Правові засади аудиторської діяльності 1 страница

5.1. Поняття та зміст аудиторської діяльності

Аудит – порівняно новий для нашої країни напрям економічного аналізу та контролю господарської діяльності. Якщо на Заході цей напрям відомий уже понад 150 років, то в Україні він почав розвиватися лише з початком економічних перетворень у зв'язку з відмовою від державної монополії на ведення господарства.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій, ревізії цієї діяльності здійснювалися і раніше, здійснюються вони і тепер.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України від 26 січня 1993 р. «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія і аудит, хоч і близькі за змістом багатьох операцій поняття, проте це різні види діяльності.

Аудитор (лат. – аиdіtоr – слухач, учень, слідчий) в англосаксонських країнах – ревізор, який контролює фінансово-господарську діяльність компанії, в США – посадова особа штату чи незалежної громадської організації, яка здійснює нагляд за раціональним використанням ресурсів.

Поняття аудиту ширше від понять ревізії і контролю, оскільки охоплює не лише перевірку достовірності фінансових показників, але і розробку пропозицій щодо поліпшення господарської діяльності з метою раціоналізації видатків і оптимізації прибутків на законних підставах. Тому аудит можна розглядати як своєрідну експертизу бізнесу.

Згідно з ч. 1 ст. 362 ГК аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне забезпечення аудиту та надання інших аудиторських послуг.

Відповідно до визначення, вміщеного в ст. 3 Закону України від 22 квітня 1993 р. «Про аудиторську діяльність» ( Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – Ст. 243), аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

З наведеного визначення випливає, що змістом аудиторської діяльності є:

1) організаційне забезпечення аудиту; 2) методичне забезпечення аудиту;

3) власне аудит, який включає в себе практичне виконання аудиторських перевірок; 4) надання інших аудиторських послуг.

Закон «Про аудиторську діяльність» не розкриває змісту організаційного та методичного забезпечення аудиту.

До організаційного забезпечення аудиту можна віднести:

– легалізацію аудиторської фірми шляхом створення і державної реєстрації;

– сертифікацію аудиторів;

– ліцензування аудиторської діяльності;

– ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги.

Методичне забезпечення аудиту включає в себе:

– розроблення і затвердження програми підготовки аудиторів;

– затвердження норм і стандартів аудиту. Аудиторську діяльність можна розглядати як один із видів господарської (підприємницької) діяльності (хоч на відміну від, наприклад, російського законодавства, на це в Законі «Про аудиторську діяльність» прямо і не зазначається). Проте такий висновок можна зробити зі змісту ч. 3 ст. 3 Закону, в якому йдеться про те, що прибуток (доход) від аудиторської діяльності оподатковується згідно з чинним законодавством.

Безумовно, аудиторська діяльність є безпосередньою, самостійною, систематичною на власний ризик діяльністю по наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами. Проте Закон «Про аудиторську діяльність» знову ж таки не вимагає, щоб ці особи були зареєстровані як суб'єкти господарювання у порядку, встановленому законодавством.

З метою уникнення різного тлумачення положень Закону «Про аудиторську діяльність», а відтак конфліктів з цього приводу, у вищеназваному Законі варто було б прямо зазначити, що аудиторська діяльність є підприємницькою діяльністю (підприємництвом). Це сприяло б і легальному вирішенню питання щодо ліцензування аудиторської діяльності, про що буде сказано далі.

Згідно з ч. 2 ст. 362 ГК аудиторська діяльність регулюється Господарським кодексом, законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Основним нормативно-правовим актом законодавства про аудиторську діяльність є Закон України від 22 квітня 1993 р. «Про аудиторську діяльність». Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Положення Закону «Про аудиторську діяльність» поширюються на усіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності та видів діяльності, а також на органи державної виконавчої влади.

Важливе значення для правового регулювання здійснення аудиту мають положення Закону України від 16 липня 1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який визначає правові засади регулювання, організації, веден­ня бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Більш детально ці питання врегульовані Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими Міністерством фінансів України.

Значна кількість нормативно-правових актів прийнята Аудиторською палатою України. Серед них можна назвати Кодекс професійної етики аудиторів України від 18 грудня 1998 р., Положення про сертифікацію аудиторів від 27 листопада 1997 р., Положення про Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності від 31 жовтня 2000 р.

