Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Що означає поняття «літературна мова»? Унормованість літературної мови. Типи мовних норм. 4 страница




7. Прикметники, що закінчуються на: -графічний, -логічний, -помічний, -навчий скорочують відсіканням частини слова: -афічний, -огічний, -омічний, -авчий: географічний — геогр., соціологічний — соціол. і под.

8. Прикметники, що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини -ський: шевченківський — Шевченків, франківський — франків, і под.

9. У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічному.г-так і в адміністративному значенні), зберігають найповнішу для розуміння форму ско­рочення:

грузинський народ — грузин, народ Бориспільський край — Бориспіл. край Луганська область — Луган. обл. і под.

Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочу­ються ідентично: Харківська область — Харк. обл. Харківський район — Харк. р-н і под.

10. Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голос­ний, то слід зберігати наступний за ним приголосний:

калійний — калійн. олійний — олійн. червоний — червон. і под.

11. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують: вищий — вищ., але вища — не скорочують учений — учен., але вчена — не скорочують міський — міськ., але міська — не скорочують і под.

12. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний: торф'яний — торф'ян. слов'янський — слов'ян, і под.

13. Якщо відсіченій частині передує літера ь, то скорочувати • слід на приголосний, що стоїть перед ним: грецький — грец. гуцульський — гуцул. сільський — сіл. і под.

14. Якщо відсіченій частині передує подвоєний приголосний, то скорочуване слово зберігає один із приголосних: законний — закон, іменний — імен, щоденний — щоден. і под.

15. Якщо слово може скорочуватися відсіканням різної кількості літер, то відсікають максимальну, слідкуючи лише за тим, щоб не затемнювалося безпосереднє значення скорочувано­го слова: експериментальний — експерим., а не експериментал., експеримент, фундаментальний — фундам. а не фундаментал., фундамент, графічний — графіч. комічний — коміч. континентальний — континент, і под.

16. У складних іменниках, що пишуться через дефіс, відсіка­ють кожну складову частину або одну з них, якщо ці іменники наведено в додатку 2. 17. У словосполученні скорочують кожне слово: видавничий відділ — вид. від. допоміжна картка — допом. карт. умовний друкований аркуш — ум. друк. арк. і под.

В окремих усталених словосполученнях слова скорочують тільки в складі даного словосполучення: без року — б. р. без ціни — б. ц. вихідні дані — вих. дан. і так далі — і т. д. та под.

18. У географічних назвах, що пишуться через дефіс, від­сікають другу складову частину, якщо вона має закінчення -ський:

місто Кам'янець-Подільський — м. Кам'янець-Поділ. місто Корсунь-Шевченківський — м. Корсунь-Шевченків. і под.

Примітка. Географічні назви, що є складними імен­никами та пишуться через дефіс, не підлягають скоро­ченню: Івано-Франківськ, Михайло-Олександрівка, Олексієвб-Дружківка та под.

19. У складних прикметниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них відповідно до загальних правил скорочення: греко-католицький — греко-католиц. фізико-математичний — фіз.-мат. хіміко-технологічний — хім. -технол. і под.

20. У складних прикметниках, що пишуться разом, відсіка­ють другу частину слова відповідно до загальних правил ско­рочення:

агролісомеліоративний — агролісомеліор. лісогосподарський — лісогосп. і под

21. Однокорінні прикметники та дієприкметники, що відрізня­ються лише префіксами, скорочуються однаково: карпатський — карпат., закарпатський — закарпат., прикарпатський — прикарпат. і под.

22. У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або останню частину слова чи залишають перші літери слів, які утворюють складне слово:

відеофонограма — відеофоногр. діафільм — дф міська державна адміністрація — міськдержадмгн. і под.

23. Відсікати слово до однієї початкової літери не можна, окрім слів, що наведеш в додатку 2.

