С-3.1.2. Порядок розробки міжнародних стандартів

Організаційно ISO складається з керівних та робочих органів. Керівними органами є: Ге­не­раль­на асамблея (вищий орган), Рада, Технічне керівне бюро. Робочі органи: технічні комітети (ТК), під­коміте­ти (ПК), технічні консультативні групи (ТКГ). Раді ISO підпорядковано сім комітетів, діяль­ність яких спрямована на методичну, інформаційну, наукову та практичну допомогу чле­нам ISO щодо розвитку стандартизації, захисту прав споживачів, видання периодичних видань у галузі стандартів.

Безпосередньо роботу по створенню стандартів виконують технічні комітети, підкомітети та робочі групи за конкретними напрямками діяльності. За даними на 1996 рік міжнародну стандартизацію у рамках ISO виконували 2832 робочі групи, в тому числі 185 ТК, 636 ПК, 1975 РГ та 36 цільових групи.Ведення всіх секретаріатов ТК та ПК забезпечують 35 комітетів-членів.

Схема розробки міжнародного стандарта проходить наступним чином:

- зацікавлена сторона в особі комітета–члена, технічного комітета, комітета Генеральної асамблеї (або організації, яка не є членом ISO) направляє до ISO заявку на розробку стандарта;

- Генеральний секретар по узгодженню із комітетами–членами надає пропозицію в Технічне керівне бюро о створенні відповідного ТК. Цей ТК буде створен тільки за умовами: якщо більшість комітетів-членів голосує позитивно, та не меньш, ніж п’ять із них мають намір стати членами цього ТК, а Технічне керівне бюро преконано в необхідністі розробки цього міжнародного стандарта. Всі питання, що виникають в процесі роботи вирішуються на підставі консенсусу комітетів-членів, що активно приймають участь в діяльності ТК.

- Розробляється проект стандарта. Розробка проекта стандарта в технічних органах ISO завжди пов’язана із необхідністю подолання відповідного тиску представників деяких країн (часто це великі виробники та експортери товарів) за технічними вимогами до норм, які повинні увійти до змісту майбутнього міжнародного стандарта. Найвищим досягненням для національного комітета-члена є прийняття національного стандарта в якісті міжнародного. Але, потрібно відзначити, що при плануванні робіт в ISO для включення в програму стандартизації враховуються наступні критерії: вплив стандарта на розширення міжна­род­ної торгівлі, забезпечення безпеки людей, захист навколишнього середовища. На цих підста­вах і повинно бути надано обгрунтування пропозиції.

- Після досягнення констенсусу в відношенні проекта стандарта ТК передає його до Центрального секретаріату для реєстрації та розсилки всім комітетам-членам на голосування. Якщо з проектом погоджуються 75% членів, що голосували, він друкується як міжнародний стандарт.

Міжнародні стандарти ISO не мають статуту обов’язкових для всіх країн–учасниць. Кожна країна має право приймати чи не приймати ці стандарти. Рішення питання щодо прийняття міжнародного стандарта ISO пов’язано із участю відповідної країни в світовому розподілі труда та станом її міжнародної торгівлі. Стандарт ISO у випадку його використання впроваджується в національну систему стандартизації, може бути прийнятий в двох- та багатосторонніх торгівельних відношеннях.

За своїм змістом стандарти ISO відрізняються тим, що тільки близько 20% з них містять вимоги до конкретної продукції. Значна кількість нормативних документів торкається вимог безпеки, взаємозаміни, технічного сумісництва, методів випитування продукції, а також інших загальних та методичних питань. Таким чином, використання більшості міжнародних стандартів ISO предбачає те, що конкретні технічні вимоги до товара встановлюються в договорних відносинах.

В технічній роботі ISO приймають участь більш, ніж 30 тисяч експертів з різних країн світа. ISO має дуже великий світовий авторитет, як чесна та безстороння організація із відповідною вагою серед інших значних міжнародних організацій.

