Б видатки 1 страница

Видатки бюджету- це економічні відносини, які виникають у звязку з розподілом і використанням грошових коштів держави за галузевим, цільовим і територіальним призначенням.Категорія “видатки бюджету” проявляється через конкретні види платежів.

Функціональна структура витрат бюдж.У:

1.Держ.управл.

2.Міжнар.д-сть

3.Фудаментальні дослідження і сприяння наук-техн прогресу

4.Нац.оборона

5.Охор.здоров»я

6.Правоохоронна д-сть і забезп.безпеки держави

7.Освіта

8.Соц.захист

9.ЖКГ

10.Будівництво

11.Обслуговування держборгу та ін.

Економічна структура витрат бюдж.У:

1.Заг.витрати і кредитування без погашення (2+5)

2.Заг.витрати(3+4)

3.Поточні витрати:

-витрати на тов.та послуги

-виплата %

-субсидії і поточні трансфетні виплати

4.Капітальні витрати:

-придбання осн.капіталу

-створення держ. запасу

- придбання землі і немат активів

-капітальні трансферти

5.Кредитування без погашення

-надання внутр..кредитів за відрахув.погашення

-надання зовн.кредитів за відрахув.погашення

-погашення боргу

29. Дефіцит бюджету

Бюджетний дефіцит – це явище коли видатки бюджету перевищують доходи. Причиною дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований. Відкритий – офіційно визнаний у законі про бюджет. Прихований офіційно не визнається. За причинами виникнення бюджетний дифіцит буває вимушеним і прихованим. Вимушений є наслідком низького виробництва ВВП. Свідомий визначається характером фінансової політики держави – вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. За напрямком дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетний дефіцити. Активний – це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП. Пасивний – покриття поточних витрат. Заходами можуть виступати: державні позики; грошова емісія; підвищення рівня оподаткування; зменшення видатків; додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

Джерела фінансування бюджетного дефіциту, економічні наслідки їх застосування:

1)Державні позики. Використання державних позик вимагає:наявності тимчасово вілбних коштів у кредиторів держави., довіри з боку кредиторів держави, наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів. Джерелами погашення державної позики можуть бути: додаткові податкові надходження від зростання ВВП на основі інвестування позичених коштів,підвищення рівня оподаткування, зменшення видатків, випуск нових позик.

2) Грошова емісія може використовуватись тільки в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей. Вона полягаї в обмеженні відношення бюджетного дефіциту до ВВП в розмірі 2-3%.

3) кредити Національного банку та комерційних банків.

4) міжнародні позики.

В програму конкретних заходів по скороченню бюджетного дефіциту слід включити і послідовно проводити в життя такі заході, які, з однієї сторони стимулювали б притік грошових засобів в бюджетний фонд країни, аз іншої- сприяли б скороченню державних витрат. Економічними наслідками застосування цих джерел. В світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в краіну іноземного капіталу.

30.Сутність місцевих фінансів, основи їх формування і значення в економіці

регіонів.

Місцеві фінанси є однією з важливих складників фінанс.сис-ми держави, оскільки вони забезпечують фінансування значної частини держ.витрат на соц-кльт.і комн-побут.обслуговування населення. За допомогою регіональних фінансів здійснюється вирівнювання рівнів екон.розвитку територій, які в силу різних історичних, географічних та інших умов відстали від інших районів. Місцеві фінанси за своєю екон.сутністю є системою екон.відносин, за допомогою якої нац.дохід розподіляється і перерозподіляється на економічний і соціальний розвиток територій. Мат.основою місц.фінансів є регіональні фінасові ресурси, що представляють сукупність грошових коштів, яківикористовуються на розвиток тер-рій. Складниками місцевих фінансів є місцеві бюджети, териториальні позабюджетні фонди і кошти субєктів господарювання (комунальних підприємств).Місцевих бюджетів в Україні – понад 13 тисяч. Система місцевих бюджетів потребує вдосконалення.

До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фін.ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місц.Рад нар.днпутатів та органів місцевого та регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Місц.бюджети затверджуються місцевими органами влади і до держ.бюжету не включаються.