24. Якщо слово є єдиним членом речення (у відомостях, що відносяться до назви), його не відсікають:

Безпека життєдіяльності: Підручник, а не Безпека життєдіяльності: Підруч. Лікарські рослини: Словник-довідник, а не Лікарські рослини: Слов. -довід,; 1 але Біологія: Підручник для 10-го класу — Біологія: Підруч. для 10-го кл., Лікарські рослини: Словник-довідник лікаря Лікарські рослини: Слов. -довід, лікаря. Лексичні та графічні скорочення

Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як са­мостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й викори­стовуються лише на письмі. На відміну від лексичних вони обо­в'язково розшифровуються та читаються повністю.

Лексичні скорочення бувають декількох типів:

1. Ініціальні (абревіація)— утворені з початкових букв слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяють­ся на:

а) буквені — читаючи їх, треба вимовляти букви: КБ, ЖБК, ХГЗтаін.;

б) звукові — читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАГС, ЦУМ, Ту-154, Ан-24 та ін.;

в) буквено-звукові (змішані) — частина слова вимовляєть­ся за буквами, частина — звуками: ЖЕК, ТЕЦ та ін.

2. Складові скорочення — утворені з частин складів слів: завгар, техред, лінкор, міськком, Харзеленбуд та ін.

3. Частково скорочені слова — утворені з частини або ча­стин слів і повного слова: Донвугілля, Татнафта, госп­розрахунок, рембаза та ін.

4. відсікання (усічення): зал., зав., пом., акад., доц. таін.

5. Телескопічні скорочення — утворені з початкової та кінцевої частини складових слів: рація (із ра[діостан]-ція), біоніка (із біо[логія] та [електро]ніка) й ін.

6. Змішаного типу (комбіновані): НДІторгмаш, ХарБТІ й ін. Розрізняють декілька типів графічних скорочень:

— крапкові: ст., див., їм. таін.;

— дефісні: з-З, б-ка, ш-ттаін.;

— скіснолінійні (дробові): р/р, а/с (крапка не ставиться);

— нульові (курсивні) — на позначення фізичних, метрич­них величин, валют та ін. лише після цифрових назв: 2 хв, 47 кг, 250 г, 400 грн та ін. (крапка не ставиться);

— комбіновані: півд,-зах., півн.-схід. та ін.

Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становлять рр. (роки).

У документах припускається використання лише загально-нормативних графічних скорочень, зафіксованих у державних стандартах та словниках.

Не можна перевантажувати текст графічними скорочення­ми, наприклад:

НП, що сталася на ПУ півд. -схід, міської РМС через порушення ПТБ інженером Ковтуном В. С.

Не можна скорочувати:

1) імена та імена по батькові (крім:ініціалів): не Мих. Серг. Грушевський, а М. С. Грушевський (як виняток — з одна­ковими прізвищами: Гр. Тютюнник — Григір, бо є Григо­рій Тютюнник);

2) псевдоніми: не Ж. Занд, а Жорж Занд не Л. Українка, а Леся Українка не П. Мирний, а Панас Мирний;

3) подвійні прізвища не Б.-Хом'як, а Богачевська-Хом'як не Ж.-Стоша, а Жукевич-Стоша не К. -Яценко, а Кучук-Яценко

Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочень значень метричних мір: м — метр, мм —

міліметр, см — сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення. Зберігається написання великих та малих літер, дефісів, наприклад: півн.-сх. (північно-східний), Півн.-Крим. канал (Північно-Кримський канал).

Не скорочуються слова на голосну, якщо вона не початкова в слові, і та ь. Наприклад: український може бути скорочене укр., україн., українськ.

При збігу двох однакових приголосних скорочення робимо після першого приголосного: щін. робота; відмін, навчання.

За збігом двох і більше різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного: мід., мідн. (мідний); висот., висоти, (висотний).

