ZyXEL – IP-АТС X6004

Публічні видатки – це витрати публічних фондів грошових коштів, які виражають урегульовані правовими нормами соціально-економічні відносини публічного характеру, що складаються при розподілі (перерозподілі) та використанні публічних фондів коштів та забезпечують задоволення публічного інтересу, визнаного державою чи органами місцевого самоврядування.

При цьому під витратами розуміється зменшення чистої вартості грошових активів відповідних фондів грошових коштів у результаті здійснення встановлених нормами права видаткових операцій[16]. Таким чином, публічні видатки можуть розглядатися у чотирьох аспектах:

1) в юридичному – як публічні відносини, які мають соціально-економічний характер та виникають при здійсненні видаткових операцій виключно на підставі правових норм; Наприклад (доцільніше та зрозуміліше приклади розуміння видатків показувати на достатньо внормованову на рівні Бюджетного кодексу явищі – бюджетних видатків), юридичний аспект бюджетних видатків зумовлений тим, що вони є складовою частиною розподільного та перерозподільного процесів у сфері публічних фінансів, тому наділені ознаками властивими цій діяльності в цілому, а також власною специфікою, обумовленою процесом використання централізованих грошових фондів. Цей напрямок тісно пов’язаний з іншими її напрямками: утворенням грошових фондів, їх розподілом, а також бюджетним контролем.

Видатки бюджету володіють такими юридичними ознаками:

- це публічна категорія, оскільки вони фінансують основні напрямки діяльності держави та територіальних громад, необхідні суспільству та забезпечують загальні потреби;

- це безповоротні платежі, вони не створюють та не погашають фінансових вимог. Держава та територіальні громади здійснюють видатки на публічні потреби на безвідплатній основі, виділені кошти не потребують повернення, тому відносини, які при цьому виникають, не означають появу чи припинення певних фінансових зобов’язань у сторін;

- видатки бюджету здійснюються безперервно. Виконання державою та територіальними громадами своїх функцій та завдань вимагає безперебійного, регулярного та щоденного фінансування;

- видатки бюджету, як фінансово-правова категорія, відображають урегульовані правовими нормами економічні відносини з приводу розподілу та використання централізованих фондів грошових коштів. Ці відносини можуть існувати лише в правовій формі, тому фінансування видатків з бюджету повинно здійснюватися тільки у відповідності із законодавством;

- обсяг і напрямки видатків бюджетів визначається бюджетними програмами та завданнями, які виконуються конкретно в кожному бюджетному році.

- видатки бюджетів безпосередньо пов’язані з їх доходами. З одного боку, обсяг видатків обмежується бюджетними надходженнями, тобто доходами, які визначаються економічними можливостями держави. З іншого боку, видатки впливають на бюджетні доходи, оскільки спочатку визначається коло потреб, які необхідно профінансувати, а потім під ці потреби підшуковуються джерела фінансування.

2) у матеріальному – як кошти публічних фондів, які розподіляються та використовуються відповідно до правових норм; Наприклад, у матеріальному аспекті видатки бюджету визначаються статтею 2 Бюджетного кодексу України як “кошти, спрямовані на здійснення програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування”.

3) в організаційному – як процес розподілу та використання коштів публічних фондів, який здійснюється відповідно до правових норм;

4) в економічному – як зменшення чистої вартості активів відповідних фондів коштів у результаті здійснення встановлених нормами права видаткових операцій. Наприклад, в економічному аспекті видатки бюджету проявляються через відносини, на основі яких відбувається процес використання коштів централізованих фондів грошових коштів держави чи територіальної громади за різними напрямками. А ці відносини проявляються через конкретні види бюджетних видатків, різноманітність яких зумовлена багатьма факторами: природою та функціями держави і місцевого самоврядування, рівнем соціально-економічного розвитку країни, методами бюджетного регулювання, територіальним устроєм держави… Взаємодія зазначених факторів визначає різні системи видатків кожного бюджету. Кожен вид бюджетних видатків має якісну та кількісну характеристики. Якісна характеристика відображає економічну природу явища і дозволяє встановити призначення бюджетних видатків, а кількісна – їх величину.

