Соціально-економічний і політичний розвиток Правобережної України в XVIII ст. Гайдамацький рух, Коліївщина, рух опришків

Варіант 17

. У другому десятиріччі XVIII ст. Польща відновила своє панування на всій території Правобережної України. Тут поновили свою діяльність воєводські органи управління та королівські суди. Магнати і шляхта знову стали єдиними володарями краю. Панщина досягала небачених розмірів, влітку робота на панських землях тривала по 13—15 годин на добу, селяни сплачували безліч податків, ледь-ледь перебиваючись, в той час як кілька родин найбільших магнатів володіли величезними латифундіями. Іноземне панування гальмувало економічний розвиток українських земель.
Майже 80% земель перебували у приватній власності магнатів і шляхти. Відродження козацтва тут було заборонено. Без козаків селянам було важко дати відсіч шляхті. Час від часу спалахували локальні повстання на чолі з селянами-втікачами. Повстанці ховалися у лісах і звідти нападали на поодинокі маєтки. їх (з початку XVIII ст.) називали гайдамаками. З часом вони стали серйозною загрозою для польської шляхти, особливо із закінченням терміну звільнення від панщини, введенням кріпацтва та посиленням релігійного гніту.

Перше велике гайдамацьке повстання спалахнуло на Правобережній Україні в 1734 р. Найбільший гайдамацький загін очолив начальник надвірних козаків князя Любомирського сотник Верлан. Повстанці заволоділи Вінницею та іншими містами. На Брацлавщині діяли загони Матвія Гриви, Григорія Ведмедя, Мартина Моторного. Тільки за допомогою введених на Правобережжя царських військ польська шляхта змогла придушити цей народний виступ. Численні загони гайдамаків, сформовані за давніми козацькими традиціями, захопили Умань, Вінницю, Летичів, Корсунь, Паволоч. У разі невдач повстанці відходили на територію Запорожжя, у степи і ліси Лівобережжя або до Молдавії. Загони повстанців постійно поповнювалися селянами-втікачами і міщанами, тому остаточно придушити повстання поляки не змогли.

Опришківський рух виник на західноукраїнських землях, складався із таємних таборів, розташованих у Карпатах, вони невеликими групами нападали на шляхту, орендарів, лихварів. Селяни надавали допомогу повстанцям продовольством і ховали їх від переслідування, ремісники виготовляли і ремонтували їм зброю. Найвищого розпалу рух опришків досяг під керівництвом Олекси Довбуша. Активні виступи селян відбулися після захоплення краю Австрійською імперією. Кріпаки протестували проти посилення панщини, запровадження нових податків, сплати оброку. Опір селян набув таких загрозливих розмірів, що місцева австрійська адміністрація змушена була направити в села і містечка військові команди.

Гайдамацький рух в другій половині 18 ст. переріс в найбільше народно-визвольне повстання, яке в історії відоме як Коліївщина (від слова «кіл», «колоти»).

Основною причиною повстання стало посилення соціального і національно-релігійного обмеження прав українців на польських землях. Варшавський сейм в 1766р. оголосив усіх шляхтичів, які відстоювали права некатолицького населення, ворогами держави. Це ще більше загострювало протистояння католиків і православних. У конфлікт втрутилася Російська імперія, домігшись укладення на початку 1768р. російсько-польського трактату про зрівняння в політичних правах із католиками православних і протестантів. Частина польської шляхти сприйняла цей трактат як зазіхання на свої необмежені права внаслідок чого було створено союз протидії не католикам і збереження необмежених привілеїв шляхетського стану в 1768р. у м. Бар. Зібравши 10-тисячне військо Барський союз вторгся в Правобережну Україну обклавши місцеве православне населення важкими податками та повинностями на свою користь. Найменші прояви протесту жорстоко придушувались. Внаслідок цього навесні 1768р. почало готуватися повстання проти шляхетської окупації на чолі з Максимом Залізняком(полковником). Повстанці звільнили десятки сіл і містечок Київщини і Черкащини від шляхетської окупації. На звільнених землях скасовувалася панщина і відновлювалося традиційне козацьке самоврядування. Також загони очолювалися сотником Іваном Гонтою. Разом з Максимом Залізняком Іван Гонта сподіваючись на допомогу царського уряду проголосили приєднання Правобережної України до Росії. Проте стурбовані посиленням антифеодальної боротьби в Україні уряди царської Росії і шляхетської Польщі об’єднали свої сили для розгрому загонів повстанців. Загони було розгромлено внаслідок поганої озброєності. При чому гайдамаки не чинили опору російським військам вважаючи їх своїми союзниками.