Проведення аудиту окремих суб'єктів господарювання здійснюється з урахуванням положень, що містяться у так званих відомчих нормативних актах, прийнятих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, Фондом Державного майна, Національним банком України, Державною податковою адміністрацією України.

5.2. Форми та зміст аудиторських послуг. Види аудиту

Відповідно до ч. 2 ст. З Закону «Про аудиторську діяльність» аудиторські послуги можуть надаватись у формі:

1) аудиторських перевірок (аудиту);

2) пов'язаних з ними експертиз;

3) консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності;

4) інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Аудиторська перевірка (аудит) – це перевірка бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам (ч. 1 ст. 363 ГК).

З наведеного визначення випливають наступні ознаки аудиту:

а) аудит це перевірка, тобто обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів;

б) об'єктом аудиту є бухгалтерська звітність, облік, первинні документи та інша інформація щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Бухгалтерська звітність – це звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів (наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку» від 31.03.1999 р. № 87).

Публічна бухгалтерська звітність складається із аудиторського висновку, балансу, звіту про прибутки і збитки, іншої звітності в межах відомостей, які не становлять комерційну таємницю і визначені законодавством для надання користувачам та публікації (ч. 1 ст. 8 Закону «Про аудиторську діяльність»);

в) метою аудиту є визначення достовірності звітності, обліку суб'єктів господарювання, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Достовірність публічної бухгалтерської звітності – це такий ступінь точності відомостей бухгалтерської звітності, який дає змогу компетентному користувачу робити на її (звітності) підставі правильні висновки щодо результатів діяльності суб'єктів господарювання і приймати відповідні рішення. Основою достовірності бухгалтерської звітності є відсутність суттєвих порушень встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку і складання звітності.

Експертизи

Аудиторські послуги у вигляді експертиз фінансово-господарської діяльності (в тому числі судово-бухгалтерська експертиза в редакції статей 7, 10 Закону України «Про судову експертизу») оформляються експертним висновком або актом (ч. 2 ст. 7 Закону).

Консультації з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів (ч. 2 ст. 7 Закону).

Інші види економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб

Тут мова йде, зокрема, про такі супутні аудиту послуги як:

а) Оглядові (експрес) перевірки.

Завданням оглядової перевірки фінансової звітності є надання аудиторові можливості встановити негативні факти, котрі приводять його до висновку, що інформація, отримана на підставі прийнятої облікової політики, неправдиво представляється (негативна думка). При цьому він здійснює процедури перевірки, які не забезпечують оцінку подій, оскільки це робиться при аудиті. Все негативне, що потрапляє в коло зору аудитора, розцінюється ним як те, що фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах, не складена у відповідності з встановленими правилами її підготовки. Таке саме завдання стоїть перед аудитором під час оглядової перевірки іншої інформації, підготовленої у відповідності з окремими правилами.

Аудитор намагається бути в курсі всіх суттєвих питань. Обмежені процедури оглядової перевірки і аналізу, пов'язаного з нею, дають меншу ймовірність досягнення поставленої аудитором мети порівняно з аудитом. Тобто під час оглядової перевірки використовується досвід і знання в галузі аудиту, знання техніки аудиту для отримання необхідних доказів. Але при оглядових перевірках не вивчається так детально, як при аудиті, система внутрішнього контролю і обліку підприємства, не перевіряється первинна бухгалтерська документація на достовірність, а докази отримуються більшою мірою шляхом інспектування, огляду, підтвердження і розрахунків, що також використовується під час проведення аудиту. Крім того, аудитор намагається переглянути всі важливі справи підприємства, процедура оглядової перевірки передбачає менше вивчення цих справ порівняно з аудитом, тому аудиторська гарантія, що надається в звіті оглядової перевірки, відповідно менша порівняно з аудитом.

б) Операційна перевірка.

Під час проведення операційної перевірки аудитор зобов'язаний провести процедури перевірки з окремих питань, про котрі він домовився з клієнтом. Узгоджені між аудитором і клієнтом процедури перевірки здійснюються з метою задоволення інтересів клієнта стосовно дослідження інформації з окремих питань. Одержувачі такого звіту повинні скласти власні висновки з окремих питань на підставі виконаних аудитором процедур перевірки. Такий звіт має обмежене коло користувачів. Він стосується лише тих сторін, котрі домовились про виконання процедур перевірки, тому що інші сторони, які не мають уявлення про причини замовлення таких процедур перевірки, можуть неправильно тлумачити результати операційної перевірки.