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі:

акад. — академік вид. —видання див. —дивись доц. —доцент ім. —імені і т. д. — і так далі і т. ін — і таке інше і под. — і подібне та ін. — та інше напр. — наприклад н. є.— нашої ери о. — острів обл. — область оз. — озеро пор. — порівняй, порівняйте проф. — професор р. — рік, річка рр. — роки с. — село, сторінка ст. — станція, сторіччя т. — том тт. —томи

Словник скорочень

НЧП — нормативна чиста продукція од. вим. — одиниця виміру ОЕМ — обчислювальна електронна машина ОР - отруйна речовина ОЦ — обчислювальний центр оц. — оцінка ПБ — патентне бюро ПВД — промислововлробничий персонал ПТБ — правила технічної безпеки ПТД — проектно-технологічна документація ПТЕ — правила технічної експлуатації ПТС — поточно-транспортна система ПТУ — професійно-технічне училище ПУ — пульт управління ПУ — пускова установка ПУ — пункт управління ПШС — пересувна штукатурна станція РАВ — радіоактивне випромінювання РАР — радіоактивна речовина РД — ремонтна документація РЕЗ — радіоелектронні засоби РЕМЦ — ремонтно-електромеханічний цех РМС — ремонтно-механічна станція РМЦ — ремонтно-механічний цех САБД — сталеплавильний агрегат безперервної дії

2. Текст — головний елемент документа. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких — достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.

Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.

Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійного тлумачення слів та висловів.

Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті справи.

Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.

Текст складається з таких логічних елементів:

1) вступу (зазначається привід, що призвів до укладення документа, викладається історія питання таін.);

2) доказу (викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали);

3) закінчення (формулюється мета, заради якої складено документ).

Текст документа, що складається з самого закінчення, називається простим, а той, що містить також інші логічні елементи, — складним.

Залежно від змісту документів застосовується прямий (після вступу іде доказ і закінчення) або зворотний (спочатку викладається закінчення, потім доказ, вступ відсутній) порядок розташування логічних елементів.

Білет № 26

Орфографічні норми сучасної української мови (правопис префіксів, суфіксів, апострофа, м’якого знака, великої літери) 1. Написання префіксів і суфіксів

В українській мові функціонує багато префіксів і суфіксів, які можуть викликати труднощі в написанні.

При вживанні префіксів слід керуватися такими правилами: 1) перед буквами, що позначають голосні, дзвінкі й сонорні приголосні звуки, пишеться префікс з-, напр.: зекономити, збагатіти, зв’язати; 2) перед літерами к, п, т, ф, х пишеться префікс с-, напр.: сказати, спитати;

3) префікси роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквою з, напр.: безсистемний, возвеличити; 4) у префіксах пре-, пере- пишеться е, а в префіксі при- – и; щоб не помилятися у написанні цих префіксів треба пам’ятати, що префікс пре- вказує на вищу міру ознаки, префікс при- – на приєднання, наближення, частковість, результат дії, належність чи причетність до чогось, а префікс пере- – на повторність, надмірність дії, подолання відстані, перешкоди; префікси пре-, при-, пере- не слід сплутувати з частинами коренів пре-, при-, пери- в іншомовних словах, напр.: премудрий, прийти, приміський, перебути, презент, привілей, перипетія; 5) префікс прі- мають слова прізвище, прізвисько, прірва, пріфікс; 6) у префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцеві приголосні завжди дзвінкі, напр.: обстеження, підходити.

У правописі іменникових суфіксів до складних належать такі випадки: 1) після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р вживається и, після інших приголосних – і, а після голосних – ї, напр.: командир, банкір, конвоїр 2) з літерою и пишуться суфікси -ник, -чик, -щик, -івник, -ич, -иво, напр.: макетник, прапорщик, працівник, Мотрич, паливо, але марево;

3) суфікси іменників сер. роду мають дві букви нн та и, і, а (я) чи е, напр.: шумовиння, говоріння, сприяння, звернення; 4) деякі суфікси завжди пишуться з м’яким знаком, зокрема -альник, -ильник, -ільник, -альність, -аль, -ець, -ість, -тель, напр.: прибиральник, геніальність, коваль, переможець, першість, мучитель.

