Роль міщанства, церковних православних братств і братських шкіл у розвитку української культури в XVI – XVII ст

У своїй боротьбі братства широко використовували школи, друкарні і молодіжні організації – «Младенческие братства». Особливу увагу вони приділяли створенню шкіл, серед яких найвідомішими були: Львівська (1586), Віленська (1592), Мінська (1592), Дубнівська (1604), Замостівська (1606), Брестська (1615), Київська (1615), Луцька (1624), Полоцька, Могилівська, Кам’янець – Подільська, Вінницька та інші. Вищі вчителі братських шкіл були авторами підручників, наприклад, Лаврентій Зизаній написав «Грамматику словянского язика» (1596), Мелетій Смотрицький – «Грамматику словенскую» (1613). Про досвід роботи братських шкіл України знав великий чеський педагог Я.А. Кменський. Діяльність братства мала такі напрямки: охорона благочестя та порядку, благоустрій братства і боротьба за національну самостійність, охорона православ’я. Останній напрямок діяльності братства не вказувався у статутах із цілком зрозумілих причин. Можливо, це дало привід багатьом дослідникам розглядати братства як мирні організації. Але відомо, що кожен, хто вступав до братства, складав присягу («цілували кожен за всіх і всі за кожного чесний хрест») стояти за православну віру «до останньої краплі крові», «до останнього подиху». Братські школи – це українські національні навчальні заклади в XVI – XVIII ст. Вони почали створюватися у 80 – х роках XVI ст.; їх організовували й утримували церковні братства з метою зміцнення православ’я. Першу братську школу заснувало Успенське братство у Львові (1586). За її зразком створювалися братські школи в різних містах України. В першій половині XVII братські школи засновувалися і в деяких селах. Братські школи були двох типів: елементарного та підвищеного, які докорінно відрізнялися від інших існуючих шкіл, приміром, протестантських, католицьких, православних монастирських та національних: єврейських, вірменських тощо До школи приймались діти усіх станів. Дітям з убогих сімей надавалась матеріальна допомога. А сироти були під повною опікою братства, яке вимагало від учителів своєї школи однакового ставлення до всіх учнів. Серед засновників Київського братства були визначні діячі української культури З. Копистянський, Т. Земка. Гетьман П. К. Сагайдачний оголосив про вступ до Київського братства всього реєстрованого козацтва. Київське братство було одним із центрів боротьби українського народу проти церковної унії. При сприянні братства 1620 року всупереч забороні польського уряду відновлено православну церкву ієрархією, яку очолив І. Борецький.

29. Острозький культурно-освітній осередок. Острозька академія.

Острозький культурно-освітній центр було створено за ініціативою українського магната, київського воєводи Костянтина Острозького (1526—1608). Прибічник православ'я, він боровся проти полонізації України, насадження в ній католицизму та уніатства. Вважав, що для успішної боротьби українського народу проти національного та релігійного гноблення необхідне поширення освіти, у зв'язку з чим відкрив школи у Турові, Володимир-Волинському, Луцьку та Острозі. Найбільше значення мала Острозька школа, яка перетворилася у справжній центр розвитку освіти та літератури. До складу цього центру ввійшли колегія, як перша спроба створити школу вищого типу у східних слов'ян, друкарня та науково-літературний гурток. У колегії викладалися "вільні науки", а система освіти становила синтез грецько-візантійської, давньоруської та західноєвропейської традицій з розподілом наук на trivium — граматику, риторику, діалектику та quadrivium — арифметику, геометрію, музику, астрономію. Особливу увагу в колегії приділяли вивченню мов. Тут вивчали слов'янську та грецьку мови, які не визнавалися польською освітою, а також латинську і польську мови. Вивчення мов диктувалося необхідністю перекладу літератури, ознайомлення з духовною спадщиною минулого, сучасною західноєвропейською літературою, а це потребувало значної філологічної підготовки. Стосовно латини, то вона була панівною в системі гуманітарної освіти XVI ст. в усіх без винятку європейських країнах, де освіта піднімалася вище від простого рівня грамотності. Філософію в колегії спеціально не читали, а викладали в загальному курсі діалектики, де розглядалися ті чи інші філософські проблеми. Виступаючи від імені православ'я, вони вивчали і переосмислювали передусім духовну спадщину князівської доби, надбання греко-візантійських книжників, твори Максима Грека, південнослов'янську культуру, вміло застосовуючи для обгрунтування своїх поглядів певні положення гуманістичних, а також вироблених на Заході реформаційних ідей, які вони інтерпретували в контексті вітчизняної духовної культури. Острозькі книжники підтримували тісні зв'язки з представниками балкано-східної культури Євстахієм Нафанієлем, Емануїлом Мосхопулом, єпископом Меглени Феофаном Греком, Діонісієм Палеологом Раллі, що брали активну участь в діяльності Острозького центру. В різний час в Острозькій колегії працювали не тільки відомі діячі української культури Герасим Смотрицький, Христофор Філалет, Клірик Острозький, Дем'ян Наливайко, Йов Княгиницький, Василь Суразький, Іван Вишенський (до переїзду на Афон), Гаврило та Данило Дорофієвичі, а й представники православної церкви з інших країн — Кирило Лукаріс, Никифор Парасхес, Іоанн Лятош, Кіпріан. Більшість викладачів Острозького центру мали високу гуманітарну освіту, яку вони отримали в провідних західноєвропейських університетах, навчанням у домашніх вчителів, самоосвітою. Це можна віднести не тільки до викладачів, а й до книжників науково-літературного гуртка і друкарні. Ознайомимося із творчою діяльністю та поглядами провідних діячів Острозького культурно-освітнього центру. Острозька школа (академія) – перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа. У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь засновує слов'яно-греко-латинську академію в Острозі. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця – княжна Гальшка Острозька (6000 коп.). 7 лютого 1577 р. – перша згадка про академію в передмові до книги Петра Скарги «Про єдність костьолу Божего». Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М.Смотрицький, гетьман П.Сагайдачний та ін., пізніші видатні церковні і культурні діячі. Із заснуванням 1624 р. єзуїтської колегії в Острозі О.Ш. занепала і 1636 р. перестала існувати. Указом Президента України від 12 квітня 1994 року розпочалося відродження Острозької академії, а указом від 30 жовтня 2000 року університету «Острозька академія» було надано статус національного. Університет має взірцеву репутацію як в Україні, так і за її межами - діяльність Острозької академії в 1999 році було відзначено XXVII Міжнародним призом «За якість», що вручався в Парижі.

Дата добавления: 2015-01-03