Форма угоди. 1 страница

Форма угоди – спосіб, за допомогою якого виражається воля сторін при здійсненні угоди. Угоди можуть укладатися усно чи в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Можливість укладання угод в усній формі передбачена законом для тих них, що відбуваються на невелику суму чи з приводу яких рідко виникають суперечки. Це угоди громадян між собою на суму, яка не перевищує, триразовий розмір мінімальної заробітної плати, угоди з будь-яким суб'єктним складом і незалежно від суми, але виконуються при самім їхньому здійсненні, як, наприклад, договір купівлі-продажу за готівку. У цьому випадку будь-якій фізичній чи юридичній особі, що оплатило товари чи послуги на підставі усної угоди з іншими юридичними чи фізичними особами, за його бажанням повинний бути виданий документ, що підтверджує підставу і суму отриманих грошей.Угода вважається укладеною в писемній формі, якщо її зміст зафіксований в одному документі, листах, телеграмах чи за допомогою використання інших технічних способів зв'язку. Угода повинна бути власноручно підписана сторонами, що здійснюють угоду, чи належним чином уповноваженими ними особами. Угода, чинена юридичними особами, підписується уповноваженими на те особами і скріплюється печаткою.Для угод, що виходять за межі звичайних і торкаються істотних інтересів громадян, закон передбачає кваліфіковану письмову форму - форму письмового документа, нотаріально засвідченого. Саме така форма передбачена законом для угод, на основі яких відбувається передача права власності на житловий будинок, заповітів, деяких доручень, застави нерухомості, договору довічного змісту й інших угод, передбачених у законі. За бажанням сторін будь-яка угода може бути убрана в нотаріальну форму. На практиці сторони найбільш часто засвідчують у нотаріальному порядку такі договори як договір займу, договір найму житлового приміщення, договір зберігання і т. і.Угода, для якої визначена форма строго обов'язкова, вважається укладеною лише з часу втілення її в цю форму. Але якщо сторони домовилися укласти договір у визначеній формі, то він також вважається укладеним лише з моменту надання йому домовленої форми, хоча б за законом вона і не була потрібна для даного роду договорів.У випадку недотримання запропонованої законом нотаріальної форми однобічної угоди, така угода визнається недійсної, а особа, що одержала майно по такій угоді, зобов'язана його повернути. У виняткових випадках суд може визнати таку угоду дійсною, якщо буде встановлена її відповідність дійсній волі особи, що її укладала, а нотаріальному посвідченню такої угоди перешкоджала обставина, що не залежала від волі особи.

41. Види недійних угод.

Угоди – це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Існує багато видів угод. За ступенем недійсності розрізняють такі угоди: 1. Абсолютно недійсні або нікчемні

Недійсними угодами є дії організацій і юридичних осіб, хоча і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності зроблених дій вимогам закону.

Відступ від запропонованих законом умов, необхідних для дійсності угод, можуть виявлятися по-різному. Тому цивільному праву відомі різні види недійсності угод, і для них установлені різні правові наслідки.

Недійсною через невідповідність закону може бути визнана тільки угода що відбулася. У випадках, коли сторони ще домовляються і не уклали в писемній формі попереднього договору, а знаходяться в стадії переговорів, їхні дії не можна вважати угодами. Питання про юридичне значення цих дій зважується за правилами, що регламентують порядок висновку угод, а не по нормах, що визначають їхню дійсність.

Будь-яка угода, якщо вона не відповідає хоча б одному з вимог закону, визнається недійсною. Термін «закон» у даному випадку варто тлумачити в широкому змісті, тобто як будь-яку норму права. Недійсною може бути вся угода або її частина. В залежності від того, яким з особливо зазначених у законі вимог угода не відповідає, недійсні угоди підрозділяються на певні види.

Перший вид, чи групу з числа таких недійсних угод складають угоди, що були укладені з метою, свідомо противною інтересам держави і суспільства (ст. 49 ЦК), чи, як було б вірніше їх назвати - противні по своєму змісті цивільному законодавству і моральним принципам суспільства.