Стосовно написання прикметникових суфіксів складними є такі випадки: 1) у непохідних і похідних прикметниках, твірна основа яких немає кінцевого н пишеться суфікс -н-ий (-н-ій); суфікс н не подвоюється і в дієприкметниках, напр.: природний, всесвітній, ближній; куплений; 2) дві літери нн мають суфікси прикметників, утворених приєднанням до твірної основи на -н- суфікса н, напр.: законний, плинний, ранній; 3) суфікси -ичн-ий, -ічн-ий, -їчн-ий вживаються після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р у прикметниках, утворених від іншомовних слів, напр.: бюрократичний, академічний, архаїчний; 4) суфікси -ин, -ин-ий пишуться після приголосних, а суфікси -їн, -їн-ий – після голосних у присвійних прикметниках, напр.: материн, бджолиний, зміїний; 5) суфікс -ев-ий (-єв-ий) пишеться у прикметниках з наголосом переважно на основі після м’якого і шиплячого приголосного, -ов-ий – незалежно від наголосу після твердого приголосного, а також після м’якого, шиплячого або й з наголосом на закінченні, напр.: значеннєвий, службовий, грошовий.

2. Вживання апострофа і м’якого знака

Апостроф вживається: 1) після літер б, п, в, м, ф (якщо перед ними у корені немає приголосного, крім р) перед я, ю, є, ї, н-д: п’ятниця, ім’я; 2) після р у кінці складу, коли р позначає твердий приголосний, н-д: довір’я, міжгір’я, але порятунок, рясний; 3) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на приголосний, напр.: з’єднати, двох’ярусний; 4) після к у слові Лук’ян та в похідних від нього, напр.: Лук’янчук, Лук’янівка; 5) в іншомовних словах після губних, задньоязикових, шиплячих перед я, ю, є, напр.: прем’єра, миш’як, Х’юстон; після іншомовних префіксів, що закінчуються на приголосний, перед ю, є, напр.: ад’ютант, суб’єкт. Апостроф не пишеться, якщо я, ю, є пом’якшують попередні приголосні і перед -йо-, напр.: гравюра, курйоз., напр.: вп’ятьох, льотчик; 3) у суфіксах -ськ-ий, -зьк-ий, -цьк-ий, -ськ-ість, -зьк-ість, -цьк-ість, -ськ-и, -зьк-и, -цьк-и, напр.: український, запорізький, козацький; 4) після л перед літерами, що позначають м’які приголосні звуки, напр.: сільський, ковальський;

5) у числівниках 5, 6, 9, 10-20, 30; 6) в іншомовних словах після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, йо, напр.: більярд, медальйон та в інших випадках.

Не пишеться м’який знак: 1) після губних, шиплячих, задньоязикових та гортанного звуків, напр.: сімсот, змагаєшся;

2) після р в кінці слова і складу, напр.: чотирма, але Горький; 3) між двома однаковими чи різними м’якими або пом’якшеними приголосними, напр.: навчання, кузня, але тьмяний, різьбяр; 4) після н перед шиплячими та суфіксами -ськ-ий, -ств-о, напр.: менший, громадянство; 5) у буквосполученнях -лц-, -нц-, -лч-, -нч-, які походять з -лк-, -нк-, напр.: рибалці, рибалчин; 6) у числівниках від 50 до 80 (назвах десятків) та від 500 до 900 (назвах сотень); 7) у прізвищах після л, н, т перед суфіксами -ченко, -чук, -чишин, напр.: Федченко, Радчук, Гринчишин та в інших випадках.

3. Правопис великої літери

З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми, напр.: Іван Якович Франко, Володимир Великий; 2) назви держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу, під якими розуміються краї, народи, напр.: Республіка Білорусь, Королівство Бельгія, Західна Галичина;

