Оманні — для введення противника в оману. 2 страница

В протитанкових мінних полях можуть бути встановлені протипіхотні осколкові міни з розтяжками. Для їх тралення призначають двох чоловік з кішками. Тільки після тралення протипіхотних мін в смузі наміченого проходу на глибину 15–20 м розрахунки починають пошук протитанкових мін. Операція повторяється до кінця прокладання проходу на всю глибину мінного поля.

Знайшовши міну, її вилучають або переміщують за межі проходу, або позначають з метою наступного їх стягування кішками або знищення накладними зарядами.

Проходи в мінних полях перед переднім краєм позначають односторонніми знаками, які добре видно зі сторони наших військ і непомітними зі сторони противника (рис. 9.18).

Для забезпечення пропуску військ по проходам організовується комендантська служба. Проходи позначають вказівниками з такими ж номерами, як і дороги, що підходять до них. На кожні три-шість проходів призначається комендант. Він завчасно встановлює зв’язок з командирами частин і підрозділів, для яких підготовлені проходи, виставляє комендантські пости, ставить задачі старшим постів, організовує і контролює їх дії, розподіляє засоби для розширення проходів, їх позначення і закриття.

На кожний прохід призначають комендантський пост у складі 3–4 чоловіки. Старший посту організовує регулювання руху військ по проходу, виставляючи регулювальників на початку і в кінці проходу, зустрічає підрозділ, який підходить до проходу і забезпечує їх пропуск.

Комендантські пости обладнуються сигнальними засобами для регулювання руху (рис. 9.19).

Організація комендантської служби на проходах звичайно покладається на підрозділи інженерних військ.

Для вирішення питань з прокладення проходів в кожному батальйоні першого ешелону створюють позаштатну групу розгородження або підсилюють батальйон підрозділом інженерних військ /від відділення до взводу/ з засобами розгородження.

Концепція “наземної мінної війни” викликає необхідність постійно мати групу розгородження в кожному батальйоні /дивізіоні/, а інколи і в кожній роті /батареї/ і потребує навчання особового складу всіх підрозділів прийомам і способам пошуку і знешкодження мін, в першу чергу дистанційно встановлених.

24.1. Механізований взвод в наступі з положення безпосереднього зіткнення з противником.

Тактика дій при наступі з положення безпосереднього зіткнення з противником. При наступі з положення безпосереднього зіткнення з противником механізований взвод у вказаний час потай висувається і займає вихідне положення для наступу. Особовий склад механізованого взводу розташовується звичайно в траншеї, а бойові машини піхоти (бронетранспортери) займають вогневі позиції рядом зі своїми відділеннями або позаду них на віддалі до 50 м. Взвод знаходиться в постійній готовності до відбиття можливого нападу противника.

У встановлений час за командою (сигналом) старшого командира танковий взвод, що займає очікувальну позицію, починає висування до рубежу переходу в атаку. З підходом до цього рубежу він розгортається в бойову лінію і з максимально допустимою швидкістю продовжує рух, знищуючи противника вогнем з ходу.

З підходом танків до вихідного положення командир механізованого взводу подає сигнал (команду) на позначення проходів для танків через наш передній край.

При атаці на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) посадка особового складу механізованого взводу здійснюється під час вогневої підготовки атаки у вихідному положенні для наступу. Бойові машини піхоти (бронетранспортери) за командою (сигналом) командира взводу виходять з окопів, потай підходять до своїх відділень, використовуючи складки місцевості, і роблять зупинку. Особовий склад по команді командира взводу «Взвод до машин», «По місцях» швидко проводить посадку в машини і виготовляється для ведення вогню на ходу.

Механізований взвод з виходом танків до їх вихідного положення услід за танками переходить в атаку.

При атаці в пішому порядку з підходом танків до вихідного положення для наступу командир взводу подає команду «Приготуватися до атаки». По цій команді дозаряджається зброя, до автоматів приєднуються багнети, запали вкручуються в гранати. Після проходження танками вихідного положення командир взводу подає команду «Взвод в атаку, вперед», по якій особовий склад вискакує з траншеї (окопів) і прискореним кроком або бігом услід за танками атакує противника.

