Особливості інфекційних хвороб. Інфекційний процес, його періоди. Поняття епідемії та пандемії. Основні групи інфекційних хвороб

Інфекційні захворюваня – це є розлади здоров’я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, грибками, бактеріями, кліщами,...), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених до здорових осіб і схильні до масового поширення.

Інфекційні захворювання можуть передаватися різним шляхом, а саме: через повітря, контакт з хворими і предмети, які контактували з хворими. А також інфекційні захворювання можуть передаватися через продукти харчування.

Такі складники, які є необхідними для виникнення і розвитку інфекційного процесу:

· наявність патогенного мікроба;

· проникнення його в сприйнятливий макроорганізм;

· певні умови зовнішнього середовища, в якому відбувається взаємодія між мікро- і макроорганізмом.

Велике значення має стан макроорганізму для виникнення інфекційного процесу. Участь в інфекційному процесі може залежати від виду і генотипу, реактивності, розладу функції центральної нервової системи (ЦНС), наявності вітамінів, білкового голодування, гормонів та інших факторів. Таким чином, в залежності від стану, в якому перебуває макроорганізм, а також впливу зовнішнього середовища інфекційний процес може закінчитися загибеллю хвороботворного мікроорганізму, загибеллю макроорганізму або встановленням взаємної адаптації між ними.
Проникнення такого патогенного мікроба до організму людини не завжди спричиняється до захворювання і тому, в багатьох випадках воно обмежується короткочасним інфікуванням без прояву хвороби або відносно тривалим носінням збудників інфекції в організмі. Таким чином сама інфекція може траплятися набагато частіше, ніж інфекційні хвороби.

Виділяють такі шляхи передачі інфекції від людини:

1. Контактно-побутовий шлях, коли захворювання передається через предмети, що оточують хворого.

2. Повітряно-крапельний шлях, коли інфекція передається через крапельки слини, що потрапляють у повітря при розмові, чханні, кашлі. Так можуть передаватися туберкульоз, грип, коклюш, дифтерія, кір тощо.

3. Передача інфекції через воду, в яку потрапляють мікроби з виділеннями хворих (холера, черевний тиф, дизентерія та ін.).

4. Через укуси кровосисних членистоногих (наприклад, малярія).

5. Через заражені харчові продукти.

6. Через грунт: наприклад, кишкові захворювання, правець.

Виділяються такі періоди при розвитку інфекційного процесу:

· Інкубаційний період (особливістю такого періоду є те, що ознаки захворювання проявляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Такий період може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубаційного періоду відбувається розмноження й нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності організму до збудника),

· Період провісників хвороби, або як ще його називають – продромальний період (характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загальним нездужанням тощо),

· Період розпалу хвороби (у такий період, інфекційний процес досягає високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях),

· Період реконвалесценції, тобто одужання (при сприятливих умовах перебігу, така хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою чого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби).

Інфекційні захворювання класифікують на:

· кишкові (холера, дизентерія, сальмонельоз, ешеріхіоз);

· дихальних шляхів (грип, аденовірусна інфекція, коклюш, кір, вітряна віспа);

· «кров'яні» (малярія, ВІЛ-інфекція);

· зовнішніх покривів (сибірська виразка);

· з різними механізмами передачі (ентеровірусна інфекція).

Інфекційні хвороби класифікуються на такі збудники:

· пріонні (хвороба Крейтцфельда-Якоба);

· вірусні (грип, кір, вірусні гепатити, ВІЛ-інфекція);

· бактеріальні (чума, холера, дизентерія, сальмонельоз, стрептококова, стафілококова інфекції);

· протозоонозні (малярія, амебіаз);

· гельмінтози (ентеробіоз, аскаридоз, трихінельоз, токсокароз);

· кліщові інфекції (короста, педикульоз).

Для запобігання таких захворювань, тому проводяться такі профілактичні заходи:

· проведення профілактичних щеплень;

· карантинні заходи (під карантином розуміється - комплекс заходів щодо припинення розповсюдження інфекції, включаючи ізоляція раніше хворих, дезінфекція місця проживання хворих, виявлення контакту інфекції з хворими та інші);

· вилучення джерела інфекції.

