Принцип радіоприйому

Основні принципи передачі сигналів телевізійного зображення. Особливості передачі кольорового зображення.

Перетворення оптичного зображеня в електричні сигнали здійснюється за допомогою передавальних телевізіних камер,важливою частиною яких є передавальна телевізійна трубка. Принцип дії передавальних трубок різних типів має багато спільного. Зорова інформація чорно-білого телебачення через об’єктив передавальної телевізійної камери проектується на світлочутливу мозаїку передавальної трубки. Під впливом світла з окремих ділянок мозаїки вибиваються електрониі набувають позитивного заряду. Дуже освітлені ділянки мозаїки втрачають більше електронів і набувають значно вищий позитивний потенціал. Внаслідок цього на мозаїці передавальної трубки утворюється потенціальний рельєф, величина заряду кожної точці якого пропорційна яскравості відповідних точок оптичного зображення. Відеосигнали - це електричні сигнали, які утворюються в передавальній трубці телевізійних камер і несуть інформацію про зображення.

Кольоровий телевізійний сигнал включає 2 складові:сигнал, який несе інформацію про яскравість об’єкта зображення і сигнал, який несе інформацію про його колір. Перший сигнал наз. сигналом яскравості, другий - сигналом кольоровості. Принцип сумісності означає необхідність передачі інформації про колір по тому ж каналу зв’язку і в тій же смузі частот, яка вже відведена для чорно-білого телевізійного мовлення. Під сумісністю системи розуміють властивість системи забезпечувати можливість якісного прийому програм кольорового телебачення в чорно-білому вигляді телевізорами чорно-білого зображення без будь-якої доробки і чорно-білі телевізійні програми повинні бути прийняті без будь-яких доробок телевізорами кольорового зображення.

Радіоприймання - це процес послідовного пере­творення електромагнітних коливань в електричні, механічні та звукові. У місцях прийому сигнали радіохвиль приймаються за допо­могою приймальної антени. Вони подаються на вхід радіоприймача. В антені передавальної радіостанції струми високої частоти перетворюються в електромагнітні радіохвилі. Антена радіоприймача індукує (приймає) ці сигнали, перетворюючи їх із електромагнітних в електричні. Вибірковий прийом конкретної радіостанції виконується вхід­ним вибірковим пристроєм (ВВП) приймача. Прийнятий радіосигнал буває дуже слабким тому, що у міру віддаляння радіоприймача від передавальної станції енергія електро­магнітних хвиль зменшується. Тому прийняті ВЧ сигнали у радіоприймачеві підсилюються за допомогою підсилювача високої частоти (ПВЧ). Але органи людського слуху здатні сприймати тільки НЧ радіосигнали, тому від ВЧ радіосигналів позбавляються в радіоприймачеві за допомогою детектора (Д). Детектування - це процес виділення НЧ корисного радіосигналу (коливань НЧ) із прийнятого модульованого ВЧ радіосигналу. Виділені таким чином струми НЧ підсилюють за допомогою підсилювача низької (ПНЧ). Потім їх подають на гучно­мовець або в акустичну систему, де електричні сигнали перетво­рюються спочатку в електромагнітні, потім в механічні коливання мембран та дифузорів і в звукові. Сучасна радіоапаратура, яка призначена для прийому передач радіомовних станцій побудована за супергетеродинною схемою. Структурні схеми супергетеродинних радіоприймачів бувають: без УКХ діапазону; з ультракороткохвильовим діапазоном; стереофонічні радіоприймачі. На вході радіоприймача вмонтована антена, яка призначена для прийому радіосигналів. ВВП здійснює виділення корисного сигналу із всієї сукупності радіосигналів, які приймаються антеною. Підсилювач високої частоти (ПВЧ) призначений для збільшення напруги сигналу на його несучій частоті. Перетворювач частоти (ПЧ) складається із змішувача (Зм) та гетеродину і використовується для перетворення коливань різної частоти, які називають коливанням проміжної частоти. Підсилювач проміжної частоти (ППЧ) здійснює основне підсилення корисного сигналу, забезпечує необхідну вибірність за сусіднім каналом і чутливістю радіоприймача. На вході сучасних радіоприймачів використовують автоматичне регулювання підсилення (АРП) з метою підтримання постійної напруги проміжної частоти. У детекторі (Д) відбувається перетворення модульованих коли­вань високої (проміжної) частоти в електричні коливання низької частоти. Підсилювач низької частоти (ПНЧ) підсилює низькочастотні коливання, які утворені на виході детектора.