Другий вид недійсних угод складають угоди, укладені особами, що не володіють достатнім обсягом дієздатності для їхнього укладання. До цих недійсних угод відносяться угоди, укладені малолітніми особами, неповнолітніми, обмежено дієздатними, недієздатними, з виходом при їхньому висновку за границі (обсяг) дієздатності, установленої для перерахованих осіб законом. Такі недійсні угоди інакше ще називаються угодами з пороками суб'єктного складу.

Третій вид недійсних угод - це угоди з пороками волі, що міститься в них. До їхнього числа відносяться угоди, укладені внаслідок омани, обману, насильства, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною, при збігу важких обставин, а також укладені дієздатною фізичною особою (громадянином), у момент укладання нездатним розуміти значення своїх дій (ст.ст.55-57 ЦК). Усі ці угоди вважаються недійсними, тому що вони не відображають справжньої волі чи сторін однієї з них.

Четвертий вид недійсних угод складають угоди, у яких відсутня єдність волі і волевиявлення учасників цих угод на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, тобто коли сторони не бажають укладати угоду і не переслідують виникнення певних юридичних наслідків, хоча зовні виражають таку волю. До числа цих угод відносяться (мнимі й удавані угоди).

П'ятий вид недійсних угод складають угоди з пороками форми. Маються на увазі угоди, що повинні в силу закону наділятися у визначену письмову форму (просту чи нотаріальну) і які через недотримання цієї форми у випадках, прямо зазначених у законі, вважаються недійсними.

42. Право виключної власності народу України.

Особливим видом власності є виключна власність народу України (ст.9,10 ЗУ про власність), об’єктами якої є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, а також природні ресурси континентального шельфу та виключної морської економічної зони. Суб’єктами права власності в Україні є народ, громадяни, юр. особи, держава, (громадяни, юридичні особи іноземних держав і самі іноземні держави).

43. Нікчемні та заперечні угоди.

Угоди – це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Існує багато видів угод. За ступенем недійсності розрізняють такі угоди: 1. Абсолютно недійсні або нікчемні

Угоди нікчемні - це такі угоди, недійсність яких не залежить від розсуду і бажання сторін, що їх уклали. Вони вважаються недійсними по самому факті їхнього укладання. До таких угод відносяться угоди, противні по своєму змісту цивільному законодавству і моральним принципам суспільства; протистатутні угоди юридичних осіб; угоди, недійсні через недотримання запропонованої законом форми; укладені з особами у віці до 15 років; угоди з недієздатними; мнимі й удавані угоди. Для визнання всіх цих угод недійсними немає необхідності враховувати які-небудь інші обставини, крім невідповідності їх законодавству, тому судового рішення про признання угоди недійсною не потрібно.

Угоди заперечні - це угоди, що вважаються недійсними тільки в тому випадку, коли вони за заявою зацікавлених осіб визнані такими судом чи арбітражним судом. До заперечних відносяться угоди з неповнолітніми особами – у віці від 14 до 18 років без згоди батьків або попечителів; обмеженими в дієздатності; особами, що знаходилися в момент укладання угоди в стані тимчасового розладу психіки; угоди, укладені внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї з сторін з іншою стороною або збігу тяжких обставин і т.д.

Недійсними, усі ці угоди можуть вважатися лише за умови доведеності фактів (відсутності згоди попечителя на укладання угоди, наявність обману, насильства, погрози, омани і т.д.), що свідчать про порочність даних угод. Враховувати ці факти, природно, може тільки суд.

Однак і угоди нікчемні, і угоди заперечні вважаються недійсними з того самого моменту - з моменту їх укладання.

44. Мнимі та удавані угоди.

Угоди – це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Існує багато видів угод. За ступенем недійсності розрізняють такі угоди: 1. Абсолютно недійсні або нікчемні

Мнима угода - це угода, укладена лише для виду, без наміру створити юридичні наслідки. У цій угоді є воля, але вона спрямована не на те, щоб створити між її учасниками який-небудь юридичний зв'язок, а на те, щоб створити лише видимість цього зв'язку (видимість розділу майна, видимість передачі будинку, дарування, яке має на меті уникнути конфіскації за вироком суду і т.д.).