Виділяються такі види інфекційного захворювання: Амебіаз (амебна дизентерія) Балантидіаз Ботулізм Бруцельоз Віспа Вітрянна віспа (вітрянка) Геморагічні лихоманки Гепатит Герпес (на губах, генітальний) Гідраденіт Гострі распіраторні захворювання (ГРЗ) Грип Дифтерія Екзантема раптова (розеола) Ієрсиніоз Захврювання Лайма Кір Кліщевий енцтфаліт Коклюш Краснуха Ку-гарячка Ласса-гарячка Легіонельози Лейкоцитоз Лейшманіоз Лептоспіроз Малярія Мононуклеоз інфекційний (Захворювання Філіпова) Менінгіт (Менінгококова інфекція) Назофарингіт Орнітоз Паратифи А і В Поліомієліт Правець Проказа (Лепра) Пупковий сепсис Рожа Ротавірусна інфекція Сальмонельоз Сепсис (зараження крові) Сибірка Сказ Скарлатина Стрептодермія Тиф висипний Токсикоінфекція харчова Туляремія Холера Черевний тиф Чума Ящур.

Епідемія (від грец. epi- — «серед» і demos — «народ») — тип захворювання, яке є новим для даної популяції протягом періоду збереження імунної «пам'яті» та розповсюджується зі швидкістю, що значно перевищує очікувану, засновуючись на нещодавньому попередньому досвіді (тобто числі нових випадків за одиницю часу).

Для тварин замість терміну «епідемія» часто використовується термін епізоотія. Хвороба, що розповсюджується протягом епідемії, може бути як інфекційною, так і неінфекційною.

Термін епідемія використовується коли захворювання охоплює значні регіони. В разі надзвичайно широкого розповсюдження епідемії (кілька країн, чи навіть на кількох континентах) часто вживають термін пандемія.

[ ред. ]Історія

Знахідка останків Міртіди дозволила науковцям встановити, що перша в історії людства епідемія, чий факт був науково доведений, палахнула 430 до н. е. в Стародавніх Афінах після масового захворювання на черевний тиф. Ця епідемія впродовж 4 років знищила близько треті населення міста і стала однією з причин поразки держави у Пелопоннеській війні.

[ ред. ]В Україні

На сучасному етапі Україна віднесена до групи країн з епідемією туберкульозу. Щороку в Україні виявляють понад 37 тисяч хворих на туберкульоз, понад 10 тисяч осіб помирають від цієї хвороби, стільки ж стає інвалідами ^[3].

Водночас епідемія ВІЛ / СНІД в Україні досягла масштабів, найнебезпечніших у Європі. Рівень захворюваності на ВІЛ серед населення становить 1,3%, постійно зростає кількість нових інфікувань ВІЛ і рівень смертності від ВІЛ/СНІДу. Щодня в Україні 87 осіб інфікується ВІЛ та близько 50 помирає від захворювань, викликаних СНІДом. Порівнюючи перші шість місяців 2010 року та відповідний період 2009 року, кількість зареєстрованих нових випадків інфікування ВІЛ зросла на 6%, а кількість смертей зросла на 30%.

Пандемія (від. гр. παν «пан» — все + δήμος «демос» — народ) — епідемія, що характеризується поширенням інфекційного захворювання на території усієї країни, територію сусідніх держав, а в окремих випадках і багатьох країн світу. Характеризується відсутністю імунітету в людства, або сироватки. Серед інфекційних захворювань, які набирали масштабу пандеміїчума, холера, грип.

