Обговорення головних теоретичних положень. Діагностування рівня сформованості вміння створювати словесні картини під час розповіді

Діагностування рівня сформованості вміння створювати словесні картини під час розповіді

ХІД ЗАНЯТТЯ

Список рекомендованої літератури

& Основи педагогического мастерства / Под ред Й А Зязюна — К, 1987 — С 37-61

2 Основи педагогического мастерства / Под ред Й А Зязюна — М, 1989 —
С 85-92, 107-133

3 Основи педагогического мастерства Метод рекомендации к практическим
занятиям для студентов второго курса — Полтава, 1992 — С 57—63

4 Бабич Н Д Практична стилістика і культура української мови — Л,
2003 - С 241-376

5 Головин Б Н Основи культури речи — М, 1988 — С 41 — 122, 164 — 226

6 Ладыженская Т А Живое слово Устная речь как средство й предмет обуче-
ния - М, 1986 - С 6-52, 96-108

Вправа 1. Викладач називає предмет (наприклад, олівець, зошит, щоденник) і пропонує завдання а) уявити цей предмет, пригадати си­туації, епізоди зі свого життя, пов'язані з ним, визначити асоціації, відчут­тя, які він збуджує, б) описати цей предмет так, щоб слухачі його поба­чили, викликати в них відповідне ставлення до нього

Вправа 2. Викладач пропонує змоделювати ситуацію розповіді вчителя учням, в якій є опис дійових осіб, подій тощо Завдання описати ці карти­ни так, щоб слухачі їх побачили, відчули настрій, який вони викликають

Варіанти картин, які потрібно описати а) вовк і семеро козенят з однойменної народної казки, б) марсіанські пустелі (за оповіданнями Р Бредбері «Марсіанські хроніки»), в) горщик із медом, який подару­вали Вінш-Пухові, г) краєвиди Києва за часів Київської Русі Можли­ві інші варіанти, які враховуватимуть специфіку роботи зі студентами

Під час виконання вправ оцінюють уміння студентів створювати у слухачів за допомогою виразних засобів мовлення зорові образи, збуджу­вати відповідні почуття, посилювати враження від почутого, визнача­ють рівень володіння цими вміннями (високий, достатній, недостатній)

Готуючи відповідь на це питання, важливо зосередити увагу на пев­них моментах

Мовлення вчителя може по-різному впливати на учнів Значною мірою це залежить від його комунікативних якостей, зокрема такого важливо­го показника, як виразність Аналіз шкільної практики дає змогу пере­конатися в цьому Так, на жаль, ще можна спостерігати приклади мов­лення безбарвного, монотонного Воно не викликає в учнів емоційного ставлення до того, про що або про кого говорить учитель, не збуджує

їхньої думки. Педагог просто інформує про ті чи ті явища, предмети. Учні залишаються пасивними слухачами, які мусять механічно спри­ймати і відтворювати цю інформацію. Та й сам учитель, посідаючи по­зицію інформатора, як суб'єкт не має активної взаємодії з учнями.

На противагу цьому — приклади виразного мовлення, що активізує увагу учнів, їхню відтворювальну і творчу уяву, викликає співроздуми і співпереживання. Образне, емоційне, естетично привабливе мовлення на­зивають виразним. Для виразного мовлення характерні безпосередність, конкретність, здатність викликати у слухачів візуальні картини, яскраві бачення і відчуття. Зазначені особливості виразного мовлення позитивно впливають на механізм мислення учнів, загострюють чуттєвість слухо­вого аналізатора; учень налаштовується на сприймання звукової інформа­ції. Вчитель, який володіє засобами виразного мовлення, має ефективний інструмент виховного впливу на дітей. Не забуваймо і того, що за допомо­гою виразного мовлення вчителя формується виразне мовлення в учнів.

