Фізкультурний самоконтроль

Контроль навчального процесу

Для фізичного виховання властиві два типи контролю: педагогічний кон­троль (здійснюється вчителем- спеціалістом) і самоконтроль (суб'єкт і об'єкт контролю збігаються). 3.1. Педагогічний контроль охоплює всі сторони педагогічного процесу, його умови та результати і розглядає їх у взаємозв'язках, як єдине ціле. Здійснюєть­ся спеціалістом із використанням тих засобів і методів, які він може і повинен кваліфіковано застосовувати. Його основними складовими частинами є:

• система факторів впливу на учнів;

• контроль етапу учнів до і після впливу на них;

• оцінка ефекту впливу.

Педагогічний контроль розпочинається з вивчення вихідного рівня можли­востей і готовності учнів до реалізації завдань. Вихідний педагогічний контроль передбачає також оцінку індивідуального рівня знань і фізичного розвитку, рухового досвіду, фізичної підготовленості, моти­вацій і установок, що віддзеркалюють ставлення учнів до майбутніх занять.

Найважливіше значення у педагогічному контролі має визначення внес­ку занять у формування знань, умінь, навичок, розвиток здібностей, удосконалення особистих якостей учнів. Контролюючи це в процесі фізич­ного виховання, використовують як загальнопедагогічні методи контролю результатів навчання і виховання, так і специфічні методи оцінки техніки рухових дій, зрушень у рівні розвитку фізичних якостей І фізичної підго­товленості. Важливу роль відіграють методи, організовані у формі тестових та інших контрольних вправ.

Документальний облік даних, що підлягають контролю у фізично­му вихованні, частково уніфікований офіційно встановленими вимогами до облікової документації (журнал обліку занять, відомостей прийому залікових нормативів, протоколів тестування і змагань) Водночас для педагогічного контролю доводиться вести безліч робо­чих записів і аналізувати їх, зіставляючи з плановими показниками. У перспективі ці сторони нелегкої педагогічної праці будуть, без сумні­ву, радикально переглянуті на основі інтенсивного запровадження автоматизованих засобів і способів одержання, накопичення та обробки інформації.

У фізичному вихованні частіше, ніж в інших видах виховання, викорис­товуються об'єктивні форми самоконтролю. Це пояснюється тим, що чільне місце серед явиш, що підлягають контролю, тут посідає рухова діяльність, шип інші параметри якої І а ефект її впливу па учнів можуть бути об'єкт ти в по оцінені ними самими. Самоконтроль обов'язкова умова ефективності са­мостійних занять і одне з основних джерел інформації, необхідної для педагогічного контролю.

Під фізкультурним самоконтролем розуміють сукупність операцій самоконтролю (самоспостереження, аналіз і оцінка власного фізичного стану, поведінки, реагування), що здійснюється індивідуально — безпо­середньо в процесі занять, у загальному режимі життя, згідно з правилами, прийнятими у сфері фізичної культури. У процесі занять фізичними впра­вами він передбачає- самостійну оцінку учнями готовності до дії, поточний контроль параметрів рухів, що виконуються, усвідомлене відчуття їх ключових моментів, самооцінку рівня навантажень. В інтервалах між заняттями самоконтроль, крім іншого, спрямований на оцінку відновних процесів, аналіз самопочуття, визначення статусу організму і готовності до наступного заняття.

Постійний контроль, який можна назвати оперативно поточним, регу­лярно доповнюється підсумковим цикловим контролем, в якому сумарно оцінюється зроблене і досягнуте в межах більш (або менш) тривалих циклів занять (малі, середні, великі).

Конкретні завдання, Іцо розв'язуються при оперативно-поточному контролі:

• негайно оцінити передумови виконання запланованого па заняття, передусім стан готовності учнів до реалізації головного з наміченого (розучування вправ, освоєння навантажень), проаналізувати показ­ники оперативної працездатності, втоми і відновлення в ході занять;

• проконтролювати риси рухових дій, що викопуються, параметри навантажень і відпочинку, освітній, тренувальний, виховний ефект занять;

• дійти загальних висновків про якість заняття, позитивні сторони і хиби його змісту і методики;

• оцінити зміну показників індивідуального стану в інтервалі між поточними і черговими заняттями (в аспекті оцінки "післядії" ми­нулого заняття і ходу відновних процесів, від динаміки котрих зале­жить ефект чергового заняття).

Основними способами оперативно-поточного контролю є: 1) пряме, інструментальпо забезпечене спостереження, самоспостереження, опитуван­ня, самоаналіз; 2) одержання інформації шляхом використання контрольних рухових завдань з визначенням поточних результатів їх використання у порі­вняно стандартних умовах. При цьому завдання пов'язуються з виконанням основних і підготовчих вправ, що передбачені змістом занять і реалізуються згідно з логікою цілісної побудови заняття. Так, в інтересах оперативно-поточного контролю стандартизують повну частину "розминки" і виконують слідом за нею короткочасні вправи з установою на результат, що дає підставу судити про рівень оперативної готовності до виявлення швидкісно силових якостей (наприклад, темпові стрибки з дотиком рукою відповідної розмітки, стартові рухи, короткі прискорення з виміром часу реакції і швидкості пересування.