в) Компіляція (трансформація бухгалтерського обліку).

Під час здійснення процедур трансформації обліку за іншими обліковими стандартами бухгалтер залучається до проведення бухгалтерських послуг, що на відміну від аудиторських пов'язано з такими речами, як збереження, класифікація і підсумок фінансової інформації. Як правило, така робота складається зі скороченого обсягу деталізації даних і закінчується створенням сприятливих у використанні зрозумілих таблиць та фінансової звітності. У цьому випадку не вимагається отримання аудиторських доказів стосовно цієї інформації. Однак, користувачі трансформованої фінансової звітності отримують певну вигоду від участі фахівців-бухгалтерів, оскільки такі послуги виконуються з належними професійними навичками і старанністю.

Крім того, надання інших послуг аудиторами може мати місце у таких формах як:

– представництво інтересів клієнта (замовника) перед іншими особами за його дорученням з питань економіко-правового забезпечення діяльності клієнта (замовника) відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Представництво інтересів клієнта (замовника) в суді здійснюється відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України;

– видавництво та розповсюдження (на договірній основі через третіх осіб) методичної (інформаційної) літератури з питань теорії та практики обліку, оподаткування, аудиту, аналізу, фінансів, правового забезпечення господарської діяльності в Україні (здійснюється після вивчення питання та отримання відповідного дозволу Аудиторської палати України);

– проведення навчальних семінарів та курсів з питань обліку, аудиту, оподаткування, аналізу та економіко-правового забезпечення господарської діяльності в Україні (здійснюється без видачі кваліфікаційних сертифікатів після узгодження з Аудиторською палатою України, затвердження програми);

– оцінка майна (за умови наявності відповідної кваліфікації оцінщика);

– розробка, впровадження, супровід бухгалтерських продуктів в електронних системах обробки даних;

– ведення за інших юридичних та фізичних осіб бухгалтерського та податкового обліку, складання фінансової (бухгалтерської) звітності та декларацій про доходи.

Види аудиту. Аудиторські перевірки можуть бути класифіковані за різними критеріями: в залежності від підстав проведення аудиту, від суб'єктів проведення аудиту, від виду діяльності суб'єкта господарювання, щодо якого проводиться аудит тощо.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 363 ГК та ч. 3 ст. 4 Закону «Про аудиторську діяльність» аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів (його можна назвати ініціативним аудитом), а також у випадках, передбачених, чинним законодавством (обов'язковий аудит).

Ініціативний аудит проводиться в будь-який час і в тих обсягах, що будуть визначені рішенням органу управління суб'єкта господарювання-юридичної особи, або рішенням громадянина-підприємця.

Обов'язковий аудит відповідно до ст. 10 Закону «Про аудиторську діяльність» проводиться:

– по-перше, для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

– по-друге, для перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

– по-третє, для емітентів цінних паперів;

– по-четверте, для державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

– по-п'яте, для порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Зовнішній і внутрішній аудит. Під терміном «зовнішній аудит» розуміється власне аудит, що здійснюється аудитором (аудиторською фірмою).

Внутрішній аудит – це організована суб'єктом господарювання в інтересах його власників і врегульована його локальними актами система контролю за дотриманням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку і звітності.

Такий контроль здійснюється аудиторською службою суб'єкта господарювання або іншим незалежним внутрішнім підрозділом зазначеного суб'єкта і включає, зокрема, нагляд і перевірку:

– дотримання вимог законодавства;

– точності і повноти документації бухгалтерського обліку;

– своєчасності підготовки бухгалтерської документації;

– забезпечення збереження майна тощо.

Залежно від виду діяльності чи особливостей правового статусу суб'єкта господарювання, щодо якого здійснюється аудиторська перевірка, можна виділити такі спеціальні види аудиту:

– аудит підприємства, що приватизується;

– аудит ВАТ та підприємств-емітентів облігацій;

– аудит комерційних банків;

– аудит страхових компаній;

– аудит інвестиційних фондів та інвестиційних компаній тощо.

