Біологічна зброя

Біологічна (бактеріологічна) зброя — це спеціальні бое припаси і бойові прилади, які заповнені біологічними (бактеріологічними) засобами і засоби їх доставки. Вона призначена для масового ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, а в деяких випадках для псування військової техніки, зброї, оснащення.
Уражаюча дія біологічної зброї базується на використанні в першу чергу хвороботворних властивостей патогенних мікробів і токсичних продуктів їх життєдіяльності. Потрапивши в організм людини або тварини в дуже малій кількості, хвороботворні мікроби і їх токсичні продукти призводять до виникнення дуже важких інфекційних захворювань, які закінчуються при відсутності своєчасного лікування тривалим лікуванням або смертю. Уражаюча дія біологічної зброї проявляється не зразу, а через деякий час (інкубаційний період). Вона залежить від виду і кількості хвороботворних мікробів або токсинів, які потрапили в організм, і від фізичного стану людини Найчастіше інкубаційний період продовжується від 2 до 5 діб. Протягом цього періоду люди зберігають працездатність. Деякі захворювання, що виникли внаслідок ураження (чума натуральна віспа) можу гь потім передаватись від уражених здоровим людям через повітря, укуси кровососних комах і іншими шляхами. Пі захворювання називаються контагіозними. Захворювання, які називаються неконтагіозними (сибірка, туляремія і інші) від хворих людей до здорових практично не передаються. Біологічна зброя має сильну психологічну дію на людин\г. Наявність реальної загрози застосування противником біологічної зброї і виникнення серед людей інфекційних захворювань викликають страх, панічні настрої, понижують боєздатність військ, дезорганізують роботу тилу.

Види і основні властивості біологічних засобів
В основі уражаючої дії біологічної зброї є засоби, спеціально виготовлені для бойового використання біологічних агентів, які, потрапляючи в організм людей і тварин, призводять до важких інфекційних захворювань. До біологічних агентів відносять:

— окремі види хвороботворних мікробів і вірусів, а також продукти їх життє діяльності;

— генетичний млтеріал-молекули інфекційних нуклеїнових кислот, одержаний з мікробів (вірусів). Для знищення посівів зернових, технічних і ішних сільськогосподарських культур можуть використовувати мікроби, які призводять до хвороби культу рннх рослин, а також комах – ншнїебезпешшлих шкідників сільськогосподарських рослин.

