Типологии 2 страница

стадії зрілості, а з іншого боку – поширення антидемократичних режимів. Так, французький політолог Е. Шілз розрізняє п'ять типів режиму:

■ політичну демократію (досить значна диференціація функцій і спеціалізація структур);

■ опікунську демократію (основною метою є демократизація політичного суспільства, але влада сконцентрована в руках бюрократичної держави);

■ модернізовану олігархію (передбачає відсутність або формальне існування демократичних інститутів, вся влада належить військовим чи бюрократичним клікам, проте режим намагається модернізувати економіку);

■ тоталітарну олігархію (відрізняється від попередніх високим ступенем впливу держави на суспільство, сильною концентрацією влади, інтенсивною мобілізацією членів суспільства на участь в економічному житті);

■ традиційну олігархію (династичні, або сімейні режими, котрі негативно ставляться до будь-яких змін і схильні зберігати існуючий лад).

Ще один підхід до типологізації політичного режиму запропонував Аренд Лейпхарт, виходячи із співвідношення типу виборчої системи і форми правління, на основі якого він виділив чотири демократичні режими:

1. Президентсько-мажоритарний (США).

2. Парламентсько - мажоритарний (Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Канада).

3. Парламенсько - пропорційний (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія (до 1995 р.), Голландія, Норвегія, Швеція).

4. Президентсько-пропорційний (країни Латинської Америки).

На думку А. Лейпхарта, найвищі показники демократичності (представництво жінок у вищих органах влади, участь у голосуванні, політика в області підтримки сімей) та економічного розвитку (рівень інфляції, безробіття, економічного росту) виявлені в країнах з парламентсько-пропорційним режимом, а найнижчі – при президентсько-пропорційному режимі. Однак такий підхід треба сприймати обережно, оскільки названі показники залежать не тільки від співвідношення форми державного правління і виборчої системи, а скоріше за все від ступеня цивілізованості всього суспільства.

Найбільш поширеним є системний підхід до типологізації політичних режимів, який намагається охопити всі системні ознаки режиму. Згідно з ним політичні режими поділяють на тоталітарний, авторитарний і демократичний. При цьому слід зазначити, що будь-яка класифікація є умовною, оскільки "чистих" і завершених політичних режимів у політичній практиці не існує.

20---------------------

Сутність та основні ознаки політичних партій.

Політична партія (від лат. Pars – частина, група, відділ) – політичний інститут, що представляє інтереси та цілі різноманітних суспільних груп. Через цей інститут люди висловлюють свої групові вимоги до держави, спілкуються та взаємодіють з нею.

Феномен політичної партії досліджували Г. Бюрдо, К. фон Бойме, М. Дюверже, Дж. Лапаламбара, Дж. Сарторі та ін.

Принципи, що виокремлюють політичну партію від суспільних організацій, сформулювали Дж. Лапаламбара та М. Вейнер в праці "Політичні партії та політичний розвиток". Вони виділяють чотири сутнісні риси партій:

1. Партія – це організація, тобто достатньо довго діюче об'єднання людей. Довготривалість існування організації дозволяє відокремити її від фракцій або клік, які виникають та зникають разом зі своїми організаторами.

2. Існування стабільних місцевих організацій, що підтримують регулярні зв'язки з центральним керівництвом.

3. Мета партії – завоювання та здійснення влади. Саме це виокремлює їх від груп тиску та суспільних організацій.

4. Наявність народної підтримки, починаючи з голосування, та закінчуючи активним членством у партії.

У політології відсутнє єдине визначення політичної партії. Існує декілька підходів до його формулювання. Так, французький політолог Р.-Ж. Шварценберг вважає, що політична партія – це постійно діюча організація, що існує як на національному, так і на місцевому рівнях, націлена на отримання та здійснення влади шляхом використання народної підтримки.

Російські дослідники В.Пугачов та А.Соловйов під політичною партією розуміють спеціалізовану організацію впорядкованих груп, що об'єднує найбільш активних прибічників тих чи інших цілей та спрямована на завоювання та виконання влади.

У структуру політичної партії входять:

– лідер партії;

– партійна бюрократія;

– мозковий штаб;

– партійна ідеологія;

– партійний актив;

– рядові члени партії.

21-----------------------

Типологія політичних партій.

Багатоманітність історичних та соціокультурних умов політичного розвитку країн та народів привела до виникнення різноманітних партійних структур, що виокремлюються своєю структурою, функціями, діяльністю. Існує значна кількість критеріїв класифікації типів політичних партій.