с-3.2. ДІЯЛЬНІСТЬ єВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ (єс) ПО СТАНДАРТИЗАЦІЇ

Діяльність ЄС в галузі стандартизації спрямована на виконання положень Римського договору 1957 року о створенні єдиного європейського ринку. Договір предбачає зближення законо­дав­чих, розпоряджувальних та адміністративних рішень країн–членів. Для започаткування робіт по зближен­ню національних стандартів в рамках подолання технічних перешкод в торгівлі була характерна спроба їхньої гармонізації. Але, дуже скоро визначилась неспроможність рішення проблеми таким чином, що призвело до здійснення перехіду на створення єдиних європейських норм – євронорм. Головною дією, що реально подолала всі технічні перешкоди в торгівлі, було визнано прийняття Директив ЄС прямої дії, що встановлювали законодавчі положення і вимоги до параметрів конкретних видів товарів та процесів (процедур). Якщо вони мають посилання на євронорму або технічний регламент, це призводить вказані нормативні документи в чин обов’язкових до виконання.

Таким чином, було створено перехід від гармонізації окремих національних стандартів і технічних регламентів до гармонізації законодавчих положень (технічного законодавства). Рада ЄС визначила головний принцип гармонізації стандартів і сертифікації – гармонізація законоположень обмежується встановленням вимог безпеки в рамках директив. Це означає, що для певної продукції повинні бути забезпечені умови вільної торгівлі в межах ЄС; на органи, що відповідні за стандартизацію промислових товарів, полягає задача по розробці таких технічних регламентів, які б примушували виробників виробляти продукцію, що відповідає загальним вимогам директив. Примітно, що самі по собі технічні регламенти і євронорми не забов’язують виробників чітко виконувати іх вимоги. Але, на адміністрацію підприємств покладен обов’язок підтверджувати відповідність продукта загальним вимогам директив. Тому, якщо підприємство на виконує вимог євронорм (технічного регламента) і не може декларувати відповідність продукції іх вимогам, на нього покладена необхідність доказів відповідності вироба загальним вимогам директив через сертифікацію.

Для упорядкування та прискорення розробки директив по стандартизації встановлені наступні вимоги:

- гармонізація законодавств країн-членів ЄС, походячи з вимог безпеки, охорони здоров’я та захисту навколишнього середовища;

- передача визначення технічних норм, що забезпечують ці параметри Європейському комітету по стандартизації та Європейському комітету по стандартизації в електротехніці;

- визнання національними урядовими органами відповідності загальним вимогам директив тих виробів, що виготовлені за Європейським (євронорми) або національним стнадартом (технічним регламентом).

Якщо виробник випускає продукцію по будь-якому іншому нормативному документу, то він повинен доказувати відповідність свого товара вимогам директив сертифікатом відповідності, що затверджені в ЄС, або шляхом сертифікаційних випробувань в відповідних організаціях.

Після того, як комісія ЄС прийшла до висновка, що в багатьох випадках труднощі в товарооб­міні виникають через те, що немає знань щодо існування або розробках відповідного стандарта в іншіх країнах ЄС, було прийнято Директиву ЄС “Методи і процеси інформування в галузі стандартів та технічних регламентів”. Після її доробки та введення в дію створилась процедура щодо взаємного інформування, основні принципи якої наступні:

- кожна країна-учасник ЄС повинна інформуванти відповідну інстанцію о програмах підготовки проектів нормативних документів. При цьому по питанням регламентів необхідно звертатися в Комісію Європейського Союза, по стандартам – в центральні секретаріати Європейського комітета по стандартизації (СЄН) та Європейського комітета по стандартизації в електротехніці (СЄНЛЕК);

- кожна з вказаних центральних інстанцій накопичує та обробляє інформацію та доводе її до національних органів по стандартизації країн – членів та регіональних органів по стандартизації;

- кожна країна – член ЄС забов’язана повідомляти отриману інформацію особам, що зацікавлені.

Крім Євронорм СЄН розробляє документи по гармонізації (HD) та попередні стандарти (ENV), направлені як на подолання технічних прешкод в торгівлі, так і на прискорення втілення прогресивних технічних вимог в виробництві нових товарів.

