Порядок усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України

Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадяни­ном України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу. 2. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновле­на іноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей. Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Мі­ністерством охорони здоров'я України, усиновлення може бути здійснене до спливу цього строку. 3. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом од­ного року з моменту взяття її на облік у Центрі з усиновлення ді­тей не виявилося громадянина України, який бажав би її усинови­ти або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю. Переважне право на усиновлення дитини — громадянина Укра­їни мають іноземці, які є: 1) родичами дитини; 2) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги. 4. На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода Центру з усиновлення дітей. 5. Усиновлення іноземцями провадиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України. 6. За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років. Усиновлена дитина має право на збереження своєї національ­ної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.

Частина 1 статті закріплює положення про те, що усиновлення іноземцем на території нашої держави дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підста­вах, встановлених главою 18 СК, незалежно від місця його про­живання.

Однак при цьому сімейним законодавством України вста­новлені такі додаткові умови:

1) зазначене усиновлення можливе, якщо дитина перебуває не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей (про облік дітей, які залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, та облік осіб, які бажають бути усиновлювачами, див. коментарі до статей 214 і 215);

2) дитина може бути усиновлена іноземцем за умови, якщо протягом зазначеного строку не виявилося громадянина Украї­ни, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклуван­ня до себе в сім'ю.

Водночас у другому абзаці ч. 1 статті, яка коментується, міс­титься вказівка на те, що якщо усиновлювач є родичем дитини, її усиновлення може бути здійснене до спливу одного року. Це пояснюється тим, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 213 СК за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну й ту ж дити­ну, незалежно від їх громадянства та місця проживання родичі дитини мають переважне право на її усиновлення.

Крім того, усиновлення дитини здійснюється без додержан­ня строку її перебування на обліку у Центрі з усиновлення ді­тей у разі захворювання дитини на хворобу, що внесена до спе­ціального переліку, затвердженого МОЗ України.

Усиновлення іноземцями дитини, яка є громадянином Укра­їни, на території нашої держави дозволяється за умови одержан­ня ним дозволу на проведення пов'язаних з цим дій Центру з усиновлення дітей. Порядок одержання цього дозволу визначе­ний пунктами 45 і 46 Порядку передачі дітей на усиновлення.

На підставі звернення іноземців, які перебувають на обліку у Центрі з усиновлення дітей як кандидати в усиновлювачі, про надання їм дозволу на усиновлення конкретної дитини та вис­новку органу опіки та піклування щодо доцільності усиновлен­ня та відповідності його інтересам дитини Центр з усиновлен­ня дітей протягом трьох днів розглядає необхідні матеріали і дає письмовий дозвіл на усиновлення, а у разі відмови — аргумен­товану відповідь у письмовій формі.

Усиновлення іноземцями дітей, які є громадянами України, на території нашої держави провадиться у судовому порядку за заявою зазначених осіб з додержанням правил, встановлених ЦПК.

Як вже зазначалось, переважне право на усиновлення має громадянин України, який є родичем дитини. Однак згідно з ч. З коментованої статті переважне право перед іншими інозем­цями, які бажають усиновити одну й ту ж дитину, котра є гро­мадянином України, мають також іноземці, які є її родичами. Причому усиновлення ними дитини відповідно до ч. 2 статті, що коментується, може бути здійснене до спливу річного стро­ку її перебування на обліку у Центрі з усиновлення дітей. При цьому ступінь споріднення (близькі або інші родичі дитини) між дитиною, яка усиновлюється, та усиновлювачем за загаль­ним правилом значення не має.

Переважне право на усиновлення дитини мають також гро­мадяни держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

Нині наша держава уклала з іншими державами низку дво­сторонніх і багатосторонніх договорів про правові відносини і надання правової допомоги у цивільних, сімейних і криміналь­них справах.

Обов'язковою складовою цих договорів є правові норми, що регулюють підстави, умови й порядок усиновлення дітей, які з тих або інших причин залишилися без батьківського піклуван­ня. Зокрема ці питання урегульовані в ст. 37 Конвенції про пра­вову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (між країнами СНД), у договорах, укла­дених Україною з Литовською Республікою (ст. 29), Республі­кою Польща (ст. ЗО), Республікою Грузія (ст. 29), Латвійською Республікою (ст. 28), Республікою Молдова (ст. ЗО), Естон­ською Республікою (ст. 29) тощо.