Місцеві фінанси є однією з важливих складників фінанс.сис-ми держави, оскільки вони забезпечують фінансування значної частини держ.витрат на соц-культ.і комн-побут.обслуговування населення. За допомогою регіональних фінансів здійснюється вирівнювання рівнів екон.розвитку територій, які в силу різних історичних, географічних та інших умов відстали від інших районів.Через місцеві фінанси в Україні перерозподіляється 15-18% ВВП.Питома вага місц.бюджетів у зведеному бюджеті має тенденцію до збільшення, хоча є підстави говорити про певну її стабілізацію.

31.Склад і структура місцевих фінансів.

Фінанси місцевих органів влади як система охоплюють кілька основних взаємопов'язаних структурних елементів. Це - видатки, доходи, способи їх формування, місцеві фінансові інститути, суб'єкти й об'єкти системи та відносини між суб'єктами системи, системою й іншими ланками фінансової системи держави.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Видатки місцевих органів влади, залежно від їх завдань, поділяють на декілька видів. Насамперед виділяють обов'язкові видатки, тобто видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, покладених на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах країни. До обов'язкових видатків належать також видатки місцевих органів влади, пов'язані з їх борговими зобов'язаннями за кредитами.

Крім цього, виділяють поточні, або адміністративні, видатки, які фінансуються з поточного бюджету, і капітальні, або інвестиційні, які фінансуються з бюджету розвитку. У структурі видатків місцевих органів влади виділяють також видатки для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також видатки для реалізації завдань, доручених центральною владою.

Наявність видатків місцевих органів влади є причиною утворення доходів цих органів влади. Їх можна класифікувати за джерелами й економічною природою.

З видатками, доходами та способами їх формування тісно пов'язане функціонування певних фінансових інститутів.

Під інститутами в системі місцевих фінансів слід розуміти, з одного боку, сукупність норм права, звичаїв, традицій. З іншого - це сукупність організаційних структур, які забезпечують функціонування місцевих фінансових систем. У системі місцевих фінансів з'явились і розвиваються такі інститути, як самостійний місцевий бюджет, позабюджетні, валютні й цільові фонди, комунальна власність, місцеві податки та збори, комунальний кредит, комунальні позики, комунальні платежі, поточні видатки і видатки розвитку, поточний бюджет і бюджет розвитку тощо.

32.Місцеві бюджети. Доходи й видатки місцевих бюджетів

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій, розподілі та вико­ристанні цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної іфраструктури, місцевого господарства.

Доходи республіканського бюджету АР Крим, обласного, міського (міст Києва та Севастополя):

- частина податку на додану вартість та акцизного збору, яка визна­чається Законом про державний бюджет України на наступний рік, але не менше 20%;

- податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм підпо­рядкування й власності (крім комунальної) в розмірі, що становить 70% від ставки, передбаченої чинним законодавством для відповідної категорії платників, та 100% податку на прибуток підприємств і організацій комуна­льної власності цього рівня;

- частина прибуткового податку з громадян;

- податок на майно підприємств і організацій усіх форм підпорядку­вання і власності;

- плата за землю до обласних бюджетів і 70% - до бюджетів міст Ки­єва й Севастополя;

- надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, що провадяться за рішенням відповідних представницьких органів влади згід­но із Законами України;

- частина доходів від приватизації державного майна, яка визнача­ється Законом про державний бюджет на рік;

- відрахування, дотації та субвенції з державного бюджету України;

- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що пере­бувають у комунальній власності цього рівня;

- дивіденди, одержані на акції та цінні папери, що належать державі в акціонерних підприємницьких структурах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня.

З місцевих бюджетів здійснюються видатки на такі цілі:

- фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охо­рони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забез­печення, і соціального захисту населення, що перебувають у підпорядку­ванні виконавчих органів влади АР Крим, областей, міст Києва і Севасто­поля, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

- утримання представницьких і виконавчих органів влади АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя та органів місцевого самоврядування;

- фінансування підприємств і господарських організацій, що вхо­дять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

- інші заходи, що фінансуються відповідно до чинного законодав­ства України з бюджетів АР Крим, міст Києва і Севастополя.

Усі ці витрати безпосередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень його добробуту, освіченості, забезпеченості медич­ними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок непередбачуваних обставин.
33. Загальнодержавні цільові фонди: їх сутність, призначення і джерела формування

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу державних фінансів. Державні цільові фонди – форма перерозподілу й використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб та комплексного їх використання на основі самостійності. Державні фонди цільового призначення створюються на основі відповідних законодавчих актів вищих органів влади, якими регламентується їх діяльність, вказуються джерела формування, визначаються порядок та напрямки використання коштів, що ними залучені.

