Розвиток культури в Україні в 50 - 80 рр. XX століття

Лібералізація радянського режиму після смерті Сталіна створила більш сприятливі умови для розвитку культури.

У 1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. З 1956 р. було скасовано плату за навчання в старших класах. В 1959 р. був прийнятий Закон про реформування освіти, який передбачав поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання, але фактично був використаний для русифікації шкільної справи. В 60-ті роки був запроваджений восьмирічний всеобуч, а в 70-ті - завершено перехід до загальної середньої освіти. В 1984 році була проведена нова реформа освіти, запроваджувалось навчання з 6 років, середні школи реорганізовувалися в 11-ті річні.

Розширялася підготовка фахівців в системі середньої спеціальної і вищої освіти, особливо з інженерних спеціальностей. У 1986 р. в республіці діяли 146 вищих навчальних закладів проти 135 у 1960 р., а кількість студентів збільшилася з 417 тис. до 850 тис. В цілому освітній рівень населення був досить високим. Вищу й середню освіту (повну і неповну) на 1987 р. мали 84 % зайнятого населення. Але національної школи,де в основі навчально-виховного процесу лежать вивчення рідної мови, історії, культури, в Україні, не було. Абсолютна більшість предметів викладалася російською мовою. Вчителям російської мови встановлювались 15% надбавки до ставок. Україна мала на 25% менше студентів на 10 тис. населення, ніж Росія. Навчання було занадто заідеологізованим.

Продовжувався розвиток науки. Українські вчені чимало зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії в мирних цілях, кібернетики. Загальна кількість науковців у республіці на 1987 р. становила понад 213 тис. (у 1960 р. - 46 тис), з них понад 6 тис. докторів та більше 71 тис. кандидатів наук. Проте в ряді галузей вітчизняна наука відставала від розвинених країн Заходу, де активно проходило науково-технічна революція. Заважали надмірна централізація управління наукою, партійне керівництво, яке обмежувало можливості об'єктивних досліджень в сфері гуманітарних наук.

Атмосфера «відлиги» створила сприятливі умови для розвитку літератури і мистецтва. Продовжували плідно працювати митці старшого покоління: П.Тичина, М.Рильський, М.Бажан, В.Сосюра. На перші позиції в прозі вийшли М.Стельмах і О.Гончар. З' явилася ціла плеяда молодих поетів і прозаїків, які отримали назву «шістедисятників». До них належали Д.Павличко, І.Драч, В.Симоненко, Л.Костенко, Г.Тютюнник, В.Стус. Вони виступали за гуманізм, свободу самовираження, національно-культурне відродження України, проти лакування радянської дійсності. Проти них влада застосовувала різноманітні репресії, їм забороняли друкуватися. В зв'язку з цим у 60-ті рр. з'явився і згодом поширився самвидав – твори «шістедисятників» передруковувались на машинках, їх перефотографовували на фотоплівку, надиктовували на магнітофони, переписували від руки. Потім їх читали тисячи людей.

Дещо пожвавилося у 50-70-ті роки театральне життя. У 50-ті роки в Україні діяло 70, а в 80-ті роки - близько 100 професійних театрів. Провідними театрами України є академічні драматичні театри ім. І.Франка в Києві, ім. Т.Шевченка в Харкові та ім. М.Заньковецької у Львові, Київський російський драмтеатр ім. Лесі Українки, Київський театр опери і балету ім. Т.Шевченка. В них працювала ціла плеяда талановитих акторів: А.Роговцева, Б.Ступка, А. Гашинський, співаки Д.Гнатюк, А.Солов’яненко, Є.Мірошниченко. Серед драматургів провідну роль відігравали М.Зарудний, О.Коломієць.

Значного розвитку набуло кіномистецтво. Щорічно випускалося до 20 художніх фільмів. Серед найвідоміших кінофільмів «Тіні забутих предків» С.Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Ю.Іллєнка, «В бій ідуть тільки «старики» Л.Бикова. В 70-ті роки почався швидкий розвиток мультиплікаційного кіно. Серед найпопулярніших - серія про пригоди козаків. Проте репертуар кінотеатрів на 99% був російськомовним.

З початку 50-х років в Україні почало розвиватися телебачення, яке поступово стало відігравати дуже суттєву роль в політичному та культурному житті населення. Перша телевізійна передача відбулася 5 листопада 1951 р., її дивилися лише у 150 квартирах киян по чорно-білих маленьких телеприймачах.

Успішно розвився пісенний жанр музичного мистецтва. Улюбленими в народі стали «Пісня про рушник» на слова А.Малишка, «Марічка» М.Ткача, «Чорнобривці» М.Сингаївського. Піднесення української пісні у кінці 60-70-х років пов'язане також з ім'ям талановитого композитора В.Івасюка («Червона рута», «Мила моя», «Водограй»). Велику популярність здобули в цей час естраді співаки С.Ротару, Н.Яремчук. Неоднозначно розвивалося образотворче мистецтво. Основними його темами були героїзм Великої Вітчизняної війни, образ Леніна, відображення досягнень «розвинутого соціалізму».