В інтервалах між заняттями оперативно поточний контроль практично звужується до меж індивідуального самоконтролю. Вчи толь спрямовує його і бере участь в аналізі одержаних шляхом самоконтролю даних. Узагальнений облік і аналіз матеріалів оперативно --поточного контролю пов'язані з великим обсягом рукописної роботи. Ступінь детальності записів у різних умовах не однаковий. Але в усіх випадках бажано, щоби вони хоча б стисло містили:

• висновок щодо реалізації завдань (виконано, невиконана), оцінки

результативності дій;

• перелік основних компонентів занять (помітки конспектів про ви­конання вправ), дані про фактично витрачений час, параметри на­вантаження, функціональні зрушення (заданими ЧС'С');

• висновок про хиби методики побудови занять та їхні наслідки;

• висновок про достатність інтервалів відпочинку між заняттями та ефективність застосованих засобів оптимізації відновних процесів.

Призначення циклового етапного контролю інтегрально оцінити сис­тему занять, що відбулися в межах завершеного циклу (етапу), отримати інформацію, необхідну для правильної орієнтації наступних дій. Крім операцій, характерних для контролю загалом, цикловий І етапний контролі передбачають три групи процедур.

Перша група процедур передбачає узагальну обробку, взятих у сукупності за малі цикли І отриманих цим шляхом сумарних даних, які в поєднанні віддзеркалюють загальні риси І пара­метри процесу, що контролюється в середніх цикл ах, етапах і великих циклах.

Елементарними операціями обробки є-:

• підрахунок занять, пов'язаних з основними (фізичними навантажен­нями, і визначення їх співвідношення із загальним числом занять і числом днів, вільних від них у циклі (етапі);

• підрахунок сумарних величин фізичного навантаження за окреми­ми нормативами і визначення частки різних за рівнем і спрямовані­стю навантажень у загальному обсязі навантаження;

визначення середніх величин, що підбивають зміни фізичного ста­ну учнів протягом никлу або етапу (за даними оперативно-поточ­ного контролю).

Друга група процедур — тестування в кінці никлу, а також в окремих його фазах для визначення кумулятивного ефекту занять, одержання інфор­мації про зрушення, що відбулись у цей час у стані учнів, рівні їхньої тренованості і підготовки. Наприкінці серії уроків доцільно відводити одне заняття спеціально для комплексного тестування, забезпечивши "підведен­ня" до результату виділенням відповідно побудованого мікроциклу.

Третя група процедур — порівняльний аналіз динаміки показників, виявлених процедурами І і П типу, осмислення виявлених тенденцій і спів­відношень з висновками для наступних дій.

Такий аналіз найкраще робити за допомогою графіків, які відбивають, з одного боку, параметри впливів, а з іншого — результати контрольних вправ та інших показників змін у стані учнів.

Перераховане разом складає послідовні ланки "технології" циклового і етапного контролю, яка повніша спиратися па знання 'закономірностей, що визначають динаміку контрольованих показників. Без таких знань аналіз неможливий.

Оцінка рівня розвитку фізичних якостей здійснюється на початку року, перед початком кожної серії уроків і в кінці року. Частіше варто перевіряти ті якості, котрі швидко змінюються. Тестові перевірки повинні забезпечити мінімальні витрати часу. Тому на один урок беруть, зазвичай, один тест, який органічно вписується у зміст уроку. Проводять тести у вигляді змагань, заохочуючи кожного учасника тестування до досягнення максимального результату. Для обробки результатів тестування можуть використовуватися мікрокалькулятори та комп'ютерні програми. При цьому слід мати на увазі, що ознайомлюючись із результатами тестування, дитина може сприймати їх для себе фатально. Для усунення можливості негативного впливу на дитячу психіку тестування має супроводжуватися роз'яснювальною бесідою про відносність його результатів і, головне, про вирішальну роль людської волі до самовдосконалення. Тут учень за допомогою тестів зуміє виявити свої слабкі та сильні риси, зрозуміти схильності та потреби і разом із педагогом накреслити реальні шляхи до самотворення. Кожне тестування для кожного учня стане цікавою сторінкою в книзі власних спостережень і досягнень, а отримані результати нададуть впевненості у власних силах. Самопізнання допомагає виявленню власних потреб, і водночас, актуалізує необхідність подальшого розвитку,

Оцінюючи якість (техніку) виконання вправ, учитель керується вимогами до аналогічних вправ у відповідних видах спорту. Відхилення у виконанні вправ учнями від названих вимог вважається помилкою. Помилки умовно поділяють на три групи: незначні, значні та грубі.

Незначні помилки — відхилення від правильного виконання, Ідо не порушує структури рухової дії і практично не знижує кількісні показники.

Значні помилки — відхилення від правильного виконання, що не порушує структури рухової дії, але знижує кількісні показники. Наприклад, недостатній мах ногою в стрибках у довжину.

Грубі помилки — відхилення від правильного виконання, що порушує структуру рухової дії і призводить до значного зниження результату.

Орієнтовно можна рекомендувати при незначних помилках і безпомилковому виконанні ставити відмінну оцінку, значні помилки є причиною зниження оцінки до рівня—добре, а грубі є підставою для задовільної оцінки. При цьому вік учнів не враховується, тобто і передбачені програмою вправи для кожного класу повинні виконуватися згідно з ідеальним уявленням щодо їхньої якості.

У зв'язку з оцінюванням техніки часто виникає питання про умови перевірки. Наприклад, на якій висоті повинна бути планка під час оцінки техніки стрибка у висоту, тобто створювати полегшенні умови для демонстрації техніки чи оцінювати її на висотах, рівних нормативним? У молодших і середніх класах допускається окремо прийом техніки і навчальних нормативів, а в старших техніку оцінюють на тлі виконання навчального нормативу.

Дата добавления: 2015-05-08