План лекції. 3 страница

— вивчення та аналіз ринкової ситуації з широкого переліку товарних груп, які можуть бути продані або куплені сільськогосподарськими, переробними, агросервісними, торговельними та іншими підприємствами на внутрішньому та зовнішньому ринках;

— узгодження цін та інших умов, забезпечення організації заготівлі продукції, її зберігання та відвантаження покупцям;

— забезпечення розрахунків із постачальниками агроторгового дому з урахуванням інтересів товаровиробників і споживачів сільськогосподарської продукції та постачальників матеріальних ресурсів для села;

— організація та контроль за місцевими товарообмінними операціями на компенсаційній основі з дотриманням паритету цін на продукцію сільського господарства і промисловості;

— надання підприємствам агентських послуг щодо реалізації або придбання товарів і послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках;

— вивчення стану організації виробництва агропромислової продукції в зоні дії агроторгового дому, підготовка пропозицій щодо кооперації, інтеграції виробництва та реалізації такої продукції;

— вивчення стану фінансово-кредитного обслуговування підприємства та розробка пропозицій щодо його поліпшення;

— зниження витрат на маркетинг, рекламу та збут продукції на підприємствах району.

Основною формою діяльності міжрегіонального та районного агроторгових домів є укладення та виконання агентських правочи-нів. Агент — це агроторговий дім в цілому та окрема фізична особа, яка перебуває в складі найманого персоналу агроторгового дому й реалізує або закуповує продукцію відповідно до замовлень того чи іншого підприємства і за його рахунок. Сільськогосподарське підприємство, що дає доручення агенту, називається принципалом. Агентський правочин — це правочин між принципалом та агентом, який визначає характер та обсяг доручення, розмір агентської винагороди, терміни дії та умови припинення правочину. Крім того, в останньому можуть зазначатися: територія, кількість товару, ціни, момент виникнення права агента на винагороду та терміни її виплати, обов'язки і права сторін. Агентська винагорода — оплата агроторговому дому та агенту за виконання правочину. Вона визначається як частка у відсотках від нетто-суми, що надходить у розпорядження принципала. Агенти, що діють у своїй країні, ймену-ються агентами-резидентами, в інших країнах — імпортними (експортними) агентами. Агенти можуть бути універсальними — з правом виконання операцій лише в межах статутної діяльності принципала, спеціальними — для операцій спеціального характеру. Стосовно закордонних фірм-постачальників засобів виробництва та технологій (консигнантів) міжрегіональний та районний агроторговий дім може виконувати функції консигнатора, який реалізує імпортну продукціїо.

Міжрегіональні та районні агроторгові доми обслуговують насамперед позарайонні товарні потоки, тобто реалізують продукціїо за межі району та регіону, а також закуповують її на територію району та регіону. Що ж до внутрішньорайонного обігу, то тут агроторговому дому належить роль посередника, що ініціює укладення контрактів. Предметом торгово-посередницької діяльності міжрегіонального та районного агроторгового дому можуть бути ф'ючер-сні контракти та цінні папери. Інформаційно-координаційна його діяльність полягає в акумулюванні, відповідній обробці та поширенні на платній основі знеособленої інформації серед асоційованих членів і разових клієнтів щодо поточної кон'юнктури локального й зовнішніх ринків через систему надання довідок. Крім того, агроторговий дім здійснює рекламно-видавничу діїшьність у місцевій мережі радіомовлення й телебачення. Міжрегіональні та районні агроторгові доми можуть бути членами аграрних бірж, на яких, відкриваючи брокерські контори, здійснюють біржову торгівлю від імені та за рахунок клієнта, чи безпосередньо від свого імені та за свій рахунок.

Окрім вищеназваних обов'язкових напрямів, торговий дім може здійснювати й інші передбачені в його статуті види діїїльності: фінансово-інвестиційну; надання транспортних послуг; побутове обслуговування; сервісно-ремонтне обслуговування; створення та експлуатація мережі виробництва громадського харчування; надання послуг з організації відпочинку громадян, проведення спортивних і культурно-масових заходів; надання науково-технічних послуг із питань розробки програм, формування та експлуатації інформаційних банків даних з питань економічного, правового, науково-технічного й технологічного характеру тощо.

