Доходи місцевих бюджетів. Закріплені і регулюючі доходи

Визначення поняття місцевих бюджетів міститься у ст. 2 Бюджетного кодексу. До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети органів у містах та бюджети місцевого самоврядування (статті 2, 5). Місцеві бюджети можуть складатись із загального та спеціального фонду, розподіл на які в разі необхідності визначається законом про Державний бюджет України. До складу видатків загального фонду місцевого бюджету входить резервний фонд, кошти з якого виді­ляються на підставі рішення місцевих державних адміністрацій, виконавчими органами місцевого самоврядування. До спеціального фонду місцевого бюджету входить бюджет розвитку, деталізація надходжень та витрат якого здійснюється у ст. 71 Бюджетного ко­дексу.

Всі надходження, визначені Бюджетним кодексом та іншими бюджетними законами, підлягають включенню до відповідних бюджетів. Облік надходжень за межами бюджетів, утворення позабюджетних фондів забороняється (ст. 13 Бюджетного кодексу). Місцеві бюджети включають всі надходження та витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Вони становлять єдиний баланс відповідного місцевого бюджету, при цьому забороняється планувати та здійснювати видатки, закріплені виключно за Державним бюджетом України (ст. 82 Бюджетного кодексу), а також здійснювати їх протягом бюджетного періоду.

Склад доходів, що закріплюється за місцевими бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування, закріплюється статтями 64, 66, 69 Бюджетного кодексу. Вони групуються у двох частинах: доходи, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та доходи, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. На базі цих надходжень і формуються підстави фінансування делегованих та власних повноважень.

Згідно зі ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, за­борів та інших обов'язкових платежів. Доходи зараховуються до місцевих бюджетів, відповідно до порядку, визначеному законами. У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Статтею 64 Бюджетного кодексу визначено вичерпний перелік податків і зборів, що закріплюються за бюджетами місцевого само­врядування. За рахунок цих надходжень формується бюджет делегованих повноважень, тобто це ті ресурси, що виділяє держава на виконання функцій та завдань держави на місцях. Саме тому вони формуються за рахунок загальнодержавних податків та зборів, інших надходжень, справляння яких регулюється виключно законами (спеціальні податкові закони, Кодекс про адміністративні правопорушення, тощо).

Стаття 66 Бюджетного кодексу є певним відображенням загальних засад, що врегульовані ст. 64, але якщо останньою визначалися доходи бюджетів місцевого самоврядування (фактично базових бюджетів бюджетної системи України), то в цій статті закріплено склад доходів інших типів місцевих бюджетів, що спрямовуються на формування бюджетних коштів за рахунок загальнодержавних платежів. Згідно з частинами 6, 7 ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. кошти Державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного значення у розмірах, необхідних для формування дохідних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад. Кошти обласних бюджетів, передані державою у вигляді дотацій, субвенцій, зараховуються до районних бюджетів і розподіляються районними радами між місцевими бюджетами у розмірах, необхідних для формування дохідних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, використовуються для фінансування з районного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Згідно з ч. 2 ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. Відповідно до ч. 2 ст. 64 Закону районні у містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрямки їх використання.

Видатки місцевих бюджетів, маючи загальні засади регулювання, диференціюються залежно від типу місцевого бюджету. При цьому слід виходити з певної кореспонденції норм Бюджетного кодексу України та норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» при регулюванні подібних відносин. Але робити це необхідно дуже уважно, бо можна натрапити на деякі протиріччя. Так, наприклад, Бюджетним Кодексом визначені окремо «місцеві бюджети» та «бюджети місцевого самоврядування» (ст. 2 Кодексу), тоді як статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. вони закріплюються як синоніми, коли визначається «бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет)».

Видатки місцевих бюджетів згідно з ч. 7 ст. 64 поділяються на дві частини:

а) видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Вони визначаються функціями держави та передаються на місця для виконання з відповідною деталізацією (статті 88-90 Бюджетного кодексу). Ці видатки враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, регулюються державою, яка і забезпечує їх виконання відповідними ресурсами;

б) видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування (ст. 91 Бюджетного кодексу), які спрямовуються на реалізацію повноважень місцевих органів та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення (ст. 2 Кодексу), встановлені рішенням про місцевий бюджет на певні цілі. Джерелом здійснення цих видатків є кошти місцевих бюджетів та міжбюджетні трансферти з Державного бюджету України. Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету (спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку) та видатки бюджету розвитку (спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширенням відтворення) — ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Статтею 67 цього Закону передбачаються фінансування витрат, пов'язаних зі здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та виконання рішень органів державної влади. Повноваження органів виконавчої влади, надані законом, фінансуються державою в повному обсязі для їх здійснення органами місцевого самоврядування. Кошти для цього передбачаються щорічно в Законі України про Державний бюджет України. Рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею їм фінансових ресурсів. їх витрати, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, які не були попередньо забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою.