3. Суб'єкти аудиторської діяльності

Правове становище аудитора (аудиторської фірми). Як зазначено в ч. 2 ст. 363 ГК та в ч. 2 ст. 4 Закону «Про аудиторську діяльність», аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

Аудитором може бути громадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат про право на заняття аудиторською діяльністю на території України (ч. 1 ст. 364 ГК).

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю інди­відуально, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами в спілку з дотриманням вимог законів України. Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор повинен на підставі чинного сертифіката отримати ліцензію.

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Аудиторська фірма – це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займається виключно наданням аудиторських послуг.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності.

Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30%.

Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор.

Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

Суб'єкти аудиторської діяльності вносяться до Реєстру суб'єктів аудиторської діяльності, ведення якого за Законом «Про аудиторську діяльність» покладено на Аудиторську палату України.

Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності (далі – Реєстр) – це офіційний загальнодержавний реєстр аудиторських фірм і аудиторів-суб'єктів підприємницької діяльності, які зареєстрували свою аудиторську діяльність згідно з Законом України «Про аудиторську діяльність».

До Реєстру вносяться суб'єкти аудиторської діяльності:

а) аудиторські фірми, які зареєстрували свою діяльність відповідно до чинного законодавства України і відповідають вимогам Закону України «Про аудиторську діяльність», а саме:

– організація пройшла державну реєстрацію як аудиторська фірма;

– установчими документами передбачено виключно аудиторську діяльність;

– загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не перевищує 30 %;

– директором фірми є сертифікований аудитор;

б) аудитори, зареєстровані як суб'єкти господарювання (фізичні особи-підприємці) і мають чинний сертифікат аудитора.

Про суб'єктів аудиторської діяльності до Реєстру заносяться такі дані:

– ідентифікаційний код/номер суб'єкта аудиторської діяльності;

– дата початку аудиторської діяльності (дата отримання першої ліцензії або свідоцтва);

– назва аудиторської фірми (прізвище, ім'я, по батькові для аудитора – суб'єкта підприємницької діяльності);

– адреса фактичного місцезнаходження, номери контактних телефонів, факсу, електронної пошти;

– організаційно-правова форма;

– форма власності;

– інформація про державну реєстрацію;

– інформація про засновників (для аудиторів – прізвище, ім'я, по батькові, номери сертифікатів та дати їх отримання, ідентифікаційний номер, адреса; для юридичних осіб – назва, ідентифікаційний код, частка в статутному капіталі);

– прізвище, ім'я, по батькові керівника аудиторської фірми, номер та дата видачі сертифіката;

– кількість працівників, у тому числі сертифікованих аудиторів;

– наявність та місцезнаходження філій або представництв чи відділень, дочірніх підприємств.

Зведені дані Реєстру є відкритими для користувачів.

Дата прийняття контрольно-реєстраційною комісією АПУ позитивного рішення про внесення до Реєстру є фактичною датою занесення суб'єкта аудиторської діяльності до Реєстру з одночасною видачею йому відповідного свідоцтва.

Свідоцтво про включення до Реєстру суб'єктів аудиторської діяльності в Україні видається терміном на п'ять років. Підписи голови спостережної ради та завідувача секретаріату АПУ на свідоцтві скріплюються печаткою Аудиторської палати України.

Правові засади сертифікації аудиторів. Як зазначається в ч. 1 ст. 12 Закону «Про аудиторську діяльність», сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів здійснюється Аудиторською палатою України.

Право на отримання сертифікату мають громадяни України, які здобули вищу освіту, певні знання з питань аудиту та досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста. Наявність певних знань з питань аудиту визначається шляхом проведення відповідного іспиту (ч. 2 ст. 12 Закону).

Особи, які не склали кваліфікаційного іспиту, мають право повторно складати його не раніше ніж через рік після прийняття рішення Аудиторською палатою України (ч. З ст. 12 Закону).

Термін чинності сертифіката не може перевищувати п'яти років (ч. 4 ст. 12 Закону).

Порядок сертифікації аудиторів в Україні встановлений Положенням про сертифікацію аудиторів, затвердженим рішенням Аудиторської палати України від 27 листопада 1997 р. № 60/5.

Для отримання сертифіката претендент подає до АПУ в одному примірнику (або до Регіонального Відділення АПУ в двох примірниках) такі документи:

– клопотання за встановленою формою;

– копія диплома, засвідчена у встановленому порядку;

– виписка з трудової книжки, засвідчена,у встановленому порядку;

– документ про оплату.