Подолання загороджень, атаку переднього краю оборони противника і розвиток наступу в глибині механізований взвод здійснює в такому ж порядку, як і при наступі з ходу.

25. 1. Механізована рота в наступі з ходу.

У призначений час старшим командиром до підлеглих доводиться час початку вогневої підготовки атаки, і час атаки переднього краю («Ч»), якщо наступ здійснюється з ходу з висуванням з вихідного району, по встановленому сигналу й у зазначеному порядку, підрозділи в колоні батальйону висуваються до вихідного пункту (рубежу).

Побудова колони роти (батальйону) повинна забезпечувати швидке розгортання підрозділів у передбойовий і бойовий порядки і перехід їх в атаку. Тому механізовані (танкові) роти висуваються з засобами підсилення, а придані механізованому батальйону танки — у голові його колони. Крім того, у колоні батальйону висувається і частина підрозділу ППО полку. При підході до рубежу переходу в атаку зенітний підрозділ розгортається в лінію і, продовжуючи рух, прикриває танки, БМП (БТР) від ударів літаків і вертольотів противника. Засоби ППО, у тому числі механізованих і танкових підрозділів, знаходяться в постійній готовності до ведення вогню з ходу. Командир роти (батальйону) на командно-спостережному пункті висувається в голові своєї колони.

Рубіж розгортання в ротні колони 4-6 км. від переднього краю. Рубіж розгортання в взводні колони 2-3 км. від переднього краю. Рубіж переходу в атаку в залежності від місцевості: 600м і більше від переднього краю. При наступі на бойових машинах— рубіж спішування як можна ближче до переднього краю.

Мінні поля, що можуть бути створені противником засобами дистанційного мінування в період висування, долаються по проходах, які проробленим загонами забезпечення руху старшого командира чи групою розмінування батальйону. Для досягнення скритності висування, підрозділи суворо дотримуються заходів світло, звуко- і радіомаскування.

Якщо противник нанесе ядерні і хімічні удари або масовані вогневі удари високоточною зброєю, підрозділи, що зберегли боєздатність, швидко виходять з районів поразки і продовжують висуватися до рубежу переходу в атаку. Підрозділи першого ешелону, що втратили боєздатність, заміняються другим ешелоном (резервом) батальйону. У випадку застосування противником запалювальної зброї підрозділи швидко виходять з району пожежі, гасять вогонь на бойовій і іншій техніці і продовжують виконувати поставлену задачу.

У період вогневого забезпечення висування авіація, ракетні частини з застосуванням ракет у звичайному спорядженні й артилерія знищують засоби ядерного і хімічного нападу, артилерію, вертольоти, засоби дистанційного мінування й інші засоби противника, здатні перешкоджати нашому висуванню.

З підходом підрозділів до рубежу досяжності вогню основної маси артилерії противника (з рубежу, призначеного старшим командиром) починається вогнева підготовка атаки. У ході її авіація й артилерія придушують і знищують засоби ядерного нападу, артилерію, живу силу, протитанкові засоби і танки, резерви, пункти керування, засобу РЭБ і інші цілі. Причому з найбільшою щільністю уражаються опорні пункти рот батальйонів першого ешелону противника на ділянці прориву полку, що забезпечує більш сприятливі умови роті (батальйону) для атаки і бою в глибині його оборони.

Гармати і танки,які виділені для стрільби прямим наведенням, а також установки ПТРК у період вогневої підготовки атаки знищують броньовані цілі в опорних пунктах і між ними, руйнують оборонні споруди на передньому краї й у найближчій глибині.

Під час вогневої підготовки механізовані і танкові підрозділи продовжують висуватися на максимальній швидкості, послідовно розгортаються із зазначених пунктів (рубежів) у ротні і взводні колони

26.1. Основи маршу і похідної охорони взводу. Маршові можливості. Похідний порядок.

У сучасних умовах марш став основним способом пересування і є складовою частиною високоманевренних бойових дій військ. У зв'язку з цим різко зростає значення маршу як одного з вирішальних чинників досягнення перемоги.

