Фармакотерапія ендокринних захворювань

ТЕМА № 12.

IV. ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ КІНЦЕВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ.

1. Принципи вибору напрямків фармакотерапії захворювань органів травлення.

2. Роль провізора в профілактиці ускладнень фармакотерапії захворювань органів травлення.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Григорьев П.Я., Яковенко А.В. Клиническая гастроэнтерология. – М.: Медицинское информационное агентство, 1998.-647с.

2. Клінічна фармакологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл.: У 2 т. Т. 1 /С.В. Нальотов, І.А. Зупанець, Т.Д. Бахтєєва, О.В. Крайдашенко й ін.; За ред. І.А. Зупанця, С.В. Нальотова, О.П. Вікторова. – Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2007. – 348 с.

3. Клінічна фармакологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл.: У 2 т. Т. 2 /С.В. Нальотов, І.А. Зупанець, Т.Д. Бахтєєва, О.В. Крайдашенко й ін.; За ред. І.А. Зупанця, С.В. Нальотова, О.П. Вікторова. – Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2007. – 312 с.

4. Основы клинической фармакологии и рациональной фармакотерапии: Рук. для практикующих врачей /Под общ. ред. Ю.Б. Белоусова, М.В. Леоновой. – М.: Бионика, 2002. – 368 с.

5. Очерки клинической гастроэнтерологии /Под ред. В.И. Хворостинка. – Харьков: ФАКТ, 1997. – 280с.

6. Подымова С.Д. Болезни печени. – М.: Медицина, 1993. – 554с.

7. Фармакотерапия /Под ред. акад. Б.А. Самуры. – Харьков: Прапор; НФАУ, 2000. Т.1. – 672 с., Т.2. – 656 с.

8. Фармацевтическая опека: Практ. руководство для провизоров и семейных врачей/ И.А. Зупанец, В.П. Черных, В.Ф. Москаленко и др.; Под ред. В.П. Черных, И.А. Зупанца, В.А. Усенко. – Х.: Золотые страницы, 2002. – 264 с.

9. Фармацевтическая опека: Курс лекций для провизоров и семейных врачей / И.А. Зупанец, В.П. Черных, С.Б. Попов и др.; Под ред. В.П. Черных, И.А. Запунца, В.А. Усенко. – Х.: Мегаполис, 2003. – 608 с.

І ПОРУШЕНЬ ОБМІНУ РЕЧОВИН.

Мета: Навчити студентів загальним принципам проведення фармакотерапії ендокринних захворювань і порушень органів речовин.

I. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ.

1. Епідеміологія, етіологія, патогенез і клінічна картина цукрового діабету.

2. Основні напрямки фармакотерапії цукрового діабету. ЛЗ інсуліну і пероральні протидіабетичні засоби.

3. Поняття про гіпо– і гіперглікемічну кому: причини, клінічна картина, основні напрямки фармакотерапії.

4. Причини, механізми розвитку, діагностичні критерії й основні напрямки фармакотерапії дифузного токсичного зоба.

5. Етіологія, патогенез, клінічні прояви і напрямки фармакотерапії гіпотіреоза.

6. Причини виникнення, механізми розвитку, клініка патологічного ожиріння й основні напрямки фармакотерапії.

7. Етіологія, патогенез, діагностичні критерії й основні напрямки фармакотерапії подагри.

8. Виписати в рецептах і написати показання до застосування таких лікарських засобів: препарати інсуліну: короткодіючі – хумодар Р, актропід НМ, фармасулін Н; середньої тривалості – хумодар Б, протафан НМ, фармасулін НПХ; тривалодіючі – ультратард НМ, МК сулінсулін-ультралонг; карбутамід, глібенкламід, гліквідон, гліпізид, діабетон, метформін, тіамазол, ліотиронін, тіреокомб, тіреотом, алопурінол, бензобромарон, аломарон, амфепрамон.

Ендокринна система – хімічна система, яка забезпечує регуляцію гормончутливих органів та клітин (мішеней) шляхом вивільнення телекринних біологічно активних речовин – гормонів у внутрішнє середовище організму (кров та лімфу) ендокринними клітинами та органами і основою всіх взаємодій є інтеракція в системі «ліганд-рецептор».