За наслідками складання іспитів комісією приймається рішення простою більшістю голосів. Рішення приймається у формі «Іспит складено» або «Іспит не складено».

Наслідки іспиту заносяться до протоколу (окремо на кожну особу). Протокол підписують члени екзаменаційної комісії. РВ АПУ складають протоколи у двох примірниках, один з яких не пізніше п'яти днів після складення іспиту передається до АПУ.

Рішення екзаменаційної комісії повідомляється особам, які складали іспит, в день складання іспиту.

Дані сертифікації заносяться в книгу реєстрації та комп'ютерну базу даних.

Видача сертифікатів здійснюється секретаріатом АПУ після затвердження Аудиторською палатою України протоколів проведених іспитів.

Сертифікат – офіційний документ, який засвідчує право громадянина України на здійснення аудиту підприємств та господарських товариств (серія «А»), банків (серія «Б») на території України.

Бланк сертифіката є бланком суворої звітності, з зазначенням номера та серії.

Сертифікат містить такі реквізити:

– серія та номер сертифіката;

– прізвище, ім'я та по батькові аудитора;

– дата, № рішення Аудиторської палати України про затвердження протоколів проведених іспитів;

– термін чинності сертифіката;

Сертифікат підписується головою сертифікаційної комісії та завідуючим секретаріатом АПУ.

На підставі повноважень, передбачених статтями 26 та 27 Закону України «Про аудиторську діяльність» та п. 2.2.7 Статуту АПУ, за неналежне виконання своїх професійних обов'язків до аудитора Аудиторською палатою України може бути застосоване стягнення, зокрема, зупинення дії сертифіката на строк до одного року або анулювання сертифіката.

Розгляд питань про застосування стягнень здійснюється (як правило, в присутності аудитора) на підставі рішення суду та у випадках порушення нормативів аудиту чи етичного кодексу аудитора.

Зупинення чинності сертифіката на строк до одного року означає заборону на проведення аудиту та надання аудиторських послуг на визначений рішенням АПУ термін. Рішення АПУ набирає чинності з моменту публікації в пресі.

Зупинення чинності сертифіката здійснюється у разі:

– порушення чинного законодавства України, нормативів аудиту;

– невиконання аудитором у визначений термін попереджень АПУ.

Анулювання сертифіката здійснюється шляхом відкликання сертифіката та заборону на проведення аудиторської діяльності на території України протягом п'яти років.

Анулювання сертифіката здійснюється на підставі рішення АПУ у випадках:

– систематичного чи грубого порушення чинного законодавства України, нормативів аудиту;

– невиконання вимог АПУ по усуненню тих порушень, на підставі яких було зроблено попередження або зупинено дію сертифіката строком до одного року;

– рішення суду, яким заборонено діяльність аудитора;

– встановлення фактів подання недостовірної інформації в документах, що подавались для видачі сертифіката;

– з ініціативи аудитора (особистого повернення сертифіката, позбавлення громадянства);

– інші підстави, які передбачені чинним законодавством України та нормативними актами Аудиторської палати України.

Анульований сертифікат аудитор зобов'язаний в 10-денний термін з моменту отримання витягу з рішення АПУ та з моменту публікації в пресі повернути до секретаріату АПУ.

Правове регулювання ліцензування аудиторської діяльності. Ліцензія (дозвіл) на проведення аудиту є документом, що підтверджує право її власника (юридичної або фізичної особи) на заняття аудитом на території України з дотриманням вимог Закону України «Про аудиторську діяльність» та Положення про ліцензування аудиту, затвердженого Аудиторською палатою України 17 лютого 1994 р. (варто зазначити, що Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не відносить аудиторську діяльність до ліцензованих видів господарювання).

Клопотання про отримання ліцензій подається до Аудиторської палати України після державної реєстрації аудиторської фірми або окремого аудитора як суб'єкта підприємницької діяльності.

За видачу ліцензії справляється плата у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яка спрямовується до державного бюджету.

Термін чинності ліцензій не може перевищувати п'яти років.

Ліцензування аудиту (видачу ліцензій) здійснює Аудиторська палата України.

Ліцензія видається за встановленою формою. Вона повинна містити такі реквізити:

Дата добавления: 2014-12-25