Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

40.

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об'єктів чи районів в усьому світі користуються такими поняттями, як гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.
ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи).
Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які викидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.
В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах.
Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.
ГДК шкідливої речовини — це такий вміст її у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить здоров'ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.
Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не лише на здоров'я людини, але й на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів односпрямованої дії повинна виконуватись така умова:

С1/ГДК1 + С2ГДК2 +... + С/ГДК = 1,

де С1, С2,... С — фактичні концентрації забруднювачів, мг/м3; ГДК1, ГДК2, - ГДК — ГДК забруднювачів, мг/м3.

Якщо зазначена умова не виконується, то кажуть, що санітарний стан не відповідає нормативним вимогам.

Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана (Н2SО4) та фтористоводнева (НР) кислоти.

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо).

Для визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.
Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів відрізняються.

ГДК речовин в природних водах поділяються на:

ГДК вод господарсько-питного харчування;

ГДК вод рибного господарства.

У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для одного шару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної людиною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування.

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).

Хімічна зброя

Одним із видів зброї масового ураження є хімічна зброя. її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, до яких відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тварин та рослин. Ці речовини мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні ураження. Для отруйних речовин і токсинів характерним є проникання у приміщення, споруди, сховища, уражаючи усе живе. Іноді з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням її типу виникають труднощі

Конституційні засади охорони праці в Україні.

План

1. Основні законодавчі акти про охорону праці.

2. Основні положення Закону України «Про охорону праці»

3. Охорона праці жінок.

4. Охорона праці неповнолітніх.

1. Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці є

загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів належать:

Конституція України, Закони України: «Про охорону праці», «Про охорону здоров’я», «Про

пожежну безпеку» т. ін.

Спеціальними законодавчими актами є Державні нормативні акти про охорону праці,

будівельні норми та правила та ін.

В основному законі України – Конституції питанням охорони праці присвячені статті 43,

45 та 46.

Стаття 43: Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя

працею яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується, «Кожен має право на належні,

безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату «меншу від визначеної законом»,

«Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я

забороняється».

Стаття 45: «Кожен хто працює має право на відпочинок. Це право забезпечує наданням

днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням

скороченого робочого дня щодо окремих професій, скороченої тривалості роботи у нічний час».

Стаття 46: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на

забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності втрати

годувальника, безробіття з незалежних різних обставин, а також у старості та інших випадках».

2. Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України

«Про охорону праці». З набуттям незалежності України перша серед республік прийняла цей

закон 14 жовтня 1992 року. Цей закон визначає основні положення щодо реалізації

конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності,

регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства,

установи і працівником з питань безпеки праці.

Специфічною особливістю, цього Закону є високий рівень прав і гарантій працівника.

Вперше в історії держави працівникам було надано право відмовитися від дорученої роботи,

якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей які

його оточують, і навколишнього природного середовища. Розширено права працівників у

соціальних гарантіях відшкодування збитків у випадку їх ушкодження їх здоров’я на

виробництві. Передбачається нова система фінансування охорони праці планування системи

страхування від нещасних випадків і профзахворювань. До позитивних моментів закону також

належить закріплення за державою функції нагляду за охороною праці.

3. Конституція України (ст.24) на вищому законодавчому рівні закріпила рівність прав

жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості

організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми що

стосуються охорони праці та здоров’я жінки.

Відповідно до ст.174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах і

на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім

деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому

обслуговуванню). Забороняється також залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких

перевищує встановлені для жінок норми. Міністерство охорони здоров’я України 10 грудня

1993 року видано наказ № 241, яким встановленні граничні норми підіймання і переміщення

важких речей жінками:

- підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на

годину) – 10 кг.

- підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг.

Залучення жінок до робіт у нічний час (з 22.00 до 6.00) не допускається за винятком

тих галузей народного господарства, де це викликається необхідністю і

дозволяється як тимчасовий захід.

У законодавчих актах про охорону праці приділяється значна увага наданню пільг

вагітним жінкам і жінкам які мають дітей віком до трьох років. Таких жінок забороняється

залучати до роботи у нічний час, робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження.

Відповідно до Закону України «Про відпустки (ст..17) на підставі медичного висновку

жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 1265

календарних днів (70 днів до пологів і 56 після).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох і більше

дітей віком до 15 років або дитину – інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова

оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату

за мотивів пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років. Звільняти жінок,

які мають дітей до трьох років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не

допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, але з

обов’язком працевлаштування (ст..184 КЗпП.).

4. Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і

виявляє турботу про здоров’я молодого покоління. Законодавчо це закріплено, зокрема, в ст..43

Конституції України. Законом України «Про охорону праці» забороняється застосування праці

неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах із

шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Забороняється також залучати неповнолітніх до піднімання і переміщення речей,

маси яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше від шістнадцяти років. Однак, як

виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули п’ятнадцяти років за згодою одного

з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці

допускається прийняття на роботу, учнів загальноосвітніх шкіл, професійно – технічних і

середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди

здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними

чотирнадцятого річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст..188

КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні

дні. Уся особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього –

медичного огляду.

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років встановлений скорочений 36 – годинний

робочий тиждень, а для п’ятнадцятирічних – 24- годинний. Заробітна плата працівникам

молодше від вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в

такому життєдіяльності розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості

щоденної роботи (ст..194 КЗпП).

Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх бажання в будь –

яку іншу пору року (ст..195 КЗпП). Тривалість такої відпустки один календарний місяць.

Дата добавления: 2015-05-08