В структурі ендокринної системи відокремлюють дифузно розташовані в органах клітини (APUD - система) та ендокринні залози, серед яких у свою чергу розрізняють центральні (гіпоталамус, гіпофіз та епіфіз) та периферійні:

1) гіпофіззалежні:

- тироцити щитоподібної залози;

- пучкова та сітчаста зона коркового шару наднирників;

- фолікулярні та інтерстиційні клітини яєчників;

- клітини Лейдіга та Сертолі яєчок;

2) гіпофізнезалежні:

- тимус;

- мозковий шар наднирників;

- острівці Лангерганса підшлункової залози;

- гепатоцити;

- юкстагломерулярний апарат нирок;

- жирова тканина;

- прищитоподібні залози;

- С–клітини щитоподібної залози;

- секреторні кардіоміцити

Основні принципи гормональної регуляції:

- дистантність дії;

- сувора специфічність дії в структурі «гормон – рецептор клітини - мішені»;

- висока біологічна активність гормонів у нанодозах;

- гормони утворюються тільки ендокринними клітинами;

- наявність внутрішньоклітинних вторинних месенджерів дії для кожного гормону;

За хімічною структурою гормони класифікуються на:

- білки та пептиди;

- стероїди;

- похідні амінокислот;

- глікопротеїни;

- деривати арахідонату.

За типом вторинних посередників гормони поділяються на:

- цАМФ – залежні;

- цГМФ – залежні;

- ІТФ – залежні;

- протеїнкіназозалежні;

- монотропні.

Особливістю ендокринних залоз є наявність багатої судинної сітки, що пояснюється необхідністю потужного кровопостачання. Величезна роль належить гіпоталамо-гіпофізарно-полігландулярній системі. Гіпоталамус є зв’язковою ланкою між нервовою, ендокринною та імунною регуляцією, будучи частиною проміжного мозку.

В гіпоталамічних нейронах синтезуються наступні гормони:

1) нейрогіпофізарні прекурсори:

- вазопресин –пептид, що виявляє вазоконструкторний та дуретичний ефекти;

- окситоцин – пептид, який має уретонічну. лактокінетичну дію, кремастерний рефлексогенез;

2) аденогіпофізотропні гормони:

- ліберини (або рилізинг -фактори) – підсилюють секрецію відповідних тропних гормонів гіпофізу (кортиколіберин, тироліберин, люліберин, фоліберин, соматоліберин, пролактоліберин, меланоліберин);

- Статини – зменшують секрецію відповідних гормонів аденогіпофізом (соматостатинів, меланостатин, пролактостатин або дофамін).

Між гіпоталамусом та гіпофізом існує 2 анатомічні зв’язки:

1) портальний артеріальний тракт, який забеспечує безпосередню регуляцію аденогіпофіза гіпоталамічними гормонами;

2) нервовий тракт між паравентрикулярним та супраоптичним ядрами гіпоталамусу та нейрогіпофізом, по якому вазопресин та окситоцин транспортуються та депонуються в задній долі гіпофіза. Між гіпоталамусом та аденогіпофізом здійснюється регуляторна дія за типом «короткого ланцюга» взаємного зворотного зв’язку: підвищення вмісту в крові тропних гормонів гіпофізу викликає зниження секреції відповідних ліберинів та підвищення секреції відповідних статинів.

Синтезовані в аденогіпофізі відповідні гормони виконують наступні функції після потрапляння до венозного кровообігу:

1) в передній долі синтезуються тропні гормони.

а) соматотропін стимулює синтез печінкою соматомединів А та С, які, в свою чергу, підсилюють проліферативні процеси та гіпертрофію кісткової, хрящової, сполучної м’язової тканин; найбільше соматотропіну вивільнюється вночі, коли дитина спить (тому дуже доцільний вираз: хто не спить вночі, той не росте);

б) тиротропін стимулює гіпертрофію, гіперплазію та гіперфункцію фолікулів щитоподібної залози;

в) гонадотропіни – фолікулостимулюючий гормон стимулює дозрівання яйцеклітин, сперматозоїдів, овуляцію, утворення жовтого тіла вагітності (або менструального) з продукцією прогестеону; лютеінізуючий гормон стимулює синтез тестостерону клітинами Лейдіга та прогестерону з естрогенами яєчниками;

г) пролактин – стимулює гіпертрофію молочної залози та підвищення лактогенезу після вагітності;

д) соматомамотропін – бере участь у підтриманні вагітності;

2) у проміжній долі гіпофіза синтезується гормони родини проопіомеланокортина:

а) аденокортикотропний гормон стимулює синтез глюкокортикостероїдів кірковою речовиною наднірників;

б) меланоцитстимулюючий гормон стимулює утворення меланоцитами дерми меланіну;

в) ендорфіни – викликають відчуття задоволення та анальгезуючий ефект.