§ 5. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі

Важливим напрямом аграрної реформи і невід'ємною складовою аграрного ринку є забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється згідно із Законом України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність". Зовнішньоекономічна діяльність визначається ним як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, що побудована на взаємовигідних відносинах. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути всі суб'єкти аграрного права: як юридичні, так і фізичні особи і навіть структурні підрозділи юридичних осіб, які взагалі не є суб'єктами права (філії, відділення, представництва тощо). Фізичні особи набувають права здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту їх державної реєстрації як суб'єктів підприємництва. Юридичні особи набувають таких прав із моменту їх державної реєстрації. Жодна додаткова реєстрація фізичних або юридичних осіб як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не здійснюється. Разом з тим, якщо суб'єкти аграрного права збираються імпортувати чи експортувати товари, вони повинні стати на облік у відповідному митному органі згідно з Порядком ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах, затвердженим наказом Держмиткому України від 31 травня 1996 р. № 237.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється шляхом встановлення певного режиму оподаткування, зокрема ввізним податком на додану вартість, ввізним акцизним збором, митом і митними зборами (останні не належать до податків, але стягуються як плата за послуги митниці), а також шляхом встановлення режиму ліцензування і квотування щодо окремих видів сільськогосподарської продукції. Ліцензування — особливий порядок видачі дозволів Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України на експорт або імпорт товарів. Квотування застосовується разом з ліцензуванням і передбачає зазначення в ліцензії переліку товарів, які дозволяється експортувати чи імпортувати.

Залучення іноземних інвестицій до АПК України і захист прав іноземних інвесторів регулюються законами України від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність", від 19 березня 1996 р. "Про режим іноземного інвестування". Особливим видом інвестиційної діяльності є інноваційна, яка передбачає розробку і створення нового продукту, невідомого раніше на ринку, з використанням високих технологій. Правове регулювання інноваційної діяльності здійснюється згідно із Законом України від 4 липня 2002 р. "Про інноваційну діяльність". Ним передбачено надання податкових пільг інноваційним підприємствам. Суб'єктам аграрного права рекомендується займатися інноваційною діяльністю, в тому числі в зовнішньоекономічній сфері, оскільки створення аграрних інноваційних підприємств може не тільки забезпечити виробництво сільськогосподарської продукції з використанням високих технологій, але й передбачає можливість отримати податкові пільги, встановлені законодавством.

Найчастіше здійснюваними видами зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі є, безумовно, експорт та імпорт товарів, робіт, послуг, створення спільних підприємств, міжнародна кооперація. Щодо режиму експорту, то держава, як правило, намагається його всіляко заохочувати і підтримувати. Тому експорт, зазвичай, здійснюється без сплати мита з українського боку. Однак у деяких випадках, якщо на внутрішньому ринку відчувається дефіцит певних видів сільськогосподарської продукції, держава впроваджує вивізні (експортні) мита, встановлює режим ліцензування та квотування. Здійснення бартерних (товарообмінних) операцій на зовнішньому ринку щодо сільськогосподарської продукції, яка підпадає під режим ліцензування чи квотування, регулюється Положенням про порядок реалізації на зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції, затвердженим наказом Мінсільгосппроду, Мінекономіки, МЗЕЗ, Держмиткому від 18 січня 1994 р. № 37-19-1-12/314. Особливий режим експорту й вивізне мито на живу худобу та шкіряну сировину впроваджені в Україні згідно із Законом України від 7 травня 1996 р. "Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину", та на насіння олійних культур, згідно із Законом України від 10 вересня 1999 р. "Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур".

Аграрно-правовий інститут імпорту сільськогосподарської продукції є більш складним, ніж інститут експорту, позаяк передбачає особливе правове регулювання згідно із Законом України від 17 липня 1997 р. "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції". Останній визначає тарифне й нетарифне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції. При ввезенні сільськогосподарської продукції в Україну не дозволяється відстрочення сплати мита та податку на додану вартість, а також звільнення від сплати мита осіб, які мають пільги щодо його сплати. Відповідно до Закону впроваджуються сезонні ввізні мита на окремі категорії сільськогосподарської продукції. їх розмір встановлюється у подвійному розмірі пільгових ставок на цю продукцію згідно з Митним тарифом України, затвердженим Законом України від 5 квітня 2001 р. "Про митний тариф". Сезонні мита діють протягом строку збирання і закладення на зберігання аналогічної вітчизняної сільськогосподарської продукції. Вони вважаються винятком із преференційних або пільгових режимів, у тому числі з правочинів про вільну торгівлю, митні союзи, виробничу кооперацію та інших подібних міжнародних правочинів, якщо це передбачено ними. Сезонні мита протягом часу їх дії заміщують ввізні (імпортні) мита, визначені Митним тарифом України. Кабінет Міністрів України встановлює терміни дії сезонних мит на сільськогосподарську продукцію та оприлюднює свої рішення за 45 днів до дня їх запровадження. Строк сезонних мит не може бути меншим 60 або більшим 120 послідовних календарних днів.

