Коносамент та його роль в міжнародних морських вантажних перевезеннях. Основні функції коносамента

Правовідносини, що виникають між лоцманом і капітаном судна.

Згідно з укр. законодавством на підходах до морських портів, у межах цих портів, а також між морськими портами, незалежно від прапора держави, під яким плаває судно, і форми власності судна, лоцманське проведення суден здійснюється виключно держ. морськими Л. Лоцманська служба порту підпорядкована його капітану. Держ. морськими Л. можуть бути тільки громадяни України. Райони обов'язкового й необов'язкового лоцманського проведення визначаються Міністерством транспорту та зв'язку України. Відомості про райони обов'язкового й необов'язкового лоцманського проведення публікуються у встановленому порядку. Відповідальність за аварію, яка сталася з вини Л., несе морський порт або інша організація, якій підпорядкований Л. Його відповідальність обмежується розмірами аварійного лоцманського фонду, що утворюється за рахунок 10 % відрахувань від суми лоцманських зборів упродовж календарного року, що передував року аварії. Присутність Л. не знімає з капітана судна відповідальності за управління судном. Функції Л. обмежуються наданням капітану судна рекомендацій щодо збереження безпеки мореплавства. Відносини, пов'язані з діяльністю Л., лоцманської служби регулюються Кодексом торговельного мореплавства України.

Статтею 133 КТМУ встановлено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення у порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Однак це визначення не можна вважати досконалим. Зокрема, замість перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача (так визначені сторони договору перевезення вантажів за ГКУ) мова йде про перевізника або фрахтівника, відправника або фрахтувальника та одержувача. До того ж, закріплене у ч. 2 цієї статті положення про те, що фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер), заперечує самостійний характер договору фрахтування і дає підстави розглядати його як різновид договору морського перевезення всупереч тому, що кожний із цих договорів має самостійний зміст і регулюється окремими розділами КТМУ.

Сторони договору фрахтування не можуть бути водночас сторонами договору перевезення, бо це призведе до тотожності різних за змістом зобов'язань. Навіть якщо правовідносини щодо фрахтування морського судна передують правовідносинам щодо перевезення вантажу, сторонами у договорі перевезення будуть перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач, тому що вони мають відмінні від договору фрахтування зобов'язання. До того ж, договір фрахтування має свій предмет, зміст, склад сторін (є двостороннім) і ніяк не повинен впливати на інший самостійний вид договору, який застосовується у сфері торговельного мореплавства, - договір морського перевезення вантажу. Таким чином, два договори - перевезення і фрахтування - не можуть поєднуватися в одному, бо тим самим змішується їх предметна ознака, відпадає критерій розмежування і стає неможливим пояснити, чому вони знайшли своє закріплення у різних розділах КТМУ.

Договір морського перевезення вантажу констатується як реальний і вимагає передання вантажу перевізникові. За договором кожна сторона (перевізник, відправник або одержувач) набуває певних прав та обов'язків, і це дає підстави говорити про тристоронність договору. Визначення вказує на обов'язок перевізника здійснити перевезення за встановлену плату, тому договір слід віднести до кола оплатних договорів. До того ж, перевезення має бути здійснено у встановлений законодавством чи договором строк. Мова йде про доставку вантажу у термін і за маршрутом, які встановлюються за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - у строк, який можна розумно вимагати від перевізника з урахуванням конкретних обставин і особливостей маршруту. Отже, договір морського перевезення вантажу є строковим.

Договір морського перевезення вантажу є самостійним видом договору, він хоч і схожий, але істотно відрізняється від договорів підряду, договору майнового найму та договору схову.

Розмежування договорів майнового найму і договору морського перевезення вантажу має полягати у наступному. За договором майнового найму наймач набуває прав використовувати надане йому майно, тоді як за договором морського перевезення вантажу використання морського судна для перевезення вантажу відбувається без передачі його у користування відправнику, внаслідок чого останній позбавлений можливості самостійно його використовувати та отримувати з нього користь. За договором майнового найму відбувається передача майна у тимчасове користування наймача, тоді як за договором морського перевезення вантажу передачі морського судна у користування відправника не відбувається. Під обов'язком перевізника надати морське судно для перевезення розуміється обов'язок прийняти до перевезення на цьому морському судні вантаж, наданий відправником.

Договір морського перевезення вантажу не може ототожнюватися з договором схову. Одним із обов'язків перевізника є обов'язок забезпечити збереження вантажу, тоді як за договором схову послуга охоронця зводиться до зберігання переданого йому майна, і у поверненні цього майна іншій стороні договору у цілості. За умовами перевезення діяльність перевізника по збереженню вантажу і видачі його одержувачу не носить характер самостійної економічної послуги і тому не має самостійного правового вираження. Для перевізника збереження вантажу є дією, яка супроводжує перевезення вантажу, а тому є невід'ємною від самого процесу перевезення.

Не можна розглядати договір морського перевезення вантажу як різновид договору підряду. По-перше, договір морського перевезення вантажу передбачає надання транспортної послуги, яка є продуктом матеріального виробництва; предметом договору підряду є виготовлення або переробка речей. Для виконання підрядних робіт необхідним є використання матеріалів підрядника або замовника, внаслідок чого ці матеріали споживаються, тобто набувають форми певного виробу. В останньому випадку мова йде про відносини, які існують безпосередньо у сфері виробництва. За договором морського перевезення вантажу, приймаючи вантаж до перевезення, перевізник зобов'язується видати його одержувачу у такому стані, в якому він знаходився під час прийому до перевезення, тобто використання перевізником вантажу з метою здійснення самого процесу перевезення є неприпустимим. Отже, за договором морського перевезення вантажу вантаж, як матеріальна цінність, надається перевізнику для його доставки у пункт призначення, тобто під час перевезення він не споживається. Не підлягає переробці і безпосередньо транспортний засіб, за допомогою якого здійснюється перевезення. Останній використовується перевізником лише з метою переміщення вантажу. По-друге, виконання договору морського перевезення вантажу є неможливим без передачі вантажу відправником перевізнику, у той час, коли передача підряднику будь-яких речей, що належать замовнику для виконання певної роботи за договором підряду, не завжди супроводжує виконання цього договору.

Поряд з договором морського перевезення вантажу особливе місце посідає договір фрахтування морського судна, предмет якого, як правило, поєднується з предметом договору морського перевезення вантажу. Питання такого поєднання є наслідком зосередження уваги на загальних рисах цих договорів.

Коносамент виконує три основні функції:

1) засвідчує прийняття вантажу для перевезення;

2) являється товаросупроводжуючим документом, оскільки дає право на одержання вантажу тому, на кого він виписаний;

3) свідчить про укладення договору перевезення вантажу морським шляхом, по якому перевізник зобов'язується доставити вантаж проти надання документів.

Дата добавления: 2014-12-24