Слід зауважити, що поняття видатків Державного і місце­вих бюджетів значно ширше, ніж процес включення до відпо­відних бюджетів видатків на утримання конкретних галузей та установ і відпускання їм коштів — бюджетного фінансування. Як вважають науковці, до інституту видатків Державного і міс­цевих бюджетів належить цільове, доцільне й ефективне вико­ристання (касові і фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних коштів¹.

Держава, виділяючи бюджетні асигнування, завжди визначає: 1) пріоритети витрат; 2) загальний обсяг фінансування; 3) ці­льове використання коштів; 4) норми витрат.

Система публічних видатків перебуває в постійній динаміці. Запропонована нами вище система публічних видатків є лише спрощеною схемою для теоретичного дослідження публічних видатків та їх правового регулювання. Останнє також постійно змінюється та вдосконалюється, відображаючи динаміку правовідносин у сфері публічних видатків. Питання ж, пов’язані із створенням класифікації публічних видатків, яка має застосовуватися на практиці, набагато складніші і пов’язані з цілою низкою важливих проблем, які розглядаються у наступних лекціях щодо даної проблематики.

2. Поняття та види фінансово-правових інститутів публічних видатків

З’ясування меж фінансового права та встановлення його системи є складними теоретичними проблемами, вирішення яких безпосередньо впливає на практику правового регулювання всіх фінансових відносин та відносин у сфері публічних видатків зокрема. Різні аспекти проблеми встановлення інститутів та підгалузей фінансового права активно досліджувалися вченими юристами-фінансистами, починаючи з часу виникнення фінансового права як нової галузі права. Питання побудови системи фінансового права досліджується в роботах цілого ряду класиків фінансового права видатних вчених-фінансистів. Але, як вірно відмітив Ю.О. Тихомиров, підгалузі і інститути фінансового права і досі залишаються до кінця не з’ясованими [17].

В роботах зазначених авторів робиться наголос на тому, що у сучасний період збільшується масив фінансово-правових норм, розширюється та деталізується коло суспільних відносин, що охоплюються предметом фінансового права, формуються нові фінансово-правові інститути, а існуючі – розширюються, перетворюються із простих у комплексні інститути. Деякі інститути фінансового права навпаки – припиняють своє існування у зв’язку із втратою актуальності. Зазначені зміни у структурі та змісті фінансового-правових інститутів підтверджують думку про те, що правова форма здатна не лише іти слідом за розвитком економіки та відображати зміни в економічному розвитку, але і зворотно впливати на економіку[18].

Досліджуючи публічні видатки як категорію фінансового права, та розглядаючи характерні ознаки публічності видатків в державі ми встановили, що публічні видатки неодмінно пов’язуються з існуванням правових норм, які регулюють суспільні відносини з приводу розподілу, перерозподілу ВВП та НД. (В українському ж законодавстві це пов’язано з використання коштів публічних фондів різних видів). Але відповідно до теорії права, згруповані певним чином правові норми утворюють правові інститути.

Правове регулювання публічних видатків містить правові норми, які регулюють: 1) публічні видатки держави, 2) публічні видатки місцевого самоврядування, 3) публічних видатків соціального призначення які не відносяться до перших двох видів публічних видатків. Кожен з цих видів публічних видатків має свій специфічний правовий режим і свої особливості у предметі регулювання та механізмах забезпечення виконання встановлених приписів, що детально буде розглянуто у наступних висновках лекції. При цьому українські вчені фінансисти зазначають, що використовується один метод правового регулювання – метод встановлення владних приписів. Проте ми можемо посилаючись на наше законодавство констатувати, що ступінь державного втручання у суспільні відносини з приводу розподілу, перерозподілу та використання різних видів публічних видатків є трохи різним.

Правові норми, які регулюють публічні видатки держави, публічні видатки місцевого самоврядування та публічні видатки соціального призначення, які не належать до перших двох видів публічних видатків, можуть бути згруповані в один фінансово-правовий інститут або у три окремих інститути[19]. Розглянемо, чи існують підстави виокремлення трьох інститутів публічних видатків.