Патогенні мікроорганізми — збудники інфекщйіюх захворювань — надзвичайно малі за розмірами, не мають кольору, смаку і в зв'язку з цим не сприймаються органами людини. В залежності від розмірів, будови і біологічних властивостей вони поділяються на класи, із яких, крім вірусів, найбільше значення мають бактерії, ріккетсії і грибки. Розміри їх від 0,5 до 8-10 мкм. Розмножуються простим поперечним діленням. Через кожні ЗОхв виникають дві самостійні клітини. Під дієто прямих променів сонця, дезинфікуючих речовин і високої температури (більше 60еС) бактерії гинуть. До низьких температур малочутливі і добре витримують температуру до мінус 25°С і більше. Деякі види бактерій для виживання в небезпечних умовах покриваються захисною капсулою або перетворюються в спору, яка має високу стійкість до дії зовнішнього середовища. Патогенні бактерії є причиною інфекційних захворювань людей, сітьськогосподарських тварин чумою, сибіркою, сапом. Однією із груп бактеріолодїбних мікроорганізмів являються ріккетсії. Це маленькі клітини-палички розміром від 0,4 до 1 мкм. Розмножуються поперечним бінарним діленням в клітинах живої тканини. Вони не утворюють спор, достатньо стійкі до висушеїшя, заморожування і дії відносно високих температур (до 50°С). Ріккетсії є причиною тяжких захворювань людей на сипний тиф, плямисту пропасницю Скалистих гір, Ку-пропасницю. Грибки — це одно- або багатоклітинні організм]!, які відрізняються від бактерій складнішою будовою і способом розмноження. Спори грибків стійкі до висушування, дії променів сонця і дгаинфікуючих засобів. Захворювання, які виникають внаслідок дії грибків, характеризуються ураженням внутрішніх органів, важким і затяжним протіканням. Це такі важкі інфеїагійні захворювати людей, як кокцидіодемікоз, гістоплазмоз і інші глибокі мікози. Віруси — це велика група біологічних агентів, які не мають клітинної структури. Розвиваються і розмножуються тільки в живих клітинах, використовуючи для цього їх біосинтс гичний апарат. Розміри вірусів від 0,02 до 0,4 мкм. Більшість із них погано переносять висушування, ультрафіолетове опромінювання, а також температуру вище 60°С і дію дезинфікуючих засобів — формаліну, хлораміну і ішних. Патогенні віруси є причиною багатьох важких і небезпечних захворювань людей, сільськогосподарських тварин і рослин. До таких захворювань відносяться: натуральна віспа, яіпур, пропасниця долини Ріф, тропічні пропасниці і інші. Для ураження сільськогосподарських тварин можуть використовуватись збудники захворювань, які небезпечні як для тварин так і для людей (сибірка, ящур, пропасниця долини Ріф і інші), або уражаючі тільки тварин (чума і інші ешзсютичт захворювання).
Для ураження сітьськогосподарських рослин можливе використання збудників лінійної стеблової ржі пшениці, ггірікуляріозу рису, фітофторозу картоплі і інших вірусних і грибкових захворювань культурних рослин. Для псування запасів продовольчих продуктів, нафтопродуктів, оптичних приладів, електронного і іншого військового обладнання передбачене використання бактерій і грибків, які викликають, наприклад, швидке розкладання нафтопродуктів, ІЗОЛЯЦІЙНИХ матеріалів, окислення контактів електричних схем, корозію. Все це призводить до різних порушень і передчасного виходу з ладу електронної і оптичної апаратури, озброєння і військової техніки.
Заходи застосування біологічної зброї
Заходи бойового застосування біологічної зброї базуються на здатності патогенних мікробів проникати в організм людини наступними шляхами: з повітрям через органи дихання, з водою і продуктами харчування, через ушкоджену шкіру внаслідок укусів зараженими кровососними членистоногими, через слизові оболонки рота, носа, очей, а також через пошкоджені шкірні покриви.
Враховуючи шляхи попадання біологічних засобів в організм людини заходами бойового застосування вважають наступні:
— аерозольний захід — це розпилення біологічних рецептур для зараження приземного шарзг повітря частинками аерозолю;
— трансмісійний захід — це розсіювання у вибраному районі штучно заражених біологічними засобами кровососних переносників;
— /інверсійний захід — зараження біологічним засобами повітря і води диверсійним оснащенням.
Для застосування біологічної зброї можуть використовуватись авіаційні біологічні бомби, ракети, артилерійські снаряди, міни і інше озброєння. Використання біологічної зброї передбачає масове ураження людей, дезорпигізаїцю роботи важливих об'єктів економіки тилу в цілому.
Використання противником біологічної зброї визначається візуально і аналізом проб, які беруть в місцях, підозрюваних у зараженні біологічними засобами. Для проб використовують заражений грунт, рослини, повітря, уламки боєприпасів, а також комах, кліщів. Проби надсилають для дослідження в лабораторії медичної і ветеринарної служби або в лабораторії санеігідемсташпй. Внаслідок застосування біологічної зброї виникають зони І осередки біологічного ураження.

25. Эпиде́мия— широкое распространение какого-либо инфекционного заболевания (чума, оспа, тиф, холера, дифтерия, скарлатина, корь, грипп).

Пандеми́я — эпидемия, характеризующаяся появлением нового вируса либо инфекционного заболевания, против которого у человеческой популяции нет иммунитета, и приводящая к нескольким одновременным эпидемиям по всему миру с огромным количеством заболеваний и смертей (например, холера, грипп).

Эпидемия - это массовое, прогрессирующее во времени и пространстве в пределах определенного региона распространение инфекционной болезни людей, значительно превышающее обычно регистрируемый на данной территории уровень заболеваемости. Эпидемия, как ЧС, обладает очагом заражения и пребывания заболевших инфекционной болезнью людей, или территорией,в пределах которой в определенных границах времени возможно заражение людей и сельскохозяйственных животных возбудителями инфекционной болезни.
В основе обусловленной социальными и биологическими факторами эпидемии лежит эпидемический процесс, то есть непрерывный процесс передачи возбудителя инфекции и непрерывная цепь последовательно развивающихся и взаимосвязанных инфекционных состояний (заболевание, бактерионосительство).

Иногда распространение заболевания носит характер пандемии, то есть охватывает территории нескольких стран или континентов при определенных природных или социально-гигиенических условиях. Сравнительно высокий уровень заболеваемости может регистрироваться в определенной местности длительный период. На возникновение и течение эпидемии влияют как процессы, протекающие в природных условиях (природная очаговость. эпизоотии и т.д.). так и. главным образом, социальные факторы (коммунальное благоустройство, бытовые условия, состояние здравоохранения и т.д.).

В зависимости от характера заболевания основными путями распространения инфекции во время эпидемии могут быть:
- водный и пищевой, например, при дизентерии и брюшном тифе;
- воздушно-капельный (при гриппе);
- трансмиссивный - при малярии и сыпном тифе;
- зачастую играют роль несколько путей передачи возбудителя инфекции.