Звичайно, громадяни держав, що уклали відповідні догово­ри з Україною, мають переважне право на усиновлення дітей, які є громадянами України і проживають на її території, перед громадянами держав, які не уклали з нашою державою таких договорів.

Законодавство (як вітчизняне, так і міжнародне) виходить з того, що усиновлення дитини громадянами іншої країни мен­шою мірою відповідає її інтересам, ніж усиновлення дитини у власній країні. Тому з метою якнайкращого забезпечення інте­ресів дитини, яка є громадянином України, при її усиновленні громадянами інших держав у ч. 5 коментованої статті закріпле­но положення про те, що усиновлення такої дитини іноземцем можливе за умови забезпечення їй прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

За загальним правилом усиновлення дитини, яка є громадя­нином України, іноземцем не тягне зміну її громадянства до до­сягнення нею 18-річного віку. Таке правило встановлене зако­ном (ч. 6 коментованої статті), незважаючи на те, що усиновлювачі повністю прирівнюються у своїх правах та обов'язках до батьків дитини (див. коментар до ст. 232). Водночас усиновле­на іноземцем дитина, яка є громадянином України, має бути поставлена усиновлювачем на облік у консульській установі на­шої держави в країні її проживання. Усиновлювач зобов'язаний періодично надавати інформацію про умови утримання та ви­ховання дитини, а також можливість представнику консуль­ської установи України спілкуватися з дитиною до досягнення нею повноліття.

Відповідно до Конвенції про права дитини та інших міжна­родних договорів усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності.

Так, згідно зі ст. 8 Конвенції про права дитини держави-учасниці повинні поважати право дитини на збереження інди­відуальності, включаючи її громадянство, ім'я, сімейні зв'язки, як це передбачено законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Якщо дитину протизаконне позбавляють частини або усіх елементів індивідуальності, держави-учасниці мають надава­ти їй необхідну допомогу з метою якнайшвидшого її віднов­лення.

3. Міжнародні договори у сімейному праві. Сімейні правовідносини з іноземним елементом.

Відповідно до Конституції чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дано Верховною Радою України (далі — ВРУ), є частиною національного законодавства України (ст. 9). Це повністю відповідає положенню ч. 1 ст. 17 Закону від 22 грудня 1993 р. “Про міжнародні договори України”. На необхідність урахування міжнародних договорів, які не суперечать Конституції, вказує і Пленум Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, підкреслюючи, що суд не може застосувати закон, який регулює відносини, що розглядаються, інакше, ніж міжнародний договір.
Частиною національного сімейного законодавства України визнаються багатосторонні міжнародні договори — Конвенції та двосторонні угоди про надання правової допомоги у цивільних та сімейних справах, які укладаються Україною з іншими державами за наявності на це згоди ВРУ.
Серед конвенцій, які на сьогодні ратифіковані ВРУ і мають значення для регулювання сімейних відносин, слід вказати на Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка була підписана Україною 21 лютого 1990 р., ратифікована ВРУ 27 лютого 1991 р. і набула чинності для України 27 вересня 1991 р.; Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.), яка була ратифікована ВРУ 17.07.97 р.; Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах держав—членів СНД, ратифіковану ВРУ 10 листопада 1994 р. Положення вказаних конвенцій знаходять своє втілення в законодавстві України. Так, ст. 12 Конвенції про захист прав людини та основних свобод “Право на шлюб”, відповідно до якої чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім’ї згідно з національними законами, що регулюють здійснення цього права, знайшла своє закріплення у ч. 1 ст. 23 СК “Право на шлюб”. Стаття 1 Конвенції про права дитини, відповідно до якої дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, знайшла своє закріплення в ст. 6 СК, згідно з якою правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Відносини з іноземним елементом поділяють на кілька груп:

– відносини, суб'єктом яких виступає особа, яка за своїм характером є іноземцем. Згідно із Законом України "Про правовий статус іноземців" іноземцем є особа, що не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави чи держав; особа без громадянства – це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ч.1,2 ст.1);

– відносини, в яких хоча всі учасники належать до однієї держави, але об'єкт (майно), у зв'язку з яким виникають ці відносини, знаходиться за кордоном;

– відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов'язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном.