Нетарифне регулювання імпорту продукції тваринництва здійснюється шляхом встановлення щорічних квот на її ввезення. Квоти поточного року діють до дня проведення аукціону з їх продажу на наступний рік та поширюються на імпортні поставки продукції тваринництва з усіх країн. При цьому сільськогосподарська продукція, що підлягає квотуванню, не звільняється від обкладання ввізним (імпортним) митом. Обсяг квоти стосовно окремого виду (типу, сорту) продукції тваринництва не може перевищувати 10% від обсягу виробництва аналогічної продукції в Україні року, що передує поточному. Конкретний обсяг квоти в межах зазначених 10% визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до обсягів вітчизняного виробництва окремого виду продукції тваринництва та обсягів її споживання (в тому числі імпортованої) в році, що передує поточному. Квоти вважаються винятком із преференційних або пільгових режимів, зокрема з правочинів про вільну торгівлю, митні союзи, виробничу кооперацію та інших подібних міжнародних правочинів, якщо це передбачено останніми.

Щорічні квоти на ввезення імпортної продукції тваринництва реалізуються за кошти на аукціонах, які провадяться Мінагрополі-тики України протягом 60 календарних днів з дня оприлюднення статистичних даних щодо фактичних обсягів вітчизняного виробництва продукції тваринництва та обсягів її споживання (в тому числі імпортованої) в році, що передує поточному. Квоти, що лишаються нереалізованими протягом зазначеного строку, подальшій реалізації або використанню не підлягають. За проведення аукціону з покупців імпортних квот стягується державне мито в розмірі, передбаченому законодавством. Доходи, отримані від продажу квот, зараховуються до Державного бюджету України. Інформація щодо дати запровадження та розміру квот на продукцію тваринництва, а також відомості щодо проведення аукціонів з продажу таких квот оприлюднюються в офіційних періодичних виданнях Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за ЗО календарних днів до дня проведення відповідного аукціону. Квота вважається реалізованою тільки після повної сплати її вартості особою, що виграла аукціон. Подальший перепродаж квот не дозволяється, при цьому вантажоодержувачем імпортної продукції, що підлягає квотуванню, може бути виключно особа, яка виграла аукціон.

Квоти встановлюються на ввезення кожного виду продукції окремої 4-значної товарної позиції груп першої та другої, згідно з Товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності, і поділяються на лоти, кожний з яких має становити один відсоток від загального обсягу квоти на таку товарну позицію. Для проведення аукціону Мінагрополітики створює з числа своїх працівників, які мають статус державних службовців, аукціонну комісію, що діє від імені та за дорученням зазначеного Міністерства. Участь в аукціонах з продажу квот може взяти будь-яка особа, що подала аукціонній комісії заявку про свою участь за формою, встановленою Мінагрополітики, внесла реєстраційну плату та заставний внесок у сумах, що визначаються Мінагрополітики України. Встановлення додаткових вимог до учасників аукціонів з продажу квот, обмеження їх кількості або відмова в допуску їх до участі в аукціоні з інших причин не дозволяється. Реєстраційна плата встановлюється на рівні, достатньому для покриття витрат Мінагрополітики з організації та проведення аукціону в розрахунку на одного учасника. Реєстраційна плата не підлягає поверненню учасникам аукціону або врахуванню в ціні продажу квоти.

Заставний внесок підлягає поверненню учасникам, які не перемогли в аукціонних торгах, або враховується при зменшенні суми вартості придбаної квоти для переможців аукціонних торгів. Заставний внесок не повертається переможцю аукціонних торгів, який протягом 5 робочих днів, наступних за днем проведення аукціонних торгів, не сплачує повну вартість придбаної квоти. При цьому сума заставного внеску такого учасника спрямовується до Державного бюджету України. Кабінет Міністрів України подає Верховній Раді України до 1 березня чергового року письмовий звіт про виконання вимог щодо продажу квот на поточний рік.