3) географічні й топографічні власні назви, крім родових слів, напр.: Зелений мис, місто Біла Церква, Кавказький хребет; 4) назви вулиць, шляхів, каналів, течій, майданів, парків, вокзалів, станцій, портів, пристаней, крім родових слів, напр.: Андіївський узвіз, Львівська залізниця, проспект Визволення; 5) назви пам’яток архітектури, замків, храмів, крім родових слів, напр.: Володимирський собор, Золоті ворота; 6) назви подій, епох, війн, революцій, рухів, повстань, свят, дат, крім родових слів, напр.: Полтавська битва, епоха Відродження; 7) назви конгресів, конференцій, найважливіших документів, пам’яток старовини, творів мистецтва, крім родових слів (у складених назвах переважно перше слово), напр.: Конституція України, День незалежності України, Перша світова війна; 8) назви найвищих державних посад України, міжнародних посад (у складених перше слово), напр.: Міністр освіти України, Посол Республіки Болгарія;

9) усі слова в назвах найвищих державних органів України та інших країн, напр.: Верховна Рада України, Організація Об’єднаних Націй;

10) тільки перше слово у назвах державних, партійних, громадських, профспілкових установ та організацій; міністерств, їх управлінь; заводів, фабрик, підприємств, наукових і навчальних закладів, музеїв, театрів, парків культури і відпочинку; областей, округів, районів, напр.: Збройні сили України, Івано-Франківська міська адміністрація, Центральна наукова бібліотека АН України імені В.І.Вернадського, Львівський національний музей; 11) присвійні прикметники із суфіксами -ів (-їв), -ов (-єв), -ин (-їн), прикметники, які виражають значення “імені когось”,”пам’яті когось”, напр.: Шевченкові твори, Нобелівська премія та інші слова.

2. До цієї групи документів належать: заяви, скарги, пропозиції, накази щодо особового складу, автобіографія, характеристика, резюме, контракти з найму працівників, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів, особова справа.

Заява — це офіційне повідомлення в усній або письмовій формі, в якому викладається певне прохання.

За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні й зовнішні, які бувають від організацій, установ (службові) та особисті. У зовнішній особистій заяві обов'язково зазначається повна домашня адреса, а в службовій — повна поштова та юридична адреса установи, підприємства. У внутрішній заяві не є обов'язковими викладені вище вимоги. У заяві реквізити рекомендується розташовувати в такій послідовності:

Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника за підписами представників адміністрації. Це офіційний документ, який видає адміністрація на прохання працівника.

Характеристику пишуть або друкують у двох примірниках, один з яких видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи. Текст викладають від третьої особи.

Автобіографія — це опис свого життя.

Цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації. Головні вимоги під час його написання — вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу. В автобіографіях обов'язково зазначаються:

Резюме – це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає.

Білет № 27

1. У сучасній українській мові вживаються слова, засвоєні з інших мов. Вони вливалися до складу української мови з різних джерел. Це, зокрема, економічні, політичні та культурні взаємозв'язки українського народу з народами Заходу й Сходу, внаслідок чого українська мова перейняла значну кількість слів. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законам фонетики і граматики, пристосувала до правил українського словотвору семантичних систем

Так, одні з них, що давно вже засвоєні означають назви загальновідомих явищ і предметів, увійшли до Української мови і вже сприймаються як активна лексика. Наприклад: крейда, м'ята, агроном.

Інші засвоєні слова, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові мають виразні ознаки іншомовних слів, не властиві українській мові, наприклад: адажіо, мольберт, фрикасе, вуаль, ланцет, ландшафт.

У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означають:

- назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил;

- назви побутових предметів: парус, миска, ванна;

- поняття церковно-релігійного вжитку: вівтар, ангел, антихрист, ікона, ієрей, ладан, ідол;

- терміни науки, культуру, мистецтва: апостроф, ідея, театр, музей, корал, філософія, комедія.

З грецької мови засвоєно чимало імен людей: Софія, Федір, Олена, Петро.

В українській мові чимало слів латинського походження вони належать до понять наук, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, меридіан, екзамен, депутат, декан.

З латинської мови запозичені імена: Юлія, Валерія, Віктор, Павло, Марко.

З французької мови засвоєні слова що стосуються побуту, назв одягу, науки, техніки, мистецтва, технічних і військових понять. Наприклад: абажур, браслет, пудра, бюлетень, екіпаж, бюст, кабінет, маршал, пансіон.

