Українське державотворення в період національного відродження ХІХ ст. і Української революції 1917–1920-х років

Відродження ідеї українського національного само-визначення. Український народ, втративши державність наприкінці ХVІІІ ст., не припинив боротьби за її відновлення. Українська державницька ідея знайшла втілення у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства і „Руської трійці”, у творчості Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Франка. Вищого ступеня вона досягнула у програмах і діяльності українських політичних партій та організацій наприкінці ХІХ –початку ХХ ст.

Українське національне відродження, як і відродження інших слов’янських народів, що втратили державність, розпочалося у
80-х рр. ХVІІІ ст. Ідея державності побутувала, в основному, у тій частині українських земель, які ще зовсім недавно жили власним державним життям, зберігаючи політичну і культурну автономію – в Гетьманщині та Слобідській Україні.

Самовизначення України і відродження її державності. Війна прискорила революційні події у Петрограді, після яких 4 березня 1917 р. у Києві була створена Центральна Рада спочатку як всеукраїнське громадсько-політичне об’єднання, а згодом як представницький орган народної влади, український парламент. Згодом було створено уряд – Генеральний секретаріат. Головою парламенту було обрано М. Грушевського, а уряду – В. Виниченка. Основні законодавчі акти видавалися у формі універсалів. Центральна Рада в своєму першому Універсалі проголосила автономію України, а 22 січня 1918 р. – в четвертому Універсалі – незалежність.

Певні досягнення в галузі національно-демократичного будівництва, яких домоглася при підтримці народу Центральна Рада, нівелювалися її нерішучістю в забезпеченні законності і порядку, втіленні у життя радикальних реформ: про наділення селян землею, 8-годинний робочий день, негайне укладення миру. Політика поступок Тимчасовому урядові викликала незадоволення й осуд значної частини українського населення. Центральна Рада недооцінювала необхідність утворення надійної регулярної армії, організації адміністративного апарату на місцях.

Все це призвело до поразок у війні з більшовицькою Росією, подолати які вдалося шляхом підписання Берестейського договору з Німеччиною і Австро-Угорщиною.

Гетьманат. Після визволення України від російсько-більшовицьких військ Центральна Рада не змогла контролювати ситуацію в країні, тому 29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот, і до влади прийшов гетьман П. Скоропадський. Центральна Рада і всі земельні комітети були розпущені, міністри та їх заступники звільнялися з посад, але всі урядовці повинні були продовжувати працю. Поновлювалося право приватної власності на землю. Передбачалося вивласнення великих земельних володінь за оплату й наділення землею малоземельних хліборобів, а також забезпечення прав робітників.

Законодавча влада тимчасово зосереджувалася в руках гетьмана до скликання Українського сейму. Гетьману належала також вся повнота виконавчої і судової влади. Вводилася цензура, заборонялася критика уряду, проведення зборів, мітингів та маніфестацій. Підвищувалися податки, поширювалися штрафи, арешти, екзекуції і розстріли селян.

Було досягнуто певних успіхів у розбудові Української суверенної держави, а також у галузях зовнішньої політики, науки і культури. Створювалась армія, налагоджувалася робота залізничного транспорту, було сформовано державний бюджет та здійснена стабілізація валюти, проводилася українізація початкової, середньої і вищої школи. У міжнародних відносинах було досягнуто визнання Української держави різними країнами.

Схвалення гетьманом Грамоти про скасування державної самостійності України та проголошення федеративного союзу з Росією викликало антигетьманське повстання, в результаті чого до влади прийшла Директорія УНР.

Директорія. 14 грудня 1918 р. Директорія вступила в Київ, гетьман зрікся влади.

Директорія вирішила взяти за основу українського державного будівництва так званий трудовий принцип, а владу на місцях передати трудовим радам. Обирати та бути обраними до них мали право селяни, робітники і трудова інтелігенція. Передба-чалося, що центральна влада в Україні належатиме вибраному без поміщиків та капіталістів Трудовому конгресові.

У Києві 23 січня 1919 р. розпочав роботу Трудовий конгрес України. Він висловився за демократичний лад, і 28 січня 1919 р. було прийнято тимчасову Конституцію УНР, яка під час війни законодавчу владу в державі надала Директорії, а виконавчу – Раді народних міністрів. Пост глави держави в Конституції не був передбачений – це віддавалося на розсуд самих членів Директорії. Головою Директорії обрано В. Винниченка, а начальним коман-диром усіх військ з титулом Головного отамана – Симона Петлюру. Після відставки В. Винниченка в лютому 1919 р. С. Петлюра став фактично Президентом держави, що було законодавчо стверджено в листопаді 1920 р., і засвідчило про створення президентської держави. За умов війни Директорія фактично набула рис воєнного режиму, який, проте, не можна вважати диктатурою.

Згодом було встановлено, що Директорія не повинна безпосередньо втручатися у справи державної адміністрації, а тільки здійснювати контроль за її діяльністю на зразок парламентського, відмовляючи Раді Міністрів чи окремим її членам у довір’ї і призначаючи нових міністрів. У квітні 1919 р. визначалися функції Директорії та її відносини з урядом. Директорія тільки затверджувала закони, які розробляв Кабінет Міністрів, і тільки йому давала розпорядження. Рада Міністрів призначалася не Директорією, а Центральним комітетом соціалістичних партій.

Західно-Українська народна республіка. 19 жовтня 1918 р. Українська національна рада проголосила державну самостійність українських земель, що входили до складу Австро-Угорської імперії.

Державна територія мала охоплювати всі землі, населені переважно українцями і означені на етнографічній мапі австрійської монархії, складеній у Відні у 1855 р. бароном Карлом Чернігом.

Єдиним джерелом державної влади проголошувався народ ЗУНР, який на основі загального, рівного, безпосереднього, таємного і пропорційного права незалежно від статі, національності і віросповідання мав обрати в майбутньому в Установчі збори ЗУНР, а до цього реалізовував свою волю через Національну раду як законодавчий і Державний секретаріат як виконавчий орган. Гербом ЗУНР був золотий лев на синьому полі, обернутий у правий бік. Прапор мав жовту і синю барви.

22 січня 1919 р. ЗУНР об’єдналася з УНР на правах територіальної автономії.

Таким чином, після більш як столітньої боротьби в 1917–
1921 рр. відновилася Українська держава як на західних, так і на східноукраїнських землях. Новостворені державні утворення проявляли колосальні зусилля для утвердження і самозбереження, та комплекс різних проблем призвів до втрати українцями власної держави в цей період.

Дата добавления: 2014-12-25