Механізовані і танкові підрозділи завжди повинні бути готові до маршу і перевезення різними видами транспорту. При здійсненні маршу гусенична техніка, а також техніка, що має малий запас ходу, можуть перевозитися на важких автопоїздах в складі маршових колон.

Основні цілі маршу. Взвод завжди повинен бути готовим до маршу (пересування своїм ходом) і переве­зення різними видами транспорту в умовах впливу ура­жаючих факторів ядерної, хімічної зброї, високоточної зброї та засобів дистанційного мінування противника, діяння його авіації, повітряних десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп і зруйнувань доріг та переправ. Це вимагає ретельної підготовки озброєння, техніки та особового складу до маршу або перевезень, високої маршової дисципліни і виучки особового складу.

Марш — організоване пересування підрозділів в ко­лонах по дорогах та колонних шляхах з метою своєчас­ного виходу в. призначений район або на вказаний рубіж. Він може здійснюватися в передбаченні вступу в бій або поза загрозою зіткнення з противником, як правило, вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

В усіх випадках командир повинен забезпечити при­буття взводу (відділення, танка) в призначений район або на вказаний рубіж своєчасно, у повному складі і в готовності до виконання бойового завдання. Основні цілі зводяться до своєчасного зосередження військ у вказаний район або на вказаний рубіж для виконання бойової задачі шляхом наступу на противника, відбиттю його ударів для посилення вже діючих в бою військ або для заміни військ, що втратили боєздатність. Марші можуть здійснюватися також з метою виходу в новий район для доукомплектування, формування, проведення різних робіт і відпочинку. В умовах сучасного бою, враховуючи велику кількість авіації у військах, широке застосування повітряних десантів і диверсійних груп, а також можливий місцевий характер ведення бойових дій, війська на марші повинні постійно підтримувати високу бойову готовність, здібність до негайного ведення непередбачених бойових дій. У всіх випадках марш повинен здійснюватися потайно, в умовах обмеженої видимості.

При здійсненні маршу з вступом в бій вся його організація підпорядковується майбутньому бою. Побудова похідного порядку в цьому випадку повинна повністю відповідати задуму майбутнього бою, забезпечувати можливість нанесення противнику вогневої поразки, швидке розгортання в бойовий порядок і здійснення могутнього удару по противнику з ходу. Такий марш характеризується високими темпами пересування в умовах сильного впливу авіації, артилерії і інших вогневих засобів противника. У цьому випадку взвод може бути призначений в головну (бокову, тильну) похідну заставу, а іноді і в нерухому бокову заставу або головний (тильний) дозор із задачею не допустити раптового нападу противника на колону, що охороняється, виключити проникнення його наземної розвідки і забезпечити вигідні умови для вступу в бій головних сил.

При здійсненні маршу без загрози зіткнення з противником похідний порядок будується з урахуванням зручності руху, досягнення високих маршових швидкостей, найменшого напруження сил особового складу і збереження бойової техніки.

Взвод (відділення, танк) здійснює марш в коло­ні роти (взводу) з дистанціями між машинами 25—50м. Під час руху по курних дорогах, в умовах обмеженої видимості, в ожеледицю, по дорогах, які мають круті підйоми, спуски та повороти, а також під час руху з під­вищеною швидкістю, дистанції між машинами збіль­шуються.

Для захисту підрозділів від високоточної зброї про­тивника маршрути руху вибираються вздовж ліній електропередач, зв'язку, по просіках в лісі, по ущели­нах в горах та в складках місцевості. Під час руху на відкритій місцевості в умовах загрози застосування про­тивником високоточної зброї дистанції між бойовими машинами збільшуються і можуть бути 100—150 м.

Під маршовими можливостями взводу потрібно розуміти його здатність долати своїм ходом протягом одної і більше доби максимально можливу відстань при збереженні високої боєздатності і повної готовності до виконання поставленої бойової задачі.

Основними показниками маршових можливостей взводу є: середня швидкість руху; величина добового переходу.

Визначальним показником маршових можливостей є середня швидкість руху колони - реальна швидкість руху взводу на марші без урахування часу на привали.