Тому інакше ще дані угоди називаються фіктивними. Вони, як правило, здійснюються в протизаконних цілях, зокрема, щоб сховати майно від арешту (опису), незаконно одержати позичку від банку і т.д. бувають випадки, коли мнима угода укладається у зв'язку з обставинами, далекими від порушення законів. Наприклад, громадянин укладає мниму угоду продажу свого майна, щоб створити у своїх родичів враження про відсутність у нього майна. Але мнимі угоди є недійсними незалежно від мети їх викладання.

Удавана угода - це угода, що укладена з метою прикрити іншу угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Наприклад, купівля-продаж частини дома прикривається договором дарування, щоб не надавати співвласникові права майнової покупки. Отже, тут завжди має місце дві угоди - угода, укладена з метою створити визначені юридичні наслідки, і угода, укладена з метою прикрити першу угоду, представити її в очах навколишніх не такою, яка вона є насправді. Угода, в якій сторони не мали на увазі, укладаючи її, і називається удаваної. У ній відсутня воля сторін, спрямована на встановлення яких-небудь правовідносин, і тому вона завжди недійсна.

45. Угоди, укладені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Одним з видів недійсних угод є угода, укладена з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства. Для них характерні такі ознаки: а) вчинення їх об’єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому. Тут йдеться про недодержання нормативних актів, які визначають соціально – економічні основи нашої держави і суспільства; б) така угода характеризується суб’єктивним наміром сторін порушити закон. Вона укладається з метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства. Для недійсності цих угод потрібно встановити вину сторін (або принаймі однієї) в формі умислу. До таких угод, зокрема, належать угоди, укладені, спрямовані на використання колективної, державної чи чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежені в обігу. Якщо така угода укладена при наявності обох сторін – в разі виконання угоди обома сторонами – в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а вразі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї сторони одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

46. Угоди юридичної особи, що суперечать її цілям.

Угода, укладена в супереч цілям юридичної особи є недійсною, незалежно від наявності і форми вини її учасників. Якщо така угода була укладена з метою, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, до сторони,яка діяла умисно, застосовуються наслідки, передбачені: в разі виконання угоди обома сторонами – в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угодою однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї сторони все одержане нею за угодою повинно бути повернено другій стороні, а одержанне останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. При відсутності умислу застосовуються наслідки, передбачені ЦКУ: кожна з сторін зобов’язана повернути дргій стороні все одержане за угодою, а при еможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах. Зазначені наслідки визнання угоди недійсною застосовуються і в тому разі, коли стороною в угоді є громадянин. Угоди юридичної особи, що суперечать її цілям не випливають із статутної діяльності підприємства, а тому в літературі мають назву позастатутні

47. Угоди, укладені з порушенням тих вимог, які законодавець висуває до осіб, що їх здійснюють.

Недійсними є угоди: а)укладені неповнолітніми, які не досягли 14 років. Така угода є недійсною, крім дрібних побутових угод. Кожна сторона за такою угодою зобов’язана повернути іншій все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі відшкодувати його вартість в грошах. Дієздатна особа також повинна відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про недієздатність другої сторони; б) угода, укладена недієздатним громадянином через душевну хворобу або недоумство.; в) угода, укладена неповнодітнім віком від 14 до 18 років без згоди батьків (усиновителів) або піклувальників, за позовом батьків (усиновителів) або піклувальників. Наслідки – стаття ЦКУ; г) угоди, укладені громадянином, обмеженим у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Така угода визнається недійсною, якщо вона була укладена такою особою без згоди піклувальника, за позовом піклувальника. Наслідки – стаття ЦКУ. Ці правила не поширюються на дрібні побутові угоди; д) угода, укладена громадянином, нездатним керувати своїми діями. Коли громадянин уклав угоду в момент, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, така угода за позовом цього громадянина може бути визнана недійсною.

48. Угоди, при укладенні яких мали місце "пороки волі" учасників цих угод.

