Формування параметрів керування теоретичною поверхнею крила

Практикум №2

Метою роботи є освоєння студентами прийомів використання параметрів для гнучкого управління формою та розмірами несучих поверхонь у середовищі системи Pro/Engineer.

Завдання. Створити параметричну комп’ютерну модель для автома-тизованого керування формоутворенням теоретичної поверхні крила відповідно до наведеного в додатку Б індивідуального завдання та згідно з викладеним нижче порядком виконання комп’ютерного практикуму.

Порядок виконання роботи. Параметрами в майстер-геометрії крила можуть бути, див. розділ 1, його розмах, коренева й кінцева хорди, кут поперечного V та ін. Визначення потрібних залежностей для наведених величин виконаємо наступним чином.

На основі базової площини, в якій згідно з комп’ютерним практикумом №1 сформовано кореневий профіль, створіть нову площину, де розташовуватиметься кінцевий профіль крила. Для цього оберіть пункт меню «Вставить->Опорный элемент модели->Плоскость» та вкажіть необхідне зміщення нової площини відносно базової (рис. 3.10).

Рис. 3.10. Побудова опорної площини кінцевого профілю крила

Побудуйте кінцевий профіль у спосіб, який описаний у комп’ютерному практикумі №1.

Для формування параметрів, що керуватимуть хордами й кутами повороту вихідних аеродинамічних профілів та половиною розмаху крила, за допомогою меню «Инструменты->Параметры» створіть наступні змінні:

b0 – хорда b ₀ кореневого профілю;

b1 – хорда b _k кінцевого профілю;

fi0 – кут j₀ повороту кореневого профілю;

fi1 – кут j_k повороту кінцевого профілю;

L – розмах крила;

psi – кут y поперечного V крила;

hi – кут c стрілоподібності крила.

Відповідні результати показано на рис 3.11.

Рис. 3.11. Формування параметрів керування поверхнею крила

Далі необхідно встановити взаємозв’язок між розмірами побудованих аеродинамічних профілів та значеннями введених параметрів. Для цього зайдіть у меню «Инструменты->Уравнения» та натисніть на потрібному профілі. У результаті цього з’являться розміри, що були визначені в ескізі (рис. 3.12).

Рис. 3.12. Параметричні розміри аеродинамічного профілю

Натискання на потрібний розмір автоматично додає його у список рівнянь (рис 3.13). Щоб присвоїти йому необхідне значення, виберіть меню «Вставить->Из списка» та вкажіть потрібний параметр. У результаті цього вікно опрацювання рівнянь може мати вигляд, показаний нижче.

Рис. 3.13. Вікно опрацювання рівнянь

Щоб змінити геометрію теоретичної поверхні крила, у вікні параметрів введіть нові значення для хорд, їх кутів повороту та розміщення кінцевого профілю вздовж розмаху, після чого оберіть меню «Править->Регенерировать».

Для варіювання формою несучої поверхні за допомогою кута поперечного V застосуйте залежність

де y 1– положення початку системи координат кінцевого профілю по висоті відносно системи координат кореневого профілю;

L – розмах крила;

y– кут поперечного V крила.

Для зміни форми крила за допомогою кута стрілоподібності використайте співвідношення

де x 1– положення початку системи координат кінцевого профілю уздовж напряму польоту відносно системи координат кореневого профілю;

b0 – хорда кореневого профілю;

b1 – хорда кінцевого профілю;

L – розмах крила.;

c– кут стрілоподібності крила.

Приклад визначення положення кінцевого аеродинамічного профілю показано на рис. 3. 14.

Варіювання сформованих геометричних параметрів дозволяє гнучко і прогнозовано в автоматизованому режимі керувати потрібною формою та розмірами теоретичної поверхні крила.

Рис. 3.14. Визначення положення кінцевого профілю крила

Один із можливих проектних варіантів розробленої комп’ютерної моделі зображено на рис. 3.15. Отримані результати слугують основою для виконання наступного комп’ютерного практикуму №3.

Рис. 3.15. Параметрична модель керування теоретичною поверхнею крила

Контрольні запитання:

1. Побудова опорних площин у Pro/Engineer.

2. Застосування розмірів у ескізах Pro/Engineer.

3. Основні геометричні параметри несучих поверхонь.

4. Створення параметрів у Pro/Engineer.

5. Аналітична залежність визначення положення кінцевого профілю із застосуванням кута поперечного V крила.

6. Аналітична залежність визначення положення кінцевого профілю з використанням кута стрілоподібності крила.

7. Установлення зв’язків між розмірами ескізів та параметрами в Pro/Engineer за допомогою рівнянь.

8. Приклади можливого застосування сформованої комп’ютерної моделі керування теоретичною поверхнею крила.

Література: [2, с. 13-21], [3, с. 45-53], [6, с. 14-17].

Дата добавления: 2015-05-06