Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях

У західноукраїнських землях суспільний рух розвивався дещо в інших умовах, а ніж на основній території України. Ці землі входили до складу Австро-Угорщини. З часу революції сер ХІХ ст. тут було легалізовано політичну діяльність, функціонувала парламентська система. Суспільні відносини знаходилися на вищому рівні, а ніж у Росії. Австро – Угорщина була багатонаціональною країною, проте австрійці не домінували, сильні позиції мали угорці, поляки, чехи. Поляки прагнули асимілювати українців Галичини, угорці – Закарпаття, румуни – Буковини. Центральний австрійський уряд періодично стримував такі наміри і надавав підтримку українцям, намагаючись утримати баланс у внутрішній політиці. Довгий час в українському русі панувало дві течії. Одну з них представляли москвофіли або русофіли. У Галичині її лідерами були: Д. Зубрицький, М. Качковський, В. Дідицький, Я. Головацький, на Буковині К. Богатирець, на Закарпатті А. Добрянський. Соціальною базою русофільства було консервативне духовенство, поміщики, частина інтелігенції.

Не маючи надії вистояти проти полонізації краю, вони вирішили опиратися на підтримку Російської імперії. Ідеологічними постулатами москвофілів були: 1) українці це не окремий народ, а частина єдиного „панруського народу”, який проживає від Карпат до Камчатки; 2) єдиною літературною мовою повинна стати російська, яку треба нав’язати населенню; 3) у релігії слід відстоювати постулати московського православ’я. Русофільський рух активно підтримувала Росія, яка таємно надавала кошти його лідерам. Діяльність москвофілів виявлялася у створенні культурно-освітніх товариств. Такими були „Галицько-руська матиця” Товариство ім. М. Качковського, „Народний дім”. Інший напрямок роботи-- випуск періодичних видань. Це, наприклад, часописи „Слово” (1861-1887 рр.), ”Буковинська зоря” (1870 р.), „Свєт” (1867-1871 р.), „Наука” (1874 - 1900 р.). Русофільство склалося на основі ще більш архаїчного русинства, представники якого намагалися створити особливе „язичіє”, що включало давньослов’янську мову з елементами української, російської і польської.

Наприкінці 1861 – на початку 1862 р у середовищі львівської студентської молоді виникає гурток на зразок громад Наддніпрянської України. На його основі формується нова політична течія народовців або українофілів. У вирішенні внутрішніх проблем вони орієнтувалися не на російського царя, а на власний народ, через те їх і називали народовцями. Вони виступали за єдність усіх українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, за створення єдиної літературної мови. Народовці стали справжніми носіями національної ідеї. Українофіли– народовці отримали моральну та матеріальну підтримку діячів громадівського руху України. Особливо великий вплив на них справила творчість Т. Шевченка. Першими представниками цього напрямку стали: В. Шашкевич, Ф. Заревич, К. Климкович, К. Левицький, та інші. На Буковині активними діячами українофільського напрямку були Ю. Федькович, С. Смаль - Стоцький, на Закарпатті – Ю. Жаткович, А. Волошин.

Першим часописом народовців став журнал „Вечорниці” (1862 – 1863 рр.). Далі виходили журнали „Мета” ”,(1863 – 1865 рр.), „Нива”,(1865р.) Русалка”(1866 р.), Правда” (1867 – 1880 рр.), „Зоря”(1880 – 1911 рр.), газети „Діло”(1880 – 1911 рр), „Буковина”(1885 – 1910 рр.) „Батьківщина” (1879 – 1889 рр.) та інші. У редакції журналу „Правда” працювали головні ідеологи народовців – А. Вахнянин, В. Барвінський, О. Огоновський, Ю. Романчук. На сторінках часопису друкувалися твори українських письменників Наддніпрянської України. Це мало важливе значення для розвитку національної культури та формування почуття єдності, не дивлячись на роз’єднаність українських земель державним кордоном.