Важливим елементом угоди є воля та її зовнішній вияв – волевиявлення. Зовнішній вияв волі (волевиявлення) повинно відповідати внутрішній волі. Коли волевиявлення і внутрішня воля не співпадають – це означає, що справжнього бажання немає. Така угода називається “з пороком волі”. Таке розходження може виникнути предусім у разі коли угода укладається під впливом насильства. Насильство – фізичний або психічний вплив на особистість учасника угоди або його близьких з метою спонукати до укладання угоди. Отже, таке волевиявлення виходить не від особи, яка укладає угоду. Немає відповідності внутрішньої волі і волевиявлення і при укладені угоди під впливом погрози. Погроза – це вплив на чужу волю особи під загрозою заподіяння майнової або немайнової шкоди. На відміну від випадків укладання угоди під впливом насильства, тут потерпілий виявив свою волю, але оскільки це відбувається під впливом погрози, то вона не збігається із справжнім його бажанням. Таким чином і тут є розходження. Погроза за своїм змістом має бути серйозною, реальною, протиправною. Погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною. Угода з недоліками волі (пороками) має місце і тоді, коли вона укладається з метою, щоб умисно ввести в оману іншу, повідомляючи її про факти, які не відповідають дійсності. Обман має місце тоді, кола одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди. Угода, що укладається під впливом обману може бути визнана недійсною. Має місце невідповідність внутрішньої волі особи та її волевиявлення, якщо представник цієї особи укладає угоду з іншою, завідомо знаючи, що шкодить інтересам особи, яку представляє. Можливі випадки, коли громадянин змушений укласти угоди на вкрай невигідних для себе умовах внслідок збігу тяжких обставин. Для характеристики таких угод важливі дві обставини: а) економічна невигідність для однієї із сторін, тобто угода укладається не на еквівалентних підставах; б) збіг тяжких обставин для однієї із сторін в угоді або для її родичів та інших близьких осіб (крайня нужденність, хвороба тощо). Потерпіла сторона може пред’явити позов щодо недійсності угоди на підставі невідповідності волевиявлення внутрішній волі. Якщо угоду визнано недійсною за однією з підстав, то друга сторона повертає потерпілому все одержане нею за угодою, а за неможливості повернути все в натурі – ідшкодовує вартість.

49. Поняття та значення позовної давності.

Позовна давність – це строк для захисту прав за позовом особи, право якої поркшено. Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді. Позовна давність застосовується незалежно від позову сторін. За загальним правилом норми позовної давності поширюються на всі цивільно – правові відносини. Але у законі є й винятки з цього правила. Строки у позовній давності поділяються на: 1. Загальні; 2. Скорочені. Загальний строк– три роки. Скорочені строки: встановлюються для окремих видів вимог. Скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема за позовами: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про недоліки проданих речей; 3) що випливають з поставки продукції недостатньої якості; 4) про явні недоліки в роботі, виконаній за договором підряду; 5) про недоліки в роботі, виконаній за договором побутового замовлення. Та деякі інші права. Перебіг строку починається з дня виникнення права на позов. Право на позов – коли особа дізналась чи повинна була дізнатися про порушення свого права. У деяких випадках відбувається призупинення та периривання строків позовної давності. Призупинення – це час протягом якого існує обставина, яка є підставою призупинення не зараховується в строк позовної давності. Після того, як вказана обставина припиняє існування, строк давності продовжується. Частина строку, яка пройшла до настання цих обставин включається у позовну давність. Строк припиняється внаслідок дій боржника або кредитора (підтвердження боржником свого боргу). Після переривання, строк позовної давності починається спочатку, а строк який тривав до переривання, не враховується. Згідно ЦКУ передбачається можливість відновлення пропущеного строку давності, якщо буде визнано поважною причиною. Згідно ЦК застосування строку позовної давності є обов'язковим.

50. Строки позовної давності.