Середня швидкість пересування механізованих і танкових підрозділів залежить передусім від середньої технічної швидкості гусеничних і колісних машин, що знаходяться в похідній колоні.

Середня швидкість руху одиночної сучасної бойової машини (БМП, БТР, танка) досягає по грунтовій дорозі 35- 45 км/год, а по шосе 45-60 км/год. Однак досвід маршової підготовки військ показує, що середня швидкість руху колони підрозділу на 25-30% нижча середньотехнічної швидкості одиночної машини.

Одною з умов здійснення маршу компактною колоною є уміння більшості механіків-водіїв (водіїв) рухатися з однією і тією ж високою швидкістю в однакових дорожніх умовах. Тому, щоб не допустити розриву колони, швидкість руху головної машини повинна бути доступною іншим екіпажам.

Існують певні закономірності між середньою швидкістю руху машин і дистанціями між ними, які можуть визначатися вимогами безпеки або умовами обстановки.

Командир взводу на основі вивчення маршруту по карті і особистого спостереження за дорожньою обстановкою повинен своєчасно подавати підлеглим команди (сигнали) про зміну швидкості і дистанції для дотримання розрахункового графіка руху і дисципліни маршу.

Отже, швидкість маршу буде найбільшою, якщо дистанції між машинами міняються у стільки ж разів, у скільки міняється швидкість руху. Маршрути руху, по можливості, не повинні проходи­ти через великі населені пункти, вузли доріг, тіснини, поблизу залізничних станцій (портів, аеропортів).

Механізований взвод (відділення) при необхідності може пересуватися в пішому порядку або на лижах.

Середня швидкість руху взводу без врахування часу на привали може бути: на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах), танках—20—25 км/год; на ав­томобілях під час руху у складі окремої автомобільної колони — 25—30 км/год; механізованого взводу в пі­шому порядку — 4—5 км/год, на лижах — 5—7 км/год. У горах, лісисто-болотистій місцевості, взимку та інших несприятливих умовах середня швидкість руху колон може зменшуватися до 15—20 км/год.

В усіх випадках марш повинен здійснюватися з мак­симально можливою в даних умовах швидкістю.

Привали та денний (нічний) відпочинок признача­ються для перевірки стану озброєння і техніки, їх тех­нічного обслуговування, приймання їжі та відпочинку особового складу. Привали призначаються через 3—4 години руху тривалістю до 1 години і один привал три­валістю до 2 годин у другій половині добового переходу, а денний (нічний) відпочинок — в кінці кожного добово­го переходу.

На величину добового переходу впливає не тільки середня швидкість руху, але і час безпосереднього руху колони на протязі доби. Досвідом навчань встановлено, що механіки-водії (водії) зберігають високу працездатність при русі 10-12 год. на протязі доби. З урахуванням середньої швидкості руху (25-30 км/год), а також часу безпосереднього руху і визначається величина добового переходу.

Командир взводу на марші повинен постійно стежити за справним станом бойової техніки і вживати необхідних заходів, з тим щоб з підходом до району (рубежу) виконання бойової задачі вона була технічно справною і заправленою.

Похідний порядок взводу на марші - колона. Він повинен забезпечувати високу швидкість руху і швидке розгортання в передбойовий і бойовий порядок. Конкретна побудова похідного порядку взводу на марші залежить від задачі, місця по відношенню до інших взводів, умов обстановки, наявності засобів посилення, а також від стану доріг і рівня підготовки механіків-водіїв (водіїв).

З метою підтримки високого рівня управління, дисципліни і організованості при проведенні маршу призначаються вихідний пункт, пункти регулювання, привали і райони (район) відпочинку. Вихідний пункт і пункти регулювання призначаються для своєчасного початку маршу і регулювання швидкості руху. Вихідний пункт вибирається поблизу добре видимого вдень і вночі орієнтира на відстані, що забезпечує витягнення колони підрозділу. Пункти регулювання звичайно призначаються через 3-4 год руху. Їх не треба призначати безпосередньо біля помітних для противника місцевих предметів або об'єктів.

