Тема 3.2. Характеристика сучасного стану земельних ресурсів України

Хімічний та мінеральний склад літосфери

Отже, як у літосфері, так і в грунті близько половини займає кисень. Друге місце (майже четверта частина) – кремній. Приблизно десяту частину – алюміній та залізо. Всього лише декілька відсотків займають кальцій, магній, натрій, калій. На всі інші елементи, за винятком вуглецю, припадає менше одного відсотка.
Окрім елементів, у грунті наявна вода, гази та органічні речовини.
Проте необхідно зауважити, що суттєві зміни у вмісті біогенних елементів пов'язані з живою фазою. Зокрема, вуглецю у грунтах в понад 20 разів більше, ніж у літосфері, а азоту – у 10. Оскільки водень є елементом води, то і його вміст у педосфері вищий.
У більшості випадків грунти майже на 90% представлені мінеральними ЕГЧ, а тому їх валовий хімічний склад буде визначатись в основному складом і кількісним співвідношенням мінералів. Серед основних мінералів крупну фракцію складають кварц і польові шпати, а тонкодисперсну – глинисті алюмосилікати. Відповідно до цього, у валовому хімічному складі грунтів переважають кисень і кремній, менше алюмінію, дуже мало заліза, титану, кальцію та натрію, інші елементи – у мікрокількостях.
Хімічний склад варіює з глибиною. Різниця у валовому хімічному складі окремих горизонтів грунтового профілю використовується для визначення хімічного перетворення породи. Елювіально-ілювіальний профіль характеризується тим, що в елювіальному горизонті спостерігається збіднення півтораоксидами й збагачення кремнеземом; в ілювіальному спостерігається зворотна картина. Разом з цим, однаковий профіль за хімічним складом може формуватись під впливом таких елементарних грунтотворних процесів (ЕГП): опідзолення, знемулення, лесиваж, відбілювання (зняття залізних плівок з крупних частинок у верхній частині профілю та їх перенесення у нижню, ілювіальну), осолодіння (руйнування мінералів у лужному середовищі у верхній частині та виніс продуктів руйнування до ілювіальної частини), глеє-елювіальний процес (руйнування мінералів у відновних умовах у верхній частині профілю та винесення продуктів руйнування в ілювіальну).
Отже, напрямок та інтенсивність прояву грунтотворного процесу безпосередньо впливає на перерозподіл хімічного складу по профілю. Тому за характером профільних змін валового хімічного складу можна проводити діагностику грунтоутворення.

Через нераціональне використання ґрунтів, ведення сільського господарства, порушення законів біосфери повсюдно зростає деградація гумусу, посилюються всі види ерозії (лат. еродере - руйнувати, роз'їдати) - вітрова, водна, хімічна, засолення після зрошування, хімічне забруднення. Ці процеси зменшують стійкість ґрунтів, що показано на карті (рис.17).

Рис. 17. Стійкість ґрунтів

Стійкість ґрунтів (С) залежить від суми активних температур, яка постійно зростає з-за потепління, від крутизни схилів, їх кам'янистості та механічного складу, вмісту гумусу, водного режиму території, реакції рН, залісеності, ємності ґрунту до іонів, розораності - господарської освоєності. Ранжування в балах (Б) суми кожного і-го показника цих характеристик за їх максимальною інтенсивністю (І) дозволяє оцінити стійкість ґрунту за формулою (Кочуров Б.І., 1983 р.): С=100ЕБ/І.

В Україні, при загальній площі 603,8 тис. кв. км, сільгоспугіддя складають 35 млн га і нараховується 650 типів ґрунтів із 1000, відомих в усьому світі. За запасами чорноземних ґрунтів Україна посідає перше місце у світі, друге - Бразилія, третє - Росія. Для сучасного стану ґрунтів України максимальна інтенсивність (І) стійкості ґрунтів складає 53 бали.

Для більшої частини ґрунтів півдня України, крім західного Приазов'я та східного Причорномор'я, характерна висока стійкість, на відміну від Карпат та північних областей. Через нераціональне використання ґрунтів зменшується концентрація гумусу. Накопичується він дуже повільно, про що свідчать дані табл. 10.