В сучасній Україні відбулися суттєві зміни у структурі фінансової системи держави, внаслідок чого виокремилися публічні фінанси, які не є тотожними державним фінансам. Відповідно з цим виокремилися публічні видатки, які не є тотожними бюджетним видаткам держави і, навіть, видаткам місцевих бюджетів. Тому, погоджуючись з тезою С.Д. Ципкіна про принципову відповідність фінансово-правових інститутів фінансовій системі держави (а у нашому разі – підсистемі публічних фінансів), ми отримуємо першу підставу для визнання трьох фінансово-правових інститутів публічних видатків: інституту публічних видатків держави, інституту публічних видатків місцевого самоврядування та інституту публічних видатків соціального призначення які не відносяться до перших двох видів публічних видатків.

По-друге, до предмету регулювання інституту публічних видатків держави належать фінансові відносини, які виникають у процесі розподілу (перерозподілу) та використання:

1) коштів Державного бюджету України, включаючи кошти спеціального фонду Державного бюджету України;

2) коштів кожного окремо державного позабюджетного фонду коштів соціального призначення (Пенсійного фонду України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов’язкових відрахувань комерційних банків згідно з законодавством України; інших позабюджетних грошових фондів, кошти яких є державною власністю);

3) коштів спеціальних фондів і резервів Національного банку України та інших кредитних організацій, які засновані на праві державної власності;

4) коштів фондів підприємств, установ та організацій, заснованих на державній формі власності.

Сукупність фінансово-правових норм, які регулюють зазначені фінансові відносини утворюють складний інститут особливої частини фінансового права, який вміщує ряд простих фінансово-правових інститутів, що відображають специфіку різних правових режимів видатків: Державного бюджету України; кожного окремо державного позабюджетного фонду коштів соціального призначення; спеціальних фондів і резервів Національного банку України та інших кредитних організацій, які засновані на праві державної власності; підприємств, установ та організацій, заснованих на державній формі власності.

До предмету регулювання інституту публічних видатків місцевого самоврядування належать відносини, які виникають у процесі розподілу (перерозподілу) та використання:

1) коштів бюджетів місцевого самоврядування, включаючи видатки спеціальних бюджетних фондів цільового призначення;

2) коштів позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування (у випадках, коли їх утворення дозволяється законодавством);

3) коштів спеціальних фондів та резервів комунальних банків, якщо їх статутний капітал утворюється за рахунок коштів місцевого самоврядування;

4) коштів фондів підприємств, установ та організацій, заснованих на комунальній (муніципальній) формі власності.

Сукупність фінансово-правових норм, які регулюють зазначені фінансові відносини утворюють складний інститут особливої частини фінансового права, який вміщує ряд простих фінансово-правових інститутів, що відображають специфіку різних правових режимів видатків: бюджетів місцевого самоврядування, включаючи видатки спеціальних бюджетних фондів цільового призначення; позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування (у випадках, коли їх утворення дозволяється законодавством); спеціальних фондів та резервів комунальних банків, якщо їх статутний капітал утворюється за рахунок коштів місцевого самоврядування; фондів підприємств, установ та організацій, заснованих на комунальній (муніципальній) формі власності.

До предмету регулювання інституту публічних видатків суспільного (соціального) призначення належать відносини, які виникають у процесі розподілу (перерозподілу) та використання:

1) коштів кожного окремо публічного солідарного фонду обов’язкового соціального страхування, які не є державною власністю чи власністю місцевого самоврядування. До таких фондів в Україні належать: фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності);

2) коштів публічних накопичувальних фондів обов’язкового соціального страхування, а саме - недержавних пенсійних фондів, через які здійснюється обов’язкове державне накопичувальне пенсійне страхування (коштів другого рівня пенсійної системи України).

Сукупність фінансово-правових норм, які регулюють зазначені фінансові відносини утворюють складний інститут особливої частини фінансового права, який вміщує ряд простих фінансово-правових інститутів, що відображають специфіку різних правових режимів видатків: фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; публічних недержавних пенсійних фондів, через які здійснюється обов’язкове державне накопичувальне пенсійне страхування (коштів другого рівня пенсійної системи України).

