Поняття та види методів публічного адміністрування

Категорії форми та методу публічного адміністрування необхідно розглядати в нерозривному зв'язку. Якщо форму діяльності публічної адміністрації можна досить ясно продемонструвати, показати її правовий зміст і основне призначення, то її методи характеризуються меншим ступенем правової регламентації.

Методами публічного адміністрування є певні способи практичного виконання суб’єктами публічної адміністрації своїх адміністративних зобов’язань, що відповідають характеру й обсягу наданої їм компетенції.

Особливості методів публічного адміністрування полягають у такому:

- у методах знаходить своє вираження публічний інтерес;

- вони реалізуються в процесі публічного адміністрування;

- вони виражають упорядковуючий вплив публічної адміністрації на поведінку суб’єктів суспільства та становлять зміст цього впливу;

- в методах публічного адміністрування завжди міститься керівна воля держави, яка проявляється у юридично владних приписах публічної адміністрації;

- вони використовуються суб'єктами публічної адміністрації як засіб реалізації закріпленої за ними компетенції. Це означає, що юридична сила методів завжди знаходиться в межах повноважень того органу, який їх використовує;

- методи, як і будь-який зміст, мають свою форму, своє зовнішнє вираження. Для методів публічного адміністрування засобом зовнішнього вираження є форми публічного адміністрування (правові і неправові);

- вибір конкретних методів публічного адміністрування знаходиться у прямій залежності не тільки від особливостей організаційно-правового статусу суб'єктів публічної адміністрації, а насамперед - від особливостей об'єкта впливу (індивідуальний чи колективний, форма власності, адміністративно-правовий статус тощо).

Таким чином, за своїми ознаками метод публічного адміністрування є засобом цілеспрямованого владного впливу на суспільство. Такий підхід до його розуміння зближує методи публічного адміністрування з методом правового регулювання суспільних відносин. І перший, і другий є засобами регулюючого впливу, тобто виступають в ролі «носіїв» адміністративно-правових приписів, заборон і дозволів. Однак акценти при цьому різні: або мова йде про механізм правового регулювання (однаковий для всіх галузей права) або про владні засоби публічної адміністрації, які використовуються нею для виконання адміністративних зобов’язань. Методи правового регулювання поширюються на всіх учасників суспільних відносин, включаючи публічну адміністрацію та невладних суб’єктів, в той час як методи адміністрування використовуються тільки суб’єктами владних повноважень. У методах публічного адміністрування знаходять відповідне вираження методи адміністративно-правового регулювання, що, проте, не призводить до їх ототожнення, хоча в своєму правовому вираженні метод публічного адміністрування може співпадати з методом правового регулювання. Але для цього він повинен бути, по-перше, обов'язково юридично оформленим і, по-друге, мати нормативне вираження, тому що правове регулювання завжди нормативне. Методи ж публічного адміністрування переважно індивідуалізовані. Не всі вони є правовими.

Головним критерієм розмежування названих методів є: метод правового регулювання – функція адміністративного права; метод публічного адміністрування – функція суб'єкта адміністративного права, причому не будь-якого, а лише того, який одночасно є суб'єктом владних повноважень (публічна адміністрація).

Метод публічного адміністрування, будучи способом безпосереднього владного впливу з боку публічної адміністрації на певний об'єкт, несе у своєму змісті юридично владні повноваження, сукупність яких безпосередньо обумовлена змістом адміністративно-правового регулювання.

Сукупність методів публічного адміністрування розподіляється на види за різними критеріями:

1) в залежності від форми вираження:

- правові – містяться в нормативних та індивідуальних правових актах і тягнуть юридичні наслідки;

- неправові – характеризуються здійсненням суб'єктом публічної адміністрації певних дій організаційного характеру (наради, інструктажі тощо);

2) залежно від правових властивостей:

- нормативні – застосовуються з метою прийняття нормативних правових актів;

- індивідуальні – застосовуються з метою прийняття індивідуального адміністративного акта;

3) за ступенем владного впливу на об'єкти:

- імперативні – містять владні приписи, які зобов'язують до вчинення необхідних дій або належної поведінки;

- уповноважуючи – дозволяють здійснювати певні дії (наприклад, приймати правові акти публічного адміністрування);

- заохочувальні – реалізуються за допомогою встановлення стимулів до правомірної поведінки суб’єктів адміністративного права;

- рекомендаційні – містять рекомендації щодо здійснення певних дій необов’язкового характеру;

4) за суб’єктним складом:

- одноосібні (єдиноначальні);

- колегіальні.

Найбільш поширеним є розмежування методів публічного адміністрування:

1) залежно від міри використання владних повноважень публічної адміністрації:

- переконання;

- заохочення;

- примус.