Політичні партії розрізняються залежно від їхньої соціальної сутності, соціальної бази (особливостей тієї спільноти, інтереси якої вони представляють), від сповідуваної ними ідеології, поставлених цілей і тактичних пріоритетів, від принципів організації, побудови, місця, яке вони посідають у політичній системі.

З огляду на соціальну базу виділяють партії:

§ буржуазні;

§ дрібнобуржуазні;

§ селянські;

§ пролетарські тощо.

За ідеологічними особливостями розрізняють партії:

§ консервативні;

§ ліберальні;

§ соціалістичні;

§ соціал-демократичні;

§ комуністичні;

§ клерикальні.

За ставленням до суспільних перетворень виділяють:

§ реформаторські;

§ радикалістські;

§ консервативні.

Розрізняють також партії організаційно оформлені (їх ще називають масовими) і організаційно неоформлені (кадрові). Для перших є характерною наявність централізованого партійного апарату, що формується з функціонерів, які професійно займаються політичною діяльністю, чітка організаційна структура й наявність організаційного зв'язку керівних органів з низовими організаціями, оформлене членство, квитки, внески, обов'язковість статутних вимог, прийнятих рішень та партійної дисципліни. Значними повноваженнями у таких партіях наділене національне керівництво і безпосередньо лідер партії. Інший тип партій – кадрові – характеризуються відсутністю інституції офіціального членства, жорстокого організаційного зв'язку пересічних партійців та керівництва; тут немає квитків, членських внесків, не встановлюється партійна дисципліна. Головне в діяльності таких партій – виборча боротьба, "уловлення голосів" виборців, а основна мета – перемога на виборах. Відсутність офіційного членства тут компенсується наявністю розгалуженого апарату професійних партійних чиновників – основної сили у здійсненні політики партії. Класичними зразками партій такого типу є республіканська й демократична партії США.

22--------------------

Функції політичних партій.

Функціями політичних партій є:

1) представництво інтересів певних соціальних верств і груп;

2) соціальна інтеграція — розробка загальноприйнятої системи вартостей, ''символу віри'' (кредо), ідеології, а також мобілізація мас на підтримку цих вартостей;

3) політична соціалізація — передавання традицій від одного покоління іншим, здійснення виховної діяльності;

4) формування й добір кадрів;

5) розробка та здійснення політичного курсу.

23--------------------------

Партійні системи.

Конструктивний розвиток суспільства потребує не тільки організованих, дієздатних партій, але й налагодження між ними ефективної взаємодії, що надзвичайно актуалізує проблему формування партійної системи. Партійна система – це сукупність політичних партій, пов'язаних з іншими елементами політичної системи та між собою певними упорядкованими відносинами.

Характер партійних систем визначає вид політичного режиму, механізм та ефективність демократії. Серед чинників, що впливають на формування партійної системи, можна назвати:

1. Характер соціальної структури суспільства.

2. Чинне законодавство.

3. Соціокультурні традиції.

4. Характер домінуючих у суспільстві проблем.

5. Домінування гетерогенних (боротьба за різні групи електорату) або гомогенних (боротьба за один прошарок електорату) видів партійної конкуренції.

6. Розповсюдження базової системи цінностей, що притаманна усім партійним напрямкам та домінуючим типам партійної співдружності (блоки, коаліції, локальні партійні союзи та ін.).

Класифікація типів партійних систем здійснюється як за якісними, так і за кількісними критеріями. М. Дюверже виділяв одно-, дво- та багатопартійні системи.

Класифікація партійних систем за якісними критеріями розрізняє демократичні та антидемократичні партійні системи.

Дж. Сарторі пропонує семиступеневу класифікацію типів партійних систем, яка базується як на кількісних, так і на якісних критеріях:

1. Система з однією партією.

2. Система з партією-гегемоном.

3. Система з пануючою партією.

4. Двопартійна.

5. Система помірного плюралізму.

6. Система поляризованого плюралізму.

7. Атомізована система.

Якщо партійна система пронизана полярними протиріччями, то і політична система буде мати конфліктний характер, лише підсилюючи напруженість суспільних відносин. Але якщо соціальні групи орієнтуються на єдину систему цінностей та ідеалів, то й партійна система буде характеризуватися більш толерантним характером міжпартійних та партійно–державних відносин.

Значний вплив на формування партійних систем має ступінь сформованості правової бази. Особливо це стосується виборчого законодавства. Так, наприклад, там, де діють виборчі системи мажоритарного типу, як правило, формуються двопартійні системи та системи з домінуючою партією. Пропорційні виборчі системи, навпаки, дають шанси на представництво в органах влади більшій кількості політичних сил, ініціюють створення багатопартійних систем та коаліцій партій, полегшують виникнення нових партій.