Між тропними гормонами та гормонами периферійних залоз виникає «довгий ланцюг» зворотного від’ємного зв’язку: збільшення концентрації крові гормонів (наприклад: тироксину та трийодтироніну)призводить до зниження секреції відповідного тропного гормону (наприклад, тиротропіну й навпаки).

Епіфіз – місце депонування близько 50 гормонів. Деякі вчені вважають його місцезнаходженням душі, третім оком. Головна роль - у регуляції циркадних біоритмів та статевому дозріванні за допомогою переважного синтезу мелатоніну (вночі) або серетоніну (удень).

Ендокринна функція щитовидної залози визначається синтезом йодовмісних тиреоїдних гормонів (тироксин та трийодтиронин) фолікулярними клітинами та кальцитоніну і інтерстиційними клітинами. Тироксин та трийодтиронін регулюють нервово-психічний розвиток дитинки, обмін речовин, мають адреноміметичну дію, стимулюючи ліполіз, гліколіз, роз’єднують дихальний ланцюг в мітохондріях. Кальцитонін збільшує депонування кальцію в кістковій тканині, реасорбцію фосфатів та кальцію в ниркових канальцях.

Прищитоподібні залози синтезують один гормон – паратироїдний гормон який стимулює резорбцію кісток, зменшує реабсорбцію фосфатів, спричиняючи гіперкальціємію. Тимус є місцем дозрівання та селекції Т-лімфоцитів. Тому в кров вивільнюються гормони (тирозин, тимопоетин, тималін), які регулюють імунні функції лімфоцитів та макрофагів.

Ендокринна функція підшлункової залози реалізується через інкреторну активність панкреатичних острівців Лангерганса, які містять у своєму складі такі типи клітин:

1. – α-клітини синтезують глюкагон, що має гіперглікемізуючий ефект, мобілізуючи розпад глікогену печінки до глюкози; окрім того, цей гормон інгібіює ліпогенез;

2. – β-клітини синтезують інсулін, що зв’язується з глюкозотранспортними білками 4 типу жирових, м’язових клітин та сприяє надходженню глюкози до цитоплазми вказаних клітин; окрім того стимулює ліпогенез, глікогенез, синтез білків та проліферацію деяких типів клітин.

3. – δ-клітини що синтезують соматостатин – інгібітор вивільнення інсуліну та глюкагону;

4. РР – клітини синтезують панкреатичний інгібуючий пептид – агоніст дії соматостатину.

Структурно наднирники мають два шари:

1) кірковий шар, що вміщує 4 зони:

а) клубочкову зону, в якій синтезується мінералокортикоїд альдостерон, який стимулює затримку в організмі в рахунок підвищення реабсорбції клітинами тубулярного апарату нирок йонів натрію та, відповідно, води; це призводить до підвищення об’єму циркулюючої крові та зростання артеріального тиску;

б) недиференційовану зону, яка містить камбіальні клітини;

в) пучкову зону, в якій синтезуються глюкокортикостероїди – гормони, які стимулюють глюконеогенез, ліпогенез у живій тканині черева та обличчя, мають імуносупресивний ефект, гіперглікемізуючу та білково-катаболічну дію;

г) сітчасту зону, в якій, переважно, синтезуються андрогени та дигідротестостерон – гормони що сприяють маскулінізації організму профілеративним процесам в сполучних, м’язовій тканинах, стимулюють кровотворення червоному кістковому мозку.

Ендокринна функція яєчників здійснюється такими типами клітин:

1) інтерстиційні клітини синтезують естрогени та андрогени;

2) фолікулярні клітини синтезують естрогени;

3) клітини жовтого тіла синтезують прогестерон.

Ендокринна функція яєчок здійснюється клітинами Лейдіга, що синтезують тестостерон та його більш активний метаболіт – дигідротестостерон.

Цукровий діабет – синдром хронічної гіперглікемії, зумовлений абсолютною (зменшення кількості β-клітин острівців Лангерганса підшлункової залози – тип 1) або відносною (зниження секреції або периферійної рецепції інсуліну – тип 2) інсуліновою недостатністю внаслідок дії різних екзогенних та ендогенних чинників і характеризується порушенням вуглеводного, а також усіх інших видів обміну речовин з ураженням органів та тканин (особливо, судин та нервів).

Дифузне токсичне воло – одне з найпоширеніших захворювань ендокринної системи, що характеризується гіперпродукцією гормонів щитоподібної залози (гіпертиреоз) та токсичним впливом на різні органи та тканини (тиреотоксикоз). При цьому має місце дифузне збільшення щитоподібної залози (дифузне воло), частіше хворіють жінки у віці 20-50 років.

Дата добавления: 2014-12-25