2) залежно від ступеня врахування у владному впливі інтересів і правових можливостей його об'єктів:

- адміністративні;

- економічні

Правильне застосування методів переконання, заохочення й примусу в процесі здійснення публічного адміністрування забезпечує найбільшу ефективність цієї діяльності, її максимальну ефективність, раціональне функціонування всіх адміністративно-правових інститутів, непохитність правових основ у державі. Ці методи є визначальними, повинні розумно поєднуватись, тобто не протистояти один одному, а доповнювати, підпорядковуватись публічним інтересам.

Метод переконання використовується публічною адміністрацією в процесі вжиття роз'яснювальних, виховних, заохочувальних та інших заходів з метою дотримання вимог чинного законодавства. Він спрямований на те, щоб громадяни самі виконували виражену в правових актах волю публічної адміністрації. Завдяки цьому методу досягається єдність волі законодавця і громадян, керівника і колективу, яка є необхідною умовою єдності дій.

Переконання - це процес послідовно здійснюваних дій правового та не правового характеру, який включає такі елементи, як оволодіння увагою, прищеплення, вплив на свідомість, емоції, створення інтересу та ін. Громадяни добровільно підпорядковуються юридичним актам, якщо розуміють цілі й завдання владної діяльності, схвалюють їх, свідомо, активно беруть участь в їх здійсненні. Це означає, що за допомогою заходів переконання держава досягла бажаного впливу на свідомість і волю людей і у них сформувалися необхідна увага, внутрішня переконаність у доцільності юридичних приписів, дій адміністрації[4].

До заходів переконання відносять:

- навчання;

- пропаганда, реклама, агітація з метою підвищення рівня правової свідомості та правової культури громадян (пояснення сутності законів, правової політики держави);

- роз'яснення завдань і функцій публічної адміністрації;

- виховання;

- інструктажі;

- обмін передовим досвідом.

Метод заохочення сприяє забезпеченню законності і дисципліни як в діяльності публічної адміністрації, так і у її відносинах з громадянами за допомогою впливу на їх свідомість та інтерес через використання моральних і матеріальних заходів з метою стимулювання їх до правомірної поведінки.

За допомогою заохочення публічна адміністрація здійснює цілеспрямований вплив на інтереси осіб, формує їхню зацікавленість у здійсненні позитивних дій, чим спонукають громадян активізувати свої можливості.

В національному законодавстві існує велика кількість норм конституційного, адміністративного, трудового та інших галузей права, що регулюють питання заохочення. Поняття заохочення, зокрема, закріплено у Законі України «Про Дисциплінарний статут митної служби України», в якому воно визначається як «важливий засіб впливу на посадових осіб митної служби і зміцнення службової дисципліни, що реалізується у формі заходів матеріального та морального стимулювання, які застосовуються до посадових осіб митної служби за сумлінне ставлення до своїх службових обов'язків»[5].

Метод примусу є обов’язковою та необхідною ознакою будь-якої організованої спільноти людей, в тому числі держави. Публічна адміністрація і примус настільки взаємопов'язані, що в загальнотеоретичній літературі ці поняття розглядаються неодмінно разом. Будь-яке визначення норми права, як основного регулятивного та правоохоронного засобу впливу на поведінку людей, містить вказівку на те, що її виконання забезпечується державним примусом.

Державний примус — це психологічний або фізичний вплив публічної адміністрації на осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми з метою досягнення відповідності їх поведінки нормативним установленням. Він застосовується тоді, коли вичерпано інші засоби впливу до тих осіб, які не дотримуються чи порушують вимоги законів та інших нормативних актів. Більш детально прояв цього методу в діяльності публічної адміністрації буде викладений у наступних питаннях лекції.

Розглядаючи другу підставу класифікацію методів публічного адміністрування (залежно від ступеня врахування у владному впливі інтересів і правових можливостей його об'єктів) слід зазначити, що адміністративні та економічні методи найчастіше виділяють при розгляді публічного адміністрування у сфері економіки.

Адміністративні методи діяльності, що використовуються публічною адміністрацією, передбачають безпосередній вплив на поведінку громадян за допомогою приписів наказового характеру. Такі приписи містять однозначні команди, які, як правило, не залишають їх виконавцям можливості вибору поведінки і зобов'язують вчиняти дії або утримуватись від їх вчинення як наказано.

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що використання адміністративних та економічних методів публічного адміністрування необхідно здійснювати у раціональному поєднанні з урахуванням особливостей об’єктів впливу (виконавців), галузі діяльності, матеріальних можливостей, кадрового та технічного потенціалу.

Укладач

професор кафедри В.Д Сущенко

Дата добавления: 2015-05-10