Модуль VIII. Правовідносини батьків і дітей 4 страница

3. Відповідно до ч. 3 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше цінне майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Ця норма є не зовсім чіткою. Не зрозуміло, про які саме договори в ній ідеться. Премії і нагороди, які один із подружжя одержав за особисті заслуги, складають роздільне майно подружжя відповідно до ч. 3 ст. 57 СК.
4. Серед об’єктів права спільної власності подружжя сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять кожного з подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч. 4 ст. 61 СК речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об’єктом його права власності.

5. Подружнє життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать на правi власностi одному з подружжя, протягом спiльного життя нерiдко користуються обидва з них. Здiйснюючи догляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спiльнi кошти та працю. У випадку поділу майна, один із подружжя, який не є власником, нерідко просить врахувати цю обставину i визнати вказане майно спiльним. Законодавство вирiшує це питання таким чином. Згiдно зi ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власнiстю одного з подружжя, за час шлюбу iстотно збiльшилося у своїй вартості внаслiдок спільних трудових чи грошових витрат або витрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спiльної сумiсної власності подружжя. Для визнання роздiльного майна спiльним згiдно зi ст. 62 СК необхiдно, щоб вартість роздiльного майна в перiод шлюбу збiльшилася iстотно. Тільки у цьому разі майно може бути визнане спільним.
Відповідно до ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У зв’язку з тим, що в праві власності на майно частки подружжя не визначені, вони мають координувати свої дії щодо цього майна і не можуть розпоряджатися своєю часткою в праві, як це має місце у відносинах спільної часткової власності. Невизначеність часток у праві власності подружжя на майно спричинює два важливих наслідки. По-перше, за загальним правилом, дії одного з подружжя щодо володіння та розпорядження спільним майном розглядаються як дії подружжя. Згода іншого з подружжя передбачається до того часу, коли не буде доведено протилежне. По-друге, у випадках, передбачених законом, для здійснення певних юридичних дій потрібна воля подружжя. Це пояснюється тим, що річ належить подружжю на праві власності без визначення часток, тому розпорядження здійснюється в обсязі речі в цілому, а не її окремої частки.
Новий Сімейний кодекс встановлює кілька правил щодо розпорядження спільним майном подружжя залежно від особливостей об’єктів права власності (ст. 65 СК).
1. Відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства України правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державній реєстрації.

2. Новий СК уперше виділяє ще один різновид правочинів подружжя. Це правочини, предмет яких складає цінне майно. Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

3. Із змісту ст. 65 СК випливає, що подружжя може укладати правочини щодо майна, яке не є цінним. Згода іншого з подружжя на укладення таких правочинів може вислювлюватися в усній формі.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК подружжя можуть укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини. Такі правочини мають усну форму і не можуть бути визнані недійсними на тій підставі, що їх було укладено без згоди іншого з подружжя.

2. Сімейне право. Навчальний посібник для підготовки до іспитів/ Упор. Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2013 – 176 с.;

3. Сімейне право України. Навчальний посібник для ВНЗ.- 2-е вид./ Апопій І.В. – К.: ЦУЛ, 2011 – 360 с.;

4. Сімейне право України. Підручник - 4-е вид./ Баранова Л.М., Борисова В.І., Жилінкова І.В., Крижна В.М. та ін. / За заг.ред. Борисової В.І., Жилінкової І.В. – Х.: Право, 2012 – 322 с.;

5. Сімейне право України. Навч.посіб. 2-ге вид. випр. та доп.- К.: Алерта, Центр учбової літератури, 2012.- 552с.

1. У статті 104 Сімейного кодексу України визначено загальні підстави припинення шлюбу. До них зокрема належать:
а) смерть одного з подружжя або оголошення його померлим;
б) розірвання шлюбу.