Привали призначаються через 3-4 год руху тривалістю до 1 год і один привал тривалістю до 2 год у другій половині добового переходу. При здійсненні маршу на велику відстань, крім того, призначається денний (нічний) відпочинок в кінці кожного добового переходу. На привалах, під час денного (нічного) відпочинку перевіряється стан і проводиться технічне обслуговування озброєння і бойової техніки, дозаправка машин пальним і мастильними матеріалами, організується прийом їди і відпочинок особового складу. Місця для привалів і районів відпочинку вибираються в районах, сприятливих для маскування, захисту від ядерної зброї і авіації противника, та з необхідною кількістю джерел води. Звичайно райони привалів призначаються перед рубежами регулювання на маршрутах руху, а район денного (нічного) відпочинку збоку від них. На цих привалах (в районах відпочинку) взвод зупиняється в складі колони роти на правому узбіччі дороги з дистанціями між машинами не ближче за 10 м або встановленими старшим командиром. Вихід з машин дозволяється тільки по команді командира роти, взводу праворуч від машини. Для спостереження за сигналами командира роти і повітряним противником призначаються спостерігачі. При необхідності організується чергування на радиозасобах. Чергові вогневі засоби знаходяться в готовності до ведення вогню. Розворот вежі ліворуч, в тому числі і при обслуговуванні машин, забороняється.

27.1. Мета розвідки. Способи ведення розвідки взводом.

Для розгрому противника, кожен командир повинен знати його сильні і слабкі сторони, вчасно розкрити його наміри (передбачити характер його майбутніх дій), сили, склад і т.п. Без цих зведень важко розраховувати на успіх. Незалежно від того, де знаходяться війська і які бойові задачі вони виконують, їхні командири завжди повинні мати максимально повну і достовірну інформацію про противника і місцевість, на якій вони будуть діяти.

Досягається це грамотно організованими діями спеціальних розвідувальних підрозділів, а також мотострілкових (танкових) підрозділів, призначених для ведення військової розвідки.

Характер сучасного бою, застосування засобів масової поразки різко підняли значення розвідки, що підвищило вимоги до неї.

Особовий склад, що призначається для ведення розвідки, повинний володіти: високою фізичною витривалістю, відмінним військовою майстерністю, сміливістю, спритністю, кмітливістю, розумною ініціативою і військовою хитрістю.

Усьому складу підрозділу, призначеному в розвідку, забороняється мати при собі які-небудь службові й інші документи (особисті речі, ордена і медалі, листа, фотографії, формуляри бойових машин і т.п.), а на топографічні карту-дані про свої війська. У період підготовки взводу до ведення розвідки виробляються ретельне чищення, змащення і пристрілювання всього озброєння, поповнення до встановлених норм (а найчастіше і понад норми) усіма видами боєприпасів, продовольства і медичним майном. Усе бойове майно повинне бути ретельно, надійно і компактно покладене і закріплено. Бойові машини повинні бути перевірені, технічно справні, цілком заправлені ПММ, засоби зв'язку налаштовані на визначені частоти. Прилади нічного бачення, навігаційне устаткування і гіронапівкомпаси перевіряються і підготовлюються до роботи.

Про готовність взводу до ведення розвідки і про початок виконання бойової задачі командир взводу зобов'язаний у встановлений час доповісти старшому командиру (начальнику), що поставив задачу на розвідку.

СПОСОБИ ВЕДЕННЯ РОЗВІДКИ ВЗВОДОМ.

Розвідка спостереженням за противником ведеться як командиром взводу, так і всім складом мотострілкового (танкового) взводу. Для спостереження за наземним і повітряним противником у взводі й у кожнім відділенні призначається спостерігач. З бойової машини піхоти, танка, БТР і БРДМ ведеться кругове спостереження. Спостереження зі постів (пунктів) спостереження ведеться за противником вдень і вночі, в умовах обмеженої видимості с застосуванням електронно-оптичних приладів спостереження, радіолокаційних станцій типу НРС, а також з використанням освітлювальних ракет. У процесі спостереження оглядається спочатку прилегла місцевість з наступним переходом до огляду далі лежачих рубежів. На спостережливій посаді (пункті) у спостерігача повинна бути карта (схема місцевості), звірені з командиром точний годинник, компас, засоби зв'язку і журнал спостереження. Усі зміни в угрупованні і діях противника фіксуються на карті (схемі) і в журналі спостереження, точно за часом і періодично (у встановлений термін) доповідаються чи командиру старшому начальнику.