Позовна давність-це період часу протягом якого можна вимагати примусове здійснення і захисту порушеного права через суд, господарський суд або третейський суд. Строки позовної давності поділяються на загальні (– загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в 3 роки) і скорочені (– скорочені строки позовної давності встановлюються законодавством У. Для окремих видів вимог, що випливають з відносин, регулювання яких віднесене до відання У., і цим кодексом – для інших вимог. Скорочені строки давності тривалістю в 6 місяців діють, зокрема, за позовами: 1)про стягнення неустойки (штраф, пеня) 2)про недоліки проданих речей 3)що випливають з поставки продукції неналежної якості 4)про явні недоліки в роботі виконані за договором підряду 5)про недоліки в роботі, виконаній за договором побутового замовлення. До позовів про приховані недоліки в роботі, виконані за договором підряду, застосовується скорочений строк давності в 1 рік, крім договорів підряду на збудування будинків і споруд, однією із сторін яких є громадянин. До позовів, що випливають з перевози вантажів, пасажирів, багажу, застосовуються скороченні строки давності (6 місяців)). Якщо для даної вимоги не встановлений скорочений строк давності, то застосовується загальний строк. Позовна давність починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася, чи повинна була дізнатися про порушення свого права.

51. Початок перебігу строків позовної давності.

Згідно з ЦКУ – перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюється законодавством

52. Призупинення перебігу строку позовної давності.

Призупинення строку позовної давності означає, що час протягом якого існує обставина, яка є підставою призупинення, не зараховується в строк позовної давності. Після того, як вказана обставина припиняє існування строк давності подовжується. Частина строку, яка прийшла до настання цієї обставини включається до строку позовної давності. Такими обставинами можуть бути: стихійні лиха, військові дії, тимчасова втрата дієздатності, як сторони правопорушника, так і потерпілої сторони. Згідно з ЦКУ - перебіг строку позовної давності зупиняється: 1)якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила) 2)в силу встановленої законодавством У. відстрочки виконання зобов’язань (мораторій). 3)якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил У., переведених на воєнний стан. Перебіг строку позовної давності зупиняється, якщо зазначені обставини виникли або продовжували існувати в останні 6 місяців строку давності, якщо цей строк менший 6 місяців – протягом строку давності.

53. Перебування перебігу строку позовної давності.

Строк позовної давності переривається в силу певних дій божника, або кредитора. Згідно ЦКУ - перебіг строку позовної давності переривається пред’явленням позову в установленому порядку. По спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається також вчиненням зобов’язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу. Після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується. Пред’явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перегляду строку позовної давності.

54. Наслідки закінчення строку позовної давності.

Згідно ЦКУ – закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, господарський або третейський визнає поважною причиною попуск строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Закінчення строку позовної давності припиняє право на позов в матеріальному розумінні, тобто можливість примусового здійснення порушеного цив. права, однак не припиняє саме суб’єктивне право, оскільки боржник може виконати своє зобов’язання і після закінчення строку позовної давності. Згідно ЦКУ – застосування судами строку позовної давності є обов’язковим, тобто позовна давність застосовується судом незалежно від заяв сторін.

55. Вимоги, на які позовна давність не розповсюджується.

ЦКУ – позовна давність не поширюється: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги держ. організацій про повернення держ.майна з незаконного володіння колгоспів та ін. кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у держ. трудові ощадні каси і в НБУ; у випадках, встановлюваних законодавством У., і на інші вимоги.

56. Власність як економічна категорія.

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Экономічні відносини власності отримують юридичне закріплення у праві власності, що виникає внаслідок правового регулювання певних економічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямків нормативної діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих або інших об'єктів власності певному суб'єкту – громадянину, колективу, державі; обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок та форми їхньої реалізації щодо різноманітних об'єктів; засоби правової охорони відносин власності.

Економічний зміст власності полягає в належності матеріальних благ одним особам і їх відчуженості від інших осіб. Право власності є юридичним вираженням економічних відносин власності. Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Відносини пава власності є похідними щодо економічних відносин власності як складової частини виробничих відносин. Саме власність є умовою функціонування організованого виробництва в межах загального комплексу виробничих відносин, а відтак і їх головною складовою частиною. Роль економічних відносин власності полягає у закріпленні стану належності матеріальних благ індивідам, відображаючи статичний момент того чи іншого способу суспільного виробництва.

57. Поняття права власності.