Эпидемии - одно из самых губительных для человека опасных природных явлений. Статистика свидетельствует о том, что инфекционные заболевания унесли больше человеческих жизней, чем войны. Хроники и летописи донесли до наших времен описания чудовищных пандемий, опустошивших огромные территории и уничтоживших миллионы человек. Некоторые инфекционные заболевания свойственны только людям: азиатская холера, натуральная оспа, брюшной тиф, сыпной тиф и др.
Существуют также общие для человека и животных заболевания: сибирская язва, сап, ящур, пситакоз, туляремия и др.

Следы некоторых болезней обнаруживаются в древних захоронениях. Например, следы туберкулеза и проказы найдены на египетских мумиях (2-3 тыс. лет до н.э.). Симптомы многих болезней описаны в древнейших рукописях цивилизаций Египта, Индии, Шумера и др. Так, первое упоминание о чуме встречается в древнеегипетском манускрипте и относится к 4 в. до н.э.
Причины возникновения эпидемий ограничены. К примеру, обнаружена зависимость распространения холеры от солнечной активности, из шести ее пандемий четыре связаны с пиком активного солнца. Эпидемии возникают также при стихийных бедствиях, вызвающих гибель большого числа людей, в странах, охваченных голодом, при крупных засухах, распространяющихся на больших территориях.

· «Юстинианова чума» (551—580), которая возникла в Восточной Римской империи и охватила весь Ближний Восток. От этой эпидемии погибло около 100 млн человек.

· «Чёрная смерть» — эпидемия бубонной чумы, прокатившаяся по средневековой Европе в XIV веке. Унесла жизни 50 миллионов человек.

· «Испанский грипп» («испанка») — в результате эпидемии после Первой мировой войны из 200 миллионов заразившихся умерли 41,8 миллиона человек.

Эпифитотия— широкое распространение какого-либо инфекционного заболевания растений. Термин образован по аналогии с эпидемия, эпизоотия.[1]

Эпифитотия (от эпи... и греч. phytón — растение), распространение инфекционной болезни растений на значительные территории (хозяйство, район, область) в течение определенного времени. В виде Э. обычно проявляются ржавчина и головня хлебных злаков, фитофтороз картофеля, парша яблони, увядание хлопчатника, шютте снежное и обыкновенное и другие инфекционные заболевания.

В прошлом Э. причиняли большой ущерб. Известны значительные потери урожая картофеля от фитофтороза в 40-х гг. 19 в. в Ирландии, подсолнечника — от ржавчины в 60-х гг. 19 в. в России, пшеницы — от стеблевой ржавчины в Амурской области в 1923. С повышением культуры земледелия, с разработкой методики прогнозирования массовых заболеваний растений, применением эффективных мер борьбы с ними Э. стали более редкими.

В зависимости от особенностей развития возбудителей заболеваний и ареала эпифитотий различают следующие основные типы эпифитотий.

Местные эпифитотии (или эпифитотии) обычно развиваются ежегодно на определенной территории и вызывают большие потери урожая. Причина подобных эпифитотий — возбудители болезней, постоянно присутствующие на ограниченной площади и медленно накапливающиеся в природе. К ним относят заразиху подсолнечника, фузариозы и вертициллезы многих растений. Эти возбудители длительно сохраняются в почве, в растительных остатках, в семенах. Из мероприятий по борьбе с местными эпифитотиями рекомендуется соблюдение правильных севооборотов с выращиванием на зараженных участках невосприимчивых культур (например, при борьбе с вилтом хлопчатника обязательно включение в севооборот люцерны, а для снижения вредоносности фузариозного увядания льна — введение в севооборот клевера). Для предотвращения эпифитотий, передающихся с семенами, необходимо обеззараживание семян.

Прогрессирующие эпифитотии сначала развиваются как местные эпифитотии, но впоследствии распространяются на более обширные территории. Перерастание местных эпифитотий в прогрессирующие характерно для ржавчинных и мучнисторосяных грибов, возбудителей некоторых сосудистых заболеваний грибного и бактериального происхождения, вирозов, микоплазмозов. Причиной появления прогрессирующих эпифитотий может быть переброска зараженного посадочного материала из одних районов в другие, где имеются большие площади с восприимчивыми растениями-хозяевами. Известны прогрессирующие эпифитотии бурой, желтой и стеблевой ржавчины пшеницы. Возбудители их обладают высокой плодовитостью, особенно в уредостадии. Поэтому распространение эпифитотий протекает быстро и интенсивно в вегетационный период. Но такое развитие подготовлено осенним состоянием озимых посевов предыдущего года, хорошей перезимовкой инфекционного начала на этих посевах и благоприятно складывающимися условиями очередного года. Многолетние прогрессирующие эпифитотии, часто наблюдающиеся при заболеваниях плодово-ягодных культур и кустарников, связаны с постоянным развитием определенных возбудителей на них и длительным культивированием на одном и том же месте восприимчивых сортов.