24-----------------------------

Ґенеза політичних партій.

Партии, как явление политической жизни, возникли сравнительно недавно. Первые в современном смысле слова партии появились в 70-80-е годы XVII в. в Англии. В других странах они возникли преимущественно во второй половине XIX в.
В современной политологии вслед за М.Вебером, выделяют три этапа формирования партий: 1) аристократическая группировка; 2) политический клуб; 3) массовая партия. Полностью все три этапа в своем развитии прошли только английские партии. Первоначально они сформировались в качестве аристократических группировок "тори" и "вигов". Политические клубы появились в 30-50-е годы XIX в. и отличались от аристократических группировок более широкой социальной базой, крепостью идеологических связей, более совершенной организационной структурой.
После изменения избирательного законодательства в Англии в первой половине XIX в. на базе клубов и комитетов по поддержке кандидатов стали формироваться массовые партии. В других странах Европы образование массовых партий происходит преимущественно во второй половине XIX в., что также было обусловлено расширением избирательного права. Массовые партии с момента возникновения были ориентированы на увеличение своей численности, расширение политической деятельности.
В настоящее время процесс возникновения новых партий продолжается. М. Дюверже выделил два основных пути создания современных партий.
Электорально-парламентский. Первоначальным этапом новой партии является возникновение парламентской группы, объединяющей депутатов одного политического направления. Затем формируются комитеты поддержки разных уровней. Объединение этих элементов и приводит к возникновению партии.
Внешнее происхождение. В этом случае новые партии возникают независимо от парламентских выборов, на основе различных групп интересов и общественных организаций - профсоюзов, философских обществ, религиозных групп, промышленных и финансовых группировок, нелегальных организаций. Лейбористская партия Великобритании (1899 г.) сформировалась на основе профсоюзов, философского Фабианского общества, Социал-демократической ассоциации. Крестьянские объединения в Скандинавских странах стали базой формирования крестьянских партий.
Позже Кеннет выделил еще один путь создания партий - унитарный (слияние или раскол партий).

26------------------------------------

Конституція України про роль політичних партій у житті суспільства.

Стаття 2 Закону України “Про політичні партії в Україні” визначає політичну партію як

“зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної

загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння

формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших

політичних заходах” [4,4]. Суть цих визначень в основному полягає у тому, що роль

політичних партій – це представництво інтересів населення. Крім того, політичні партії

повинні забезпечувати зв’язок влади з народом, формувати політичні еліти, розробляти

політику та впливати на визначення політичного курсу

27-------------------------------

Класифікація сучасних політичних партій України за ідейним спрямуванням.

за ідеологічним спрямуванням в Україні діють комуністичні, соціал-демократичні, ліберально-демократичні, консервативні, християнські, націоналістичні партії.

Партії комуністично-соціалістичного спрямування. До них належать Партія комуністів України, Комуністична партія України, Комуністична партія (трудящих), Соціалістична партія України (СПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), Партія Всеукраїнське об'єднання лівих «Справедливість». Ці партії відрізняються своїм чисельним складом, впливом на політичне життя, політичним змістом програм. Але всі вони сповідують марксизм, є прибічниками соціалізму, суспільної власності, влади трудящих, соціалістичної системи господарювання і розподілу, загалом негативно ставляться до приватної власності, ринкових відносин, виступають проти співробітництва України з МВФ і МБРР, НАТО.

Партії соціал-демократичного спрямування. До них належать соціал-демократична партія України (об'єднана), Українська соціал-демократична партія, Партія праці, Всеукраїнська партія трудящих. Вони, попри певні відмінності в програмах, висловлюють свою прихильність до цінностей демократичного соціалізму, є прибічниками багатоукладної соціаль-но орієнтованої ринкової економіки, сильної соціальної політики держави, соціальної справедливості, солідарності, багатопартійності, політичного плюралізму, обстоюють ринкові перетворення в Україні, зміцнення і розвиток Української держави, відродження і розвиток української нації, її культури, мови, входження України в європейське і світове співтовариство.

Партії ліберально-демократичного спектру. Вони становлять більшість, серед них: Ліберальна партія України, Ліберально-демократична партія України, Демократична партія України, Народно-демократична партія, Демократичний Союз, Українська партія промисловців і підприємців, Партія регіонів України, Партія «Яблуко», Партія Зелених України, Аграрна партія України, Міжрегіональний блок реформ, Партія «Реформи і порядок». Вони сповідують ліберальні, демократичні цінності, виступають за домінування приватної власності, вільний ринок, рішуче прискорення ринкових реформ, прозору приватизацію з чітко визначеним приватним власником, розвиток місцевого самоврядування, розширення прав регіонів, вільний розвиток культури і мови українського і всіх інших народів України, свободу особи, входження України в європейські і світові структури.