Звузилась сфера функціонування української мови. Між 1969 і 1980 рр. частка журналів, що виходила українською мовою, знизилась з46% до 19%. Ідеологізувалися всі види мистецтва. Митців привчали мислити не стільки художніми образами, скільки політичними категоріями.

Таким чином, у 50-80-ті роки культурне будівництво мало певні успіхи, але з кінця 60-х років розвиток культури загальмувався, панувало «всезаборонство», ідеологічний диктат, русифікація, існували суттєві обмеження для поступу української національної культури.

§5. Україна в добу "перебудови". Боротьба за незалежність.

Після смерті Л.І.Брежнєва (1982 р.) до влади прийшли спочатку Ю.В.Андропов (1982-1984), а потім К.У.Черненко (1984-1985). Андропов намагався навести порядок у розладнаному механізмі соціалізму, перш за все, за допомогою налагодження дисципліни, проте хвороба і смерть завадили йому зробити щось суттєве. Тяжко хворий Черненко фактично продовжував уже скомпрометований брежнєвський курс. Країна опинилася на грані економічної, соціальної і політичної кризи. В 1985 р. до влади приходить М.С.Горбачов, який проголошує політику "перебудови". Метою перебудови було збереження радянської системи шляхом її модернізації.

Періодизація доби перебудови:

• 1985-1986 рр. - пошуки шляхів модернізації соціалістичного суспільства; курс на "прискорення";

• 1987-1988 рр. - початок реальних перебудовних процесів, спроби реформ у промисловості, гласність. "Перебудова згори";

• 1989-1991 рр. - "перебудова знизу". Падіння авторитету комуністичної партії, кінець її політичної монополії, утворення нових партій. Значна активізація політичної діяльності мас, посилення дезінтеграційних процесів у СРСР.

На початковому етапі "перебудови" М.С.Горбачов спробував "прискорити" розвиток економіки СРСР за рахунок ширшого впровадження наукових досягнень в промисловість і випереджаючого розвитку машинобудування, не змінюючи економічних відносин. Поряд з цим активно проходила антиалкогольна кампанія, яка призвела до дефіциту бюджету, інфляції, непродуманого вирубування виноградників, стимулювала розвиток самогоноваріння.

У 1987 р. почалася спроба реформувати управління економікою - перейти від адміністративних методів господарювання до економічних здемократичними засадами управління. До 1989 р. відноситься розробка і впровадження нових підходів до аграрної політики. Були прийняті рішення, спрямовані на розвиток орендних відносин, сімейного підряду, акціонерних товариств. Визнавалось право на розвиток різних форм господарювання, що було дуже радикальним заходом. У травні 1990 р. була оприлюднена урядова програма переходу до ринку. Цим самим ставилось питання про перехід від планової системи управління до регулювання промисловості через вільні ціни і прибуток.

Перебудова почалася і у сфері ідеології. Виник чисто радянський термін "гласність", що означав перехідний етап в напрямі до свободи слова. Раніше вся інформація була під жорстким контролем, а частина її взагалі була заборонена, тому така політика означала значний радикалізм. Гласність перш за все поширилася на історію. Були вперше у такому обсязі опубліковані матеріали про сталінські злочини і Голодомор 1932-1933 рр., переоцінювалось історичне минуле українського народу: діяльність І.Мазепи, громадянська війна і національно-демократична революція 1917-1920 рр., боротьба УПА і т. ін. За часів перебудови постійно йшла боротьба між консерваторами і реформаторами у керівництві КПРС. Це призводило до певних коливань і непослідовності у діяльності М.С.Горбачова.

У 1989 р. у країні склалася нова політична ситуація. Реформи почали здійснюватись тепер не лише "згори", але й "знизу", з боку широких мас. Відбувалася поляризація суспільних сил, почали формуватись нові політичні партії, зароджувався реальний політичний плюралізм, різко зростає значення національного питання.

Здійснення політики перебудови в Україні мало свої особливості:

1) процеси реформування йшли повільніше, ніж у центрі та прибалтійських республіках, оскільки гальмувалися сильним партійно-державним апаратом на чолі з В.В.Щербицьким;

2) на здійснення "перебудови" сильно плинула Чорнобильська катастрофа (аварія на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 р.). В результаті катастрофи було виведено з користування 144 тис. га землі, 492 тис. га лісу, забруднено площу в 10 млн. га. Масштаби катастрофи довгий час замовчувались тодішнім партійним керівництвом республіки, що негативно вплинуло на життя і здоров'я мільйонів людей. Ліквідація наслідків аварії вимагала і вимагає величезних економічних і фінансових затрат;

3) процеси "перебудови" в Україні відбувалися без кровопролиття, як це було в Прибалтиці, Грузії, Азербайджані, Узбекистані, Таджикистані та ін. республіках тодішнього СРСР.

Соціально-економічна ситуація у 1989-1990 рр. погіршується, - цим, а також викриттям сталінських злочинів компартія була дискредитована. На противагу компартії у 1989 р. створюється Новий Рух України ("Рух"), програма якого включала в себе ідею суверенітету України, відродження української мови та культури, гостро ставила екологічні проблеми, виступала за подальшу демократизацію політичної та економічної систем. З 1990 р. з’являються нові політичні партії (Українська республіканська, Демократична партія України, Українська Селянсько-Демократична - всього 16).

