Економічний розвиток Київської Русі. Соціальна структура населення Київської Русі

Соціальна структура населення Київської Русі.

а) на чолі держави - великий київський князь; б) найближче оточення, за допомогою якого великий київський князь управляв державою: особиста дружина, що ділилася на старшу (бояри, мужі) і молодшу, (отроки, дитячі); князі, що стояли зі своїми військами в великих містах (Чернігів, Переяслав, Псков і ін.) і управляючі підпорядкованими Дум із князів і старших дружинників, що складали боярську думу при великому князі, що збирав її для прийняття важливих рішень (виступ. у похід, укладення миру і т.п.); в) суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні дружинники, що називалися мечниками, вірниками. г) керування невеличкими містами здійснювали намісники великого князя - тисяцькі і посадники. Залежне населення: «Смерди» - селяни, що не потрапили в особисту залежність від феодала і які експлуатувалися шляхом стягування данини. «Закупи» - (смерди, що взяли у феодала «купу» - позичку грошима, інвентарі), насіннями і т.п. «Рядовичі» - селяни, що уклали з феодалом «ряд» - договір і за це виконуючі різноманітні роботи у вотчині. «Ізгої» - вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною землею (луками, пасовищами і т.п.). «Холопи» - напівраби. Феодальна експлуатація здійснювалася шляхом: а) економічного примуса - виплата княжої данини; висновок селянами кабальних договорів із феодалами («купа», «ряд»); роздача феодалами землі селянам, за що останні сплачували земельну ренту (панщина, натуральний оброк, згодом грошовий оброк); б) позаекономічного адміністративного примуса - станова нерівноправність селян стосовно феодалів. До другої половини Х сторіччя на Русі не існувало індивідуально» власності на землю. Вона рахувалася спільною власністю князів, бояр, старших дружинників, а уособлювала її глава своєрідної корпорації - київський великий князь. Власне ж боярська земельна власність укладається лише на початку XII сторіччя. У силу цих особливостей повстання населення в Києві (у 1068 і 1113 роках - найбільше значні) не носили характеру класової боротьби.

Панує натуральне. господарство, при якому все необхідне провадиться не для продажу на ринок, а для внутрішнього вжитку. Землеробство - основне заняття, 2-3-польовою системою розроблялися: пшениця, овес, просо, жито, ячмінь та ін. культури. Основними знаряддями праці були: рало (дерев'яний плуг), борона, серп, коса. Скотарство - розводилися воли, коні, корови, вівця, свині, кози і т.д. Ремесло - до 60 фахів: ковальське, ткацьке, гончарне, шкіряне, ювелірне й ін. Внутрішня торгівля - ремісничі вироби повсюдно змінювалися на с/господарські. Намітилася деяка спеціалізація районів: із Прикарпаття везли сіль; із півдня - хліб, худоба; із півночі - хутра. Зовнішня торгівля - ДО Русь експортувала: худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутра; імпортувала: вино, тканини, прянощі, дивовижні товари і т.п. Найбільший торговий шлях - «із варяг у греки» - по Дніпру. Допоміжні галузі - полювання (за допомогою цибулі, стріл, мереж і пасток); Рибна ловля (ловили гачком, неводом); бортництво (збирання дикого меду).

Дата добавления: 2015-05-08