Сільськогосподарська продукція, яка ввозиться в Україну, підлягає обов'язковій сертифікації, що провадиться згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності", а також санітарно-епідеміологічному, радіологічному, а в разі ввезення продукції тваринництва чи рослин — відповідно ветеринарному чи фітосанітарному контролю. Кабінет Міністрів України може тимчасово обмежувати ввезення сільськогосподарської продукції з країн, де було оголошено карантин, або щодо яких Україна запровадила режим карантину. Сільськогосподарські продукти, що підлягають продажу населенню, можуть бути випущені з-під митного контролю на територію України з країн, вільних від карантину, за умови наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, безпосередньо на продукті, відомостей про назву продукту, масу (об'єм), склад, із зазначенням переліку використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок (консервантів), барвників тощо, вмісту хімічних речовин або сполук, а також сертифіката походження таких продуктів. Окремо наводяться відомості про енергомісткість, дату граничного строку використання, побічні ефекти споживання або про їх відсутність, назву харчових добавок (консервантів) за їх наявності, місце виготовлення, найменування й адресу виробника таких продуктів та посилання на власника торгової марки за його наявності, а стосовно ж віднесених до підакцизних товарів — відомості зазначаються згідно із законами України. Вони мають бути подані українською мовою.

Для підтримки вітчизняних переробних підприємств, що працюють з давальницькою сировиною згідно із Законом України від 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 19 червня 1998 р. № 931 "Про переміщення через митний кордон сільськогосподарської продукції, що ввозиться для переробки", якою дозволено ввезення в Україну поза режимом квотування чи ліцензування сільськогосподарської продукції для подальшої її переробки та за умови обов'язкової сертифікації. Перелік видів такої продукції затверджений наказом Мі-нагропрому України від 7 жовтня 1998 р. № 297.

§ 6. Правове забезпечення формування ринку сільськогосподарської техніки

Як вже зазначалося, право ЄС вимагає від країн членів впровадити диференційоване правове регулювання окремих секторів аграрного ринку. Україна намагається пристосувати своє законодавство до законодавства ЄС. Відтак останнім часом розвиваються інститути диференційованого правового регулювання окремих секторів аграрного ринку. Це стосується й ринку сільськогосподарської техніки, запчастин до неї та пально-мастильних матеріалів.

Проблема забезпечення села пально-мастильними матеріалами і сільськогосподарською технікою загострилася під час аграрної кризи. Держава змушена була постачати сільськогосподарську техніку і пально-мастильні матеріали КСП, знаючи, що ті не зможуть розрахуватися за них, оскільки працюють збитково. За підсумками року КСП списувалися борги. Так тривати довго не могло: держава зрозуміла, що треба вжити заходів щодо створення ринку сільськогосподарської техніки та пально-мастильних матеріалів, зокрема впроваджувати лізингові форми отримання нової техніки. Так в

Україні почав розвиватися правовий інститут ринку сільськогосподарської техніки.

Вітчизняне законодавство покликане не тільки забезпечити сільськогосподарське виробництво якісною технікою і пально-мастильними матеріалами, але й підтримувати вітчизняних виробників цієї техніки. Адже на ринок сільськогосподарської техніки вийшли такі гіганти індустрії, як "Джон Дір" і "Кейс Корпорейшн": певний час урядова політика була спрямована на забезпечення селян імпортними машинами і знаряддями праці. Але це не сприяло виходу вітчизняного АПК із кризи, тому концепція формування ринку сільськогосподарської техніки зосередилась на важливості підтримки виробника вітчизняного. Важливу роль у формуванні ринку сільськогосподарської техніки відіграють закони України від 7 лютого 2002 р. "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" і від 5 червня 2003 р. "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин".

Вони визначають сільськогосподарську техніку як машини, механізми, обладнання, устаткування, технологічні комплекси та лінії з них, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві, харчовій та переробній промисловості для проведення робіт з вирощування, збирання, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції. До такої техніки і обладнання належать: трактори та інші самохідні енергозасоби сільськогосподарського призначення, спеціальні автомобілі сільськогосподарського призначення, самохідні та причіпні комбайни, жниварки і косарки для збирання зернових, кормових і технічних культур, посівна й ґрунтообробна техніка та комбіновані агрегати з неї, машини і обладнання для тваринництва, птахівництва та кормовиробництва, а також машини, обладнання та лінії з них для харчової і переробної промисловості, для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, зокрема її фасування, розливу, пакетування та пакування.

Розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу разом з його складовими (створення й виробництво техніки та обладнання, її технічне обслуговування і ремонт, а також формування інфраструктури ринку вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу) законодавство визнає пріоритетними напрями розвитку національної економіки. Уповноваженим органом державної влади в галузі сільськогосподарського машинобудування є Міністерство промислової політики України, покликане забезпечити реалізацію державної політики щодо пріоритетності сільськогосподарського машинобудування. Для формування ринку сільськогосподарської техніки передбачається у Державному бюджеті України витрати на підтримку виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки. Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених на здійснення заходів, пов'язаних зі збільшенням обсягів виробництва техніки для агропромислового комплексу та розвитком ринку цієї техніки, затверджений наказом Мінпромполітики та Мінфіну України від 5 березня 2002 р. № 93/155.

Зазначені кошти використовуються для формування та розвитку інфраструктури ринку тієї техніки, часткової (до 40%) компенсації державою вартості сільськогосподарської техніки, що поставляється сільськогосподарським товаровиробникам і підприємствам харчової та переробної промисловості АПК; закупівлі вітчизняної сільськогосподарської техніки з подальшою її реалізацією суб'єктам аграрного права на умовах фінансового лізингу. Передбачаються й заходи з недопущення монополізації ринку сільськогосподарської продукції. Так, наказом Мінекономіки та Антимонопольного комітету України від 16 лютого 1999 р. № 22/2 запроваджено державне регулювання оптових цін на окремі види продукції 3 монополістів ринку сільськогосподарської техніки: одеського ВАТ "Одессільмаш", кіровоградського ВАТ "Червона Зірка" і шепетівського ВАТ "Ше-петівський завод культиваторів". Фінансування заходів з компенсації суб'єктам аграрного права частини вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва здійснюється на конкурсних засадах згідно з Положенням про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 7 березня 2002 р. № 76.

Держава здійснює моніторинг цін на основні види металопро-дукції та енергоносіїв, що використовуються вітчизняними підприємствами машинобудування для виробництва сільськогосподарської техніки. У разі потреби держава застосовує ринкові важелі управління зазначеними цінами. Так, Міністерство промислової політики здійснює постійний моніторинг та аналіз кон'юнктури ринку сільськогосподарської техніки і вживає заходів щодо його подальшого розвитку. Конкретні заходи з формування інфраструктури ринку сільськогосподарської техніки визначені Указом Президента України від 3 листопада 2001 р. № 1039/2001 "Про заходи щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу та збільшення обсягів її виробництва". Ним установлено, що основними завданнями органів виконавчої влади щодо розвитку машинобудування та ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу є:

— сприяння розвитку економічної конкуренції та недопущення монополізму на основі узгодження інтересів виробників техніки для агропромислового комплексу та її споживачів;

— організація створення нових моделей і впровадження сучасних технологій виробництва техніки для агропромислового комплексу, стимулювання раціонального використання у процесі виробництва матеріальних ресурсів та енергоносіїв;

— створення умов для розширення мережі підприємств, що здійснюють реалізацію, фірмове обслуговування, ремонт, надання в користування, в тому числі за договорами лізингу, техніки для агропромислового комплексу;

— стимулювання інвестиційної діяльності банків, інших фінансових установ, спрямованої на технічне переоснащення агропромислового комплексу.

Виробництво сільськогосподарської техніки держава регулює переважно адміністративно-командними методами відповідно до Програми виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для агропромислового комплексу на 1998-2005 роки, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 403. Разом з тим, сільськогосподарська техніка і пально-мастильні матеріали розподіляються останнім часом через ринкові, зокрема біржові механізми. Наказом Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінфіну, ДПА від 26 квітня 2000 р. № 52/63/90/221 затверджено Положення про порядок здійснення через біржовий товарний ринок контрактів зустрічних поставок сільськогосподарської продукції і продовольства та матеріально-технічних ресурсів. Воно регулює ринкові механізми бартерних операцій обміну сільськогосподарської продукції на пально-мастильні матеріали та запчастини для сільськогосподарської техніки.

Пально-мастильні матеріали сільськогосподарські виробники можуть закуповувати також на умовах товарного кредиту згідно з Порядком забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами, затвердженим наказом Мінаг-ропрому і Мінфіну України від 12 серпня 1998 р. № 244/164. З 1 січня 2000 р., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2000 р. № 50 "Про нові підходи до забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними ресурсами", державним органом заборонено забезпечувати сільське господарство пально-мастильними матеріалами та засобами захисту рослин неринковими методами.

