Питання 1. Види соціальних стосунків

Білет 12

Види соціальних стосунків

Характер соціальної нерівності

Соціальні зв'язки та соціальна нерівність

Питання 2

Соціа́льні стосу́нки (відносини) або суспі́льні стосу́нки — різні взаємодії та зв'язки між окремими людьми або групами людей, які встановлюються в процесі їхньої спільної практичної та духовної діяльності.

.

Соціальні відносини виникають:

· Між індивідами як частиною соціальної групи;

· Між групами індивідів;

· Між окремими індивідами та групами індивідів.

Соціальні стосунки це важлива форма вияву соціальних тривалих, сталих, системних, оновлюваних, різноманітних за змістом зв'язків. Вони є стосунками схожості й відмінності, рівності й нерівності, панування і підлеглості між окремими людьми та їх групами.

Основою соціальних стосунків є соціальні зв'язки, які об'єднують індивідів, групи та інші елементи суспільства у функціональне ціле. Ядром їх є стосунки рівності та нерівності, позаяк розкривають взаємини між людьми, які перебувають на різних соціальних позиціях. Йдеться про складну діалектику рівності й нерівності між людьми у межах соціальної структури суспільства. Оскільки стосунки абсолютної рівності неможливі, провідними виступають стосунки соціальної нерівності.

Характер соціальної нерівності у системі соціальних відносин визначають:

· відмінності між людьми закладені природою, притаманні їм від народження: етнічна належність, статеві й вікові особливості, фізичні можливості, інтелектуальні здібності та ін.;

· відмінності між людьми, що виникають у зв'язку з професійними ролями;

· відмінності між людьми, що зумовлені володінням (власністю, товарами, привілеями та ін.).

Стосунки нерівності у певних ситуаціях перетворюються на стосунки соціальної рівності (коли йдеться про справедливе стимулювання рівноцінної праці).

Виокремлюють різноманітні види соціальних стосунків:

· за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі, відносини по вертикалі;

· за ступенем регламентування: формальні (офіційно оформлені), неформальні;

· за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;

· за суб'єктами діяльності: міжорганізаційні, внутріорганізаційні;

· за рівнем справедливості: справедливі, несправедливі.

Основою відмінностей між соціальними стосунками є мотиви і потреби, головними з яких є первинні та вторинні потреби(влада, повага) кожної людини.

Свідо́мість — вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення реальності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), такою формою відображення реальності, для якої властиве узагальнення, і в якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою.

Свідомість створює світ^{[Джерело?]}. Свідомість живе у своєму світі. Свідомість здатна уяснити істину і своє місце у Всесвіті. Свідомість спроможна змінювати свій світ.
Де є потенціал (потенція) матерії, там обов'язково має бути потенціал (потенція) свідомості. Його (її) слід лише зауважити. Віднайшовши свідомість не можливо не побачити матерію.
Ми ніколи не пізнаємо абсолютну величину істини хоча б через те, що ми ніколи повністю не дослідимо Всесвіт. Його не можливо пізнати. Він нескінченний. Він неохватний.
Свідомість не можливо критично обдурити (ввести в оману). Свідомість не може довго простувати хибним шляхом. Свідомість аналізує, прогнозує, співставляє, допускає і кінець-кінцем робить вірні висновки. Свідомість не була б вічною, якби саме такою не була.
Законів розвитку свідомості існує багато. За їх недосконалості свідомість не могла б впевнено й настирно йти шляхом еволюції.
Попри неосяжність, Всесвіт повністю уяснений для конкретної свідомості. Наскільки б неозорою й різнобарвною не була б матерія, проте через конкретну аутентичність з місцевими формами вона піддається пізнанню у широкому масштабі. Вивчивши достовірне «на місці», конкретна свідомість може претендувати на ширше пізнання. Це її право. Зрозумівши основи і не загрожуючи своїм вторгненням гармонії, конкретна свідомість розширює масштаб підконтрольної матерії.
У різних частинах Всесвіту потенціал матерії та потенціал свідомості поєднується та протистоїть по-різному. Там, де існують газові консистенції і в певному середовищі понадшвидкісно летять протони, — є один стан буття, десь інший, ще десь більш впорядкований і всі вони формують Всезагальне Буття. Воно є абсолютним за нескінченною величиною і мінливим у безлічі поєднаних станів. Велич Всесвіту в «різноманітності на місцях», переходу кількості в якість, у численності варіантів буття й поєднаного протистояння «свідомість/матерія». Цих поєднань і варіантів є велика кількість.

Свідомість існує за своїми законами. Вона розвивається, стверджується у періоді становлення, старіє і за неможливості осягнути вічність породжує нову свідомість. У цьому матерія служить зв'язуючим компонентом. Матерія використовується свідомістю і свідомість використовується матерією. Це поєднання, у якому вони оберігають та культивують не лише свої структури, а й взаємопов'язані. Приклад — людина як цілісність. Її організм (тіло) — це матерія, її суб'єктивізм (мислення і ширше в релігійному контексті та поза рамками цього суб'єктивізму — дух, душа) — це свідомість. Матеріально людина пов'язується з іншими матеріями, свідомо (духовно) — з іншими свідомостями. Для перших взаємозв'язків слугують закони матерії, для других — закони свідомості (сучасні методи спілкування). Вже на рівні людини можна константувати єдність та певне протистояння матерії й свідомості.

Дата добавления: 2014-12-25