Стародавні слов`яни. Перші згадки, прабатьківщина та формування державності східних слов`ян

Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства. Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла - ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами - державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче. Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах. Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст.) і у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Перелік цих об'єднань міститься у “Повісті временних літ”: поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти. Існують згадки про три центри - Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених - Ростово-Суздальська земля

6. Велике переселення народів ( IV-VII ст.)

Велике переселення народів — у вузькому сенсі під В.п.н. в сучасній історіографії розуміють рух племен і народів у 4-6 ст. н.е. в різних напрямках Європи, що розпочався з вторгнення племен гунів у північну частину Римської імперії в 375 році н.е. Починаючи з нижнього Дунаю і території сьогоднішньої Західної України, цей процес привласнення землі захопив також інші, більшою частиною германські племена і поширився у напрямку Західної і Південної Європи. Беспосереднім наслідком цього процесу вважається загибель Римської імперії. В широкому сенсі - Велике переселення народів розпочалось з кінця 3-го тисячоліття до Р.Хр, про що свідчать древні китайські та єгипетські джерела, - з причини зростання населення, нестачі вільної землі, зміни клімату, тощо. Наслідком Великого переселення племен стало й виникнення на теренах Європи нових народів і нових держав. Готи-давньогерманські племена. За твердженням античних авторів, готи на початку нашої ери жили на пд. узбережжі Балтійського моря й у низовинах Вісли, куди переселилися зі Скандинавії. З 2-ї половини 2ст. готи почали рух на пд. у 1-ій половині 3ст вони досягли пн. причорномор*я, де близько 260р захопили ряд античних міст-держав:Ольвію, Тиру,Боспорське царство. Племена готів поділ. на племенні групи, на чолі яких стояли вожді, або конунги. Вели війни проти Римської імперії, що призвело до втрати Римом Дакії. У 2-ій половині 4ст з готами успішно боролися анти. Готи, що осіли на зх. від Дністра, назив вестготами, а ті, що жили в низов*ях Дніпра-остготами. У 4ст вони прийняли християнство у формі аріанства. Саме у цей період готи створили сильне політичне об*єднання на чолі з остготським королем Германаріхом. 375р готське об племен було розгромлене гунами і витиснуте з Причорномор*я. Невелика частина готів залишилася жити в Криму Гуни-невеликий кочовий народ, що сформувався на території Цент. Азії наприкінці 3ст до н е. уперше згадується в китайських джерелах. На початку 2ст н е гуни з*явились в степах Пн. Причорномор*я. Скоривши аланів, вони 375р на чолі з вождем Баламбером розбили готів та антів і зайняли простір між Доном і Карпатами. Підпорядкування гунами остготів і витиснення вестготів у Фракію дало початок В П Н. 395-415рр гуни здійснили походи в Закавказзя, Сирію, Месопотамію, Фракію та Іллірію. 420р- гуни перемістилися в Паннонію.445р-вождем став Аттілла. 447-гуни на чолі з Аттілою здійснили похід на сх. Римську імперію. 451-напали на Таллію. 452-вдерлися в Італію. 455- у битві біля Недао гуни були розбиті й відступили в Південноукраїнські степи. Зазнавши поразки у Фракії(469) від візантійської імперії, вони незабаром розсіялися по різних територіях. Авари-великий племінний союз, в якому провідну роль відігравали тюркомовні племена. Вперше згадуються в давньогрецьких авторів 5-6ст. Авари стали авангардом великої групи племен, які просувались в У з території Ценр. Азії та складали основу Тюркського каганату. Уперше з*явились на території суч У у 558р, напавши на населення призов*я. Після 565р авари почали ходити в грабіжницькі походи в Центр. Європу. З 70-х років 6 сторіччя авари почали систематичні вторгнення у Візантію, завдали ряд поразок та змусили платити данину. Значні вторгнення аварів на Балкани відбувалися в 59, 598рр. Основним заняттям аварів було екстенсивне кочове відгонне скотарство. Економічно вони залежали від підкорених ними землеробських народів.

7. Перші слов’янські державні утворення на території України.
З початку VI ст. до н.е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами –прямими нашими предками, першими українцями. Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із право слов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни просувалися на нові землі як колоністи, а не загарбники. Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов‘ян сформувались три підгрупи: західнослов’янська, зрештою поділена на польську, чеську та словацьку.
Південнослов‘янська – з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська.
Східнослов‘янська – з якої розвинулася українська, російська та білоруська мови.
У VII ст. східні слов‘яни (вірніше їхні прямі предки – анти) були корінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст. налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чолі об‘єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з‘явися клас знаті або князів.

Антське царство Анти –північно-східна група слов‘ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племена антів були могутнім політичним об‘єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація.Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів. Анти – наші прямі предки. По свідченням візантійських письменників VI ст. н.е., анти були високими дужими людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти поспішно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її – Константинополю.

Дата добавления: 2014-12-24