Таким чином, сімейні відносини з іноземним елементом – це відносини, суб'єктами (суб'єктом) яких є іноземці або апатриди, або виникнення, зміна, припинення яких пов'язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном. Зокрема, до таких відносин належать укладення чи розірвання шлюбу з іноземним громадянином на території України; усиновлення дитини, що є громадянином України, але проживає за її межами; укладення шлюбу громадянами України за її межами. Саме на регулювання відносин подібного роду і розраховані норми, розміщені в розділі VI Сімейного кодексу України.

Сімейні відносини, обтяжені іноземним елементом, надзвичайно поширені. Проблема застосування іноземних законів, визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іноземних держав, або іноземних судових рішень виникає в багатьох ситуаціях. При цьому, щоразу, коли судові чи інші державні органи будь–якої країни зустрічаються із сімейними відносинами, ускладненими наявністю в них іноземного елемента, відбувається так зване "зіткнення" двох і більше законів і виникає проблема "вибору" закону, що у міжнародному приватному праві називається "колізійною проблемою".

Коли на території України укладається шлюб між особами, що мають громадянство різних держав, виникає комплекс питань, зокрема, за яким законодавством має відбуватися процедура оформлення шлюбу і яких умов слід дотримуватися при цьому. Від правильного вирішення цього колізійного питання цілком залежать конкретні правові наслідки: чи буде вважатися шлюб, укладений, наприклад, за законодавством України, дійсним і за її межами, чи він не отримає визнання в іншій державі, а отже, не стане розглядатися як юридичний факт, що породжує певні правові наслідки і буде віднесений до так званих "шлюбів, що кульгають", тобто нестійких.

Колізійна норма сімейного права – це норма, що визначає, право якої держави має бути застосоване до відповідних сімейних відносин з іноземним елементом.

Для з'ясування правової природи колізійної норми недостатньо лише одного її визначення. Необхідно також звернути увагу на істотну відмінність змісту цієї норми від змісту "традиційних" норм сімейного або цивільного права, які, виходячи з прийнятих у загальній теорії права поглядів на зазначену проблему, складаються з трьох елементів: гіпотези, диспозиції, санкції.

Колізійні ж норми "з юридично–технічного боку – це найскладніші норми, які застосовуються в міжнародному приватному праві". Вони складаються з двох структурних елементів, а саме об'єму колізійної норми, що представляє собою вказівку на вид суспільних відносин, на які поширюється норма, в даному випадку на сімейні відносини та колізійної прив'язки, тобто вказівки на правову систему (закон), що підлягає застосуванню до виду суспільних відносин, зазначеного в об'ємі колізійної норми. Таким чином, саме колізійна прив'язка дозволяє розв'язати колізію правових актів різних держав.

Колізійні норми можуть міститися або в актах національного законодавства країни, або в міжнародно–правових актах (міжнародних конвенціях, угодах і договорах), що входять до системи національного законодавства даної держави (так звані уніфіковані колізійні норми). Прикладом колізійних норм, що закріплені в нормативно–правових актах сімейного законодавства України, можуть бути норми, зібрані в Розділі VI СК.

Міжнародно–правовими джерелами уніфікованих колізійних норм сімейного права України виступають багатосторонні міжнародні конвенції та двосторонні міжнародні договори й угоди.

Так, 22.01. 1993 р. представники держав – членів СНД підписали в Мінську Конвенцію "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах", яку Україна ратифікувала (із застереженнями) 10.11. 1994 р.

Уніфіковані колізійні норми містяться й у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу, укладених Україною з деякими державами, що також встановлюють взаємне визнання судових рішень і розмежовують юрисдикцію в сімейних справах.

Література

1. Аверина К. Н. Особенности правового регулирования брачно-семейных отношений, осложненных иностранным элементом / К. Н. Аверина // Международное право и международные организации. – 2012. – № 4. – С. 67–76.

2. Бартоле Е. Міжнародне усиновлення: погляд на питання з точки зору прав людини / Е. Бартоле // Право США. – 2012. – № 1/2. – С. 291–310.

3. Калакура В. Я. Проблеми колізійного регулювання сім'ї та шлюбу в міжнародному приватному праві / В. Я. Калакура // Право України. – 2013. – № 7. – С. 145–153.

Дата добавления: 2014-12-25