Таблиця 10. Середня швидкість формування гумусного горизонту

Групи ґрунтів	Швидкість, ммрік
Гірсько-лукові, гірсько-лісо-лукові	0,80-1, 00
Торф'яно-глійові, болотно-підзолисті	0, 50-0,80
Дерново-карбонатні, підзолені	0,45-0,50
Чорноземи підзолисті	0,40-0,45
Сірі лесові, чорноземи звичайні	0,35-0,40
Чорноземи південні, темно-каштанові	0,20-0,30
Підзолисті та типово підзолисті	0,10-0,20
Солонці, світло-каштанові	Менше-0,10

Середня швидкість накопичення гумусу складає 2500-3000 років, сірі та бурі лісові ґрунти - за 800-1000 років, підзолисті - приблизно за 1500 років. Швидкість його утворення залежить і від типу материнської породи - на гранітах у вологому тропічному кліматі вона складає близько 20000 років. Гумус - складна органічна речовина (гумінові кислоти), основа родючості ґрунту.

Ця речовина, як і будь-яка органічна сполука, руйнується вогнем. Тому підпали стерні, трави, кущів руйнують гумус, що призводить до зменшення урожайності як сільськогосподарських, так і дикоростучих рослин. У процесі пожежі гине корисна фауна - геобіонти, які сприяють утворенню гумусу.

Грунт є межею між атмосферою та біосферною частиною літосфери і утворює особливу екосистему, яка забезпечує кругообіг речовин у біосфері, виконує буферні властивості, акумулюючи шкідливі речовини. За ступенем забруднення ґрунти поділені на три класи - сильно забруднені, середньо забруднені та слабко забруднені (табл.11).

Таблиця 11. Показники та класи небезпеки речовин у ґрунті

Показники	Характеристичні норми
Перший клас	Другий клас	Третій клас
Токсичність, ЛД50	До 200	200-1000	Понад 1000
Збереження в ґрунті, міс.	Понад 12	6-12	Менше 6
ГДК ШР, мг/кг	Менше 0,2	0,2-0,5	Понад 0,5
Збереження в рослинах, міс.	Більше 5	1-3	Менше 1-го
Вплив на якість с/г продукції	Великий	Помірний	Відсутній

За ступенем стійкості ґрунту до хімічних забруднень виділено три групи ґрунтів: дуже стійкі, середньо-стійкі, малостійкі. Це залежить від часових характеристик: короткотермінових - від 2 до 5 років, довготермінових - від 5 до 10 років. Важливими характеристиками ґрунтів є час самоочищення, тривалість якого від декількох днів до кількох років, та процес самовідновлення, який може тривати сотні років. Важливим є нормування шкідливих речовин, зокрема сполук важких металів в ґрунті, гранично допустима концентрація (ГДК) яких наведена в табл. 12.

Таблиця 12. Значення ГДК шкідливих речовин в ґрунті

Назва речовини	ГДК, мг/кг
Ванадій
Кобальт (розчинні форми)	5,0
Марганець	300-700
Мідь (розчинні форми)	3,0
Миш'як
Нікель	4,0
Свинець (розчинні форми)	6,0
Свинець (нерозчинні форми)
Хром	6,0
Цинк
Нітрати
Сірководень	0,4
Суперфосфат
Фториди (розчинні форми)
Азотно-калійні добрива
Поверхнево-активні речовини	0,2

Найбільш небезпечними забруднювачами є поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), які поступово під дією кисню повітря перетворюються в ще більш небезпечні речовини надканцерогенної дії - диоксини. Джерелом ПАВ є викиди промисловості та автомо-тотранспорту, які фіксуються уздовж автомобільних трас на віддалі до 5 км від них. Саме з-за цього не можна розташовувати городи, лани, випасати худобу на таких територіях.

Важливою проблемою збереження ґрунтів є лісистість. Дуже низький коефіцієнт лісистості в Запорізькій області - всього 4,2 % від загальної площі, а повинен складати не менше 7,4 %. Через це відбувається постійне зменшення вологоємності ґрунтів, посилюється їхня ерозія. Площа таких земель за останні 30 років збільшилася на 25 %. Зростає рівень хімічного забруднення, отруєння ґрунтів, а значить, рослин, тварин, людей сполуками важких металів, пестицидами.

Зменшенню антропогенного пресингу сприяє Земельний кодекс України. Він встановлює відповідальність, навіть карну, за забруднення землі, вимагає відновлення родючості виснаженої землі, яка є одним з головних багатств українського народу. Важливим є застосування економічних важелів впливу на порушників Земельного законодавства, зокрема з використанням норм плати (такси),

Тема 3.3 Гідросфера, її складові, значення, походження, кругообіг води, його ланки, їх характеристика.

Дата добавления: 2014-12-25