З цього випливає, що поняття «припинення шлюбу» є родовим і поєднує дві самостійні підстави, кожна з яких передбачає окрему життєву ситуацію - смерть одного із подружжя або розірвання шлюбу за життя дружини та чоловіка. Сутність припинення шлюбу полягає в тому, що в силу об'єктивних або суб'єктивних причин (смерть одного з подружжя або розпад сімейних зв'язків) існування шлюбу як союзу двох осіб, поєднаних спільністю подружнього життя, припиняється.

Основні юридичні наслідки припинення шлюбу як у першому, так і у другому випадку є однаковими - це припинення особистих та майнових відносин подружжя. Проте кожен вид припинення шлюбу має певні особливості. Смерть одного з подружжя (оголошення його померлим) означає абсолютне припинення усіх особистих та майнових відносин подружжя, відкриття спадщини, визначення частки кожного з подружжя у спільному майні тощо. На відміну від цього при розірванні шлюбу між сторонами (колишнім подружжям) можуть зберігатися деякі взаємні права та обов'язки (право на одержання аліментів від колишнього чоловіка або дружини, право на спільне майно тощо).

Смерть одного з подружжя об'єктивно припиняє існування шлюбу як сімейного союзу дружини та чоловіка. Це означає, що шлюб припиняється незалежно від волі та бажання подружжя або одного з них. Аналогічні наслідки спричиняє й оголошення особи померлої. У цих випадках припинення шлюбу не потребує спеціального оформлення. Відповідні правові наслідки виникають у силу самого факту смерті або оголошення особи померлою. Реєстрація смерті, проведена у відділах державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до вимог цивільного законодавства, і одержання свідоцтва про смерть одного з подружжя є достатнім підтвердженням припинення шлюбу. Яких-небудь спеціальних документів про розірвання шлюбу в цьому випадку не потрібно.

Особа може бути оголошена судом померлою згідно з нормами цивільного законодавства. За загальним правилом особа може бути оголошена померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років. Це можливо й після спливу більш короткого часового проміжку. Якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю або давали підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Фізична особа, що пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після закінчення двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (ч. ч. 1, 2 ст. 46 Цивільного кодексу України).

Якщо один з подружжя оголошений померлим, то підставою виникнення юридичних наслідків, пов'язаних із припиненням шлюбу, буде не свідоцтво про смерть, а відповідне рішення суду про оголошення особи померлою, що набрало законної сили. Таким чином, формальним підтвердженням припинення шлюбу в результаті смерті одного з подружжя можуть бути:

а) свідоцтво про смерть особи, видане відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану;

б) рішення суду про оголошення особи померлою, що набрало законної сили.

2. Згідно з законом розірвання шлюбу має місце у випадках, коли подружжя або один з них не вважають за можливе подальше збереження шлюбу і бажають його розірвати. Таким чином, на відміну від смерті одного з подружжя, припинення шлюбу внаслідок його розірвання має не об'єктивну, а суб'єктивну підставу. Для розірвання шлюбу потрібна воля подружжя або одного з них, спрямована на юридичне закріплення відсутності шлюбу між сторонами.

За життя подружжя шлюб може бути припинений шляхом його розірвання. З урахуванням того, що сім'я є не лише союзом конкретних осіб, але й соціальним інститутом, суспільство та держава зацікавлені в збереженні сім'ї. Тому припинення шлюбу внаслідок його розірвання здійснюється в певних межах під контролем держави та відповідними органами - судом або органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Для розірвання шлюбу перш за все необхідний вольовий акт подружжя або одного з них - подача спільної заяви подружжя або позову одним із них. На цій підставі буде винесено відповідне рішення суду або здійснене розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Виходячи з передбачених законом особливостей порядку розірвання шлюбу виділяють:

а) адміністративний порядок, коли розірвання шлюбу здійснюється відділом державної реєстрації актів цивільного стану;

б) судовий порядок, коли шлюб розривається за рішенням суду.