У березні 1990 р. в Україні відбулися перші порівняно вільні вибори до Верховної Ради та місцевих Рад. На 450 мандатів до Верховної Ради претендувало близько 3 тис. кандидатів - у середньому по 6-7 чол. на одне місце. Основне суперництво розгорнулося між двома силами: Демократичним блоком, який складався з Руху, Гельсінської спілки, екологічних груп і численних "неформальних" організацій та кандидатами від комуністичної партії. Комуністи мали певні переваги, сконцентрувавши у своїх руках засоби масової інформації, фінансові ресурси. До того ж на політичну свідомість багатьох громадян України ще впливали стереотипи минулого: вихована десятиліттями тоталітаризму політична дисципліна і побоювання "націоналізму". Комуністи дістали більшість і сформували у парламенті свою депутатську групу ("група 239"), а демократичний блок (90 депутатів) - свою - Народну Раду. Хоча комуністи і значно переважали чисельністю своїх суперників, їм уперше довелося зіткнутися з легальною опозицією у стінах парламенту. Між двома групами розгорілася гостра боротьба, що часто негативно впливало на прийняття конструктивних рішень.

У 1990 р. вперше за багато років відбулися масові страйки робітників Донбасу і Дніпропетровська (250 тис. учасників); голодування студентів у жовтні 1990 р. призвело до відставки голови уряду В.А.Масола. Була відновлена діяльність греко-католицької церкви в Україні.

"Перебудова" створила кращі умови для розвитку національної культури. Видано твори раніше заборонених письменників. Верховна Рада у 1989 р. прийняла "Закон про мови", де українська мова оголошена державною. У 1991 р. загострилася боротьба між консерваторами і демократичними силами. Реформаторські сили прагнули прискорити реформування суспільства, його демократизацію, змінити політичну та економічну системи. З іншого боку, посилились спроби зберегти панування КПРС, зміцнити СРСР, який почав розвалюватись, повернутись до ситуації "доперебудовного" періоду.

19-21 серпня 1991 р. найближче оточення президента М.С.Горбачова спробувало здійснити державний переворот. Президента ізолювали у Криму, а у Москві був створений Державний комітет з надзвичайної ситуації (ДКНС) на чолі віце-президентом Г.Янаєвим. В Москву було введено війська. Опір путчистам організували і очолили в Москві президент Б.Єльцин та Верховна Рада Росії.

В Україні голова Верховної Ради Л.Кравчук, не маючи змоги контролювати збройні сили, зайняв позицію очікування. Кінець кінцем Президія Верховної Ради України прийняла рішення про невизнання постанов путчистів на території України. Самі путчисти діяли пасивно і зазнали поразки. Незважаючи на короткочасність цих подій, їх наслідки були епохальними в історії України.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України майже одностайно проголосила незалежність республіки, прийнявши відповідний Акт. Віднині на території України повинні були діяти виключно Конституція і Закони України. Було прийнято також рішення про підпорядкування військових формувань, дислокованих в Україні, Верховній Раді України і створення Міністерства оборони України, департизацію державних органів і установ.

1 грудня 1991 р. відбулися Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. Народ України повинен був остаточно вирішити питання про існування своєї держави. 90% учасників референдуму віддали свої голоси за незалежність, сподіваючись на краще життя в окремій українській державі. Слід відзначити, що за незалежність проголосували й представники неукраїнського населення: росіяни, євреї, білоруси, поляки та ін.

На президентських виборах з шести конкурентів найбільше голосів отримав Л.Кравчук (62%). Згодом 8 грудня 1991 р. у Біловежській Пущі в Білорусії на зустрічі керівників України, Росії та Білорусії (Кравчука, Єльцина і Шушкевича) був підписаний Пакт про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Пізніше до них приєдналися інші держави. Це означало розвал СРСР. 25 грудня президент СРСР Горбачов подав у відставку. СРСР перестав існувати як геополітична реальність.

Література

1.Акт про державну незалежність України. Постанова Верховної Ради України, 24 серпня 1991 р.

2.Баран В. К. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953 - 1985 рр. Л.,1992.

3.Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 р.// Правда України. 1990. 17 липня.

4.Дисиденти: опозиційний рух 60 - 80-х рр. Сторінки історії України: XX століття. К.,1992.

5.Кухта Б. З історії політичної думки України. К.,1994.

6.Курносов Ю. О. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х рр. ХХ ст.). К.,1994.

7.Україна багатопартійна: Програмні документи нових партій. К.,1991.

8.Україна у ХХ столітті (1900 - 2000): Зб. документів і матеріалів // Україна. - 1991. - № 25.

9.Хрущев Н. С. О культе личности и его последствиях (реабилитация): Политические процессы 30– 50-х годов. М.,1991.

10.Шаповал Ю. І. М.С. Хрущов на Україні. К.,1990.

Тема 8

Суверенна українська держава

Дата добавления: 2014-12-27