Консервативні партії України. До них належать Народний Рух України, Український Народний Рух, Народний Рух України «За єдність», Українська консервативна республіканська партія, Українська національна консервативна партія, Українська республіканська партія. їх об'єднує боротьба за розвиток Української держави, традицій українського народу, його культури, мови; за дотримання національно-культурних прав усіх інших етнічних груп, що входять до складу українського народу, за зміцнення сім'ї, моральних норм. Вони є прибічниками ринкових перетворень, приватної власності, політики добросусідства і взаємної вигоди з усіма державами.

Християнські партії. До них належать Християнсько-демократична партія України, Українська християнсько-демократична партія, Християнсько-ліберальний союз, Партія «Християнсько-народний союз» (ПХНС), Республіканська християнська партія (РХП), Всеукраїнське об'єднання християн (BOX). Вони обстоюють цінності християнської моралі в суспільному й особистому житті людей, пріоритет духовних начал, підпорядкованість політичної діяльності моральним нормам, повагу людської гідності, є прибічниками ринкової економіки, приватної власності, створення системи соціального захисту. Виступають за міжконфесійний мир, за створення в Україні єдиної православної помісної церкви. Розглядають релігійні організації як повноправні суб'єкти суспільного життя, виступають за участь церков у суспільне значущих акціях.

Партії національного спрямування. Це Конгрес Українських Націоналістів (КУН), Організація українських на-ціоналістів-державників (ОУН(д), Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України» (ДСУ), Українська національна асамблея (УНА), Соціал-націо-нальна партія України (СНПУ). Основним для них є втілення національної ідеї в усіх сферах життєдіяльності української нації. Виступають за розвиток національної свідомості українців, за ринкові реформи, приватну власність, могутню Українську державу, втілення в життя ідеї величі української нації, утвердження її слави, багатства і добробуту в умовах державного життя; за плідне її співжиття в колі волелюбних народів світу, за вирішення соціальних проблем. Деякі з них висловлюються за забезпечення українцям пріоритетних прав, зокрема, щоб безпосередніми керівниками української держави були українці.

Політичний режим – це характеристика не тільки держави, але й всієї політичної системи. Відносини між людьми з приводу державної влади й відносини людей з державною владою, які формують зміст політичного режиму, розгортаються саме у сфері політичної системи. Сучасний політичний режим України визначити важко. Він поєднує в себе певні елементи всіх видів відомих на цей час режимів і не може бути тлумачним однозначно.

тоталітарного у вигляді деяких рис політичної культури (впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення

авторитарного у вигляді відчуженості влади від громадян, адміністративно-командних механізмів управління, примату адміністративно-владних відносин над правовими, особливо концентрації влади у керівної особи порівняно з підлеглими;

анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами: 1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади; 2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій;

Основними ознаками сучасного політичного режиму України є:

- Конституційні ознаки (виборність найважливіших органів політичної влади, юридична рівність громадян, гарантії прав меншості, багатопартійність і т.д.);

- Процесуальні ознаки (транзитивність, розбудова демократичної держави і т.д.);

- Режимні ознаки, тобто ознаки, що стосуються безпосередньо способів здійснення влади (електоральність, обмежена конкурентність політичного процесу, авторитарність у вирішенні деяких проблем, домінування виконавчої влади, безконсенсусний тип вирішення політичних конфліктів і т.д.)

Демократія (від грецького demokratia: demos – народ і kratos – влада, правління) — форма організації влади, за якої рішення приймаються більшістю чи від імені і в інтересах більшості.Стрижнем державотворчого процесу протягом першої половини 90-х років XX ст. був конституційний процес, що мав забезпечити утвердження стійкої системи державної влади, національної правової системи, законності й правопорядку. Розгортання конституційного процесу ускладнювалось сповільненим виробленням науково обґрунтованої моделі майбутнього суспільно-політичного устрою, протистоянням гілок влади та непримиренною боротьбою навколо питань законодавства різних політичних сил (статус Республіки Крим, державна мова, державна символіка, приватна власність, розподіл владних повноважень та ін). Узгоджувальним комісіям усе ж вдалося дійти згоди і 28 червня 1996 р. Конституція була прийнята.