1868 р. у Львові народовці засновують товариство „Просвіта”, яке видавало популярну українську літературу. На кінець століття вона мала 19 філій та 816 читалень. 1873 р. за ініціативою О. Кониського, М. Драгоманова, Д. Пильчикова та за фінансової підтримки полтавської поміщиці Є. Милорадович засновано літературно – наукове товариство ім. Т. Шевченка, яке з часом перетворилося на неофіційну Всеукраїнську наукову академію. 1885 р. українофіли засновують політичне товариство „Народна рада” на чолі якого став Ю. Романчук. З середини 1880-х рр.. москвофільські організації „Руська бесіда”, „Руська рада” під впливом народовців переходять на українофільські позиції. Русофільство як ідеологічна течія відходить на другий план.

В останнє десятиліття ХІХ ст. у середовищі народовців окреслюється два напрямки. Перший угодовський або „новоерівський”. З ініціативи О. Барвінського, К. Левицького, Ю. Романчука 1890 р. було укладено угоду з намісником Галичини К. Бадені, за якою вони зобов’язувалися підтримувати політику австрійського уряду в обмін на розширення у парламенті місць для українських депутатів, відкриття нових українських гімназій, українознавчих кафедр. Було оголошено що почалася „нова ера” позитивних взаємовідносин з австрійською та польською владою на місцях. Проте, остаточного компромісу так і не вдалося досягти. Єдиним здобутком для української сторони було відкриття кафедри української історії у Львівському університеті, яку з 1894 р. зайняв М. Грушевський.

Під впливом ідей М. Драгоманова з числа молодого галицького студентства формується радикальний напрямок. Ідейним натхненником рішучої боротьби стали І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький, а новий рух отримав назву „Молода Україна”. Молоде покоління, не задовольнялося поглядами „москвофілів” та „народовців”. Радикали захоплюються ідеями соціалізму, жорстко критикують існуючи феодальні пережитки, рішуче виступають за возз’єднання українських земель, прагнуть європеїзації української культури. З’являються перші видання, які відображають позиції радикалів „Громадський друг”(1878 р.), „Товариш”(1888 - 1895 рр.), „Громадський голос” (1895 – 1915 рр.), „Життє і слово”(1894 – 1895 рр.). Врешті, цей напрямок привів до політизації українського національного руху на західноукраїнських землях.

Запитання для самоконтролю

1. Як вплинула селянська реформа на розвиток капіталістичних відносин?

2. Чим був викликаний початок процесу урбанізації, які його особливості?

3. Чому царський уряд вдавався до заборони української мови?

4. Порівняйте ідеологію народовців і москвофілів?

ЛІТЕРАТУРА

Бойко О. Д. Історія України. – К., 2005.

Борисенко В. Й. Курс української історії. – К., 1996.

Вілсон Е. Українці: несподівана нація. – К., 2004.

Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст.. – К.,1996.

Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії. – К.,1993.

Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60 – 90 –х рр.. ХІХ ст. – К., 1968.

Животко А. Історія української преси. – К., 1999.

Захарова Л.Г. Самодержавие и отмена крепостного права в России (1856 – 1861). М., – 1984.

Історія українських політичних партій к. ХІХ ст – 1917 р. – Ч.1. – К.,2003.

Історія української державності / За ред. О.М. Бандурки. – Х., 2004.

Історія української літератури ХІХ ст.: У 2-х кн. – К., 2002.

Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво. – Ч.3. – Л.,2005.

Лановик Б. Д., Матисякевич З.М., Метейко Р.М. Економічна історія України і світу. – К., 2004.

Магочій П. Р. Історія України. – К., 2007.

Політична історія України / За ред. В.І. Танцюри. – К.,2002.

Полянська – Василенко Н. Історія України: У 2 т. – К.,1995.

Рудницька О. П. Українське мистецтво у полі культурному просторі. – К.,2000.

Сірополко С. Історія освіти в Україні. – Л., 2001.

Шевчук В. П., Тараненко М.Г., Історія української державності. – К., 1999.

Яцина О. А. Архітектурна симфонія Харкова. – Х. 2008.

Дата добавления: 2014-12-27