Формування коштів державних фондів цільового призначення відбувається за рахунок обов’язкових платежів юридичних чи фізичних осіб.

Залежні від цільового призначення державні цільові фонди поділяються на екологічні й соціальні.

За допомогою цільових державних фондів можна:

- впливати на процеси виробництва шляхом фінансування і субсидування суб’єктів господарської діяльності;

- забезпечити природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;

- здійснювати соціальні послуги населенню шляхом виплати субсидій, допомоги, пенсій та фінансування соціальної сфери;

- надавати позики, в тому числі зарубіжним партнерам чи державам.

Залежно від цільового призначення державні фонди поділяються на економічні і соціальні, а відповідно до рівня управління - на державні і регіональні.

Правом створення цільових фондів наділені як органи центральної, так і місцевої влади. На регіональному рівні формуються свої цільові фонди за рахунок місцевих джерел. Загальнодержавні цільові фонди мають свої територіальні відділення і передають частину коштів у розпорядження територіальних владних структур.

Цільові державні фонди, як правило, перебувають у розпорядженні державних органів влади, але оперативне управління здійснюється спеціально створеним адміністративним апаратом. Управлінські структури мають відповідні права й обов'язки щодо використання фондів, визначені законом.

Загалом принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна сформулювати так:

• відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

• відрахування до фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово;

• витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, передбачені законом. У західних країнах число таких фондів становить від 30 до 80. В Україні створюються такі основні державні цільові фонди:

- Пенсійний фонд;

- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

- Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

- Фонд захисту інвалідів.

34.Державні фонди цільового призначення в Україні та законодавче регулювання їх функціонування

В Україні створюються такі основні державні цільові фонди:

- Пенсійний фонд;

- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

- Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

- Фонд захисту інвалідів.

Функції між цільовими фондами державного соціального страхування чітко розмежовані. Пенсійний фонд відображає страхування на випадок постійної втрати працездатності. Формою страхового відшкодування є пенсії. Бюджет цього фонду формується передусім за рахунок коштів, що вносять роботодавці. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, особи, які наймають для роботи громадян за угодами, а також ті, що ведуть підприємницьку діяльність, засновану на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, релігійні громади сплачують страхові внески до Пенсійного фонду у розмірах, установлених чинним законодавством. Фінансування витрат на утримання органів Пенсійного фонду України та його апарату визначається кошторисом, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Тимчасово вільні кошти при відсутності заборгованості з виплат пенсій можуть бути використані Пенсійним фондом України виключно на придбання державних цінних паперів. Пенсійний фонд України є центральним органом державної виконавчої влади і підвідомчим Кабінету Міністрів України.Пенсійний фонд України забезпечує, насамперед, збір та акумуляцію зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування та фінансування витрат на виплату пенсій.

Доходи бюджету Пенсійного фонду України формуються за рахунок:

- зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- коштів державного і місцевих бюджетів;

- коштів, що надходять за регресивними вимогами;

- добровільних внесків підприємств, установ і організацій та громадян;

- сум фінансових санкцій, стягнених за порушення порядку сплати зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- інших надходжень.

З метою забезпечення надходження та акумуляції збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на соціальні потреби, здійснення організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення соціальних витрат та контролю за цільовим використанням коштів створено Фонд соціального страхування України. Це єдиний орган, який у межах наданих йому повноважень здійснює керівництво та управління обов'язковим державним соціальним страхуванням.Джерелами доходів бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є:

• страхові внески роботодавців;

• страхові платежі найманих працівників;

• страхові платежі осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одер­жанням доходу безпосередньо від цієї діяльності);

• страхові платежі громадян України, які працюють за межами України;

• донараховані страхові внески, пеня і штрафи;

благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

• асигнування з Державного бюджету України;

• інші надходження.

Управління Фондом здійснюється на паритетних засадах державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Для сприяння і оперативного вирішення фінансових та управлінських проблем зайнятості населення створено Фонд соціального страхування на випадок безробіття. Він є самостійною ланкою фінансової системи і функціонує на державному та місцевому рівнях за рахунок:

• страхові внески страхувальників - роботодавців;

• страхові внески застрахованих осіб;

• асигнування з Державного бюджету;

• суми фінансових санкцій і адміністративних штрафів;

• благодійні внески підприємств, організацій, установ та фізичних осіб;

• інші надходження.

Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України. Фонд соціального страхування від нещасних випадків створений з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування їм завданої матеріальної і моральної шкоди. Страхування від нещасного випадку може бути обов'язковим і добровільним. Обов'язковому страхуванню підлягають:

• особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

• учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт;

• особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:

- внесків роботодавців у розмірі 0,84 - 13,8% фактичних витрат на оплату праці найманих працівників залежно від класу професійного ризику виробництва;

- прибутку від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

- штрафних санкцій за порушення законодавства з безпеки праці;

- добровільних внесків;

- інших надходжень.

Фонд захисту інвалідів створено з метою фінансування робіт і державних програм, що стосуються соціального захисту інвалідів. Бюджет Фонду формується за рахунок таких джерел:.

• грошових коштів, які передаються з державного бюджету для здійснення державних заходів щодо соціального захисту інвалідів;

• надходжень від підприємств і організацій, що не забезпечують дотримання встановлених нормативів робочих місць для працевлаштування Інвалідів;

• благодійних внесків організацій, трудових колективів і громадян;

• інших надходжень.

35.Поняття страхування, його функції і ознаки.

Екон. категорія страхування є складовою частиною категорії фінансів, оскільки перерозподільчі відносини, які притаманні страх., пов’язані з формуванням страхового фонду за допомогою визначених страхових платежів та з відшкодуванням шкоди учасникам страхування за рахунок цього фонду. Тим самим страхування пов’язане з ймовірним рухом грошової форми вартості. Страхування – сукупність перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу використання і формування цільового фонду, який призначений для захисту страхових інтересів осіб та відшкодування матеріальних збитків в разі настання події чи явища обумовленого угодою або законом.

Можна виділити такі основні ознаки страхування:

Ймовірний характер страхування (тобто заздалегідь невідомо коли відбувся страховий випадрк, яка буде його сила і кого із страховиків він зачепить);

2) Цільовий характер страхування (обумовлений наявністю конкретноьго страхового ризику як ймовірності так і можливості настання страхового випадку, що може нанести матеріальну ін. шкоду)

3) Повернення мобілізованих коштів страхування, тобто вся сума нетто платежів повертається у формі відшкодувань збитків при настанні страхового випадку.

Учасниками процесу страхування є: страховики, страхувальники, страхові агенти, страхові брокери та ін. Страхуванню притаманні такі функції: ризикова, превентивна, ощадна, контрольна. Ризикова – полягає у відшкодуванні страх-ку збитків від страх-вих випадківстрах-кам, для цього страховик приймає за певну плату матер-ну відпов-сть за наслідки певного ризику передбаченого законом чи договором із страх-ком. Превентивна полягає в зменшенні наслідків страх-х подій через: - правові застереження передбачені чинним закон-вом або договором страх., які направлені на позбавлення страхувальника страх-вих відшкодувань; - створення фонду запобіжних заходів. Ощадна полягає в збереженні грошових сум за допомогою заощаджув-них видів страхування. Контрольна полягає в цілому формування і використання коштів страхового фонду. Вона виявляється одночасно з вказаними вище умовами страхування.

36. Основні форми страхування, їх класифікація

За формою проведення С (страхування) поділяється на: обов’язкове і добровільне.

Обов’язкове здійснюється на підставі відповідних законодавчих і нормативних актів, що пердбачають перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, рівень і норму страхового забезпечення, обсяг стр-вої відповідальності, мах. страхові тарифи і міn. страхові суми, періодичнчсть внесення страхових платежів і інші суттєві умови. Крім того, обов’язковому страх-ню притаманні принципи суцільного охоплення об’єктів С, автоматичності поширення С на дані об’єкти, нормування С забезпечення. Обов’язкове с дозволяє знизити страхові тарифи і здешевити страхові послуги при умові певної конкуренції серед страховиків. Однак при цьому не повністю враховуються фінансові можливості кожного страхувальника та особливістю об’єктів С і страхових ризиків. В Україні передбачено законом здійснення 27 видів обов’язкового С, решта видів С, що не ввійшли сюди здійснюються у добровільній формі.

Добровільне С здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником. Загальні умови і проведення ДС визначається правилами С, що встановлюється страховиком самостійно відповідно до вимог чинного законодавства. Конкретні умови С визначаються при укладанні договору С відповідно до затверджених правил С.

