Поняття, роль та завдання третейського суду

Роль і місце третейських судів у системі юрисдикційних органів України зумовлюються особливостями розвитку процесуального права, що обслуговує господарський оборот в державі.
Третейський суд — форма вирішення правових спорів, яке здійснює не державний суд, а треті відносно сторін спору приватні фізичні особи або особи (третейські судді), які обрані самими сторонами, або обраними (призначеними) у порядку, узгодженому сторонами чи певними законами, міжнародними договорами. Третейські суди не включені в судову систему України, встановлену в VІІІ розділі, “Правосуддя” Конституції України, та не є державними органами, які здійснюють правосуддя.
Третейський суд на підставі угоди сторін розглядає правові спори, підвідомчі, за відсутності такої угоди, державним судам. Саме тому третейський розгляд називають також альтернативою (відносно державних судів) формою вирішення спору. Третейський суд — суд, обраний за угодою сторін для вирішення спору, який виник між ними.
Сутність третейського розгляду спору полягає в тому, що сторони, які сперечаються, обирають третіх осіб, яким довіряють вирішення спору і винесення рішення. При цьому сторони заздалегідь зобов’язуються підкоритися рішенню третейського суду.
Третейські суди діють як недержавний механізм вирішення спору і мають, у порівнянні з державними господарськими судами, певні переваги, такі як оперативність, економічність, спеціалізація, довіра, конфіденційність, зручність для сторін щодо часу й місця вирішення спору, відсутність публічності та інші. В Україні можуть створюватись третейські суди ad hoc та постійно діючі третейські суди.
Третейський суд для розгляду конкретної справи аd hoc створюється сторонами для розгляду конкретного спору. Склад такого третейського суду формується сторонами, і самі сторони можуть встановлювати практично всі процесуальні правила, які застосовуються при розгляді й вирішенні спору, за виключенням правил, що визначені законодавством як імперативні, тобто такі, що не підлягають зміні за угодою сторін. Після винесення рішення такий суд припиняє своє існування. Такі третейські суди називають тимчасовими, ізольованими, аd hoc (з латини перекладається як “на даний випадок, до даної мети”).

14. Повернення апеляційної скарги (подання).

Стаття 97. Повернення апеляційної скарги (подання)

Апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо:

1) апеляційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам);

3) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4) скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;

5) до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Про повернення апеляційної скарги (подання) виноситься ухвала.

На ухвалу про повернення апеляційної скарги (подання) може бути подана касаційна скарга.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2 і 3 частини першої цієї статті, сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання у загальному порядку.

============

Невиконання викладених у господарському процесуальному законодавстві вимог, які висуваються до змісту і порядку подання апеляційної скарги (подання), тягне її повернення. Відповідно до ст. 97 ГПК не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом апеляційна скарга (подання), якщо:
— вона підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;
— до неї не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам);
— до неї не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;
— її подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;
— до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.
Після усунення першої, другої і третьої із перелічених обставин сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу, а прокурор — внести апеляційне подання у загальному порядку.
Про повернення апеляційної скарги (подання) виноситься ухвала. На цю ухвалу може бути подана касаційна скарга.
Апеляційна скарга (подання), подана із дотриманням вимог законодавства, має бути прийнята до провадження суду. Про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання). Ухвала надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи (ст. 98 ГПК).

15. Право на позов. Поняття та елементи позову. Форма і зміст позовної заяви.

Право на позов включає право на подання позову й право на задоволення позову, а дві сторони позову (процесуально-правова і матеріально-правова) як єдиного поняття виявляються у двох аспектах права на позов.
Право на позов є самостійним суб’єктивним правом позивача. А оскільки зміст права на позов складають дві правомочності — право на подання позову і право на задоволення позову, та якщо у позивача наявні обидві правомочності, то він має право на позов, і його порушене або оспорюване право отримує захист у господарському суді при винесенні рішення по справі й може бути реалізоване.
Отже, право на позов у конкретному господарському процесі реалізується, з одного боку, як правило, на порушення процесу по спору між сторонами, а з іншого боку — воно виявляється як право на позитивний результат процесу по цьому спору, тобто право на отримання захисту порушеного або оспорюваного матеріального права в господарському суді.
Таким чином, право на позов — це не саме порушене суб’єктивне право, а можливість отримання його захисту у визначеному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній позовній формі, разом із тим примусової його реалізації.

