Ринок страхових послуг

ВІДПОВІДІ ДО КРОКУ-2

Внесок арабських лікарів у розвиток медицини і фармації.

Особливості функціонування мед.шкіл, аптек, лікарень в Арабських Халіфатах.

-Лікувальні заклади – притулки, що існ.у вел.містах Малої Азії, Єгипту, араби перетворили на великі госпіталі з медичними школами при них

-Лікарні у Халіфатах називаються бімарістан

-Перша ісламська лікарня заснов.у 805р. у Багдаті

-Лікарні мали чоловічі та жіночі частини

-Мед.освіту у спеціальних школах при лікарнях.

-Вихованці медичних шкіл отримували право на лікарську практику лише після перевірки їхніх знань колегією учених лікарів.

Перша аптека як самостійний заклад виникла у Багдаті у 754 році. Аптеки знаходь.під особливим наглядом уряду, який турбувався про дешевизну і якість ліків.

Араби перші стали випробовувати дію ЛЗ на тваринах.

Зародження алхімії дозволяє виготовляти.

-Ібн аль Хайсам(Альхазен) – пояснив структуру ока(рогівка,кришталик), висунув ідею корекції зору при допомозі двоопуклих лінз.

-Аммар ібн аль-Маусілі розробив операцію видалення катаракти шляхом її відмоктування голкою із кришталика.

-Аль Букаліс – хірург, заснував каутеризацію (припікання залізом або ін.нітратом срібла ран)

-Абу Бак рал Разі (Разес) 850-923 – заснував вату в медицині. Сформував ідую можл. Зараження кором, віспою, описав їх діагностику, лікування і догляд за шкірою. Започаткував ведення документації про хворого (історії хвороби). Засновник Багдадської лікарні і медичної школи.

-Абу-Алі-аль Хусейн ібн-Абдуллах ібн-Сіна (Авіцена):

В Хорезмі написав «Канон медицини», який протягом п’яти століть був основним посібником, як яким медики не лише в арабських, а й в європейських медичних школах вивчали медицину.

Вперше поставив діагноз цукрового діабету.

Запропонував уринотерапію. Описав лікування виразки шлунка, сибірської виразки, розробив техніку тахеометрії, літотомії, екстирпації пухлин, кровопускань.

Ввів у вжиток червону ртуть і вісмут, запропонував катетер і ліки від подагри.

Варіанти 1-8 (1999р.)

1. E, 2. A, 3. C, 4. C, 5. B, 6. B, 7. B, 8. E

Варіанти 9-18 (2000р.)

9. A, 10. С, 11. B, 12. E, 13. A,14. D, 15. D, 16. A, 17. D, 18. D, 19. E (C)

Варіанти 20-30 (2001р.)

20. D, 21. D, 22. B, 23. C, 24. D, 25. E, 26. C, 27. D, 28. B, 29. A, 30. E

Варіанти 31-41 (2002р.)

31. E, 32. D, 33. E, 35. C

36. E, 37. D, 38. D, 39. D, 41. D

Варіанти 43-48 (2003р.)

43. A, 44. A, 45. D, 46. D, 47. A, 48. A

Варіанти 49-63 (2004р.)

49. B, 50. A, 51. C, 52. D, 53. B, 54. C, 55. C

56. E, 57. C, 58. D, 59. B, 60. A, 61. A, 62. B, 63. B

Варіанти 64-74 (2005р.)

64. C, 65. A, 66. B, 67. B, 68. A, 69. B

70. C, 71. E, 72. E, 73. C, 74. E

Варіанти 75-87 (2006р.)

75. A, 76. B, 77. B, 78. C, 79. E, 80. C, 81. E, 82. C

83. B, 84. B, 85. A, 86. E, 87. E

Варіанти 88-102 (2007р.)

88. B, 89. C, 90. D, 91. A, 92. B, 93. D, 94. A, 95. E,

96. D, 97. A, 98. D, 99. C, 100. C, 101. D, 102. D

Варіанти 103-116 (2008р.)

103. E, 104. B, 105. C, 106. D, 107. C, 108. E, 109. E, 110. D, 111. B,

112. C, 113. C, 114. C, 115. A, 116. C

Варіанти 117-133 (2009р.)

117. B, 118. A, 119. B, 120. E, 121. D, 122. E, 123. E, 124. C,

125. A, 126. A, 127. D, 128. B, 129. E, 130. D, 131. B, 132. A, 133. C

Варіанти 134-149 (2010р.)

134. D, 135. B, 136. E, 137. C, 138. A, 139. B, 140. D,

141. B, 142. A, 143. E, 144. E, 145. E, 146. C, 147. C, 148. A, 149. A.

Варіанти 150-160 (2011р.)

150. B, 151. A, 152. C, 153. D, 154. C, 155. E, 156. C,

157. E, 158. B, 159. C, 160. E.

Варіанти 161-176 (2012р.)

161. С, 162. С, 163. C, 164. А, 165. А, 166. А, 167. C,

168. С, 169. B, 170. D, 171. С, 172. А, 173. Е, 174. В, 175. D, 176. С.

Варіанти 177-192 (2013р.)