З німецької мови прийшли деякі адміністративні, технічні, медичні, торговельні, військові, виробничі терміни, назви предметів побуту, рослин, птахів, ігор, наприклад: штат, шахта, цех, бухгалтер, бинт, фельдшер, кеглі, матрац.

Чимало слів в українській мові засвоєно з італійської. Наприклад: опера, бемоль, інтермецо, бас, лібрето, арлекін, дебет, кредит, банк, вата, барикада.

У словниковому складі української мови є елементи, що прийшли через посередництво російської та інших мов. Але представлені вони здебільшого одиницями й вживаються рідко. Наприклад: булат, тахта, караван, гиря, сакля, чурек, орангутанг.

Термінологічний словничок

Акцентологія – 1) вчення про акцентні засоби мови; розділ мовознавства, що вивчає питання наголошування; 2) система акцентних засобів.

Варіант – форма мовлення, що характеризується зміною висловлювань двох, кількох осіб або обміном репліками. Розмова між двома або кількома особами.

Дикція – вимова, манера вимовляти слова. Добра дикція (ясність, чіткість, правильність вимови) – одна з найважливіших ознак культури мовлення.

Інтонація – ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання, що відображає інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення; тональність, тембр, нюанс; манера або відтінок вимови.

Кліше – мовленнєвий стереотип, мовний зворот, що використовується як стандарт (шаблон, штамп) для розв'язання завдань комунікації.

Комунікативнакомпетенція – сукупність знань, умінь, навичок у сфері вербальних і невербальних засобів для адекватного сприймання і відтворення дійсності в різних ситуаціях мовлення.

Комунікативні якості мовлення – системно взаємозв'язані якості мовлення, що створюються взаємодією одиниць усіх рівнів і проявляються на основі внутрішніх та зовнішніх зв'язків мовлення з не мовленнєвими структурами.

Комунікативні вміння – практичне володіння мовними засобами, що дає змогу організовувати мовленнєве висловлювання, яке оптимально розв'язує комунікативне завдання.

Мовлення – послідовність знакових одиниць спілкування в їх конкретному застосуванні. Мовлення - реалізація мови (система мови), яка знаходить себе лише в мовленні й тільки через значення. Мовлення розуміється як процес говоріння (мовленнєва діяльність) і як результат цього процесу (усні або письмові висловлювання).

Монолог – форма розгорнутого мовленнєвого висловлювання, що являє собою мовлення, звернене до самого себе чи до інших; на відміну від діалогу, не розраховане га безпосередню мовленнєву реакцію іншої особи.

Правильність мовлення – комунікативна якість мовлення. Правильним є мовлення, структура якого не суперечить системі даної мови, літературній мові.

Лексична норма – закріплене за кожним словом значення, що фіксується у тлумачних словниках. Лексична норма передбачає вживання слова у мовленні відповідно до мовного значення, з урахування його стилістичного забарвлення і сфери вживання

2. Положення - це правовий акт, який встановлює основні правила організаційної діяльності установ та їх структурних підрозділів; його складають переваджно під час створення нових підприємтсв чи установ. Затверджується вищими органами або керівниками установ.

Реквізити:

1. Назва виду документа. 2. Герб. 3. Назва установ. 4. Дата. 5. Місце видання. 6. Заголовок. 7. Гриф затвердження. 8. Текст, у якому вказуються:

- мета створення установ;

- основні завдання;

- функціональні зв’язки з іншими установами;

- основні та обігові кошти;

- призначення службових приміщень;

- виробничо-господарська діяльність підприємства;

- завдання щодо якості виробництва продукції та інше.

Положеннями також визначається правовий статус тимчасово створених комісій, груп, бюро тощо.

Білет № 28

1. Ср № 5

2.Накладна - це обліковий документ, який дає право на отримання, відправлення вантажів чи матеріальних цінностей.