Вирішення питання про те, в якому саме порядку може бути розірвано шлюб, залежить від кількох обставин. Основними з них є:

а) наявність у подружжя дітей, віком до 18 років;

б) наявність спільної згоди дружини та чоловіка щодо розірвання шлюбу.

Ці обставини є принципово важливими. Наприклад, відсутність згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу і виникнення між сторонами спору вимагає більше уважного розгляду справи і, відповідно - передачі розгляду спору до суду. При взаємній згоді чоловіка та дружини на розірвання шлюбу звернення до суду можна уникнути. Сторони вправі самостійно вирішувати для себе питання про збереження сім'ї. Проте наявність у подружжя дітей віком до 18 років кардинально змінює ситуацію й спричиняє необхідність виключно судового розгляду справи, оскільки в цьому випадку мова йде про долю дитини, інтереси якої заслуговують особливого захисту.

2. Державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану у встановлених законом випадках.

Шлюб припиняється відділом державної реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою дружини та чоловіка у випадку, коли:

а) дружина та чоловік не мають дітей віком до 18 років;

б) дружина та чоловік згодні на розірвання шлюбу.

Шлюб припиняється відділом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя у випадку, коли другий з подружжя:

Розірвання шлюбу, за зявою подружжя, яке не має дітей та розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя у випадку, коли другий визнаний безвісно відсутнім чи недієздатним, повинно бути зареєстроване в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день державної реєстрації розірвання шлюбу.

Державна реєстрація розірвання шлюбу може проводитись незалежно від строку, що минув після постановлення судом рішення про розірвання шлюбу, яке набрало чинності.

Рішення суду про розірвання шлюбу надсилається судом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав рішення суду про розірвання шлюбу, повинен у день його надходження внести відповідні відомості до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Підставами для державної реєстрації розірвання шлюбу є:

а) рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили;

б) спільна заява про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей;

в) заява про розірвання шлюбу одного з подружжя та рішення суду про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім, недієздатним.

Державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться за місцем проживання подружжя або одного з них.

Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, проводиться за письмовою заявою, яка подається подружжям або одним з них, по пред'явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита.

Якщо один із подружжя, що розриває шлюб, звільнений від сплати державного мита, то державна реєстрація розірвання шлюбу і видача йому свідоцтва проводиться незалежно від сплати державного
мита другим з подружжя.

Державна реєстрація розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке не має дітей, проводиться на підставі письмової заяви про розірвання шлюбу, у якій повинно бути зазначено про відсутність у них спільних дітей, після закінчення одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана, у присутності хоча б одного з подружжя.

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Якщо один із подружжя через поважну причину (у зв'язку з тяжкою хворобою, тривалим відрядженням, проживанням у віддаленій місцевості) не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або
прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя.

Якщо подружжя через поважну причину не може з'явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений для них день, строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день. У цих випадках строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви.

Якщо один із подружжя через поважну причину не може з'явитись для державної реєстрації розірвання шлюбу, він може під час подачі заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, або впродовж місяця письмово повідомити орган державної реєстрації актів цивільного стану про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності та зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі надсилання письмового повідомлення підпис на ньому того з подружжя, який не може з'явитися, повинен бути нотаріально засвідченим.

Той із подружжя, який змінив своє прізвище у зв'язку з державною реєстрацією шлюбу і буде відсутній при державній реєстрації розірвання шлюбу, повинен зазначити в заяві про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, про бажання надалі іменуватись цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

До заяви про розірвання шлюбу має бути додане свідоцтво про шлюб. Якщо в подружжя такого свідоцтва немає, а актовий запис про шлюб в органі державної реєстрації актів цивільного стану не зберігся, то за наявності в паспортах або паспортних документах заявника відмітки (штампа) про шлюб вимагати поновлення актового запису не потрібно. Про відсутність свідоцтва працівником відділу державної реєстрації актів цивільного стану робиться відмітка на заяві про розірвання шлюбу. За наявності свідоцтва про шлюб після складання актового запису про розірвання шлюбу воно повертається заявникам з відміткою про державну реєстрацію розірвання шлюбу.