У нічний час спостереження обов'язково супроводжується підслуховуванням у зазначеному секторі (смузі).

Зведення, добуті підслуховуванням, обов'язково перевіряються іншими способами розвідки.

Засідка як один зі способів ведення розвідки. Добре організована і підготовлена засідка - це свого роду пастка для противника. У неї легко потрапити, але вирватися з її надзвичайно важко. Цей спосіб розвідки найбільше часто застосовується танковими підрозділами. Засідка організується на ймовірних напрямках руху противника в місцях, де супротивнику складно швидко розгорнутися в бойовий порядок, де забезпечується раптовість його поразки вогнем і атакою.

Місцевість у районі засідки повинна сприяти потайливому розташуванню особового складу взводу, його ретельному маскуванню, зручному і швидкому нападу на противника і потайливий відхід у розташування своїх військ. Узлісся лісу (гаю), окраїна населеного пункту, цвинтаря, звернені убік очікуваного противника, підходи до моста, броду, залізничній станції не можуть бути зручними позиціями для організації засідки. Супротивник при підході до таких районів підвищує свою увагу і раптовість дій засідки (а це головне в засідці) може бути зведена до мінімуму. Тому позиції для засідки варто вибирати в дефіле, поблизу від вузьких проходів, перешкод, ближче до виходу з лісу, гаю, населеного пункту, у навмисно ушкоджених телефонних ліній противника, на шляхах руху зв'язкових, мотоциклістів, автомашин, підношувачів боєприпасів (їжі) у ходах повідомлення, у водойм і т.п.

Ціль засідки — раптовим вогнем малих сил нанесення поразки переважаючому по силі супротивнику і захоплення полонених, важливих документів, зразків озброєння, спорядження, бойової техніки, а також створення паніки і знищення засобів ядерного нападу противника.

Об'єктами засідки можуть бути одиночні чи солдати невеликі групи противника, бойові і транспортні машини, що знаходяться в русі по визначеному маршруті.

Спостерігачі (спостережливі посади), вислані уперед від засідки, повинні вчасно знайти придатного противника і докласти про це командиру взводу по чи радіо встановленим потайливим сигналом.

Дрібні групи противника, одиночні солдати й офіцери захоплюються раптовими зухвалими діями відділення (групи), нападом без відкриття вогню.

Великі групи противника підпускаються на близьку відстань і знищуються кинджальним вогнем одного-двох відділень групи вогневого забезпечення. Офіцерів противника, що залишилися в живих солдатів і, захоплює відділення (група) нападу, намагаючись атакувати противника з чи тилу флангів. Нові види озброєння і по можливості бойової техніки захоплюються, умовні знаки й емблеми на бойовій техніці— чи замальовуються фотографуються. Убиті і бойова техніка обшукуються, і усі виявлені документи вилучаються.

По закінченні дій у засідці взвод негайно знімається з позиції і потай іде, іноді по відділеннях у різних напрямках, щоб згодом зібратися в іншому районі за вказівкою командира взводу.

У випадку виявлення засідки противником командир взводу (відділення, танка, групи) організує її відхід з боєм, прагнучи при цьому захопити полонених.

Головне в засідці — потайлива підготовка і заняття вогневих позицій, ідеальне маскування, ефективний раптовий нищівний вогонь і швидкі зухвалі дії по захопленню. Пошук як спосіб ведення розвідки застосовується мотострілковим чи штатним розвідувальним взводом (танкові взводи пошук не проводять, тому що пошук завжди проводиться в пішому порядку).

Взвод, призначений для проведення пошуку, як правило, підсилюється відділенням (групою) саперів із засобами загородження і підтримується артилерійським і мінометним вогнем.

