Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість

Тематика доповідей та рефератів

Проблемно-пошукові завдання

План семінарського заняття

1. Поняття світогляду, його структура та основні історичні типи.

2. Культурно-історичні передумови зародження філософії. Специфіка філософії як форми світогляду.

3. Структура та основні проблеми філософії.

4. Місце філософії в системі культури. Функції філософського знання.

1. Дайте характеристику основних структурних елементів світогляду.

2. Співставити основні історичні форми світогляду.

3. Проаналізуйте основні передумови виникнення філософії.

4. Проаналізуйте співвідношення філософії та науки, визначте, що є спільного та відмінного між ними.

5. За роботою М.Бердяєва “Смисл творчості” проаналізуйте корінні відмінності між філософією та наукою.

6. Поясніть, що означає “вічність” філософських проблем і як це пов’язана з розвитком філософії.

7. Використовуючи роботи А.Л.Сенеки, Р.Декарта, І.Канта, К.Маркса, проаналізувати різні погляди на призначення філософії.

8. Які питання, на думку Б.Рассела, носять суто філософський характер? Які ще проблеми, на Вашу думку, відносяться до сфери філософії?

9. Проаналізуйте, спираючись на роботу Ф.Енгельса, сутність основного питання філософії та його дві сторони.

10. Проаналізуйте та порівняйте точку зору І.Канта та Ф.Енгельса з приводу сутності основного питання філософії.

11. Дайте аналіз вислову К.Маркса: «Усяка істинна філософія є духовна квінтесенція свого часу... вона являє собою живу душу культури».

12. Проаналізуйте, чому в періоди суспільної нестабільності на перший план висувається саме така функція філософії як функція інтелектуальної терапії.

1. Філософія як спосіб пізнання світу.

2. Структура філософського знання.

3. Статус філософії та її взаємовідносини з наукою.

4. Філософія та мистецтво.

5. Роль та місце філософії в житті сучасного суспільства.

6. Основні функції філософії.

7. Соціально-культурне призначення філософії.

Модуль І. ІСТОРИЧНІ ТИПИ ФІЛОСОФІЇ

Зміст теми: 1. Загальна характеристика античної філософії. 2. Космогонічні і натурфілософські ідеї досократиків. 3. Класичний період античної філософії. 4. Елліністичний та римський період.

Загальна характеристика античної філософії

Антична філософія – це філософія Древньої Греції і Древнього Риму. Вона зародилася наприкінці VII - початку VI ст. до н.е. в Давній Греції і проіснувала до VI ст. н.е. (529), тобто приблизно 1200 років. Спочатку давньогрецька філософія була тісно пов’язаною з досить зрілою міфологією, в якій антропоморфні образи богів символізували різні явища природи і розглядалось питання про те, хто породив усе суще. Але дуже швидко філософія протиставляється міфології, починаючи з’ясовувати, з чого виникає це суще, тобто першооснова відшукується не в якихось міфологічних образах, а в самій природі. Найбільш характерні риси античної представлені в Таблиці 1.

Ці специфічні риси античної філософії були визначені такими основними факторами:

– по-перше, полісною демократичною організацією громадського життя, яке проходило в постійних "всенародних дискусіях", ораторських змаганнях, де авторитет визначався не ступенем родовитості, а умінням довести і переконати інших. Це дало поштовх розвитку раціонального мислення. Відкрите обговорення законів привело до десакралізації суспільних порядків, що сприяло “розкутості” грецького духу, розвитку критичної рефлексії. Детальніше про це див. у роботах Кессіді Ф.Х. “К проблеме греческого чуда” та Вернана Ж.-П. “Духовный мир полиса».

– по-друге, особливостями давньогрецьких релігійно-міфологічних уявлень, де божества розглядались не як надприродна сила, а лише як уособлення сил природи, вони не подавляли людей своєю незбагненністю та могутністю, між ними і людьми не було прірви, що сприяло формуванню високої самооцінки людини, розкутості мислення.

Найважливіші етапи розвитку античної філософії, основні школи та мислителі кожного етапу представлені в Таблиці 2.

Для досократичної філософії характерна переважна орієнтація на пошуки першооснови, прагнення зрозуміти сутність природи, з’ясувати, з якому стані перебуває світ (у стані руху чи нерухомості).

Для класичного періоду, коли розквітає полісна культура, поряд з разробкою космологічної й онтологічної проблематики, виникає нова орієнтація - поворот до дослідження людини, її свідомості, пізнання.

Таблиця 1.

Онтологізм	прагнення виявити першооснову, побудувати вчення про буття, знайти єдине для усього джерело; на місце міфологічного уявлення про породження світу стає філософське вчення про природну його першооснову
Космо-центризм	уявлення про природу, космос (грець. - порядок) як вищу реальність, в яку включалося все
Антропо-центризм	постійне співвідношення природи з людиною, природних об’єктів – з людським тілом як ідеалом; навіть богів греки уявляли собі в людському образі, тому що не знаходили більш довершеної форми
Раціоналізм	уявлення про розум як вищу пізнавальну властивість людини і основний шлях пошуку істини, яка перестає вже бути предметом віри, а розглядається як продукт розумного пошуку, дискусії, обґрунтування фактами
Агональність духзмагально- сті, полемічності	змагання в промовах, боротьба думок і свобода критики були ідейно-духовною атмосферою, що стимулювала активну діяльність і творчі пошуки; культ слави, гостре бажання зберегти своє ім’я в пам’яті нащадків були для греків однією з вищих цінностей: славне ім’я було нетлінним і переважало будь-яку матеріальну вигоду
Споглядаль-ність	філософи не прагнули змінити світ, а тільки насолоджувались його розумінням, спогляданням істини як засобом досягнення безтурботності духу. «Метою життя є теоретичне пізнання і свобода, що випливає з цього» (Анаксагор)

Таблиця 2.

Основні етапи	Основні школи і визначні представники
Досократівська філософія, зародження та формування філософії: VII-V ст. до н.е.	Мілетська школа: Фалес, Анаксимандр, Анаксимен; Геракліт з Ефесу; Елейська школа: Ксенофан, Парменід, Зенон з Елеї; Піфагорійська школа: Піфагор, Філолай, Ксенофіл; Емпедокл; Анаксагор; Атомісти: Левкіпп, Демокрит
Філософія класичного періоду, зрілість та розквіт філософії: з середини V ст. до першої половини IV ст. до н.е.	Софісти: Протагор, Горгій; Сократ; Платон; Аристотель
Пізньоантична філософія, яка підрозділяється на: а) елліністичну – кін. IV - IІ ст. до н.е. б) римську – I ст. до н.е. – V ст.	Епікурійська школа: Епікур, Лукрецій Кар; Скептицизм: Піррон, Тімон, Секст Емпірик, Агріппа; Стоїцизм: Зенон з Кітія, Клеанф, Хрісіпп, Сенека, Марк Аврелій, Епіктет Неоплатонізм: Плотін, Прокл, Ямвліх

Пізньоантичний період починається в елліністичну епоху, коли грецька культура поширюється як на Схід, так і на Захід – на Рим. Головним предметом уваги філософії цього періоду стає суб’єктивний світ особистості, шлях досягнення особистої волі і щастя. У римський період відбувається повернення до ідей класики, розвиваються традиції грецьких шкіл. Взаємодія зі східними культурами привела до часткового відходу від раціоналізму і звертанню до містицизму (неоплатонізм).

Дата добавления: 2014-12-29