Позов — це вимога позивача до відповідача про захист свого права або законного інтересу, яка подана через господарський суд. Позов є процесуальним засобом захисту інтересів позивача, яким спір передається на розгляд господарського суду. Позов займає важливе місце серед інших інститутів господарського процесу і є важливим процесуальним засобом захисту порушеного або оспорюваного права, який здійснюється шляхом подання позову та розгляду його по суті в засіданні господарського суду.

Позов — це єдине поняття з двома сторонами, невід’ємно пов’язаними між собою, без кожної з яких не може бути позову:
— процесуально-правова — звернення до господарського суду про розв’язання спору, який виник по суті, й про захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу;
— матеріально-правова — спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка вказана в позовній заяві та підлягає розгляду по суті у встановленому законом порядку.
Елементи позову — це його складові частини, якими вичерпується його зміст. Зміст позову складають підстава і предмет позову. Ці елементи індивідуалізують кожний конкретний позов. Залежно від елементів позову визначаються спрямованість і обсяг дослідження справи, визначається тотожність позовів. Позивач має право змінити предмет і підставу позову, а змінюючи позов (підставу або предмет), позивач, як правило, змінює свої вимоги до відповідача.
Предметом позову слід вважати конкретну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення і з приводу якого господарський суд повинен прийняти рішення по справі.

16. Поняття, склад та класифікація учасників господарського процесу.

Учасники господарського процесу становлять самостійний інститут господарського процесуального права. Учасники господарського процесу — це суб’єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і інтересів, що охороняються законом, господарюючих суб’єктів. За змістом господарського процесуального законодавства особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені певним комплексом прав, які надають їм таку можливість. Правовий стан кожного учасника процесу визначається тими функціями, які вони виконують у ході розгляду й вирішення спору і метою, яку вони переслідують.
Всіх учасників господарського процесу залежно від правового стану можна поділити на кілька груп. Перша група — господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують конкретну справу. До другої групи відносяться учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі. Такими є сторони (позивач і відповідач), треті особі, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів у силу покладених на них законом функцій. Третю групу становлять особи, які сприяють здійсненню правосуддя, нормальному ходу вирішення. Вони не є учасниками господарського спору, закон визначає їх як інших осіб, які беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, представники та інші.
Норми господарського процесуального права досить чітко визначають правові гарантії та правовий стан кожного з учасників господарського процесу, їхні процесуальні права й обов’язки. Склад учасників зумовлений завданням господарського судочинства. Кожен учасник господарського процесу наділений законом певними правами і обов’язками згідно з метою його участі у процесі. Серед всіх учасників господарського процесу виокремлюються особи, без яких процес по конкретному спору неможливий. Обов’язковими учасниками господарського процесу є господарський суд (суддя) — основний, головний та обов’язковий учасник, який здійснює судову владу (на нього законом покладено завдання розгляду і вирішення спорів) і сторони. Участь у процесі інших осіб не є обов’язковою, склад їх залежить від обставин кожної справи.

17. Визнання та виконання рішень іноземних судових органів, що вирішують господарські спори.

Для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі та інших видів міжнародних економічних зв’язків, в Україні діє міжнародний комерційний арбітраж. Комплексне врегулювання його діяльності здійснюється Законом України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 р. з урахуванням положень про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України.
До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін можуть передаватися:
— спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном;
— спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.
Зацікавлені сторони можуть звертатися до міжнародного комерційного арбітражу за наявності укладеної між ними арбітражної угоди. Арбітражна угода — це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні.

