Питання 68. Особливості провадження за окремими видами звернень (пропозиціями, заявами, скаргами)

Законодавець поділяє провадження за зверненнями громадян на 3 види, це:

1) провадження за пропозиціями (зауваженнями);

2) провадження за заявами (клопотаннями);

3) провадження за скаргами.

Таким чином, термін «провадження за зверненнями громадян» є родовим і об'єктивується в одному із зазначених проваджень. Кожному із зазначених видів проваджень притаманні загальні та особливі риси.

Загальні риси об'єктивуються у загальних вимогах, термінах, компетенції суб'єктів, наявності стадій тощо, особливі риси - у вимогах, термінах, компетенції суб'єктів, яка спеціально визначена для конкретного виду провадження.

«Розгляд пропозицій (зауважень) громадян» Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року, яка встановлює вихідні положення й особливості провадження за цим видом звернень. У ній спеціально зазначено, що суб'єкти, які розглядають пропозиції (зауваження) і приймають рішення, зобов'язані:

а) розглянути пропозиції (зауваження);

б) повідомити громадянина про результати розгляду. Компетенція інших груп суб'єктів (які звертаються з пропозиціями, що сприяють прийняттю обґрунтованих рішень, і патронатних) спеціально для цього виду провадження у нормативному порядку не визначена.

Особливості провадження за заявами (клопотаннями).

Цей вид проваджень спеціально регламентований ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року.

Стосовно суб'єктів, що розглядають заяви (клопотання) і приймають за ними рішення, цією статтею встановлено, що вони зобов'язані: а) розглядати такі звернення, по-перше, об'єктивно; по-друге, вчасно;

б) перевіряти викладені в них факти;

в) приймати за результатами перевірки рішення відповідно до чинного законодавства;

г) забезпечувати виконання прийнятих рішень;

д) повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Слід зазначити, що обов'язки цих суб'єктів у проваджені за заявами збігаються з їх обов'язками у проваджені за скаргами та зафіксовані у ст. 19.

Окремі вимоги у чинному законодавстві зафіксовані й щодо відповідей за результатами розгляду заяв (клопотань). Така відповідь дається обов'язково тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань. Підписує відповідь керівник або особа, яка виконує його обов'язки.

Питання 69. Загальне поняття дисциплінарної відповідальність.

Під дисциплінарною відповідальністю відповідно до діючого законодавства України варто розуміти винне порушення трудової дисципліни й службових обов'язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і в бездіяльності, допускатися як свідомо, так і по необережності. Деякі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень несуть відповідальність у дисциплінарному порядку й за провини, які ганьблять їх як державних службовців або дискредитують органи, у яких вони працюють (керівники, державні службовці - співробітники правоохоронних органів, військовослужбовці й ін.).

Законодавством закріплені такі види дисциплінарної відповідальності державних службовців:

1) у порядку, установленому законами України;

2) у порядку, установленому Кодексом законів про працю України;

3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців;

4) на підставі дисциплінарних уставів і спеціальних положень, що діють у ряді галузей керування й деяких сфер державної діяльності.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарна провина, сутність якого складається в невиконанні або неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових або службових обов'язків.

Питання 70. Особливості дисциплінарної відповідальності персоналу ДПтС України

Розглядаючи дисциплінарну відповідальність, слід враховувати, що норми, які передбачають дисциплінарну відповідальність, містяться в кількох галузях законодавства, зокрема трудовому, однак порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюється за нормами адміністративно-процесуального права, а дисциплінарне провадження вважається інститутом адміністра­тивного права. Стосовно більшості працівників дисциплінарна відповідальність передбачена нормами трудового та адміністра­тивного права, а щодо деяких категорій осіб (військово­службовців строкової служби, працівників органів внутрішніх справ, ДКВС України, Служби безпеки України) – повністю нормами адмі­ністративного права, що зумовлено специфічними вимогами дисципліни у зазначених сферах служби. Під дисциплінарною відповідальністю традиційно розуміють винне порушення трудової дисципліни та службових обов'язків. Певні категорії державних службовців у дисциплінарному порядку відповідають і за проступки, які дискредитують їх та державні органи, де вони працюють (керівники, співробітники правоохоронних орга­нів, військовослужбовці тощо).

Дисциплінарна відповідальність характеризується наступними ознаками:

- її підставою є дисциплінарний проступок;

- за такий проступок передбачено накладання дисциплінар­ного стягнення;

- стягнення накладається уповноваженим на те органом (посадовою особою) в порядку підлеглості;

- межі «дисциплінарної» влади цього органу або посадової особи чітко встановлюються правовими нормами;

- особа, щодо якої застосовано дисциплінарне стягнення, може оскаржити його в судовому або адміністративному по­рядку (вищій посадовій особі);

- за один дисциплінарний проступок накладається лише одне дисциплінарне стягнення.

Отже відповідно до Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» дисциплінарний проступок – невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Службова дисципліна – дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших підзаконних нормативно-правових актів та Присяги працівника ДКВС України.

За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з даним Статутом.

Дата добавления: 2014-12-25