У накладній повинні бути такі реквізити:

1) назва – угорі посередині великими літерами:

НАКЛАДНА №_____ від ___________ (дата);

2) підстава, на основі якої видано накладну;

3) кому видано (назва установи або прізвище, ім’я, по батькові приватної особи);

4) від кого (назва установи або штамп установи, її адреса, телефон, поточний рахунок);

5) позначення кожної графи: а) назва предметів; б) сорт; в) розмір; г) одиниця виміру; д)номенклатурний номер; е) кількість (за вимогою, видано); є) вартість; ж)сума вартості;

6) підпис керівника установи й бухгалтера;

7) дата;

8) хто видав;

9) хто одержав;

10) печатка або штамп установи.

Білет № 29

1. Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями -а(я), -о, нульовим в чол.р., -а(я), нульовим вжін.р., -о, -е, -а(я) в сер.р., категорія числа – закінченнями слів певного роду в однині і закінченнями -и, -і, -а(я) у множині. Оформлення граматичних категорій стабілізоване й усталене в українській мові. Інша річ, коли мова йде про варіантність у засобах вираження граматичних категорій. Варіанти на морфологічному рівні представляють собою видозміни форми однієї і тієї ж мовної одиниці у межах певної граматичної категорії, напр., у давальному відмінку – учителю й учителеві.

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.

2. Особливості використання іменників

Граматичними значеннями іменника є рід (чоловічий, жіночий, середній і спільний), число (однина і множина), відмінок (сім відмінкових форм.

Відмінювані іменники належать до одного з трьох родів або до спільного роду. Невідмінювані слова характеризуються певними закономірностями щодо розподілу за родами. Загальні назви неістот належать до середнього роду, напр.: депо, бюро, кіно, метро. Назви осіб відповідно до позначення іменником особи чоловічої або жіночої статі, напр.: кюре, рантьє, буржуа – чол. р.; фрау, міледі, місіс – жін. р. Назви істот з неособовим значенням мають чоловічий рід, напр.: поні, кенгуру, шимпанзе, але можливий їх поділ на роди залежно від статі. Власні невідмінювані іменники розподіляються з урахуванням роду загальних слів на зразок країна, ріка, острів, напр.: місто Франкфурт-на-Майні, озеро Іссик-Куль.

Більшість іменників в українській мові вживаються в однині і множині. Деяким словам властива тільки однина або множина. В однині виступають збірні, абстрактні, матеріально-речовинні іменники, деякі власні назви, напр.: студентство, добро, цемент, Дніпро. Форму множини мають назви сукупностей істот, предметів, часові поняття, назви свят, дій, процесів, станів, почуттів, емоцій, назви одиничних, парних чи симетричних предметів, слова із загальним матеріально-речовинним значенням, окремі власні назви, напр.: люди, гроші, канікули, іменини, вибори, змагання, обійми, куранти, ласощі, Карпати.

Переважна частина іменників відмінюється, крім незмінних слів, до яких належать іншомовні слова, напр.: авеню, таксі; українські жіночі прізвища на кінцевий приголосний основи та -о, іншомовні прізвища на -аго, -акі, -их та з іншими закінченнями, напр.: Гальчук, Яценко, Живаго, Таракі, Романових; чоловічі й жіночі іншомовні власні імена з кінцевим голосним та жіночі з кінцевим приголосним, напр.: Асабе, Аксилу, Мерилін; іншомовні географічні назви з кінцевим голосним,напр.: Баку, Капрі, Марокко; слова числівникового типу, напр.: півверстви, півдороги; складноскорочені слова, напр.: НАТО, але із жеком і под.; назви іноземних часописів, напр.: "Таймс", "Юманіте".

У родовому відмінку іменники чол.р. ІІ відміни мають закінчення -а (я) або -у (ю). Закічення -а (я) характерне для назв істот (промовця, менеджера), конкретних предметів (стола, олівця), мір довжини, ваги, площі, часу, одиниць напруги (метра, грама, квадрата, тижня, вольта), місяців і днів (вересня, вівторка), грошових одиниць (долара, фунта), машин та їх деталей (автомобіля, мотора), населених пунктів (Львова, Києва) та інших слів.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-08; Просмотров: 596; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.101 сек.