Повсеместные эпифитотии (панфитотии) охватывают целые континенты и почти все посевы одноименной культуры на территории одной страны или нескольких стран одновременно. Панфитотии редки, но в истории фитопатологии известны примеры, когда панфитотии принимали размер национального бедствия. Такова панфитотия фитофтороза картофеля в Ирландии в середине прошлого века. В результате панфитотии настоящей мучнистой росы винограда на юге Европы и в Северной Африке в середине прошлого века были погублены виноградники. Панфитотия заболевания была приостановлена введением в культуру устойчивых сортов винограда. Это заболевание отмечается и теперь в районах виноградоводства, но не вызывает опустошительных вспышек.

Эпизоо́тия - широкомасштабное распространение инфекционной болезни среди одного или многих видов животных на определённой территории, значительно превышающее уровень заболеваемости, обычно регистрируемый на данной территории. Говоря нестрого, эпизоотия — это «эпидемия у животных».

Эпизоотия -это одновременное прогрессирующее во времени и пространстве в пределах определенного региона распространение инфекционной болезни среди большого числа одного или многих видов сельскохозяйственных животных, значительно превышающее обычно регистрируемый на данной территории уровень заболеваемости.
Выделяются следующие виды эпизоотий:
--> по масштабам распространения - частные, объектовые, местные и региональные;
--> по степени опасности - легкие, средней тяжести, тяжелые и чрезвычайно тяжелые;
--> по экономическому ущербу - незначительные, средние и большие.

Эпизоотии, как и эпидемии, могут носить характер настоящих стихийных бедствий. Так, в 1996 г. в Великобритании свыше 500 тыс. голов сельскохозяйственных животных заразилось чумой крупного рогатого скота. Это вызвало необходимость уничтожения и утилизации останков больных животных. Из страны прекратился экспорт мясных изделий, что поставило ее животноводство на грань разорения. Кроме того, потребление мяса в Европе значительно уменьшилось и, как следствие, произошла дестабилизация европейского рынка мясных изделий.
Панзоотия - это массовое одновременное распространение инфекционной болезни сельскохозяйственных животных с высоким уровнем заболеваемости на огромной территории с охватом целых регионов, нескольких стран и материков.
Энзоотия - это одновременное распространение инфекционной болезни сельскохозяйственных животных в определенной местности, хозяйстве или пункте, природные и хозяйственно-экономические условия которых исключают повсеместное распространение данной болезни.
Как только человек стал одомашнивать диких зверей, возникла проблема защиты их от инфекционных болезней. Медицина с древних времен накапливала знания о лечении животных. На данный момент ветеринарной медицине известны методы профилактики и способы излечения многих инфекционных заболеваний животных. Несмотря на это, в мире ежегодно от инфекций их гибнут миллионы и миллионы.
К наиболее опасным и распространенным видам инфекционных заболеваний относятся африканский сап, энцефалит, ящур, чума, туберкулез, грипп, сибирская язва, бешенство.
Возникновение эпизоотии возможно лишь при наличии комплекса взаимосвязанных элементов, представляющих собой так называемую эпизоотическую цепь: источник возбудителя инфекции (больное животное или животное-микробоноситель), факторы передачи возбудителя инфекции (объекты неживой природы) или живые переносчики (восприимчивые к болезни животные). Характер эпизоотии, длительность ее течения зависят от механизма передачи возбудителя инфекции, сроков инкубационного периода, соотношения больных и восприимчивых животных, условий содержания животных и эффективности противоэпизоотических мероприятий. Проведение последних, направленное на защиту сельскохозяйственных животных, в значительной мере предотвращает развитие эпизоотии.
Некоторые из этих болезней переносятся животными без лечения или же при незначительном лечении. Смертность от них невелика. При других болезнях, например, бешенстве, лечение животных запрещено, их сразу же уничтожают. Категорически недопустимо вскрытие животных, павших от сибирской язвы, так как они являются основным источником заражения данной болезнью для человека. Большинство из особо опасных болезней требует серьезного медицинского вмешательства. При возникновении эпизоотии осуществляется ряд карантинных мероприятий: необходимо не допустить распространение болезни от больных к здоровым животным, для чего следует перемещать скот (перегонять, перевозить, переносить), создавать ограждения, проводить дезинфекции. Больные животные должны быть подвергнуты лечению, а при необходимости - уничтожению.

Энзоотия — вспышка инфекционной или инвазионной болезни животных, привязанная к определённой местности (населённому пункту, хозяйству). К определенному месту приурочены трансмиссивные болезни, связанные с природными условиями, а также болезни (напр., сальмонеллёзы), вызываемые неудовлетворительными условиями содержания и кормления животных.

Дата добавления: 2014-12-25