У фінансових правовідносинах, які виникають з приводу розподілу, перерозподілу та використання коштів публічних фондів суспільного (соціального) призначення приймають участь: органи солідарних фондів соціального страхування, які не є державною власністю; юридичні та фізичні особи – суб’єкти, які наділені повноваженнями у сфері розподілу, перерозподілу та використання коштів публічних солідарних та накопичувальних пенсійних фондів.

Для з’ясування суб’єктів, які беруть участь у процесі розподілу, перерозподілу та використання коштів публічних фондів суспільного (соціального) призначення, необхідно проаналізувати законодавство України, яке встановлює правові режими діяльності публічних солідарних та накопичувальних фондів в Україні (чому присвячуються окремі теми наших лекцій). Відповідно до законів України “Про загальнодержавне обов’язкове пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, до суб’єктів накопичувального пенсійного страхування належать:

1) недержавні пенсійні фонди, які мають право акумулювати кошти другого рівня пенсійної системи України;

2) юридичні особи, які надають послуги недержавним пенсійний фондам у сфері накопичення, управління, розподілу та використання коштів цих фондів. Такими юридичними особа є: компанії з управління активами пенсійних фондів; юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління недержавними пенсійними фондами, а також страхові організації, які виплачують довічні пенсії за рахунок коштів, акумульованих в недержавних пенсійних фондах другого рівня пенсійного системи України.

Отже, інститут публічних видатків суспільно (соціального) призначення є новим фінансово-правовим інститутом, якому притаманні особливості предмету регулювання та особливі суб’єкти, які беруть участь у відповідних фінансових правовідносинах. Цей новий фінансово-правовий інститут знаходиться лише у стадії свого становлення і має багато прогалин щодо встановлення правових режимів публічних видатків суспільного (соціального) призначення.

Доцільність використання нового угрупування фінансового-правових норм у сфері публічних видатків у три складних інститути, на нашу думку, спирається на досить суттєві особливості предмету регулювання та правових режимів кожного окремого простого інституту та їх внутрішніх складових, зазначених вище. Відповідно до теорії права, в основу класифікації галузей права та їх складових (підгалузей, розділів, підрозділів, інститутів) покладається предмет регулювання. Останнім часом в юридичній літературі з теорії права обґрунтовується позиція, згідно з якою предмет правового регулювання може бути загальним, родовим, видовим та безпосереднім[20]. Цю думку також поділяє і Н.Ю. Пришва[21], досліджуючи інститути податкового права та неподаткових платежів. Визнаючи доцільність виділення загального, родового, видового та безпосереднього предмету регулювання фінансових правовідносин, можна стверджувати, що кожен простий інститут фінансово-правових норм, які зазначені вище, має свій безпосередній предмет регулювання. Так, наприклад, безпосереднім предметом регулювання простого інституту публічних видатків фондів підприємств, установ та організацій, заснованих на державній формі власності, є відносини щодо розподілу, перерозподілу та використання фондів коштів цих підприємств. А видовим предметом регулювання складного інституту публічних видатків держави є відносини щодо розподілу, перерозподілу та використання коштів публічних фондів, які є державною власністю. При цьому не викликає сумнівів суттєва різниця у правових режимах розподілу та використання фондів коштів підприємств, установ та організацій, заснованих на державній формі власності, та Державного бюджету України.

Підсумовуючи зазначене вище, ми пропонуємо виокремлювати розділ публічних видатків в державі, який вміщує три складних фінансового-правових інститути, а саме:

1) інститут публічних видатків держави складається з правових норм, які регулюють розподіл, перерозподіл та використання коштів публічних фондів держави;

2) інститут публічних видатків місцевого самоврядування складається з правових норм, які регулюють розподіл, перерозподіл та використання коштів публічних фондів місцевого самоврядування;

3) інститут публічних видатків соціального призначення складається з правових норм, які регулюють розподіл, перерозподіл та використання коштів публічних фондів, які не є державною власністю або власністю місцевого самоврядування.