Різні ситуації педагогічного спілкування потребують використання відповідних типів мовленнєвої виразності. Певну специфіку має мовлен­ня вчителя в ситуаціях розповіді. Розповідь, як відомо, відрізняється від інших видів мовлення вчителя (наприклад, пояснення, коментарів) тим, що вона має викликати в учнів активність образного мислення, почуттів. Учитель повинен розповідати так, щоб учні бачили те, що бачить він, відчували те, що він відчуває, коли говорить. Мета вчителя — допомогти учням не тільки зрозуміти, а й побачити, відчути те, про що йдеться. Майстерність виразної педагогічної розповіді й полягає в умінні збуджу­вати в учнів реальні життєві відчуття, активізувати діяльність уяви, па­м'яті. Розповідаючи, вчитель не просто пояснює, інформує, а ніби пере­кладає суху мову наукових понять емоційною мовою чуттєвих образів.

Доцільно згадати теорію К. Станіславського, за якою він поділяв дію актора на сцені на фізичну і словесну. Він вважав, що слово, яке звучить зі сцени, також повинно бути дією. «Діяти словами», за визначенням видатного режисера і педагога, означає намагатися впливати словами на слухачів відповідно до завдання і надзавдання розповіді, допомага­ти їм побачити розповідь так, як бачить її оповідач. Пропонуємо визна­чити своє ставлення до використання спадщини Станіславського в пе­дагогічній діяльності.

Відповідь на друге питання дасть змогу визначити головні засоби і техніку виразного мовлення вчителя. Радимо звернути увагу на те, що в техніці виразного мовлення виокремлюють дві групи засобів — вира­жальні засоби художнього мовлення і виражальні засоби звукового мовлення (4, 5). До першої групи належать виражально-зображальні засоби мови — тропи (епітети, метафори, порівняння, гіперболи, але­горії тощо). Підсилювати образно-емоційну виразність мовлення мож­на також введенням у розповідь віршованих цитат, крилатих висловів, використанням прийомів стилістичного синтаксису (введення в опові­дання діалогу, антитези, емоційних окликів).

У другій групі засобів виразності мовлення слід наголосити насампе­ред на мовленнєвій інтонації (2, 4). Важливо знати, що інтонаційного за­барвлення мовленню надають певні особливості звучання голосу: сила звука (посилення й послаблення), що зумовлює динаміку мовлення і відби­вається в наголосі; висота звука (підвищення і зниження), що передає мелодику мовлення; швидкість вимовляння звука, що визначає темп і ритм мовлення; тембр мовлення, що надає йому емоційного забарвлення. Сукупність цих компонентів, які визначаються змістом і метою висловлю­вання, і дає можливість знайти точну мовленнєву інтонацію.

Техніки створення в процесі розповіді словесних картин різні. Най­цікавіші розробки містять теорія і практика театрального мистецтва, риторика (4, 5, 6). Під час підготовки до практичного заняття радимо ознайомитися з деякими з них: введенням у розповідь описів, що поси­люють звукове і зорове зображення; використанням замість загальних слів конкретних фактів, деталей, що мають великий емоційний вплив, полегшують сприйняття (так звана образна конкретність); використан­ням прийому персоніфікації, введенням у розповідь власних спогадів, спостережень, емоційних суджень; розробкою партитури тексту розпо­віді.

Відповідь на третє питання дає змогу глибше усвідомити те, що виразність мовлення потребує спеціальної роботи над собою. Вона за­безпечується дотриманням певних умов. Звернімо увагу тільки на де­які з них:

а) учитель, який щось розказує дітям, повинен сам уявляти ті пред­
мети, явища, події, про які він розповідає. У нього мають бути розвинені
творча і відтворювальна уява, здатність до емоційного відгуку, асоціативна
та образна пам'ять. Звідси постає вимога до педагога: вчитися бачити,
чути, відчувати світ у всій розмаїтості кольорів, звуків, образів;

б) учитель має бути зацікавлений тим, про що розповідає. Демонст­
рація особистісного ставлення надає розповіді щирості, дає можливість
знайти потрібну інтонацію, а отже, й запобігти монотонності. Зацікав­
леність учителя породжує в учнів емоційний та інтелектуальний відгук,
сприяє встановленню психологічного контакту між ними;

в) учитель мусить добре володіти мовою, її виражальними можли­
востями, систематично поліпшувати техніку й культуру мовлення. Важ­
ливо формувати в себе психологічну установку на виразність мовлен­
ня, здійснювати самоконтроль вербального і невербального спілкуван­
ня, удосконалювати комунікативні якості свого мовлення.

Дата добавления: 2014-12-27