Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

Вступ

Список використаних джерел

Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

Вступ

Грабовський С. Що передувало 24 серпня 1991 року? // Електронний ресурс: Українська правда. – 24.08.06 р.

1.Короткі відомості

3.Меценатство І. Мазепи

4.Бароко на Правобережній Україні

5.Козацьке бароко в архітектурі

Висновки

Друга половина XVII ст. позначилась доволі буйним розцвітом мистецтва, його другим, після княжих часів золотим віком, коли витворюється новий своєрідний стиль, що має назву козацьке бароко.

Твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, стародруки, експоновані на виставці, належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу - другої половини XVII-XVIII ст. Це час становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відображення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією, визначило своєрідність українського варіанту. Національні риси бароко, що виявилися в усіх видах мистецтва - архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII ст. стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, що було пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало живописній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Представлені в експозиції пам'ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному належать до київської школи, яка значною мірою визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно. Нові художні тенденції в середині XVII ст. знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись в посиленні емоційного звучання релігійних сцен, в конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їхньої художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їх орнаментики. Поступово предмети набувають більш пишнішого декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок.

Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні, в якому відчувалися старовинні візантійські традиції. Для XVII ст. характерна також статичність композиції та площинний малюнок зображень. Але вже на межі століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою нового художнього напрямку. Композиції стають вільніші та пластичніші, майстрині намагаються передати перспективу та об'ємність, широко використовується рослинний орнамент. Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському мистецтві яскраве відображення. Насичені за колоритом барочні ікони, разом з позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюр, що набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII ст. - граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І.Щирського, Гр.Левицького, майстрів-ювелірів - І.Равича, М.Юревича, І.Атаназевича та інших, які відмічені національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву. Мистецтво України доби бароко, що створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозв'язку з мистецтвом інших країн, є важливим етапом у розвиткові духовної культури українського народу.

Короткі відомості

Період другої половини 17 — 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко».

У цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, Іван Зарудний. ^[1]

Українське бароко 17 століття нерідко називають «козацьким». Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори — все це не порожні слова. За ними — величезний духовний досвід 17 — 18 століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір.

Церква Святого Пророка Іллі в Суботові, споруджена коштом Богдана Хмельницького впродовж 1651–1656 рр.

Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або «козацьким» бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766 р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало «загальноєвропейське» бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві. ^[2]

«Козацький собор» древніший за саме козацтво. Першу відому п'ятиверху церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор за наказом Ярослава Мудрого. ^[3]

Такі хрещаті дерев'яні храми — типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи небувалого. Його заслуга в тому, що цей, поширений з давніх часів, тип великої дерев'яної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.

Перше таке кам'яне диво на Лівобережній Україні з'явилося в столиці найбільшого козацького полку в Ніжині 1668 року. З'явилося не в монастирі, а, як і належить козацькому собору, на широкій площі серед міста. Через кілька років подібна споруда з'явилася в Густинському монастирі, знаменуючи собою союз козацтва і церкви в національно-визвольній боротьбі.

Тризубоподібна Покровська церква (Київ). 1766 р.

Тризубоподібний Покровський собор (Харків). 1689 р

Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві. 1696 р.

Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу — другої половини XVII — XVIII століть — часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Сміливістю смаків відрізняються і тогочасні українські меценати з середовища духовенства чи світські.

• Митрополит Петро Могила (православний ієрарх) запросив для реставрації і зміцнення мурів Софії Київської — італійського архітектора католика Октавіана Манчіні.
• Іван Мазепа стає фундатором низки кам'яних церков і замовляє срібні Царські врата для собору Бориса й Гліба (в Чернігові) ювелірам протестантської Німеччини.
• Голландський гравер протестант В.Гондіус робить портрет Богдана Хмельницького.
• В Жовкві недовгий час працює німецький архітектор і скульптор Андреас Шлютер
• Микола Василій Потоцький, український магнат і русин за походженням, роками працює з іноземцями архітекторами, художниками і скульпторами, серед яких — Бернард Меретин, Іван Георгій Пінзель, Готфрід Гофман, що посилює виразність українського бароко на західних землях і наближає їх форми і технології до західноєвропейських.

Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу — неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Провідне місце у культурному житті тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також відноситься до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно використовувала європейські барокові ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система. Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини й вищого духовенства, їхні прагнення до рафінованої аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо уявлення про військових і політичних діячів України тих часів.

