Виборчі системи

Головним регулятором виборів є виборча система. Виборча система – це сукупність правил, прийомів і процесів, які забезпечують і регулюють легітимне формування органів політичної влади.

Виборча система визначає загальні принципи організації виборів, а також способи переводу голосів виборців у мандати, владні посади. Головне призначення виборчої системи – забезпечити представництво волі народу, а також сформувати життєздатні й ефективні органи влади. У кожній країні виборча система формується на основі законодавства. яке деталізує основне положення, зафіксоване у конституції країни.

У сучасному світі діє низка виборчих систем, але найбільш поширеними є два основні типи: система більшості, або мажоритарна, та система пропорційного представництва, або пропорційна.

Мажоритарна система ґрунтується на принципі більшості. При цій системі кандидат або партія повинні отримати більшість голосів виборців округу чи всієї країни, а ті, що зібрали меншість голосів, програють вибори і мандатів не отримують. Залежно від того. яка більшість необхідна для перемоги на виборах, мажоритарні виборчі системи діляться на систему абсолютної більшості (для перемоги необхідно 50 % + 1 голос від голосуючих), та систему відносної більшості (для перемоги достатньо випередити супротивників хоча б на 1 голос). Якщо ж при системі абсолютної більшості жоден кандидат не набрав 50 % + 1, проводиться переголосування – другий тур виборів, до якого допускаються два кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів. У другому турі переможець визначається за системою відносної більшості. За мажоритарною системою абсолютної більшості в Україні відбуваються вибори Президента країни.

Пропорційна система передбачає розподіл мандатів пропорційно до голосів, що їх отримали партії або виборчі блоки чи коаліції.

Пропорційна система має 2 різновиди: а) пропорційна виборча система на загальнодержавному рівні (Україна) та пропорційна виборча система на багатомандатних округах. У першому випадку виборці голосують за політичні партії та об’єднання в межах всієї країни (загальнодержавний виборчий округ). У другому випадку депутатські мандати розподіляються на основі пропорційного розподілу голосів, що були подані у тому чи іншому виборчому окрузі за ці партії чи об’єднання.

Дві означені системи мажоритарна та пропорційна мають як свої плюси, так і мінуси.

Плюси мажоритарної системи: досягається представництво всіх виборчих округів у структурах влади; є більші можливості для створення стабільного й ефективного уряду, що досягається через розподіл мандатів між крупними, добре організованими партіями, що провели своїх депутатів до парламенту, створили більшість і на цій основі формують однопартійні уряди. При цій системі виборці голосують за конкретного кандидата, який ставши депутатом, представляє інтереси своїх виборців і підтримує на протязі всієї каденції стійкі зв’язки з населенням округу.

Але у цій системі є і мінуси. За даної системи для розподілу мандатів має значення тільки факт отримання кандидатом відносної більшості голосів. Голоси ж, що віддані іншим кандидатам. до уваги не приймаються і втрачаються. В результаті:

а) значна частина виборців (інколи > 50 %) залишається не представлена в органах влади;

б) існує велика можливість маніпулювання волею виборців шляхом підкупу або через адміністративний тиск.

Мажоритарна виборча система створює можливість формування уряду, що спирається на більшість у парламенті, та не завжди має підтримку більшості населення. (Наприклад, на окрузі в середньому балотувалось 10 кандидатів. Виходячи з принципу відносної більшості до парламенту обрані кандидати, що набрали біля 11−12 % голосів. Інші голоси 88−89 % не підтримували цих депутатів). В результаті послаблюється легітимність влади, що викликає у громадян недовіру до політичного устрою, пасивність на виборах і навіть політичний радикалізм.

Пропорційна система:

Плюси:

а) кількість поданих за партію голосів відповідає кількості отриманих місць у парламенті (мандатів). Цим більш об’єктивно й адекватно відображається воля виборців;

б) у сформованих за її допомогою органах влади представлена реальна картина розстановки політичних сил;

в) створює можливості бути представленим в органах влади національним, релігійним меншинам й іншим соціальним прошаркам, що створили невеликі партії і пройшли до парламенту.

Мінуси:

1) відносно менша стабільність уряду, оскільки широке представництво різних політичних сил у парламенті дуже часто не дозволяє одній партії створити однопартійний уряд, а коаліції далеко не завжди стійкі через свою різнорідність;

2) система створює можливості увійти в парламент дрібним національним. релігійним, регіональним партіям. Ця сильна сторона системи створює, в той же час, свою протилежність6 політичні сили, які не користуються підтримкою на території всієї країни, можуть пройти в парламент, уряд й інші державні органи;

3) оскільки голосуються партії, а не окремі люди, втрачається безпосередній зв’язок між виборцями і депутатами;

4) депутати більшою мірою залежать від партій і їх керівництва, ніж від виборців.

Ці недоліки можна, якщо не ліквідувати, то принаймні пом’якшити: а) шляхом встановлення законом прохідного бар’єру (у нас з 2012 р. − 5 %, у Росії на виборах 2007 р. – 5–7 %, в Грузії 7 % тощо). Крім того, можна розподіляти мандати партії пропорційно до голосів виборців по регіонах. Також можна організувати відкриті списки, щоб виборці голосували не тільки за партію, а і за кандидата від неї по конкретному виборчому округу.

Можна застосовувати змішану (мажоритарно-пропорційну) систему, за якої 1/2 парламенту обирається за однією, а 1/2 – за іншою системою. Можна оптимізувати цю систему і тим, що парламент та регіональні (обласні) представницькі органи обираються за пропорційною системою, а місцеві органи самоврядування – за мажоритарною. Єдиного рішення тут немає. Все залежить від конкретних умов країни та рівня демократичності відносин між гілками влади, політичної соціалізації суспільства тощо. З 2012 р. в Україні буде діяти змішана мажоритарно-пропорційна система, що забезпечить представництво конкретного депутата від кожного округу. Крім того підвищено прохідний бар’єр для партій до 5 %, що унеможливить прохід до парламенту мало чисельних та малоавторитетних партій. Заборонено також створювати виборчі блоки партій, що також спрямовано на більш дієву структуру парламенту.

Дата добавления: 2014-12-27