Документи по гармонізації пояснюють зміст тих адміністративних та правових норм, які порушують одноманітність використання міжнародних стандартів в країнах – членах ЄС.

Попередні стандарти – це тимчасові документи, які доводяться до широкого кола його потенціальних споживачів, а також тих, хто спроможен їх використовувати. Інформація, що надійшла в прцесі використання попереднього стандарта, відгуки на нього є підставою, для подальшого рішення о доцільності прийняття стандарта.

Так, зараз країни, як члени ЄС, так і ні, дуже активно використовують наступні попередні стандарти в галузі будівництва. Це:

- ENV 1991 - Eurocode 1 - Підстави для розрахунку навантажень та впливів;

- ENV 1992 - Eurocode 2 - Розрахунок бетонних конструкцій;

- ENV 1993 - Eurocode 3 - Розрахунок сталевих конструкцій;

- ENV 1994 - Eurocode 4 - Розрахунок сталево–бетонних (композитних) конструкцій;

- ENV 1995 - Eurocode 5 - Розрахунок дерев’яних конструкцій;

- ENV 1996 - Eurocode 6 - Розрахунок конструкцій з цегли та каменю;

- ENV 1997 - Eurocode 7 - Розрахунок геотехнічний;

- ENV 1998 - Eurocode 8 - Опір споруд сейсмічним навантаженням;

- ENV 1999 - Eurocode 9 - Розрахунок конструкцій з алюмінія (проект);

Для деяких країн - членів ЄС частина Єврокодів вже зараз є національними нормами. Багато країн, що не є зараз членами ЄС фактично прийняли необхідні для себе Єврокоди, як норма­тив­ні документи у галузі будівництва, багато країн дуже активно спробують гармонізувати їх із своїми власними національними нормами.

Прийнятий СЄН європейський стандарт видається в двох вартиантах: як євронорма та як національний стандарт у країнах – членах СЄН. В другому варианті стандарт може вміщувати додатка у вигляді рекомендацій та пояснень, що допомогають його розуміти та використовувати.

с-3.3. СТАНДАРТИЗАЦІЯ У РАМКАХ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (снд)

Стандартизація, сертифікація та метрологія в межах СНД здійснюється у відповідальності із "Уго­дою о проведенні домовленної політики в галузі стандартизації, метрології та серти­фі­ка­ції", яка є міжурядовою і набрала чинності з 1992 року. Створена Міждержавна Рада країн–чле­нів СНД (МДР), в якій представлені всі національні організації з стандартизації. Крім галузі будівництва, яка входить до компетенції Міждержавної науково–технічної комісії по стандартизації і технічному нормуванню в будівництві (МНТК), МДР приймає міждержавні стандарти. В 1995 році Рада ISO визнала МДР регіональною організацією по стандартизації у країнах СНД.

Робота з стандартизації виконується у відповідності із програмами, які МДС та МНТК склада­ють на підставах пропозицій, що надходять з національних органів по стандартизації. Перероб­ле­но та прийнято більш, ніж 2500 нових міждержавних стандартів.

В сфері метрології реалізуються програми спільних робіт з наступних напрямків: передача розмірів одиниць фізичних величин; розробка та перегляд основних міждержавних нормативних документів з метрології; створення та використання стандартних зразків складу та властивостей речовин та матеріалів; методи незруйнованого контролю.

Серед першочергових перспективних задач можна відзначити: розвиток співробітництва із ISO, СЄН, іншими міжнародними та регіональними організаціями по стандартизації, сертифікаціїї та метрології; створення Євро-Азиатської регіональної організації з акредитації випробувальних лабораторії; рішення проблем, пов’язаних із уніфікацією навчальних дисциплін, що викладаються майбутнім спеціалістам з сертифікації, стандартизації та метрології із ураху­ван­ням їх діяльності в "спільному просторі" по цим видам робіт.

Також на порядку денному стає питання о спроможності участі в роботі МДР та МНТК національних організацій з стандартизації тих країн, що не є членами СНД. Мова, в першу чергу, йде про країни колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), які проявляють до цього певний інтерес.