Худ. невідомий, 17 ст.Митрополит Петро Могила

Франциск Смуглевич: «Смерть Яна Ходкевича в Хотині 1621 р», серед присутніх - П.Конашевич-Сагайдачний в червоному

Яков Калинович (?). Портрет М. Потоцького, 1771 р., Львівська національна галерея мистецтв

Пам'ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному, належать, до київської школи, яка в значній мірі визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно. Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись у посиленні емоційного звучання релігійних сцен, у конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їхньої художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їхньої орнаментики. Поступово предмети набувають все пишнішого декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок.

Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні, в якому сильними були старовинні візантійські традиції. Для XVII століття характерна ще статичність композиції та площинний малюнок зображень. Але вже на межі століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою нового художнього напрямку. Композиції стають вільні та пластичні, майстрині намагаються передати перспективу та об'ємність, широко використовується рослинний орнамент. Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському мистецтві яскраве відтворення. Насичені за колоритом барочні ікони, разом з соковитим позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII століття — граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів — І. Равича, М. Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву. ^[4] Мистецтво України доби бароко, яке створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозв'язку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку духовної культури українського народу.

Меценатство І. Мазепи

В будівництві Мазепи — стверджує Микола Голубець — приходять до слова два напрями: один, у репрезентативних будівлях, українізує західноєвропейську барокову базиліку, другий — бароккізує українську дерев’яну архітектуру.

В дусі барокової мальовничості, заходами Мазепи, викінчено Спаську церкву Мгарського монастиря, біля Лубень, яку розпочав був його попередник гетьман Самойлович, і в тому дусі здвигнув він дві інші, найбільш репрезентативні будівлі його доби, а це: Богоявленську церкву на Подолі, в Києві, і Миколаївський собор на Печерську. Будівничим обох церков був Федір Старченко, один з тих багатьох культурних мистців, що їх згодом викликували помагати Москві „прорубувати вікно в Европу”. Обі церкви зруйнували більшовики.

До будівель другого типу Мазепиної доби належить м.ін. збудована його заходами у 1696-98 р. церква Всіх Святих Печерської Лаври. Вона — п’ятибанна і п’ятизрубна, незвичайно в своїх пропорціях, з багато різьбленими декораціями стін. Це „перлина поміж усіми п’ятибанними церквами українського бароко”.

Будуючи нові церкви, Мазепа обновляв і поширював старі. І так йому і митрополитові Ясинському завдячує своє барокове оформлення київський Софійський собор, який перебудували в роках 1691-1705, а дальше головна Успенська церква Лаври та Михайлівська церква Видубицького монастиря. І врешті, коштами Мазепи збудовано на старій Кирилівській церкві в Києві чотири наріжні бані і пишний бароковий причілок на фасаді.

Крім цих, Мазепиного меценатства, церков, треба тут згадати ще й інші зразки розвиненого українського барокко, а до таких найкращих треба зарахувати церкву Воскресення і св. Петра й Павла київської Лаври, св. Юра Видубицького манастиря та деякі інші будівлі в Чернігові, Прилуках, Полтаві, Сорочинцях, Батурині.

Не менш гарно розвивалось за часів Мазепи і світське будівництво, але до наших часів дуже мало залишилося з нього, зокрема про гетьманські палати залишились тільки згадки.

І так, за словами сучасника, Мазепина палата в Батурині була збудована в „польському стилі”, тобто західноєвропейському. Румовища цієї палати, зруйнованої Меншиковим після Полтавського бою, зрисував був Шевченко, але рисунок не дає нам навіть приблизного уявлення про неї. Долю батуринської палати поділили інші будівлі Мазепи в Києві, Дехтярівці і в Поросючці. Не зберігся теж первісний будинок Академії в Києві, збудований при Мазепі в 1703-4 роках.

Крім усіх цих, вище названих, церков та інших споруд по всій лівобережній Україні, споруджено в другій половині XVII і на початках XVIII ст. ряд мана-стирів з храмами, дзвіницями, оборонними мурами і баштами.

Під кінець XVII ст. інтенсивно розбудовується Київ, Чернігів, Переяслав, а вслід за ними Суми, Стародуб, Ніжин, Харків. Непомітний Батурин в роках 1669-1708 стає резиденцією гетьманів на Лівобережжі.

У містах, з середини XVII ст., все більше використовується цегла, як у житлах чи урядових будинках (як от гетьманські палати, будинки козацької старшини, полкові і сотенні канцелярії, магістрати, учбові заклади), так і при Запорізька ікона Покрови Пресвятої Богородиці із відображенням церков, збудованих гетьманом Іваном Мазепою будові церков, соборів, монастирів, Житлові будинки з другої половини XVII і першої XVIII ст. до нас не дійшли. Вони відомі нам лише зі старовинних літературних джерел та ґравюр (напр. палати Б. Хмельницького в Суботові, Данила Апостола в Сорочинцях чи Скоропадського в Глухові). Одним з найцікавіших зразків світської кам’яної архітектури України другої половини XVII ст., що збереглася до наших днів, є т.зв. будинок полкової канцелярії в Чернігові (будинок Я. Лйзогуба).

