людського існування, він пише: “Питання про сенс життя я вважаю найбільш невідкладним із усіх питань”. Близьким до точки зору А.Камю є розуміння основного питання філософії М.Бердяєвим, який вважав основною філософською проблемою – проблему свободи людини, її сутності, природи та призначення.

Філософія досліджує різні сторони буття, пізнання, сутності людини і людського існування. Відповідно в системі філософського знання історично склалися наступні розділи:

- онтологія (від грець. ontos - суще і logos - вчення) -дослідження найбільш загальних питань буття; філософія, прагнучи охопити світ у його єдності, ставить питання граничних засад буття;

- гносеологія (від грець. gnosis — знання, пізнання і logos —вчення) - дослідження найбільш загальних питань пізнання;

- логіка - дослідження законів і форм правильного мислення;

- методологія (від грець. methodos – шлях до пізнання, logos – вчення) - дослідження принципів і засобів побудови теоретичної (пізнавальної) і практичної діяльності;

- історія філософії - вивчення розмаїття конкретно-історичних форм філософствування у їх розвитку і наступності;

- філософія історії та суспільства - вивчення найбільш загальних питань існування та розвитку суспільства;

- філософська антропологія - аналіз загальних питань буття людини;

- аксіологія (від гр. аxios – цінність) – філософське вчення про цінності;

- етика - дослідження моралі як специфічної форми суспільної свідомості;

- естетика - дослідження закономірностей художнього освоєння світу людиною.

Дата добавления: 2014-12-29