Якщо актовий запис про шлюб був складений в органах державної реєстрації актів цивільного стану України, але не зберігся, і в подружжя немає свідоцтва про шлюб, а також відсутні штампи (відмітки) про шлюб у паспортах, паспортних документах, то державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена тільки після поновлення актового запису про шлюб у встановленому законодавством порядку.

До заяви про розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя у випадку, коли другий визнаний безвісно відсутнім чи недієздатним, крім свідоцтва про шлюб, додається копія рішення суду (витяг з рішення суду) про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним.

Той із подружжя, який бажає відновити своє дошлюбне прізвище, повинен письмово заявити про це у відділі державної реєстрації актів цивільного стану під час державної реєстрації розірвання шлюбу.

Про державну реєстрацію розірвання шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, робиться відмітка про реєстрацію розірвання шлюбу із зазначенням місця і часу цієї реєстрації, прізвища, власного імені, по батькові особи,
з якою розірвано шлюб, прізвища після реєстрації.

Якщо державна реєстрація розірвання шлюбу була проведена за відсутності одного з подружжя, відмітка про розірвання шлюбу в його паспорті або паспортному документі робиться при врученні йому свідоцтва про розірвання шлюбу тим відділом державної реєстрації
актів цивільного стану, який видає свідоцтво, із зазначенням фактичного місця та дати державної реєстрації розірвання шлюбу.

Відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду проставляється в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану та пред'явлення рішення суду.

Якщо особа, у паспорті або паспортному документі якої робиться відмітка про реєстрацію розірвання шлюбу або про розірвання шлюбу, змінила прізвище на дошлюбне, то на першій сторінці цих документів одночасно вказується, що у зв'язку зі зміною прізвища паспорт або паспортний документ підлягає обміну в місячний строк.

Якщо той з подружжя, який у судовому порядку був оголошений померлим, з'явився або якщо одержано відомості про місце його перебування, суд скасовує рішення про оголошення його померлим. Якщо смерть особи, оголошеної судом померлою, була зареєстрована в органах державної реєстрації актів цивільного стану, а другий з подружжя не уклав новий шлюб, то шлюб вважатиметься поновленим тільки після анулювання актового запису про смерть на підставі рішення суду.

Якщо один із подружжя був визнаний у судовому порядку безвісно відсутнім і за цієї підстави шлюб з ним було розірвано, то в разі його з'явлення і скасування рішення суду про визнання цієї особи безвісно відсутньою шлюб може бути поновлений відділом державної реєстрації актів цивільного стану тільки за спільною заявою подружжя.

Анулювання актового запису про розірвання шлюбу проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану, у якому зберігається актовий запис, тільки за наявності рішення суду про скасування попереднього рішення суду про визнання цієї особи
безвісно відсутньою.

Шлюб не може бути поновлений, якщо другий із подружжя особи, визнаної безвісно відсутньою, зареєстрував новий шлюб. У цьому разі той із подружжя, який з'явився, вправі одержати або витребувати свідоцтво про розірвання шлюбу від відділу державної реєстрації актів цивільного стану, у якому було зареєстровано розірвання шлюбу.

3. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання має дуже важливе правове значення, оскільки саме з цього часу між подружжям припиняються особисті та майнові правовідносини, що виникають від дня державної реєстрації шлюбу в органі РАЦСу. У ст. 114 СК цей момент визначено з урахуванням існуючого порядку розірвання шлюбу (органом РАЦСу чи судом). Згідно з нею у разі розірвання шлюбу органом РАЦСу моментом його припинення є день винесення ним відповідної постанови. Уявляється, що порядок і форма її винесення мають бути визначені у ході кодифікації законодавства з питань реєстрації актів цивільного стану. При розірванні шлюбу судом він припиняється у день набрання чинності судовим рішенням. А це відбувається після спливу строку, відведеного на його апеляційне оскарження, який дорівнює одному місяцю. Сімейний кодекс не обмежує строк реєстрації розірвання шлюбу, проведеного у судовому порядку, в органі РАЦСу. Стаття 115 закріплює лише обов'язок колишнього чоловіка або колишньої дружини подати до цього органу відповідну заяву. Така реєстрація має лише посвідчувальний характер, закон не пов'язує з нею момент припинення шлюбу. Незважаючи на те, що шлюб, який розривається за рішенням суду, припиняється від дня набрання ним чинності, колишнє подружжя не має права укладати новий шлюб до одержання в органі РАЦСу Свідоцтва про розірвання шлюбу. Уявляється, що обмеживши таким чином право чоловіка і жінки на повторний шлюб, законодавець намагався забезпечити обов'язковість державної реєстрації розірвання шлюбу за рішенням суду, стимулюючи до цього колишнє подружжя. Правові наслідки розірвання шлюбу дістають вияв у припиненні особистих і майнових прав колишнього подружжя. Причому одні права припиняються відразу після розлучення, а інші можуть бути збережені або за бажанням одного з подружжя (наприклад, право на вибір прізвища), або в силу прямого припису закону. Так, відповідно до ч. 2 ст. 76 СК непрацездатна особа, яка потребує матеріальної допомоги, зберігає право на одержання утримання від колишнього чоловіка, колишньої дружини, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розлучення. З розірванням шлюбу припиняється дія законного режиму майна подружжя, тобто режиму їх спільної сумісної власності, щоправда, за умови поділу майна, набутого дружиною і чоловіком за час шлюбу. Якщо ж такого поділу не було, то і після розлучення майно продовжує залишатися спільним з відповідним правовим режимом, оскільки воно було набуте за час шлюбу. До вимог розлученого подружжя про поділ спільного майна застосовується позовна давність тривалістю у три роки. З розірванням шлюбу перестає діяти передбачена СК презумпція згоди одного з подружжя на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном другим з подружжя. Для цього потрібна чітко висловлена згода другого власника майна, тобто розлученого чоловіка або розлученої дружини. Після розірвання шлюбу припиняються й права, передбачені іншими галузями права, зокрема право на одержання одним із колишнього подружжя спадщини після смерті другого з них, право на пенсійне забезпечення у зв'язку з втратою годувальника тощо. Однак розірвання шлюбу, яке припиняє правовідносини між подружжям, не призводить до припинення правовідносин між батьками й дітьми. На практиці можуть виникати ситуації, за яких дружина і чоловік після розірвання шлюбу досягають примирення і вирішують поновити свій шлюб. Тому ст. 117 СК вперше у вітчизняному сімейному законодавстві передбачає умови та процесуальний порядок здійснення цього, яке можливе, якщо жоден з подружжя не перебував після розлучення у повторному шлюбі. Не зайвим було б також закріпити у СК максимальний строк, після спливу якого можна поновлювати шлюб. Адже якщо з часу розлучення подружжя минуло, наприклад, п'ять - десять років, навряд чи є необхідність у поновленні шлюбу. У такому разі доцільніше укладати новий шлюб. Згідно з ч. 2 ст. 117 СК на підставі рішення суду про поновлення шлюбу та анулювання запису акта про його розірвання орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб, у якому день реєстрації шлюбу, за вибором подружжя, може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу. Уявляється, що при застосуванні цього положення на практиці можуть виникнути деякі труднощі. Адже якщо у новому Свідоцтві про шлюб буде зазначена початкова дата його реєстрації, може постати питання про поділ майна, набутого за час такого шлюбу. А оскільки акти цивільного стану є достовірними юридичними фактами, зазначений документ або буде підставою для поділу майна за нормами сімейного права, або зумовить необхідність доведення в суді, що певне майно набуте не за час шлюбу, а тоді, коли сторони проживали окремо.

Лекція 36. Визначення походження дитини (2год.)