с-3.4. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ НА СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Стандарти ISO - найбільш широко використовуються в світі, їх понад 11 тисяч, крім цього ко­жен рік приймається 500…600 нових стандартів. Стандарти ISO являють собою старанно роз­роб­лений варіант технічних вимог до продукції (послуг), що значною мірою полегшують обмін то­варами, послугами та ідеями між більшою частиною країн світу. Дуже великі ділові контакти ISO: з нею підтримують стосунки близько 500 міжнародних організацій, в тому числі агенції ООН, що працюють в суміжних напрямках.

Світовий досвід управління якістю сконцентрован в пакеті міжнародних стандартів ISO 9000-9004, що прийняті ISO в березні 1987 року, та поновлені у 1994 році.

Стандарт ISO 9000 містить в собі керівні вказівки щодо вибіру та використанню стандартів у відповідності до конкретної ситуації в діяльності фірми. Стандарт ISO 9004 - це методичні вказівки для загального керівництва якістю на підприємстві, а стандарти ISO 9001…9003 - це моделі систем забезпечення якістю на різних етапах виробничого процесу.

В ISO 9000 підкреслюється, що усередині фірми або підприємства забезпечення якості - пред­мет загального керівництва. Але, якщо мова йде об укладанні контракту, то стан системи за­без­печення якістю у експортера служить мірою довіри до нього з боку контрагента та мірою впевненності в надійності партнера. Міжнародні стандарти ISO 9000 встановлюють ступінь відповідальності керівництва за якість. Керівництво фірми відповідає за розробку політики у галузі якості, за створення, впровадження та функціювання системи управління якістю. Що повинно бути чітко визначено та оформлено документально.

Як і ISO, крім розробки стандартів на продукцію, послуги та процеси, СЄН займається стан­дар­ти­зацією систем забезпечення якості продукції, методів випробувань та акредитації вип­ро­бу­валь­них лабораторій. В цьому напрямку створені та затверджені європейські стандарти - євро­нор­ми серії 29000 (EN 29000), які становлять прийняті міжнародні стандарти ISO серії 9000 "методом обкладинки". До комплексу цих нормативних документів надходять п’ять європейських стандартів:

- EN 29000 "Загальне керівництво якістью і стандарти по забезпеченню якості, керівні вказів­ки по вибору та використанню";

- EN 29001 "Системи якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні і (або) розроб­ці, монтажу та обслуговуванню";

- EN 29002 "Системи якості. Модель для забезпечення якості при виробництві і монтажу".

- EN 29003 "Системи якості. Модель для забезпечення якості при остаточном контролі та ви­пи­ту­ваннях";

- EN 29004 "Загальне керівництво якістью та елементи системи якості. Керівні вказівки".

У галузі випробувань, сертифікації та акредитації прийнят комплекс нормативних документів з основоположних європейських стандартів – євронорми серії 45000 (EN 45000):

- EN 45001 “Загальні критерії, стосовно роботи випробувальних лабораторій”;

- EN 45002 “Загальні критерії для оцінювання (атестації) випробувальних лабораторій”;

- EN 45003 “Загальні критерії для органів по акредитації лабораторій”;

- EN 450011 “Загальні критерії для органів з сертифікації, що проводять сертифікацію продукції"

- EN 450012 “Загальні критерії для органів з сертифікації, що відповідні за сертифікацію систем якості”;

- EN 450013 “Загальні критерії, стосовно органів з сертифікації, що займаються атестацією пресонала”;

- EN 450013 “Загальні критерії для замовлення постачальника о відповідності вироба стандарту.

Сучасні проблеми СЄН пов’язані із підготовкою стандартів, що відносяться до виникнення потреб ринку та своєчасного їх видання; ліквідування відставання прийняття стандарта від видання відповідних європейських директив; прискорення строків прийняття стандартів, кількість яких відстає від числа їх проектів.