Поняття бюджету розвитку визначено у ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» як доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку зміцнення матеріально-фінансової бази. статтею 71 Кодексу визначені складові доходів та витрат бюджету розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, трансфертів з інших бюджетів (ч. 5 ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

стаття 72 Бюджетного кодексу є певним продовженням ст. 2 (де визначене поняття дефіциту бюджету) та ст. 14 (де закріплюються засади дефіциту бюджетів взагалі). Бюджети Автономної Республіки Крим та міські бюджети приймаються виключно відносно дефіциту бюджету розвитку, тобто перевищення видатків відповідних бюджетів над їх доходами, які утворюються та використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку зміцнення матеріально - фінансової бази (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.). Цією нормою фактично закріплено заборону щодо дефіциту при затвердженні поточного бюджету. Таким чином, фінансування обов'язкових, життєво необхідних витрат для територіальних громад здійснюються обов'язково (поточний бюджет). Дефіцит же поширюється виключно на витрати щодо розширеного відтворювання.

Запозичення як шлях покриття дефіциту Автономної Республіки Крим, міських бюджетів деталізується у статтях 73, 74 Бюджетного кодексу.

17. Бюджетне регулювання. Принципи і методи регулювання.

Бюджетне регулювання відображає процеси політичного та національного значення, що вирішують загальнодержавні завдання стосовно забезпечення економічного зростання, розвитку продуктивних сил, піднесення рівня добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку певних територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем тощо. Усе це надає бюджетному регулюванню виняткове значення та особливе місце у складі міжбюджетних відносин.

У процесі бюджетного регулювання вирішується багато завдань, серед яких основними є: досягнення відповідності між видатками та доходами всіх бюджетів, тобто їхнє збалансування; створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території; забезпечення самостійності у використанні додатково одержаних коштів в процесі виконання місцевих бюджетів; перерозподіл бюджетних ресурсів між "багатими" й "бідними", у фінансовому розумінні, територіями; здійснення фінансового вирівнювання.

18. Особливості бюджетних правовідносин.

Бюджетно-правові норми - складова частина фінансового права. Їх характеризують ті самі особливості, що й фінансові норми: категоричний характер імперативності, відсутність оперативної самостійності для учасників бюджетних відносин. Бюджетно-правові норми регулюють відносини при формуванні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи та здійснення міжбюджетних трансфертів, а також визначають правову регламентацію бюджетного процесу та компетенцію його учасників. Отже, бюджетні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов'язані з розподілом та витрачанням ресурсів, акумульованих бюджетною системою країни.

У той же час, визначаючи місце бюджетного правовідношення в системі інших правовідносин, не потрібно забувати, що за сукупністю індивідуальних властивостей, бюджетні правовідносини найбільш подібні до фінансових. Це обумовлено особливим місцем бюджетно-правових норм у системі фінансово-правових норм і випливає із специфіки предмета та методу бюджетно-правового регулювання. Тому можна виділити ряд ознак, які характеризують як фінансове, так і бюджетне правовідношення:

1) бюджетно-правові відносини виникають та розвиваються лише в сфері бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень;

2) бюджетне правовідношення є формою реалізації публічного інтересу, оскільки воно виникає на підставі бюджетно-правової норми, яка, в свою чергу, є засобом реалізації інтересів держави, всього суспільства або його окремих груп. Слід зауважити, що окремі науковці не відносять до предмета бюджетно-правового регулювання відносини, що виникають у процесі фінансової (і бюджетної в тому числі) діяльності місцевих самоврядних утворень. Таке звуження предмета фінансового правапіддається справедливій критиці з боку іншої групи науковців, оскільки прибічниками зазначеного вище невраховується публічний характер діяльності органів місцевих самоврядних утворень та інші важливі фактори, зокрема єдність правової бази регулювання таких відносин, проголошення в законодавстві принципу єдності фінансової системи, включення в бюджет країни бюджетів місцевих самоврядних утворень;