Пошук проводиться як у глибині розташування противника, так і перед нашим переднім краєм переважно чи вночі в умовах обмеженої видимості. Він полягає в потайливому підході до заздалегідь наміченого об'єкта противника і раптовому нападі на нього з метою захоплення полонених, документів, зразків озброєння, бойової техніки і спорядження. Пошуки організуються як перед настанням, так і при веденні оборони за рішенням командира. Об'єктами пошуку можуть бути окремі офіцери, чи солдати групи противника, спостерігачі, зв'язкові, патрулі, екіпажі і розрахунки вогневих засобів і бойової техніки, вартовий, спостережлива посада, вузол зв'язку й ін. Підготовка взводу до пошуку проводиться потай не тільки від противника, але і від своїх військ. Час, що відводиться на підготовку, залежить від сформованої обстановки і може коливатися від одних до п'яти доби.

Наліт є способом розвідки, багато в чому аналогічний пошуку, з тією лише різницею, що він проводиться в ході ведення розвідки РД (ОРД) з дозволу командира, що вислав дозор.

Час на підготовку нальоту завжди, як правило, буде дуже обмежено і замість підтримуючого артилерійського і мінометного вогню буде використаний вогонь БМП, БТР, БРДМ і танків.

Порядок дій дозору при нальоті багато в чому аналогічний порядку дій взводу (відділення) при здійсненні пошуку, з тією лише різницею, що в ряді випадків при нальоті призначається група знищення охорони об'єкта.

Після нальоту дозор відходить у заздалегідь намічений район збору і продовжує діяти відповідно до раніше поставленого йому бойовою задачею.

28.1. Механізований взвод при розташування на місці.

Розміщення підрозділів у вихідному районі, районах зосередження, очікування і відпочинку прийнято називати розташуванням на місці.

Ці райони намічаються на місцевості, що забезпечує розосереджене і потайливе розміщення бойової техніки й особового складу, можливість швидкого збору підрозділів і висування їх у потрібному напрямку, зручність розміщення і відпочинку особового складу, сприятливі умови в санітарно-епідемічному відношенні. Недоцільно вибирати для розташування підрозділів райони поблизу великих населених пунктів, залізничних станцій, мостів і інших об'єктів, що можуть привертати особливу увагу розвідки противника і по яких ймовірні його удари авіацією чи ядерною зброєю, а також під лініями електропередачі, поблизу газо- і нафтопроводів.

Намічені для розміщення підрозділів райони перед їхнім заняттям ретельно розвідуються рекогносцирувальними групами, що висилаються від частин, а іноді і батальйонів. До складу рекогносцирувальної групи звичайно включаються офіцер від батальйону (іноді він може очолювати цю групу), по одному офіцері (прапорщику) чи сержанту від кожної роти, батареї (окремого взводу), а також хіміки-розвідники і сапери. Перед заняттям районів, раніше займаних противником, виробляється їхня розвідка з метою виявлення груп противника, що залишилися, заражених і замінованих ділянок місцевості, придатності води до вживання.

Рекогносцирувальні групи розвідують і уточнюють місця розташування підрозділів, під’їзні колії, зустрічають свої підрозділи і відводять у призначені райони.

З прибуттям взводу в призначений район він розташовується уздовж маршруту висування, використовуючи захисні і властивості місцевості, що маскують, у такій побудові, у якому повинний виконувати наступні задачі. Подібна побудова має серйозні переваги в порівнянні з зосередженим розташуванням на площі, тому що в цьому випадку підрозділи менш уразливі від ударів противника і здатні в найкоротший час вийти з району для виконання бойової задачі.

Зупинка колони на дорозі в чеканні розташування у відведеному місці не допускається. Вона може утруднити заняття іншими підрозділами своїх районів, а також буде демаскувати район розташування.

Бойові машини піхоти (бронетранспортери), танки розташовуються в зазначених командиром взводу місцях на віддаленні 25–50 м один від одного, щоб одним снарядом не уражалися одночасно дві машини. Після заняття машинами зазначених місць їхні екіпажі маскують сліди, створені технікою.

29.1. Організація озброєння, бойова техніка механізованого батальйону(схема).

Дата добавления: 2015-05-08