с-3.5. ГАРМОНіЗАЦІЯ СТАНДАРТІВ

Гармонізація стандартів – це приведення його зміста у відповідність із іншим стандартом для забезпечення взаємозміни продукції (послуг), взаємного розуміння результатів випробувань та інформації, що міститься в стандартах. Такою ж мірою гармонізація може бути віднесена і до технічних регламентів.

Гармонізовані стандарти можуть вміщувати деякі відміни: за формою, в поясню­валь­них при­міт­ках, в окремих спеціальних вказівках тощо. Розділяють наступні терміни: ідентичні стандарти та уніфіковіні стандарти.

Ідентичні стандарти – це гармонізовані стандарти, що повністю ідентичні за змістом та за формою. Часто це точний переклад стандарта (міжнародного, регіонального), що прийнят у національній системі стандартизації. Ці стандарти можуть відрізнятись тільки позначенням (шифром, кодом).

Уніфіковані стандарти – це гармонізовані стандарти, які не відрізняються за змістом, але різні за формою надання.

В залежності від нормативного документа, по відношенню до якого гармонізується стандарт, відрізняють рівні гармонізації. Це стандарти, що гармонізовані на міжнародному рівні, на регіональному рівні, гармонізовані у рамках двосторонніх або багатосторонніх угод. Погодже­ні стандарти (стандарт, що погоджен однією стороною) - це стандарт, що погоджен із іншім, таким чином, щоб вимоги одного відповідали вимогам іншого, а не навпаки. Порівнювальні стандарти – це нормативні документи на однакову продукцію (товари, послуги), що зат­верд­же­ні різними органами з стандартизації. Вони містять різні вимоги, але відносяться до однакових характеристик (властивостей) об’єкта стандартизації, які оцінюються за допомогою однакових методів.

Гармонізація стандартів має важливе значення для поширення взаємовигідного обміну товарами (послугами), укладання угод з сертифікації, розвитку та поглибшення промислового співробітництва, спільного рішення науково-технічних проблем, підвищення та забезпечення якості продукції, оптимізації витрат матеріальних ресурсів, підвищення мір щодо безпеки праці та захисту навколишнього середовища.

Європейська економічна комісія ООН вказує на наступні принципові моменти щодо ефективністі процеса гармонізації: чітко пов’язувати діяльність по гармонізації із міжнародним економічним та науково-технічним співробітництвом, що необхідно враховувати при складанні планів роботи відповідних органів з сертифікації; правильно використовувати критерії вибору необхідного документа для гармонізації на підставах:

- ступеня забезпечення рівня взаємозміни та технічного сумісництва об’єкта стандартизації та його вплив на економічну та технічну ефективність співробітництва;

- значення стандарта для взаємного визнання результатів випитувань та контроля якості продукції;

- ступень впливу стандарта на інші норативни документи;

- спроможність стандарта реально або потенціально створювати технічні перешкоди в торгівлі.

Факторами, що впливають на ступень гармонізації національних стандартів є рівень орієнтації економіки країни на зовнішню торгівлю та ємність внутрішнього ринка.

За останні роки акценти гармонізації все більше зміщуються в сторону національних систем стандартизації, метрології та сертифікації. Створення єдиного Європейського ринка, перехід еко­номіки України до ринкової, укладання угод о вільній торгівлі, інші події, призводять до глобалізації міжнародної торгівлі: великі маси товарів переміщуються по всіх країнах і континентах, що ще більшою мірою пригортає увагу світової спільноти на порушення техніч­них перешкод в торгівлі. Визначну роль в цьому напрямку грає Єдина Економічна Комісія ООН, що визначає галузі співробітництва з стандартизації і сертифікації товарів, які сприяли би віль­ній світовій торгівлі.

Література.

[2]

[3]

[19]

[Д3] стор.120-140, 148-156,

Контрольні питання

1. Необхідність створення та існування міжнародної організації ISO.

2. Порядок розробки міжнародних стандартів.

3. Охарактерізувати особливості розробки та дії Євронорм.

4. Стандартизація у межах СНД.

5. Міжнародна стандартизація систем якості.

6. Необхідність гармонізації стандартів. Види гармонізації.

Дата добавления: 2015-04-30