Поняття звільнення від покарання та його відбування

Розділ 18 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Призначення покарання за сукупністю вироків

Правила, що передбачені цією кримінально-правовою нормою, застосовуються до випадків, коли після засудження за скоєний злочин, але до повного відбуття покарання за нього особа вчиняє новий злочин, за який засуджується судом.

Для цих випадків суд повинен, передовсім, діючи відповідно до правил, що розглянуті раніше, призначити покарання за новий злочин.

Остаточне покарання визначається судом шляхом повного або часткового складання покарань, коли до нового покарання повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком суду.

Загальний строк покарання в цьому випадку не може перевищувати вищої межі, що передбачена для відповідного виду покарання нормою Загальної частини КК, яка регламентує його застосування.

Однак відповідно до ст. 71 ч. 4 остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком суду.

При цьому загальний строк покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

Водночас у випадках, коли один із злочинів, що входять у сукупність, належить до категорії особливо тяжких, може бути застосовано й інше правило визначення остаточного розміру покарання, і воно може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинно перевищувати двадцяти п'яти років.

У випадку коли за одне з покарань призначено довічне позбавлення, волі воно поглинає всі інші менш тяжкі види покарань, що призначаються винному.

Якщо за один із злочинів було призначено додаткове покарання або воно повністю або частково невідбуто, суд, обираючи остаточне покарання, повинен приєднати його до основного покарання.

Якщо після засудження за злочин, але до повного відбуття покарання за нього особа вчинила два або більше нових злочини, суд передусім, зобов'язаний призначити покарання за ці нові злочини на підставі правил передбачених ст. 70 КК, та обрати за них єдине остаточне покарання. Загальне покарання за двома вироками обирається судом на підставі правил, визначених ст. 71 і розглянутих раніше.

При складанні покарань різних видів застосовуються правила, передбачені ст. 72 КК, які також уже розглядались вище.

Досягнення мети покарання передбачає не тільки обов'язковість його застосування до винного, а й достатність його виконання. Під достатністю розуміється такий обсяг застосування покарання, який свідчить про досягнення його мети. При перевищенні рівня достатності досягнута мета покарання може бути втрачена. Цей інститут кримінального права одночасно є проявом гуманізму з боку держави до осіб, які засуджені за вчинення злочину (див. розділ XII КК).

Слід зауважити, що КК 2001 р. пішов набагато далі в питаннях його застосування, виключивши низку положень, відомих законодавству I960 p., які на практиці не застосовувалися.

Звільнення від покарання застосовується виключно відносно осіб, які визнані винними обвинувальним вироком суду і засуджені до відбування покарання.

Усі передбачені розділом XII КК види звільнення від покарання та його відбування можуть бути поділені на два види;

звільнення від покарання;

звільнення від відбування покарання.

Звільнення від покарання включає в себе:

звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності;

звільнення на підставі актів про амністію або помилування.

Звільнення від відбування покарання об'єднує всі залишені види:

звільнення від відбування покарання з випробуванням;

звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;

умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

заміна невідбутої частини покарання більш м'яким;

звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

♦ звільнення від відбування покарання за хворобою.

Крім цієї класифікації, вказані види звільнення від покарання та його відбування можуть бути поділені так:

безумовні;

умовні.

До безумовних видів звільнення від покарання та його відбування належать:

звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності;

звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;

звільнення від відбування покарання за хворобою;

амністія І помилування.

До умовних видів звільнення від покарання та його відбування належать:

звільнення від відбування покарання з випробуванням;

звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

умовно дострокове звільнення від відбування покарання. Амністія і помилування за загальним правилом не входять до

жодної з цих груп, хоча найчастіше вони застосовуються як безумовні види звільнення. Разом з тим, теоретично можливі випадки видання актів амністії й помилування, які передбачають відповідні умови їх застосування.

Розділ XII КК, перелічуючи види звільнення від покарання та його відбування, не вказує на звільнення у зв'язку із зміною кримінального законодавства й поширенням на відповідні категорії засуджених правила про зворотну дію кримінального закону в часі, яке передбачено ст. 5 КК. Це питання докладно було проаналізовано у відповідній темі курсу, а зараз лише нагадаємо, що закон, який декриміналізує ті чи інші діяння або пом'якшує покарання, яке передбачається за їх вчинення, поширюється на осіб, засуджених за відповідні злочини до набрання чинності новим кримінальним законом. У зв'язку з цим такі особи або повністю звільняються від подальшого відбування покарання (ст. 74 ч. 2 КК), або воно скорочується до меж, передбачених новим КК (ст. 74 ч. З КК).

Дата добавления: 2015-05-10