Експеримент, його види. Призначення соц. експерименту

Соц. експеримент — метод збирання інфор­мації про характер і специфіку змін показників діяльності та пове­дінки працівників під впливом заданих і керованих чинників; зміна соц. дійсності з метою її дослідження. Його проводять з метою перевірки дійовості запроваджуваних форм життєдіяльності трудового колективу, перевірки нових засобів управління розвитком соціальних процесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів, розроблених на основі теоре­тичних ідей та досвіду інших колективів стосовно конкретних виро­бничих умов. Соціальний експеримент як елемент дослідження й управління має дві взаємозв'язані функції: прикладну — досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності та теоретичну — перевір­ка наукових гіпотез, тобто вивчення функціонування і розвитку со­ціальних процесів. Соціальні експерименти за характером об'єкта і предмета дослі­дження поділяють на соціальні, економічні (господарські), правові, педагогічні, психологічні, естетичні. Соціальний експеримент складається з кількох етапів: збирання емпіричних даних, визначення вихідного стану досліджуваного об'єкта, виявлення тенденцій його розвитку, розробка теоретичних концепцій та умов експериментування, створення експерименталь­ної ситуації, контроль і спостереження за перебігом експеримен­тальної ситуації, визначення й аналіз підсумків експерименту, за­провадження висновків експерименту в життя. Позитивним у соціальному експерименті є те, що дослідник у ньому займає активну позицію. Створюючи певні умови, він має можливість повніше враховувати визначальні чинники, чітко визна­чати їхній вплив на об'єкт дослідження; змінюючи послідовно одну умову і залишаючи без зміни інші, він може з'ясовувати причини і зміни соціальних явищ; багаторазово повторюючи дослід, накопи­чувати кількісні характеристики, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість соціальних явищ. Негативним у використанні соціального експерименту є те, що спеціально створені умови можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.

11.16 Соц. опитування. Його різновиди.

Опитування - найпоширеніший у соціології метод збирання первинної вербальної інформації, що грунтується на зверненні до групи людей з питаннями, спрямованими на розкриття змі­сту проблеми, що досліджується. За допомогою опитування отри­мують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Воно засноване на безпосере­дній (інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-пси­хологічній взаємодії дослідника з респондентом. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об'єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і май­бутньому часі. Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про ма­сові соціальні явища, вивчаючи, наприклад, мотиви плинності кад­рів, ефективність певної форми організації праці, характер соціаль­но-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проблеми трудових колективів. Інтерв'ю — різновид опи­тування, що грунтується на безпосередній соціально-психологічній взаємодії дослідника і респондента згідно з поставленою метою.

11.17 Запитання в анкетуванні, порядок їх формування і види.

Запитання в опитуванні -- висловлювання, розраховане на отримання інформації, яка б давала можливість операціоналізувати ознаки соціального явища, що вивчається. За спрямованістю вирізняються запитання результативні (змі­стові), за допомогою яких дослідник збирає інформацію щодо наяв­ності певних явищ та їх взаємозв'язків, і функціональн і, за допомо­гою яких упорядковується сам процес опитування. Виходячи з найбільш основних ознак, розрізняють такі види запитаннь: а)за змістом: -про факти- про поведінку - про знання або поінформованість - про установки – про мотиви; б)за виконуваними функціями: - контактні запитання,(руй­нують психологічний бар'єр між дослідником і респондентом), буферні запитання (використовують для розмежування тематичних блоків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші),запитання-фільтри, (використовуються для виявлення компетентності рес­пондентів), запитання, що зміцнюють упевненість респондента у своїх силах; провокуючі запи­тання (зумовлюють спонтанні відповіді, контрольні запитання(призначені для перевірки вірогідності даних), уточнюванні запитання в)за формою: відкриті (неструктурні)—без попередньо сфор­мульованих відповідей, закриті (структурні) з попередньо сформульованими відповідями, напівзакриті — коли поряд із запропонова­ними відповідями передбачається місце і для вільних. Закриті запи­тання, у свою чергу, поділяють на дихотомічні (на них є тільки дві відповіді, котрі виключають одна одну) альтернативні (містять перелік відповідей, з яких можна вибрати тіль­ки одну). Різновидом альтернативного запитан­ня є шкальне, яке спрямоване на вивчення інтенсивності прояву яко­гось явища чи ставлення до нього; запитання-«меню», в яких наведено перелік можливих відповідей, що з них респондент може вибрати кілька.Крім того, за формою запитання поділяють на: проективні (забезпечують інф-ю про можливу реакцію респондента в певній ситуації);запитання-індекси(для групування респонден­тів під час аналізу) запитанням водоверті (спрямовують опитування від загаль­них питань до більш конкретних); запитання-тести (для оцінки, перевірки); прямі запитання (звернені до респондента) і не­прямі.

Дата добавления: 2014-12-24