Стаття 123. Процесуальні права іноземних підприємств і організацій

Іноземні підприємства і організації мають право звертатися до господарських судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Іноземні підприємства і організації мають процесуальні права і обов’язки нарівні з підприємствами і організаціями України.

Законодавством України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо підприємств і організацій тих держав, законодавством яких обмежуються процесуальні права підприємств або організацій України.

Стаття 124. Компетенція господарських судів у справах за участю іноземних підприємств і організацій

Господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій.

Підвідомчість і підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій визначається за правилами, встановленими статтями 12-17 цього Кодексу.

Господарські суди мають право також розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо:

1) місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України;

2) іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір.

Стаття 125. Судовий імунітет

Подання до господарського суду позову до іноземної держави, залучення її до участі у справі як третьої особи, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать іноземній державі і знаходяться на території України, а також застосування щодо неї інших заходів забезпечення позову, звернення стягнення на майно іноземної держави в порядку примусового виконання судового рішення господарського суду допускається лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено законами України або міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Судовий імунітет міжнародних організацій визначається законодавством України і міжнародними договорами України.

18. Об’єднання позовних вимог. Подання зустрічного позову.

Стаття 58. Об’єднання позовних вимог

В одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог, зв’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Суддя має право об’єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Зустрічний позов — матеріально-правова вимога відповідача до позивача, подана для розгляду в тому самому процесі, який порушено за позовом позивача до відповідача і де вони є сторонами по справі. Такий позов є не тільки засобом захисту відповідача проти зустрічного позову, а й процесуальним засобом задоволення його самостійних вимог.
Оскільки зустрічний позов має бути подано тільки в процесі, який вже виник, то сторони змінюють своє становище, яке у них було спочатку. Відповідач по зустрічному позову стає позивачем, а первісний позивач перетворюється у відповідача у зустрічному позові. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним.
Подання зустрічного позову проводиться за загальними правилами подання позовів у господарському процесі. Отже, має додержуватися претензійний (досудовий) порядок врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, має бути сплачено державне мито, позовна заява подана за формою і змістом згідно з вимогами ст. 54 ГПК. На зустрічний позов поширюються й норми про відмову в прийнятті та поверненні позовної заяви.

===========

Стаття 60. Подання зустрічного позову

Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним.

Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

19. Склад місцевого господарського суду. Строки вирішення спору.

Місцевими господарськими судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя. Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.
Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва і Севастополя:
— вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції, розглядає справи про банкрутство;
— переглядає, за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;
— вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, вносить пропозиції Вищому господарському суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;
— веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;
— здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.
Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя складається з голови, першого заступника голови, заступників голови та суддів, може також запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду справ окремих категорій.
Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя очолює голова відповідного господарського суду.
Голова місцевого господарського суду здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; розподіляє обов’язки між заступниками голови та суддями господарського суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, формує колегії суддів і призначає головуючого колегії; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді; затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання господарського суду; організовує діяльність господарського суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення; вносить Голові Вищого господарського суду України подання щодо призначення й обрання суддів, встановлення чисельності працівників та асигнувань відповідного господарського суду; здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.
Заступники голови місцевого господарського суду здійснюють функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; здійснюють відповідно до розподілу обов’язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату господарського суду, інші повноваження, передбачені законодавством.

Спір має бути вирішений господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішений господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.
У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити термін вирішення спору, але не більш як на один місяць. За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішений у більш тривалий, ніж два місяці, строк. Про продовження терміну вирішення спору виноситься ухвала

20. Розподіл і відшкодування судових витрат.

80. Розподіл господарських витрат.

Під судовими витратами розуміють грошові затрати, які пов’язані з розглядом справи в господарському суді й покладаються на сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Участь деяких суб’єктів у господарському процесі пов’язана для них з певними витратами, держава гарантує їх відшкодування.