2. Проголошення УНР самостійною державою. Уроки Центральної Ради.

У грудні 1917 року Німеччина і Австроугорщина запросили українську делегацію до Бреста як самостійного учасника переговорів. Українську делегацію під керівництвом В. Голубовича, до якої входили 4 члени УПРС і 1 член УСДРП, докладно проінструктував голова Центральної Ради М. Грушевський. На початку переговорів 24 грудня 1917 р. українська делегація поставила вимогу про визнання УНР як самостійної держави, наполягаючи на приєднанні до неї Холмщини та Підляшшя, які ввійшли до новоствореної Польської держави. Австрійська визнати незалежність України за умови постачання продовольства до Австро-Угорщини. В останній декаді січня 1918р. відбулася перерва у переговорах, під час якої була проголошена незалежність УНР IV Універсалом. Самостійність України визнали всі країни Четвертого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина). Кордон між УНР і Австро-Угорщиною встановлювався відповідно до довоєнного айстро-російського кордону. Австро-Угорщина отримувала назад захоплені російською армією Східну Галичину і Буковину, а Холмщина повинна була відійти до України. Крім цього мирний договір супроводжувався таємним протоколом, відповідно до якого УНР зобов’язувалася до 31 липня 1918р. поставляти Німеччині і Австро-Угорщині 1 млн тон збіжжя, величезну кількість яєць, рогатої худоби, сала, цукру, льону, конопель, вугілля, марганцевої руди та ін.. товарів. У свою чергу, Німеччина й Австро-Угорщина брали на себе зобов’язання забезпечити продаж в Україну своїх промислових товарів і надати Центральній Раді збройну допомогу в боротьбі з більшовицьким урядом. За окремим договором між Австро-Угорщиною й Україною, Австро-Угорський уряд до кінця липня 1918р. повинний був об’єднати Галичину і Буковину в єдиний коронний край. Уряд же УНР зобов’язувався забезпечити національні права полякам, німцям, євреям. Керівник Центральної Ради М. Грушевський оцінював Берестейський мирний договір як «гідний і почесний» для України.

Уроки Центральної Ради. Основною заслугою ЦР було те, що вона пробудила державну свідомість, проголосивши автономію, а згодом – і незалежність України. ЦР встановила дипломатичні відносини з державами Антанти, а потім із Четвертим союзом. Вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу, культуру, мову. Разом із тим ЦР у своїй політиці допустила ряд стратегічних помилок, котрі призвели до її падіння. У своїй політиці вона орієнтувалася на Тимчасовий уряд, негативно ставлячись до більшовицького Раднаркому й ініціюючи переговори з урядом Дону, Кубані, Сибіру, Криму про створення на противагу більшовикам нового федеративного уряду Росії. Лідери ЦР орієнтувалися на автономію України в складі Росії, тому незалежність національної держави була проголошена уже тоді, коли більшість населення уже підтримало політику більшовиків. Центральна Рада не змогла забезпечити сильну владу як у центрі, так і на місцях. В умовах повного розвалу вона не змогла навести лад, забезпечити постачання населення товарами першої потреби.

У той же час соціально-економічні перетворення, що були основною вимогою більшості населення від революції (зокрема, перерозподіл земельної власності) здійснювалися із запізненням і тільки після того, як відповідні перетворення проводилися більшовиками. З іншого боку, проголосивши в земельному законі ліквідацію приватної власності на землю, ЦР втратила підтримку і з боку національно орієнтованих заможних селян які підтримували її. Загальне невдоволення політикою ЦР призвело до втрати нею своєї основної соціальної бази – селян, солдатів, трудової інтелігенції.

Вважаючи зайвим створення регулярної армії, керівництво ЦР не змогло забезпечити собі захист від агресії Росії. Організовану безпорадність ЦР бачили й айстро-німецькі окупанти, які переконалися в її нездатності виконувати зобов’язання щодо постачання продовольства й сировини до Німеччини.

3.

Вкажіть діячів, які були серед засновників Революційної української партії:? Д.Антонович і М.Русов

4.

Встановіть відповідність між письменниками та творчим об'єднанням, до якого вони входили:

1. Ю. Клен, М. Драй-Хмара, М.Рильський;	А. "Гарт";
2. С. Пилипенко, І.Сенченко, І. Шевченко;	Б. неокласики;
3. В.Сосюра, П. Тичина, Ю.Смолич;	В. "Плуг";

1 - Б; 2 - В; 3 - А

5.

Лук і стріли було винайдено первісною людиною в:?

мезоліті;

Дата добавления: 2015-05-23