177. E, 178. C, 179. A, 180. C, 181. D, 182. C, 183. A,

184. A, 185. B, 186. E, 187. E, 188. C, 189. Е, 190. C, 191. D, 192. B.

Варіанти (2014р.)

193. В, 194. А, 195. D, 196. E, 197. A, 198. B, 199. C,

200. D, 201. E, 202. C, 203. B, 204. C, 205. D

Ринок страхових послуг — це складова фінансового ринку, яка є системою правових та організаційних заходів із реалізації страхового продукту. Страховим продуктом або послугою є страховий захист. Об'єктом ринку страхових послуг є страховий продукт. Суб'єктами цього ринку виступають: страховик; страхувальник; посередник і держава. Страховиками виступають різноманітні за формами власності та видами страхування організації — страховики та інформаційно-консультативні структури. Страховик — це організація, яка бере на себе за певну плату зобов'язання відшкодувати страхувальникові завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму. Головне завдання страховика надавати страхові послуги.Страховиками можуть виступати також фізичні особи, які мають відповідну ліцензію й об'єднані у відповідні структури, що мають назву синдикатів. Характерним прикладом може бути лондонська організація Лойд, яка існує майже три століття і має репутацію надійного та кваліфікованого страховика. Проте організації такого типу значного поширення не набули.

55. Страховий ринок — системаекономічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам».

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.

1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси.

Свої стосунки з іншими страховиками економічно відособлені страхові товариства будують на основі співстрахування та перестрахування.

2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації та інші об'єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони немають права займатися страховою діяльністю.

3. Товариства взаємного страхування - юридичні особи - страховики, створені відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України.

Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.

4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здійснюють страхову діяльність.

5. Перестрахувальні компанії (перестраховики) - організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

6. Моторне (транспортне) страхове бюро — юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування.

7. Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

56. Сутність управління державним боргом

Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об’єктивних вимог та інтересів суб’єктів фінансових відносин нерідко приводе до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Політика управління державним боргом є важливим компонентом здійснюваної фінансової політики та суттєвою складовою процесів макроекономічного регулювання. У ринковій економіці менеджмент державного боргу є загальним виразом ставлення держави до фінансових ресурсів, їх перерозподілу в міжсекторальному і у між поколінному континуумі та до інструментів макроекономічної координації. Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов’язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов’язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

Управління державним боргом має за мету:досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

57. Державні фінанси — це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення.

Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів: фінансового прогнозування;фінансового планування;фінансового регулювання;фінансового контролю.

Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період.

Стосовно фінансового планування - це діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів. При цьому "збалансування" означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання. Пропорційність - раціональне співвідношення між розміром доходу до сплати податку і після сплати податку по регіонах, галузях, підприємствах. Фінансове планування представляє собою складову народногосподарського планування, в його основі лежать показники соціально-економічного розвитку.

Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами — доходи і видатки учасників суспільної системи. Враховуючи різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок) система фінансового регулювання складається з наступних підсистем: Підсистема державного регулювання;Підсистема саморегулювання;Підсистема ринкового регулювання

Сутність фінансового контролю як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.

58. Фінансове планування – діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому. Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом - різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансове планування являє собою процес розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищенню ефективності його фінансової діяльності в майбутньому періоді.

Фінансове планування на підприємстві (чи внутрішньофірмове фінансове планування) базується на використанні трьох основних нею систем:1) прогнозування фінансової діяльності;2) поточне планування фінансовою діяльністю;3) оперативне планування фінансової діяльності.

Під прогнозом розуміють науково обгрунтовані передбачення ймовірного майбутнього стану фінансово-економічної діяльності підприємства в цілому та його елементів зокрема. Прогнозування використовується як попередній етап розробки планів підприємства. Однак досить часто прогнозування виконується й відособлено (наприклад при прогнозуванні попиту та пропозиції, інфляції, кон’юктури ринку тощо), коли показники, що прогнозуються не піддаються плануванню.прогнозування: інтуєтивні та формалізовані.

Інтуєтивні методи прогнозування (методи експертних оцінок) здебільшого застосовуються для вирішення складних неформалізованих проблем, що дозволяє отримати прогнозну оцінку стану об’єкта в майбутньому незалежно від інформаційної забезпеченості.

Формалізовані методи прогнозування базуються на математичній теорії, що дозволяє підвищити достовірність та точність результатів прогнозу, зменшити строки виконання і полегшити процес оброблення інформації.

59. Міжнародні фінанси — це фонди фінансових ресурсів, створення і використання яких здійснюється на світовому або міжнародному рівнях для задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів в економіці, політиці і соціальній сферах.

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія (ціна, кредит, заробітна плата тощо) дають змогу пристосувати (трансформувати) потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність і задовольняти різноманітні суспільні потреби.

Якісний вплив виявляється в інтересах учасників відтворювального процесу через форми організації фінансових відносин (у який спосіб формуються фінансові ресурси, в яких формах і на яких умовах відбувається їх рух і використання). Саме через якісний вплив відбувається перетворення фінансів в економічний стимул розвитку суспільного виробництва. Можливо виділити три головні напрями фінансового впливу на процеси суспільного розвитку: 1. фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;2. фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;3. фінансове стимулювання.

60. Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності.

Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення.

По суті, фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку — об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов’язкових для всіх – і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка.

61. Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери — фінансів суб’єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялися згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними.

Позика оформляється рiзними видами боргових цiнних паперiв, банкiвського, комерцiйного чи державного кредиту. Платою за ви-користання позичкового капiталу виступає процент, який залежить від структури попиту та пропозицii на позичковий капiтал i може кори-гуватись у той чи iнший бiк, забезпечуючи iнвecтopy вищий або ниж-чий рівень прибутку. 3 одного боку, piвeнь процентної ставки має бути нижчим вiд ставки прибутку від використання залучених pecypciв, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зрос-тання власного капiталу. 3 другого боку, процентна ставка має забез-печити iнвecтopy прибуток від надання коштiв у позику, а також ком-пенсувати втрати від знецiнення pecypciв внаслiдок iнфляцii та ри-зикiв вiд здiйснення конкретних iнвестицiй. Реальна ставка прибутку на позичковий капiтал вiдповiдає середнiм темпам зростання еконо-мiки з поправкою на ризик здiйснення конкретних iнвестицiй. Чим ефективнiше функцiонує ринок позичкового капiталу, тим бiльшою мiрою процентна ставка на позиковий капiтал вiдповiдає ризику iнвестицiй i ефективностi конкретної галузi економiки та eкoнoмi-ки в цiлому.

62. Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призначення, опосередковуючи набуття, експлуатацію та відновлення засобів виробництва.

Первісне формування основних фондів на підприємствах, що створюються, провадиться за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу. На час набуття основних фондів і

прийняття їх на баланс підприємства обсяг основних фондів кількісно збігається з їхньою вартістю.

основний капітал – це та частина продуктивного капіталу, яка:

1. повністю бере участь у виробництві і тривалий час зберігає свою споживну вартість;2. вартість його переноситься частинами на продукцію, що виробляється впродовж всього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції;3. матеріально не втілюється в готовій продукції;4. відновлюється після фізичного і морального погашення через декілька кругооборотів.

Механізм відтворення основного капіталу включає три взаємопов’язані процеси:1. Знос.2. Амортизація.3. Заміщення.

1. Знос поділяють на фізичний та моральний. Фізичний знос пов’язаний з самим використанням елементів основного капіталу та впливом стихійних сил природи. Моральний знос пов’язаний із здешевленням виробництва старих зразків техніки та виготовленням технічно більш досконалих і більш рентабельних машин аналогічного призначення.

2. Амортизація процес поступового відшкодовування у грошовій формі вартості основного капіталу, що відповідає його зносу. Саме відрахування частини вартості основного капіталу зветься амортизаційним відрахуванням.

Щорічні амортизаційні відрахування, які надходять у амортизаційний фонд, здійснюється за спеціальними нормами амортизації. Норма амортизації це відношення суми амортизаційних відрахувань до вартості основного капіталу, що застосовується і розраховується за формулою:

На = (А/Ок)*100. Де На – норма амортизації.А – сума амортизаційних відрахувань. Ок – вартість основного капіталу.

3. Заміщення. Амортизаційний фонд є тим джерелом, з якого (при нормальному функціонуванні економіки) беруться кошти для капітального ремонту діючих знарядь праці, а також повного їх заміщення в разі фізичного та морального зносу.

63. Міжнародні фінансові інститути поділяються на дві групи: всесвітні та регіональні. До всесвітніх відносяться Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін.

МВФ є провідним світовим фінансовим інститутом. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн—членів Фонду.

Капітал МВФ утворений за рахунок внесків країн—членів фонду. Внесок України становить 997,3 млн 80К. Внесок кожної країни є її квотою. Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою. Обсяги кредитування насамперед залежать від резервної і кредитної часток та кредитної політики. Резервна частка становить 25% квоти даної країни, тобто ту частину, що внесена в іноземній валюті. У сучасних умовах, коли курси валют є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн—членів Фонду. МВФ детально аналізує податкову, грошово-кредитну і валютну політику та стан платіжних балансів країн.

Другою за значенням у системі міжнародних фінансів є група Світового банку, яка включає до свого складу чотири міжнародні фінансові інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародну фінансову корпорацію та Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

64. Поняття „страховий ринок" поєднує в собі дві неоднозначні категорії, а саме - „ринок" та „страхування". Під ринком розуміють певні економічні відносини з приводу купівлі-продажу, а також систему диспутів, які організують відношення обміну. Під страхуванням, як економічною категорією, розуміють певний вид економічних відносин з приводу організації с страхового захисту за рахунок створення і використання страховою фонду й інших фондів та ресурсів страховика з метою стабілізації економіки, розподілу ризиків, задоволення потреб страхувальників та власників, здійснення підприємницької діяльності, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів.

страхового ринку -це сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист; форма організації економічних відносин у сфері грошового обігу по формуванню та використанню страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів;

Дата добавления: 2015-05-08