Пандемії в історії людства

В історії людства було кілька значних пандемій, як правило, зоонозів, які відбулися поряд з одомашненням тварин, таких як грип і туберкульоз. Є кілька епідемій, які згадуються насамперед з точки зору знищення міст, а саме:

Афінська чума 430 р. до н. Черевний тиф убив чверть афінського війська, і чверть населення протягом чотирьох років. Це захворювання смертельно послабило домінування Афін, але саме вірулентність захворювання завадило його широкому розповсюдженню, тобто тиф вбив його носіїв зі швидкістю швидше, ніж вони могли б поширювати його. Точна причина чуми не була відомою протягом багатьох років. У січні 2006 року дослідники з Афінського університету проаналізували зуби, взяті з братської могили під містом, а також підтвердили наявністьбактерії тифу.

Жертви бубонної чуми 1720-1721 у братській могилі у Мартигі, Франція

Чума Антонія, 165-180. Можливо, це була віспа, перенесена до італійського півострова солдатами, що поверталися з країн Близького Сходу. Вона вбила чверть інфікованих - число жертв сягнуло близько п'яти мільйонів. В розпал другого спалаху, чуми Кипріяна (251-266), яка, можливо, була тією ж хворобою, як стверджується, в Римі умирало 5000 чоловік щодня.

Чума Юстиніана, з 541 до 750, була першим зареєстрованим спалахом бубонної чуми. Вона зародилася в Єгипті, і досягла Константинополянавесні наступного року, вбиваючи (за записами візантійського літописця Прокопія Кесарійського) 10000 в день в самому розпалі, і, можливо, 40% жителів міста. Чума знищила від чверті до половини людського населення відомого світу.. Це викликало скорочення населення Європи на 50% між 550 і 700 роками

Чорна смерть, криза 14-го століття. Загальне число смертей у всьому світі оцінюється в 75 млн. Вісімсот років після останнього спалаху чумаповернулася в Європу. Починаючи з Азії, хвороба досягла Середземномор'я і Західної Європи в 1348 році (можливо, з італійськими купцями, що усувалися від бойових дій в Криму), і вбила від 20 до 30 мільйонів європейців за шість років; третину від загальної чисельності населення, і до половини, в більш постраждалих містах

Це була перша із європейських епідемій чуми, які тривали до 18-го століттяПротягом цього періоду, відбулося більше 100 епідемій чуми по всій Європі. В Англії, наприклад, епідемія тривала як дво-п'ятирічний цикл з 1361 по 1480 роки. До 1370 року, населення Англії скоротился вдвічі. Велика Лондонська чума в 1665-66 роках була останнім великим спалахом чуми в Англії. Від хвороби загинуло близько 100000 людей - тобто 20% населення Лондона. Третя пандемія чуми в Китаї розпочалася в середині 19-го століття, поширюючи чуму на всіх населених континентах - загинуло 10 мільйонів людей в одній тільки Індії Під час цієї пандемії, у Сполучених Штатах виявлено перший випадок чуми в 1900 році у Сан-Франциско. Сьогодні, окремі випадки чуми,як і раніше, деколи знаходиться в західній частині Сполучених Штатів.

Ацтеки, помираючі від віспи,' Флорентійський кодекс' (упорядковано 1540-1585)

Зустрічі між європейськими дослідниками і населенням в різних частинах світу часто призводять до підвищння вірулентності місцевих епідемій. Хвороба убила частину корінного населення Канарських островів в 16 столітті (Гуанчі). Половина корінного населення Гаїті в 1518 році була убита віспою. Віспа також розорила Мексику в 1520-і роки, убивши 150 000 у містах, в тому числі імператора, і Перу в 1530, допомагаючи європейським завойовникам^[18]. Кором вбито ще два мільйони мексиканських індійців в 17 столітті. У 1618-1619, віспа знищили 90% корінних американців Массачусетса. У 1770-х роках від віспи загинули щонайменше 30% тихоокеанських корінних американців. Епідемії віспи в 1780-1782 та 1837-1838 принесли руйнування і різку депопуляцію серед рівнинних індіанців. Деякі вважають, що смерть до 95% американських індіанців в Новому світі була викликана такими захворюваннями Старого Світу, як віспа, кір, грип. Протягом століть, європейці виробили імунітет високого ступеня до цих захворювань, у той час як корінні народи не мали такого імунітету.

Дата добавления: 2015-04-30