Портфельні інвестиції зарубіжних корпорацій

Портфельні або фінансові інвестиції (інвестиції в іноземні акції, облігації і інші коштовні папери). Портфельні інвестиції – основне джерело коштів для фінансування акцій, що випускаються підприємствами, великими корпораціями і приватними банками. Посередниками ж при зарубіжних портфельних інвестиціях в основному виступають інвестиційні банки (посередницькі організації на ринку коштовних паперів, що займаються фінансуванням довгострокових вкладень).

Портфельні інвестиції ‒ це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу та за відсутності права реального контролю над об’єктом інвестування.

Ключова відміна між портфельними іноземними інвестиціями (ПоІІ) і прямими іноземними інвестиціями (ПІІ) полягає в тому, що прямі іноземні інвестори, які займають у місцевих компаніях позиції як власників, так і тих, хто контролює ці компанії, є по суті менеджерами тих компаній, які вони контролюють; а інвестори, які вкладають портфельні іноземні інвестиції (ПоІІ), які набувають власність без контролю місцевих компаній, повинні делегувати прийняття рішень менеджерам, але обмежити їхню свободу приймати рішення, тому що плани менеджерів можуть не завжди відповідати планам власників.

Відповідно, через «проблему доручення» між менеджерами і власниками, проекти з портфельного інвестування керуються менш ефективно, ніж проекти з прямого інвестування. Якщо казати точніше, прямі інвестори, які ефективно діють у якості менеджерів власних проектів, є більш поінформовані ніж портфельні Інвестори щодо змін у перспективах їхніх проектів. Ця інформація дозволяє їм більш ефективно керувати своїми проектами. Цей ефект породжує перевагу, з доданою вартістю на ринках капіталу, прямих інвестицій у порівнянні з портфельними інвестиціями.

В основу практики портфельного інвестування покладено концепцію міжнародної диверсифікації портфелів, що містить такі положення:

1.Модель оцінки капітальних активів.

2.Багатократна модель.

3.Арбітражне ціноутворення.

4.Ефективність і недосконалість ринку.

5.Валютний фактор.

6.Раціональні очікування та оцінка міжнародних активів.

7.Лінія ринку капіталів.

8.Побудова портфелів.

9.Кореляція доходів між національними ринками акцій.

10.Скорочення портфельних ризиків шляхом міжнародної диверсифікації.

11.Розроблення міжнародних портфельних стратегій.

12.Оцінка дохідності та ризику за портфелем.

Серед портфельних стратегій важливо виокремити три найпоширеніші:

‒ індексація портфеля з урахуванням великих ринків;

‒ агресивне проникнення і вихід з ринкових секторів;

‒ глобальні стратегії.

Управління міжнародними портфелями будується на застосуванні таких підходів:

‒ пасивне управління, основою якого є гіпотеза про ринкову ефективність;

‒ активне управління з проведенням усебічного аналізу, складанням прогнозів та прийняттям рішень «топ-даун» (згори донизу – відбір національних фондових ринків та диверсифікація) або ж «боттом-ап» (знизу нагору – відбір галузі і диверсифікація за галуззю);

‒ модифіковане активне управління на основі побудови кривої граничного рівня портфельної ефективності 20 і більше національних фондових індексів провідних акцій;

‒ міжнародне портфельне страхування на основі використання індексних опціонів.

Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик містить такі етапи:

‒ з'ясувати проблеми, що виникають у процесі оцінки (якість портфеля чи здібності менеджера, складність визначення ризику альтернативних портфелів, специфічні обмеження різних видів інвесторів);

‒ використання різних методів оцінки портфельного ризику(критерій органічного ризику Трейнора ‒ перевищення доходу за портфелем над безризиковою ставкою, критерій сукупного ризику Шарпа ‒ дохід на одиницю ризику та різниця в портфельній диверсифікації);

‒ побудова об'єднаних таблиць інституціональних інвесторів з урахуванням впливу ринку.

Дата добавления: 2014-12-25