Основний Закон проголосив Україну демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека були визначені найвищими цінностями

Наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду радянського тоталітаризму в Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості. На сьогоднішньому етапі важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:1розширення економічної свободи;2 радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей й психології людей, які породила тоталітарна система;3 підвищення рівня політичної дисципліни і політичної культури громадян;-4встановлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців;-5подолання економічних проблем.6Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня:7 політичної активності громадян;-8економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;- 9піввідношення політичних сил;-10розвитку національної ідеї та правосвідомості.

Політи́чна ідеоло́гія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури. На відміну від науки, ідеологія містить не тільки знання про політичне життя, але й оцінку політичних процесів з позицій носія даної ідеології, тобто містить також і різні упередження. Основними функціями політичної ідеології є: оволодіння суспільною свідомістю, впровадження в нього власних критеріїв оцінки минулого, сьогодення і майбутнього, створення позитивного образу в очах громадської думки пропонованих нею цілей і завдань політичного розвитку. При цьому політична ідеологія покликана не стільки поширювати, пропагувати свої цілі та ідеали, скільки добиватися цілеспрямованих дій громадян на виконання поставлених нею завдань.

Основні сучасні ідеології – лібералізм, соціалізм, націоналізм – виникли в умовах становлення і розвитку західноєвропейської цивілізації. Ці ідеології відображали реальні ті багатообразні конфлікти буржуазного розвитку. У них в максимальній мірі ввійшло вираження розуміння проблем сучасного суспільства основними соціальними прошарками і класами, і саме в цих ідеологіях соціальні групи отримали ясну самосвідомість.

Лібералізм (фр. libéralisme) — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя

Соціалі́зм — поняття, що має багатозначне визначення. Під ним розуміється в першу чергу:

соціально-економічні ідеї, «вчення» та ідеології, чиїм основним гаслом є «соціальна справедливість»;

політичні рухи, різноманітні утворення та партії, що в Новітній час відносять до «лівого» політичного спектру;

в переносному значенні в політичній лексиці — політика економічного перерозподілу національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих

Націоналізм (фр. nationalisme) - ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою.

34--------------------------------------------
Політи́чна культу́ра — сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. Політична культура охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян. До структури політичної культури входять:

Культура політичної свідомості (політичні установки, політичні уявлення і переконання, політичні традиції, звичаї, норми).

Культура політичної поведінки (культура політичної участі, культура політичної діяльності).

Культура функціонування політичних інститутів (культура прийняття і реалізації політичних рішень, культура електорального процесу, культура сприйняття і регулювання соціально-політичних конфліктів).

Функції політичної культури обумовлюються її сутністю і показують її дію і вплив на політичну систему суспільства. Найважливішими з них є:

Пізнавальна, котра полягає в озброєнні суб'єктів знаннями, необхідними для політичної діяльності, забезпеченні історичної наступності, нагромадженні і передачі досвіду від покоління до покоління.

Регулююча, забезпечує за допомогою ідеалів, правових і політичних норм певні взаємини між соціальними спільностями, громадянами і державою.

Виховна, сприяє інтелектуальному розвитку особистості, засвоєнню нею політичних норм, цінностей, формуванню інтересу до політичного життя, виробленню певних установок на суспільно-політичну діяльність.

Інформаційна, спрямована на задоволення потреб особистості, політичних зведень, що висвітлюють явища, які відбуваються у світі події, процеси.

Прогностична, полягає в тому, що знання ціннісних орієнтацій дозволяє передбачати можливі варіанти розвитку подій.

Наиболее известная типология политических культур принадлежит Г. Алмонду и С. Верба, которые выделили три вида политической культуры:приходская культура (Parochial)зависимая культура (Subject)культура участия (Participant)

Приходская культура характеризуется безразличным отношением к национальной политической системе, что выражается в отсутствии реакции граждан на действия политических институтов, в отсутствии интереса к центральной власти и, наоборот, заинтересованности политической жизнью «на местах».

Зависимая политическая культура отличается большей заинтересованностью в деятельности властей. Граждане имеют свое представление о власти, но они покорны ей, даже при негативном характере ее деятельности. При таком типе политической культуры граждане не надеются личным участием изменить что-либо в деятельности властей, являясь лишь «наблюдателями».

И, наконец, культура участия характеризуется активностью участия. Граждане считают себя вправе влиять на власть, они осуществляют это «вмешательство», участвуя в выборах, в деятельности партий, групп давления. При такой классификации имеется в виду, что демократия — это тот идеальный режим, который должен быть принят за образец, но это положение не является бесспорным для всех

Дата добавления: 2015-04-24