Аналізуючи зміст інститутів правового регулювання публічних видатків, необхідно звернути увагу на їх тісний зв’язок з інститутами бюджетного та податкового права: відносини, які регулюються цими інститутами, отримують розвиток у процесі виконання публічних видатків як кінцевого етапу утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів.

Звідси стає зрозумілою надзвичайно важлива роль та практичне значення фінансово-правових інститутів публічних видатків, необхідність у чіткості розуміння системи публічних видатків та однозначності правових норм, які регулюють відповідні відносини. Останнє є особливо актуальним з огляду на складні проблеми зменшення бюджетного дефіциту в Україні та всіх інших країнах Східної та Центральної Європи. Тому вважаємо, що цінність теоретичних розробок у сфері правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків також є очевидною.

[1] Див., наприклад: Лебедев В.А. Финансовое право. Т. I. Вып. 1. СПб., 1882 // Золотые страницы финансового права России. – М.: “Статут”, 2000. – С. 39, 91, 134; Иловайский С.И. Учебник финансового права. – 5-е изд. под ред. Н.П. Яснопольского. Изд. Е.С. Иловайской, 1912. – С. 122-125, 131-135.

[2] Див.: Лебедев В.А. Финансовое право. Т. I. Вып. 1. СПб., 1882 // Золотые страницы финансового права России. – М.: “Статут”, 2000. – С. 73.

[3] Там само. – С. 82-83.

[4] Див.: Иловайский С.И. Учебник финансового права. – 5-е изд. под ред. Н.П. Яснопольского. Изд. Е.С. Иловайской, 1912. – 604 с.

[5] Див.: Кауфман Р. Государственные и местные расходы главнейших европейских стран по их назначениям: Пер. с 3-го немецкого издания А. Гурьева. – СПб., 1895. – 164 с.

[6] Див., наприклад: Свирщевский А. Лекции по русскому финансовому праву. Вып. 1. – Ярославль, 1900. – 144 с.; Рау К. Основные начала финансовой науки: Пер. с нем. под ред. В.Л. Лебедева. – СПб., 1868; Львов Д.М. Курс финансового права. Казань, 1888. – 519 с.; Лебедев В.А. Финансовое право: Лекции. – Т. 1. – Вып. 2. – СПб., 1882. – 725 с.; Иловайский С.И. Учебник финансового права. 5-е (посмертное) издание доп. и перераб. Г.И. Тиктиным / Под ред. Н.П. Яснопольского. – О., 1912; Нитти Ф. Основные начала финансовой науки: Пер. с итальянского И. Шрейдера / Под. ред. и с дополнениями А. Свирщевского. – М., 1904. – 624 с. та ін.

[7] Див.: Буковецкий А.И. Введение в финансовую науку. – Ленинград, 1929. – С. 15.

[8] Див.: Ровинский Е.А. Советское финансовое право: Учеб. пособ. для студентов ВЮЗи. – М., 1957.

[9] Гурвич М.О. Советское финансовое право. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1954.

[10] Див., наприклад: Советское финансовое право: Учеб. / Отв. ред. Л.К. Воронова, Н.И. Химичев – М.: Юрид. лит., 1987. – 464 с.; Финансовое право Российской Федерации: Учеб. / Отв. ред. М.В. Карасева. – М.: Юристъ, 2002. – 576 с.; Финансовое право: Учеб. / Под. ред. проф. Е.Ю. Грачевой. – М.: Право и закон, КолосС, 2003. – 384 с.; Карасева М.В., Крохина Ю.А. Финансовое право / Под ред. д. ю. н., проф. М.В. Карасевой. – М.: Изд‑во НОРМА, 2002. – 288 с.; [141] Фінансове право. Підруч. / Відп. ред. Л.К. Воронова. – Х., 1998. – 440 с.; Финансовое право: Учеб. / Под ред. О.Н. Горбуновой. – М., 1996. – С. 264; [129] Финансовое право: Учеб. / Отв. ред. Н.И. Химичева. – М., 1997. – С. 13; Грачева Е.Ю., Соколова Э.Д. Финансовое право: Учеб. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2004. – 350 с. та ін.