Право власності закріплює матеріальну основу будь-якого суспільства - економічні відносини власності. Тому відносини власності і право власності - взаємопов'язані категорії. Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності. Можна сказати, що власність являє собою відносини між людьми з приводу матеріальних благ, що полягають в приналежності даних благ одним особам (або їх колективам) і у відчуженості від них всіх інших осіб. Приналежність або присвоєнність матеріальних благ складає суть відносин власності, що складаються з їх приводу між людьми. ЦКУ – право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються ЗУ “Про власність”, ЦКУ, іншими законодавчими актами. - це сукупність правових норм, що закріплюють, регулюють та охороняють стан належності матеріальних та інших благ конкретним особам.

58. Форми власності та їх класифікація за законодавством України.

Право власності – це сукупність правових норм, що закріплюють, регулюють та охороняють стан належності матеріальних та інших благ конкретним особам. Власність в Україні існує в 3 формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівними. Право приватної власності закріплює індивідуальну належність матеріальних та інших благ.

59. Право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні.

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Экономічні відносини власності отримують юридичне закріплення у праві власності, що виникає внаслідок правового регулювання певних економічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямків нормативної діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих або інших об'єктів власності певному суб'єкту – громадянину, колективу, державі; обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок та форми їхньої реалізації щодо різноманітних об'єктів; засоби правової охорони відносин власності. Сукупність даних правових норм, що регулюють відносини власності, визначають право власності у об'єктивному розумінні. Суб'єктивне право власності визначається законом України «Про власність» від 07.02.91 р. і Цивільним кодексом як врегульовані законом суспільні відносини володіння, користування та розпорядження майном. Володіння – закріплення матеріальних благ за конкретними власниками – індивідами та колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання даних осіб. Користування – отримання з речей корисних властивостей, що дадуть можливість задовольнити відповідні потреби індивіда або колективу. Розпорядження – це визначення власником юридичної або фактичної долі речі. Індивід або колектив здійснює володіння, розпорядження і користування речами (матеріальними благами) у своїх інтересах незалежно від волі та бажань інших людей.

60. Підстави виникнення та припинення права власності. Виникнення і припинення права власності відбувається при настанні певних юридичних фактів і з вимогами законодавства. У більшості випадків виникнення права власності на конкретне майно у однієї особи означає припинення права власності на це майно у іншої особи, тому одні і ті ж юридичні факти, як правило, є підставами як виникнення так і припинення права власності. Способи виникнення права власності: первісні і похідні. До первісних способів відносяться такі, при яких право власності виникає, або вперше, або незалежно від волі попереднього власника. Похідними є такі способи, при яких право нового власника виникає за згодою попереднього власника. Існує, але не передбачений ЗУ такий спосіб виникнення права власності, як набуття за давністю володіння. В залежності від того чи можуть способи виникнення права власності використовуватися всіма власниками або певним колом власників, вони поділяються на: загальні та спеціальні. Загальні способи: отримання продукції і доходів, набуття майна за договором. Спец. способи: конфіскація (примусове безоплатне вилучення майна, яке забезпечується як санкція за вчинене правопорушення), націоналізація (примусове вилучення майна із приватної у державну власність, яке приймається відповідними держ. органами, як макроекономічний засіб регулювання економіки – оплатна та безоплатна), реквізиція (примусове оплатне вилучення майна, у випадку техногенних та екологічних катастроф, а також військових дій). Спец. засоби може застосовувати тільки держава. Момент виникнення права власності у набувача майна за договором виникає із фактичною передачею речі, якщо інше не передбачене ЗУ, або договором. Передачею визнається вручення речей набувачу, а також передача транспортній організації для відправки набувачу. Якщо договір про відчуження майна підлягає держ. реєстрації або нотаріальному посвідченню, то паво власності виникає у набувача в момент реєстрації, або нотаріального посвідчення договору, незалежно від того коли фактично річ буде передана. Підстави припинення права власності: 1)обставини пов’язані із припиненням існування об’єкта права власності (використання сировини, загибель речей) 2)обставини пов’язані із припиненням суб’єкта права власності 3)примусове відчуження майна власника без його волі на підставі передбачених в законодавстві.

Дата добавления: 2015-05-10