Бароко на Правобережній Україні

На Правобережжі і на інших західних територіях, що перебували під владою Польщі, міста розвивались слабо; занепало кам’яне будівництво, а основним будівельним матеріялом стає дерево, і з другої половини XVII ст. дерев’яна архітектура стає щораз більше популярною. Зокрема в церковному будівництві набирає вона типових прикмет, які стають національно-традиційними. У цьому ж відношенні кінець XVII і половину XVIII ст. називають золотим віком передовсім дерев’яного будівництва, коли то створились цілі територіальні школи будівництва того типу (як от закарпатська, лемківська, бойківська, буковинська, подільська, придніпрянська і т.п.). Знаменими пам’ятками з цього погляду є церкви в західній Україні по селах, як от церква св. Параскеви у Крехові (1658), св. Богородиці у Ворохті чи св. Миколи в Кривках (тепер перенесена до Львова), або в східній Україні храм св. Покрови в Ромнах. Ці три останні — вже з XVIII ст.

Менше перетворювались західноєвропейські зразки бароко в замках, палатах, на західноукраїнських землях. Тут, після значного піднесення в кінці XVI і на початках XVII ст., спостерігаємо занепад монументального будівництва. Причиною цього були утиски польською шляхтою української культури взагалі, її носіїв — багатих міщан та довгі війни, які в тому часі вела Польща.

Козацьке бароко в архітектурі

Початки бароко бачимо вже з перших років того століття в будовах Києва і Львова, але справжній розквіт його припадає на другу половину XVII ст. Центр мистецького життя знову переноситься на Наддніпров’я, а фундаторами його були передовсім гетьмани, козацька старшина, а теж міські багатії і вище духовенство. Вони то, керуючись, крім національних, теж релігійними почуттями, а при тому бажанням увічнити своє ім’я, власними заходами і фондами споруджували дерев’яні і кам’яні церкви, прикрашували їх багатоярусними іконостасами та настінними розписами, дарували церквам дорогий срібний і золотий ритуальний посуд і церковні ризи, ікони і в унікальних оправах церковні книги. Попит на них стимулював розвиток старих і створення нових центрів монастирсько- і релігійно-цехового характеру в Києві (у Лаврі), Чернігові, Полтаві, Ніжині, Лубнах, Батурині, Миргороді та в інших містах.

Особливо багато будов здвигнено гетьманами: Самойловичем, Мазепою, Апостолом, та полковниками: Герциком, Миклашевським та Мокієвським. Лише одним Мазепою вибудувано чи відновлено у Києві шість величавих будов, а всіх разом 20, не кажучи вже про інші на цілій Гетьманщині.

Перші подихи козацького бароко появляються вже в першій половині XVII ст. у Львові (два польські костели: бернардинів і єзуїтів) і в Києві (перебудова Успенського собору італійцем Брачі у 1613 p.), але самостійна творчість українських мистців розпочинається в другій половині XVII ст. і сягає найбільшого розцвіту в добі гетьмана Мазепи.

Для церковного будівництва того періоду характерні кам’яні і дерев’яні церкви трьох типів: тридільні з трьох приміщень, п’ятидільні — хрещаті і дев’ятидільні. Кожну будівлю увінчував високопіднятий купол (баня). Центральний об’єм будови був вищий від бокових і це називали загально — пірамідальною композицією. Тридільні церкви одно- або триверхі були розповсюджені по всій Україні. Найбільш відомою пам’яткою триверхного храму є Покровський собор у Харкові з 1689 p., дві церкви Києво-печерської Лаври і менші будівлі в Сумах, Богодухові. П’ятидільний тип церков зберігся в нечисленних, але визначних архітектурних пам’ятках Чернігова та Києва. Великі дев’ятидільні храми були поширені головно на Лівобережжі (Густин, Ніжин, Прилуки, Лютенька). Однією з ранніх церков цього типу є Троїцька церква Густинського манастиря і, особливо, церква в Лютеньках, на Полтавщині, з 1686 p., яка вражає багатством декоративних прикрас, оригінальних порталів і т.п. Такими ж прикрасами відзначається Вознесенський собор в Переяславі-Хмельницькому.

Висновки

Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного. Дух епохи бароко в Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску.

Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства.

Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку — європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

Дата добавления: 2015-05-23