[11] Химичева Н.И. Государственные и муниципальные расходы как финансово-правовая категория: вопросы теории и практики // Правове регулювання державних доходів та видатків: Доклади та виступи на міжнарод. наук.-практ. конф., 24-26 вересня 1998 р. – С. 306.

[12] Химичева Н.И. Правовое регулирование финансирования государственных и муниципальных расходов // Финансовое право / Отв. ред. Н.И. Химичева. – М.: Юристъ, 1999. – С. 527.

[13] Див.: Химичева Н.И. Правовое регулирование финансирования государственных и муниципальных расходов // Финансовое право / Отв. ред. Н.И. Химичева. – М.: Юристъ, 1999. – С. 527-531.

[14] Див.: Крохина Ю.А. Бюджетное право и российский федерализм / Под ред. проф. Н.И. Химичевой. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С. 228.

[15] Там само.

[16] Таке визначення витрат базується на визначенні поняття “видатків” як економічної категорії, яким користується Міжнародний Валютний Фонд у “Посібнику з статистики публічних фінансів” та інші міжнародні організації, які розробляють міжнародні стандарти класифікації доходів і видатків держави, органів місцевого самоврядування та системи національних рахунків

[17] Див.: Тихомиров Ю.А. Публично-правовое регулирование: динамика сфер и методов // Журнал Российского права. – 2001. – № 5. – С. 7.

[18] Див.: Явич Л.С. Право и общественные отношения. Основные аспекты содержания и формы советского права. – М.: Юрид. лит., 1971. – С. 15.

[19] Нечай А.А. Місце правових інститутів публічних видатків у системі фінансового права // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 212: Правознавство. – Чернівці: ЧДУ, 2004. – С. 90-96.

[20] Див.: Петров Д.Е. Отрасль права: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – Саратов, 2001. – С. 18; [309] Байтин М.И., Петров Д.Е. Система права: к продолжению дискуссии // Государство и право. – 2003. – № 1. – С. 30.

[21] Див.: Пришва Н.Ю. Правові проблеми регулювання обов’язкових платежів: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук. – К., 2004. – С. 15.

IP-АТС X6004 – предназначена для офисов с числом сотрудников до 128. Для связи с городской телефонной сетью служат транковые модули FXO, ISDN или E1, а SIP-транки обеспечивают подключение к оператору IP-телефонии SIPNET.

В минимальной конфигурации (Base Office) IP-АТС X6004 обеспечивает полноценную работу офиса с числом сотрудников до 32 и возможность дальнейшего расширения до 128 пользователей на одно шасси. Функция «ZyStack» позволяет объединить в стек до 5 шасси и увеличить общее количество пользователей до 640.

X6004 имеет 4 слота для установки разнообразных транковых модулей с интерфейсами FXO, ISDN или E1, обеспечивающих полную совместимость со станционным оборудованием и подключение к городской телефонной сети. В качестве абонентских устройств можно использовать как аппаратные и программные IP-телефоны с поддержкой протокола SIP, так и обычные аналоговые телефоны, которые подключают к портам FXS модулей M6FS4 или VoIP-шлюзам корпоративной или, в случае удаленных сотрудников, домашней сети. Удаленные сотрудники сохраняют доступ ко всем функциям IP-АТС и являются ее равноправными абонентами, даже находясь за многие сотни километров от офиса.

Рекомендуется к применению

• Телефонизация офисов с числом сотрудников от 20 до 640 человек. Развертывание корпоративной телефонной связи с нуля или совместное использование с традиционной офисной АТС;
• Расширение номерной емкости корпоративных заказчиков;
• Объединение телефонных сетей удаленных офисов;
• Развертывание call-центров, которые могут работать в круглосуточном режиме;
• Построение корпоративной сети IP-телефонии с единым номерным планом, защитой конфиденциальной информации и минимизацией расходов компании на оплату междугородных и международных телефонных вызовов и аренду телефонных линий;

Стоимость: 2795.76$

Дата добавления: 2015-04-25