До судових витрат належать суми, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної господарським судом (ст. 41 ГПК), за участь у розгляді справи перекладача (ст. 48 ГПК), а також суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК), за проведення огляду і дослідження доказів у місці їх знаходження (ст. 39 ГПК), витрати за послуги адвоката (ст. 48 ГПК) тощо. Також, відповідно до статті 47-1 ГПК до судових витрат віднесено витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, розмір яких встановлено: для позивачів, звільнених від сплати державного мита, — за нульовою ставкою; для всіх інших позивачів — за ставкою 118 гривень.
Відповідно до ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, визначаються господарським судом. Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов’язані з явкою до господарського суду, в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.
Головний принцип, який законодавством застосовується при розподілі господарських витрат, — це принцип покладення витрат на сторону, яка заявила безпідставний позов, або на сторону, яка затіяла безпідставний спір у господарському суді. За наявності заподіяння шкоди з боку кожної сторони господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно. Зазначене правило розподілу господарських витрат застосовується при вирішенні як майнових, так і немайнових спорів. Розподіл господарських витрат проводиться згідно зі ст. 49 ГПК.

!!! (далее можно не писать)!!!

Державне мито покладається:
— у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, — на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозиції кожної зі сторін;
— у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, — на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виникає внаслідок неправильних дій однієї зі сторін, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:
— при задоволенні позову — на відповідача;
— при відмові в позові — на позивача;
— при частковому задоволенні позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Від сплати державного мита згідно зі ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” звільняються:
— органи місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або господарського суду про визнання недійсними актів інших органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств, об’єднань, організацій і установ, які ущемлюють її повноваження; органи місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або господарського суду про стягнення з підприємства, об’єднання, організації, установи і громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування; органи місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або господарського суду про припинення права власності на земельну ділянку;
— місцеві й державні адміністрації — за позовами до господарського суду про визнання недійсними актів органами місцевого та регіонального самоврядування, що суперечать чинному законодавству;
— фінансові органи та державні податкові інспекції — позивачі й відповідачі — за позовами до суду та господарського суду;
— органи державного контролю за цінами — позивачі й відповідачі — за позовами до суду та господарського суду;
— позивачі — Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці, що здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони — у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового законодавства та нераціональним використанням природних ресурсів та рибних запасів;
— всеукраїнські та міжнародні об’єднання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що мають місцеві осередки у більшості областей України, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне громадське об’єднання “Організація солдатських матерів України” — за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду;
— Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;
— Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і державних юридичних осіб;
— Фонд винаходів України — за позовами, з якими він звертається до суду або господарського суду;
— Українська державна страхова комерційна організація та її установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, в усіх справах, пов’язаних з операціями обов’язкового страхування;
— Пенсійний фонд України, його підприємства, установи, організації;
— Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення;
— державні органи приватизації — за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду, в усіх справах, пов’язаних із захистом майнових інтересів держави;
— Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення — позивачі й відповідачі — за позовами до суду або господарського суду;
— державні замовники та виконавці державного замовлення — за позовами, з якими вони звертаються до суду в справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також про невиконання або неналежне виконання зобов’язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб;
— Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю — за позовами, з якими він звертається до господарського суду у справах про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України “Про підприємництво”;
— Державний комітет України по матеріальних резервах та підприємства, установи й організації системи матеріально резерву — за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду у справах щодо виконання договірних зобов’язань суб’єктами господарської діяльності, що випливають із Закону України “Про державний матеріальний резерв”;
— Державна архітектурно-будівельна інспекція України, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного значення за позовами до господарського суду щодо стягнення штрафу за порушення у сфері містобудування;
— відділи державної виконавчої служби — за позовами, з якими вони звертаються до суду, господарського суду, в усіх справах, пов’язаних із захистом майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, а також з проведення аукціонів;
— Рахункова палата.
Якщо зазначені органи звертаються до господарського суду не у зв’язку з виконанням своїх повноважень, вони зобов’язані сплачувати державне мито у загальному порядку.

21. Залишення позову без розгляду. Припинення провадження у справі.

Дата добавления: 2015-05-10