Особливості

Еміграція

Зовнішня міграція

Географія

За попередніми даними Держкомстату за 2011 рік в межах України,

Регіон	Прибуло, осіб	Вибуло, осіб
Донецька обл.	48 503	50 592
м. Київ	44 977	36 814
Дніпропетровська обл.	43 888	45 234
Харківська обл.	40 497	40 131
Київська обл.	33 557	26 081

Причому, для Києва і Київської області характерне значне переважання прибулих над вибулими. Найбільше людей вибуло з Кіровоградської, Рівненської, Луганської, Херсонської та Хмельницької областей.

У цілому по Україні в 2011 році мігрували 139,5 осіб на кожні 10 тисяч наявного населення. У порівнянні з 2010 роком (142 особи) цей показник зменшився.

Для більшості регіонів України характерна від’ємна внутрішня міграція. Так, у 2011 році позитивний приріст внутрішньої міграції спостерігався лише в 7 областях: Київській (4,4‰), АР Крим (0,7‰), Одеській (0,6‰), Чернівецькій (0,6‰), Волинській (0,5‰), Івано-Франківській (0,2‰), Харківській (0,1‰), а також містах Києві (2,9‰) і Севастополі (2,5‰). У порівнянні з 2010 роком ситуація майже не змінилась, але в порівнянні з, наприклад, 2007-им видно відмінності: цей список покинула Дніпропетровська область, а приріст у Київ та Севастополь зменшились (для Києва — у 2,5 рази).

Для таких індустріально-розвинених областей, як Донецька, Запорізька та Луганська, де рівень зайнятості та заробітної плати є відносно високим порівняно з середніми показниками по країні, також характерна від’ємна внутрішня міграція (попри одні з найвищих рівнів притоку мігрантів), що свідчить про певну соціальну нестійкість у даних регіонах.

Для регіонів з несприятливою ситуацією на ринках праці, віддалених від Київської області та м. Києва, але близько розташованих від кордону й країн, що є значно розвиненішими за Україну, властивою є тенденція до переміщення робочої сили за кордон у формі як легальної, так і нелегальної трудової міграції.

Стійке зростання чисельності населення демонструє лише м. Київ, а також Київська область, що пояснюється збільшенням радіусу маятникових трудових міграцій до Києва (що, у свою чергу, може пояснюватись безумовним престижем столиці, але надзвичайно високими цінами на оренду житла в місті). Поряд з високим рівнем зайнятості та заробітної плати коефіцієнт приросту населення за рахунок міграції у Києва та Київської області є найвищим по Україні. Невипадково частка населення у працездатному віці в Києві є також найвищою серед регіонів і становить 66,4%, тоді, як у цілому в Україні вона дорівнює 60,6%. Отже, Київ відіграє роль специфічного соціально-економічного ядра, який притягує до себе робочу силу з решти менш розвинених регіонів України.

За результатами дослідження, проведеного експертами європейської комісії «Caritas International» на 2011 рік ~4,5 млн трудових мігрантів з України перебувають за кордоном, з яких 1,7 млн — у країнах ЄС.^[2] За іншими оцінками, ця цифра коливається від 2 до 7 млн. ^[3]

Чинники, що спричиняють міграції, є зовнішніми та внутрішніми.
Зовнішні причини:

• ємний ринок праці західних країн,
• приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності,
• постійне зростання попиту розвинутих країн на працю іноземців.

Внутрішні:

• недостатність робочих місць,
• значна різниця в оплаті на батьківщині й за кордоном,
• соціально-економічна криза,
• спад виробництва,
• загострення економічних протиріч,
• дискомфорт від загальної нестабільності в Україні,
• широко поширена корупція,
• відсутність можливостей для розвитку і самореалізації,
• незахищеність від зловживань з боку владних структур.

Ієрархія мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон:

1. заробіток задля поліпшення житлових умов (купівлі квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;
2. заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб — харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);
3. накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;
4. накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи;
5. мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).

Тривалість перебування більшості мігрантів за кордоном істотно зросла. Якщо в середині 90-х років однозначно переважали кількаденні виїзди (т. зв. «човники»), а більше місяця тривали не більше 20% поїздок, то тепер найпоширенішими виявилися поїздки терміном від 1 до 6 місяців (~1/2 від загальної кількості поїздок). На такий термін виїжджають здебільшого до Росії, Польщі, Німеччини. Кожна п'ята поїздка, спрямована переважно до Італії, Іспанії, Португалії, тривала ще довше — у середньому 1,5—2 роки.

У структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити чотири рівні: • Офіційна трудова міграція — фіксується офіційною статистикою, оскільки громадяни для перетину кордону зазначають трудову діяльність як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах. • Неофіційна легальна міграція — не може бути відстежена статистикою, оскільки поїздки за кордон відбуваються з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах. • Успішна нелегальна міграція — поїздки за кордон, пов'язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн. • Міграція жертв злочинних угруповань — торгівля людьми та інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах або зайнятість протиправною діяльністю за кордоном не з власної волі.

Основними сферами, де зайняті працівники-мігранти є: • будівництво (здебільшого чоловіки), • сільське господарство (збирання врожаю; як чоловіки так і жінки), • домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та немічних людей похилого віку; переважно жінки), • сфера торгівлі та сервісу (у т. ч. — готельний бізнес).

З початку 90-х розширилося охоплення трудовою міграцію населення України. Якщо першими до неї включилися мешканці столиці, великих міст, де люди були більш інформованими і мобільними, існували зв'язки із зарубіжними країнами, поступово все активнішими ставали жителі різних за величиною поселень. Так, за даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу, на сьогодні в потоках тимчасової трудової міграції за кордон найбільш широко представлено населення малих міст (33% виявлених домогосподарств мігрантів) та сільської місцевості (28%).

Канали трудової міграції українських громадян (Е. М. Лібанова та ін.):

• самостійний пошук місця роботи (передусім у державах, з якими Україна не має візового режиму);
• використання туристичних агенцій, через які громадяни України легально як туристи потрапляють до країн, з якими Україна має візовий режим, і нелегально працюють на їх території;
• використання послуг суб’єктів господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном;
• запрошення українських фахівців безпосередньо іноземною стороною.

Виділяють 3 хвилі зовнішніх трудових міграцій з України у 2-й половині 20 століття:

1. До 1990-х років — малочисельні зовнішні трудові міграції, від'їжджала культурна та інтелектуальна еліта.
2. 1990-1995 роки — відтік трудових ресурсів за кордон чисельніший (кваліфіковані і досвідчені фахівці), розширюється географія виїзду.
3. Починаючи з 1995 року виїзд за кордон стає масовим (різна кваліфікація працівників).

Закономірності зовнішніх трудових міграцій з України:

• Найбільше трудових мігрантів за кордон проживає в прикордонних територіях.
• За кордон в більшій мірі від'їжджають жителі сільських місцевостей.
• Основна частка мігрантів мають вік 30-50 років.
• Одружені люди більш залучені до трудової міграції, ніж неодружені.
• Чоловіки більшою мірою є потенційними фактичними мігрантами.

Дата добавления: 2015-04-24