Відповідно до Закону України від 16 грудня 1977 р. "Про фінансовий лізинг" держава створює систему забезпечення сільськогосподарських товаровиробників сільськогосподарською технікою на умовах фінансового лізингу, тобто платного користування протягом строку, за який амортизується 60% вартості сільськогосподарської техніки, з подальшим переходом права власності на цю техніку до сільськогосподарських товаровиробників. З цією метою було створено Державне лізингове підприємство "Украгролізинґ". Закупівля сільськогосподарської техніки за рахунок державних коштів для передачі її сільськогосподарським товаровиробникам на умовах фінансового лізингу здійснюється згідно з Порядком визначення на конкурсних засадах переліку сільськогосподарської і переробної техніки, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 27 квітня 2001 р. № 115.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 вересня 1997 р. № ЮЗГ'Про створення державного лізингового фонду для технічного переоснащення сільського господарства" було утворено державний лізинговий фонд, кошти якого використовуються на закупівлю вітчизняної сільськогосподарської техніки для наступної передачі її у лізинг сільськогосподарським товаровиробникам. На виконання цієї постанови Мінагрополітики видало наказ від 9 жовтня 1997 р. № 59 "Про основні напрями технічного забезпечення агропромислового комплексу та створення лізингового фонду". Серед напрямів технічного забезпечення АПК передбачається формування інфраструктури ринку сільгосптехніки, зокрема впроваджується фірмове обслуговування вітчизняної складної сільськогосподарської техніки вітчизняними машинобудівними підприємствами шляхом відкриття регіональних центрів фірмового обслуговування. Технічне обслуговування поставленої сільськогосподарської техніки регулюється Законом України "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин". Гуртова закупівля техніки за кошти державного лізингового фонду здійснюється за умови проведення експертизи гуртових цін згідно з Порядком, затвердженим наказом Мінагропрому України від 23 квітня 1999 р. № 171.

§ 7. Правове регулювання ринку зерна

Зернова галузь — пріоритетна в сільському господарстві. Від неї залежить продовольча безпека держави, а від ефективно діючого ринку зерна — подальший успіх аграрної реформи. Саме тому в Україні сформовано правовий інститут ринку зерна. Важливе місце в системі правового регулювання ринку зерна посідає Закон України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні". Згідно з ним зерном є плоди зернових, зернобобових та олійних культур, використовувані для харчових, насіннєвих, кормових і технічних цілей. Суб'єктами ринку зерна Закон визнає: суб'єктів виробництва зерна, суб'єктів зберігання зерна, суб'єктів заставних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій, акредитовані біржі, інших суб'єктів підприємницької діяльності, які діють на ринку зерна. Суб'єктами заставних закупок зерна відповідно до Закону є сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна, уповноважені із заставних закупок зерна*, суб'єктами інтервенційних операцій — сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент із проведення інтервенційних операцій, уповноважені з цих операцій**.

раїни на організацію заставних закупок зерна. Уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна визнаються юридичні особи всіх форм власності та організаційно-правових форм, які визначаються на конкурсних засадах Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна. Вони діють на підставі договору доручення з Державним агентом.

Згідно із Законом зернові ресурси України складаються із: зерна державного резерву, зерна інтервенційного фонду, не витребуваного заставного державного зерна, зерна державного насіннєвого страхового фонду, регіональних ресурсів зерна, власних ресурсів зерна суб'єктів ринку. Формування обсягів зерна державного резерву здійснюється укладенням договорів купівлі-продажу на акредитованих біржах. Реалізація зерна державного резерву в разі потреби його поновлення узгоджується з Державним агентом із проведення інтервенційних операцій. Інтервенційні ресурси зерна формуються Державним агентом із проведення інтервенційних операцій за рахунок коштів Державного бюджету у визначених Кабінетом Міністрів України обсягах шляхом закупок на акредитованих біржах. Інтервенційні ресурси зерна використовуються зазначеним Державним агентом для підтримання цін на зерно та продукти його переробки на внутрішньому ринку України. Формування державних ресурсів не витребуваного заставного зерна здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету і кредитів банків Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна. Ці ресурси зерна використовуються Агентом за рішенням Кабінету Міністрів України.

Дата добавления: 2015-04-24