3) бюджетне правовідношення, по суті, є економічним відношенням. Бюджетні правовідносини є юридичною формою вираження та закріплення бюджетних відносин, які також є формою економічних відносин певного виду. Причому надання “правової оболонки” бюджетним відносинам проводиться тільки після дослідження економічних можливостей держави або територіальної одиниці, які в свою чергу пов’язані з об’єктивними законами суспільного розвитку. Отже, саме економічні закони визначають (принаймні повинні визначати) межі регулюючого впливу і характер регулювання бюджетних відносин;

4) бюджетні правовідносини носять переважно грошовий характер. Безперечно, що бюджетні правовідносини не завжди обмежуються рамками мобілізації або розподілу фінансових ресурсів, якими виступають кошти, а складаються також відносно організації планування, встановлення форм мобілізації фінансових ресурсів, порядку їх розподілу або витрачання чи безпосередньої передачі коштів від одних суб’єктів до інших. Проте і ці організаційні або ж процесуальні відносини своєю кінцевою метою мають рух коштів;

5) владний характер бюджетного правовідношення обумовлений імперативністю бюджетно-правової норми, виконання якої забезпечується примусом держави. Імперативність бюджетно-правових норм породжує юридичну нерівність сторін бюджетного правовідношення. Причому ознака владності в науці фінансового права завжди розглядалась поряд з його майновим характером. Отже, і бюджетне правовідношення необхідно розглядати як таке, що має владно-майновий характер;

6) для бюджетно-правових відносин характерний особливий суб’єктний склад: обов’язковою стороною даного правовідношення виступає держава або місцеве самоврядне утворення. У конкретному бюджетному правовідношенні таким суб’єктом є відповідний державний орган або орган місцевого самоврядування, який діє від імені держави або місцевого самоврядного утворення;

7) бюджетне правовідношення, як і фінансове, в більшості випадків виникає тільки на підставі правового акта про бюджет, а не з ініціативи суб’єктів такого відношення.

Проте бюджетне правовідношення за рядом ознак відрізняється від фінансового. Серед них можна виділити такі ознаки:

1) бюджетні правовідносини виникають серед особливого кола суб’єктів, яке відрізняється від суб’єктів інших видів фінансових правовідносин. Це пов’язано із тим, що кожен учасник бюджетних правовідносин бере участь у розподілі доходів і видатків між бюджетами, одержанні бюджетних асигнувань, у складанні, розгляді бюджетів тощо. Обсяг повноважень учасників бюджетних правовідносин залежить від місця і ролі відповідного органу в системі державного апарата і у системі органів місцевого самоврядного утворення;

2) бюджетні правовідносини носять періодичний характер. Так, тривалість конкретного бюджетного правовідношення не може бути довшою понад один рік, і воно, як правило, припиняється в кінці відповідного бюджетного року. Проте ця обставина не виключає того, що бюджетні правовідносини носять систематичний і безперервний характер і поновлюються між більшістю суб’єктів у наступному бюджетному році. Останнімчасом в правовій літературі деякі автори критикують наявність такої особливості у цього різновиду суспільних відносин. На нашу думку, хід обгрунтування такої позиції заслуговує на увагу. Проте такі зауваження є доречними для бюджетних правовідносин, що виникають не на підставі конкретного нормативного акта планування, присвяченого бюджету, а для тих правовідносин, що виникають із бюджетно-правових норм, які регулюють питання встановлення бюджетної системи, бюджетної компетенції, порядку планування та видання бюджетно-правових актів тощо.

Вбачається слушною думка окремих науковців про наявність такої специфічної особливості бюджетних правовідносин, як їх політична “напруженість”. Як властивість, політичний характер бюджетних правовідносин дійсно проявляється на практиці і стає особливо відчутним у період роботи законодавчого органу держави напередодні нового бюджетного року. Політичний характер бюджетного правовідношення обумовлений самою сутністю даного виду суспільних відносин, оскільки в ній містяться суттєві протиріччя між економічною природою бюджетного правовідношення та його політичною формою. Таким чином, бюджетне правовідношення можна визначити як врегульване бюджетно-правовими нормами економічне суспільне відношення, яке виникає між сторонами, наділеними бюджетною компетенцією в процесі реалізації припису бюджетно-правової норми у сфері бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень і направлене на задоволення публічного інтересу.

Дата добавления: 2015-05-10