3. Класифікація і характеристика показників споживних властивостей світлочутливих матеріалів, маркування. Основними ознаками класифікації світлочутливих матеріалів є вид підкладки, призначення, колір зображення, спосіб пакування, формат і вид перфорації. За видом підкладки: фото- кіноплівки; фотопластинки; фотопапір. За призначенням: негативні, позитивні й оборотні. За кольором зображення: чорно-білі, кольорові. За способом пакування: котушкові (в касеті) та плоскі (папір). За формами і видами перфорації: папір і плівка мають свої набори стандартних розмірів для кожного з їх видів. Так фотоплівки виготовляють визначеною шириною (16,24,35 та 61,5 мм), довжиною (залежить від кількості кадрів), перфорацією (перфоровані й неперфоровані). Показники споживних властивостей світлочутливих мат: світлочутливість – характеризує здатність певним чином реагувати на вплив світла і встановлюється за показниками оптичної густини, які одержує цей матеріал за певних умов експонування і хіміко-фотографічної обробки. Оптична густина – це міра непрозорості, характеризує ступінь почорніння експонованого і проявленого фотоматеріалу. Контрастність – характеризує здатність світлочутливого фотоматеріалу передавати об’єкт зйомки з більшою чи меншою різницею між густиною найтемнішої чи найсвітлішої ділянки зображення. Фотографічна широта – це здатність фотоматеріалу відтворювати певну кількість напівтонів, що лежать на відстані між найбільш темними і найбільш світлими ділянками зображення. Роздільна здатність – це здатність передавати дрібні деталі зображення окремо та оцінюється за максимальним числом окремо переданих на 1 мм зображення штрихів рівної товщини і розташованих один від одного на відстані ширини штриха. Наприклад: якщо розділ.здат.=200 то це означ що матеріал здатен передавати не менше 200 ліній в 1 мм окремо. Маркування: обов’язково на упаковці вказують її номінальна чутливість у вигляді напису „ISO 200/24”(приклад для плівки з чутливістю ISO 200). Також чутливість вказується в ДХ-коді на касеті 35-міліметрових плівок для введення цієї інформації в пам’ять автоматичних камер. На упаковці вказують формат плівки – 120, 126, 135 тощо. Так формат 135 – це плівка для 35-міліметрових фотоапаратів. Також, за звичай вказують розмір кадру – 24х36. рекомендований процес обробки обов’язково вказується для всіх кольорових і монохромних плівок. Стандартним для кольорових і монохромних негативних плівок є процес Кодак С-41. на плівках Fuji, Konika крім стандарт процесу С-41 вказується і його аналог (CN-16).

4. Матеріали для іграшок Для виготовлення iграшок використовують пластичні маси, метали, деревину, глину, гуму, тканини, картон, папip та інші матер~али.

Пластичні маси:поліетилен,полістирол,полікарбонат,поліпропілен,паралон.

Метали: сталь(легована),кольорові метали(мідь,алюмін)

Деревина: хвойних та листяних порід.

Технологічні процеси,що застосовуються для виготовлення іграшок включають такі методи:

-Лиття,штампування, видування, гаряче пресування для виготовл. Пластмасових іграшок.

- Штампування, лиття, витяжка для виготовл. Металевих іграшок.

- Випилювання, вирізання, плетення,

- Зшивання для м”яконабивних іграшок.

- Штампування, склеювання для іграшок з картон та паперу.

Дата добавления: 2015-04-25