Класифікація С (страхування) – це система поділу с на сфери діяльності галузі підгалузі, види і форми.

За об’єктами та ознакокою ризиків С класифікують так:

Майнове С (пов’язане з правами володіння, розповсюдження і користування майном його страховим захистом);

Особисте С (його об’єктом є життя, здоров’я, рацездатність, додаткова пенсія страхувальника);

Страхування відповідальності (пов’язане з відшкодуванням страх-ником заподіяної ним шкоди фіз-ній або юр-ній особі або їх майну);

Страхування підприємницьких ризиків (його об’єктами є ризики не одержання доходу, або настання збитків).

Є дві форми С: обов’язкова і добровільна.

38. Сутність і значення фінансового ринку в сучасних ринкових умовах.

Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тим­часово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Отже, об'єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери. Суб'єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення руху гро­шових коштів від одних власників (кредиторів) до інших (пози­чальників). Фінансовий ринок виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і заощаджень населення між суб'єк­тами господарювання й галузями економіки, «зв'язування» частини Грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також іЛк засіб покриття дефіциту державного бюджету.

Основними елементами фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці елементи фінансового инку знаходяться в тісному взаємозв'язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і під­приємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народ' ного господарства за рахунок кредитів та акумулює тимчасово віль­ні грошові кошти інвесторів.

Взаємозв'язок кредитного ринку і ринку цінних паперів проявля­ється в їх сек'юритизації. З одного боку, кредити мають характерис­тики цінних паперів, оскільки приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються). З іншого боку, цінні папери виступають як документи, що підтверджують боргові або дольові (пайові) зобо­в'язання на кредитному ринку.

.Фінансовий ринок-елемент фінансової системи,який займає особливе місце.По-перше,виступає надбудовою через яку відбувається діяльність усієї фінансової системи; По-друге,з,єднувальна ланка,через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Він є важливою складовою ринкової економіки.

Фінансовий ринок значно впливає на ефективність,стійкість та еластичність фінансової системи.Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів,що сконцентровані в державних грошових фондах,у розпорядженні підприємницьких структур і у населення.Фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції,які не може виконати жодна складова фінансової системи.

39. Структура фінансового ринку:

а) ринок грошей;

б) ринок кредитних ресурсів;

в) ринок цінних паперів;

г) ринок фінансових послуг.

Фінансовий ринок-складова фінансової системи держави.За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб,єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами.Фінансовий ринок включає: валютний ринок,ринок кредитів,ринок цінних паперів,ринок фінансових послуг.

Валютний ринок-це процес купівлі-продажу іноземних валют за національним курсом,який складається на основі попиту і пропозиції на ці валюти.Функції:своєчасне здійснення міжнародних розрахунків,стрвахування валютних ризиків; регулювання валютних курсів і диверсифікації валютних резервів; регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Ринок кредитів-це процес залучення коштів у грошовій формі на умовахповернення,оплатності і строковості.Кредитний ринок є одним із найстаріших сегментів фінансового ринку,він виник як закономірна реакція на потребу в додаткових фінансових ресурсах для здійснення процесу фінансового забезпечення підприємницької та інших видів діяльності юридичних і фізичних осіб.

Ринок цінних паперів-це форма розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів з метою повнішого забезпечення потреб економіки в ресурсах та їхнього ефективного використання.Цеособлива сфера ринкових відносин,де завдяки продажу ЦП здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб,єктів економічної діяльності.

Фінансові послуги-це сукупність різноманітних форм мобілізації й використання фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення процесу виробництва,виконання робіт і надання послуг,які здійснюються на платній основі та мають відмінні риси свого функціонування.

41. Фондова біржа та її функції.

Фондова біржа – це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції:
- відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу;
- слугує важливим координатором розміщення державних цінних паперів;
- забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу або переміщення капіталу з однієї країни до іншої;
- виступає своєрідним економічним барометром ділової активності.
Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є:
- перевірка якості та надійності цінних паперів;
- обмін цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;
- встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента;
- оформлення угод щодо купівлі продажу цінних паперів;
- виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;
- забезпечення централізованого інформування (гласності біржових операцій) і курсового контролю;
Як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів фондові біржі сприяють нагромадженню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується близько 200 фондових бірж, об’єднаних у міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью – Йорка, Лондона й Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями.

Дата добавления: 2015-04-24